ФІЛОСОФ І СХІДНОЗНАВЕЦЬ МИХАЙЛО ГРЕЧКА ПРО МІСІЮ ЛЮДСЬКОГО ВИДУ НА ЗЕМЛІ: ЙОГО ПОЯВА
Михайло Гречка – Сходознавець, філософ, письменник, керівник геополітичного Центру «Євро-Азія» – III тисячоліття”
І досі сучасника обтяжує велика таємниця життя і смерті — загадкових глибин Буття. Також — ким насправді є людина? Звідки вона прийшла, у якому світі живе, для чого й куди прямує? Тож я лише торкнуся найважливішого таїнства…
Моє споглядання в глибинний простір і час людського першопочатку неминуче тривожить уяву.
Я переконаний, що перволюдина зійшла на Землю з атомарно тонкого виміру Духосфери (духовної сфери — Едему, з іще невідомого буття Горнього світу) енергетичною сутністю, але суттєво вже проявленою, майже фантомною, у хвильовому променеподібному вигляді (ніби як у 5G — жива голограмосистема) з ядерним мікроущільненням — стійким кодом свого цілісного Буття.
Тобто, це був почин (образ, взірець), і став він можливим завдяки постійній вільній взаємодії енергій вищого з нижчим — двох планів буття, хоча матеріально, «у фізиці», ще не проявився.
Згодом, у гармонійному процесі різних вимірів і їхніх енергій, найперший інфернальний Провісник (Предтеча) людського почав набувати в собі, в приземлених умовах, і молекулярно приземленого — щось на кшталт тіла.
Біосфера — суша, вода (відповідні їхні стани й форми), повітря, температура, тиск, їжа та інше — ця жива, пов’язана з цілісним, система передувала появі в ній нового й особливого виду, який значно пізніше буде названий людським.
Усе це, а також те, що ще не мало своєї предметної назви, майже відповідало вже такому творінню й було «вручено» для трансформації та набуття протолюдиною й біофізичного — свого тілесного. Саме такого, яке відповідно до земних умов могло існувати, що підтверджувалося вже наявними тваринними видами.
Попри те, що на зорі появи земне благо загалом сприяло, і перволюдина не думала про наступний день, все ж її сутнісне становлення відбувалося, зрозуміло, в доволі суворих, а подекуди й жорстких умовах і катаклізмах.
А оскільки людське народжувалося зовсім не легко, воно потребувало подальшого тісного й гармонійного з’єднання з цілісною Природою.
Тобто, будучи ще не зовсім людиною, для конструювання своєї більш щільної будови, що передбачала поступову зміну частоти власної вібрації з високої на нижчу, він мав сприймати світ як цілісний, а простір — як багатовимірний: як в особливих формах матерії у її тонких і надтонких енергіях (умовно це можна назвати його духом із його вищою життєвою силою), так і в предметно зримих щільних — поєднати дух і матерію, залишатися і в тому світі, і перебувати водночас у цьому, бути під опікою фей та ельфів згідно з вселенськими природними Законами й формуватися самостійно, поступово набуваючи якості й кількості.
Тому, як у ті досить далекі часи, так і нині, з космосу й Духосфери його тіло пронизує кілька мільйонів невидимих і не відчутних нейтрино, одне в ньому постійно переливається в інше, усе клітинне відмирає, натомість утворюється нове, а поруч із ним — енергетично субстанційне з кодом цілісного Буття.
Попри те, що від моменту появи до становлення минуло чимало часу й відбулося багато перетворень, однак, згідно з «замислом», сталося те, що й мало статися. А оскільки в турботах Абсолюту — весь Всесвіт, то надалі супроводжувати появу й Буття нового творіння було покладено також на Дух і Душу — Його безсмертні й універсальні константи . Звідси, можливо, й походження первісної назви АДДАМ, згодом просто Адам — від Абсолют, Дух, Душа + атомарно-молекулярний.
Чому саме цілеспрямована поява людського виду, а не якогось іншого, мала статися?
Я схильний думати, що саме такий вид, а не простий, уже наявний, відтворювався на безкрайніх просторах Землі — і не тільки для того, щоби він був від Вищого Розуму за «образом і подобою», а й із вищим даром — розумом, широким і глибоким мисленням, поєднаним із уявою та інтуїцією.
Тому він має й особливі розумові дії: винахідливість, кмітливість, спритність, дотепність, які здебільшого приходять «автоматично», або, як кажуть, несвідомо.
Але головне для людського виду — для виконання важливої, безпечної й постійної ангельської місії: поєднання світу земного з духовно-небесним для облагородження духовним усього біофізично живого та тонким рівнем
Тобто, не рятувати його (від кого?), а зміцнювати зв’язок із Вищим. Зрештою, одухотворення й благоустрій на Землі — задум Вищого Розуму, гігантська мета. І коли для людини рослинний світ постачає кисень, тоді вона відповідає всьому — духовним, енергією духовного виміру.
Цей процес пізніше було названо «від Хаосу до Гармонії». Чому? Бо він походить від правлячого світом неорганічно-органічного начала — самого Вищого Розуму, і в ньому майбутня людина з отриманою особливою благородною місією не могла з’явитися вже грішною, а мала, поряд зі своїм формуванням у наданих умовах буття й згідно з отриманим для свого розвитку людським кодом, утримувати в собі багатовимірність і постійно нею користуватись.
Для цього й мала дві іпостасі (грец. hypostasis — основа) — свої природні потенціали. Тобто, людська природа, поєднавши в собі дві основи — духовну й біофізичну (матеріальну), могла перебувати в енергопотоках Землі й Неба.
Звідси й та «передбачена» схожість людей у двох їхніх проявах — дусі й плоті — та здатність бути у вищих енергополях. Оскільки головною залишалась духовна, то з нею людина отримала й величезні духовні дари (свої здібності), і завдяки їй — постійне та безперервне єднання з Вищими силами горішнього світу.
Тобто, вона отримувала необхідну духовну силу для своєї місії. Чи не звідси й пішли в життя відповідні системи одухотворення (отримання енергій), адже духовний феномен надає здатність активного виходу назустріч дійсності — і те, чому вона мала достатньо високу особисту енергетичну могутність, стійкі довготривалі стани не одного й не разового земного буття, а також знала, звідки прийшла, навіщо й куди прямуватиме.
Цим, звісно, володіли й первонащадки, а згодом пращури. Отже, від часу появи на Землі людини, вона займалася не лише собою, своїм становленням, а й одухотворенням усього живого на ній — згідно зі своєю місією.
Вона може бути основною метою появи людини на Землі як вільно-розумної й надзвичайно важливої сутності космічного значення. Адже без людини планета не змогла б обійтись.
І справді, з її появою життя спалахнуло, усе почало змінюватися, й така природна гармонійність тривала не століттями, а тисячоліттями. Водночас сама людина залишалась тілесно смертною, проте мала безсмертя, бо отримала в собі від самого початку дивовижну часточку тонкого рівня — код цілісного свого Буття.
Недарма той не короткий вік названо Золотим (духовним) — без жодного стосунку до назви відповідного металу. Ось таким могло бути перше сходження з «неба» й початок ходу «мистецтва» творення людини з існуючим таїнством Великого її переходу з іншої реальності — з незримого в зриме, з небуття в буття.
Оскільки організм людини з часу появи на планеті Земля розвивався у первинній системі в заданих йому земних ритмах, то її становлення відбувалося, як зазначалося, на двох основах у двох сутностях, а не як звичайне тваринне тіло біофізичного світу.
Тому протолюдина, в процесі набуття свого тілесного, постійно перебувала в пробудженому стані й у кількох вимірах, а разом із п’ятьма зовнішніми органами сенсорного сприйняття простору мала й вищу його форму — внутрішнє бачення або духовне проникнення.
Воно дозволяло розуміти не лише те своє Я, що почало володіти майже всім матеріальним світом, а й те Я, яке також розвивалося й надавало змогу користуватися такими природними дарами, чи рівнями свого розвитку, як яснобачення, ментальне бачення, ясновідчуття, читання думок, телепатія, ченелінг, езотеричне переживання, вплив на гравітацію, а також уміння левітувати та глибше бачити структуру матерії.
Але головне — розуміти свою природу й цілісне своє Буття. Ці та інші таємничо-загадкові явища, метафізичні здібності проявлялися в людині також в образах — через спрямоване функціонування мозку й в особливому, самодостатньому органі в ньому — шишкоподібній залозі.
Саме через неї людина сприймала світ у тонких енергіях і в цілому, а не лише окремі земні предмети й речі, й була безпосередньо пов’язана з Вищою силою верхнього світу — Духом, носієм енергій Всесвіту. Від Нього вона отримувала й засвоювала необхідну для виконання своєї ангельської місії животворну енергію — духовну. Тому й духовність — ДУХ (О) ВНЕС + Т (Творець).
Тобто, двоосновній людині, при злитті з носієм такої енергії, через цей особливий орган надаються певні духовні реалії — тоді вона справді є за «образом і подобою» й діє відповідно. Як не крути, найперші не могли бути недосконалими.
Звідси й те, чому механізм їхнього мислення, походячи від Вищого, міг легко переходити від потужно розвиненого образного уявлення ідеального стану до пізнання земного й творення з нього матеріальних форм — з інобуття у зриме буття. Це були особливі стосунки з Творцем, звідси й досконалість їхніх творінь — наприклад, відчутне дихання одухотворених давніх статуй.
Можливо, саме таке розуміння передавав і Декарт своїм крилатим висловом: «Я мислю, отже існую». Зазначений процес був також необхідний у зв’язку з отриманою вищою місією — одухотворення всього земного.
Для цього, окрім апарату мислення (наповнення себе енергодухом, що мислить), були надані й інші всебічно живі та спільно діючі сенсорні органи — щоправда, кожному свої, індивідуальні.
Тому поруч із ними — і трансцендентні акти, наприклад, осяяння та все вище, величне й фантастичне. Також тоді не відбувалося розподілу на минуле, теперішнє чи майбутнє, оскільки часу не відчували.
Хронос (час) — це лише в матеріальному світі, а вічність — категорія духовного
Щось подібне відбувається і в трансових станах, уві сні, глибоких мріях, медитаціях, медіумізмі, еросі та іншому. Ймовірно, звідси й прагнення декого до магізму як вияву залишкового першопочаткового. Воно, як «друге бачення», ще присутнє у сомнамбулістів.
У тих же, у кого повністю порушена цілісність, метафізичний напрям відділився від матеріального, а система тонкого сприйняття заклякла або стала мертвою — такі не могли мати духовної основи й уносити в себе Дух тонких енергій, щоби входити (заглиблюватися) в них для свого одухотворення й єднання себе з вищим зовнішнім.
Не володіючи такими енергіями й духовно збіднівши, вони не могли перебувати водночас у двосвіті, залишались лише в одному — фізичному. У таких цілісний світ надчуттєво не розкривався, повністю втрачався зв’язок із духовним началом, зникало навіть доторкання до нього.
Тому фізіологічно, й усе більше посилюючись природно, відбувалося їхнє схождение з повноти власного Буття — вони прив’язувалися до фізичного не лише для того, щоб заспокоїти потреби плоті в їжі, а й із неприродною та неприпустимою жагою до безмірної власності закривали собі шлях до справжнього духовного знання.
Звідси й постійна їхня недосконалість, яка передається з покоління в покоління, і буття не в повну силу — з неспроможністю пізнати самих себе й розгадати одвічну загадку: хто вони є і для чого? Бо духовне пішло з їхнього життя.
Звідси й постійний нестабільний устрій життя з вектором — то до суспільного (комунного), то до індивідуального (егоїстично-матеріального), і, як завжди, без або лише з проголошенням духовної складової. Подібне стосується й біосфери, яка колись дала людині земне буття, а нині вона — її могильник.
Безумовно, таке її порушення відбулося не одномоментно, немов грім серед ясного неба. Ознаки й якості подібного накопичувались із певних причин, зокрема, ймовірно, через мутації, і сприймались до появи масовості як деструктивно випадкове, адже духовна першооснова ще зберігалася.
І тут — не жорстокість Природи.
Як не як, від одного лише свого приземленого горизонтального розвитку, такі ставали лише земними істотами — жити й бути причетними до іншого, поєднувати себе також і з вертикальним і інтелектуально висвітлювати його світ вони вже не могли. Канали їхнього мозку до наявного цілісного більше не відкривались.
Так із пралюдини дуального світу проявився новий тип: звичайна (профанна) людина, яка відрізнялася від собі подібних переважно лише іменем. Ось у що перетворився вищий задум і ким стала людина! Звідси й те, чому вона й досі живе в стані постійної духовної кризи та не змогла розпізнати всю тонку систему зв’язку з Вищим.
Навіть моральний розвиток людини став справою надскладною. Причина — дуже слабка чутливість до власної духовної природи. І людині вже байдуже, що неодноразово робилися спроби спрямувати її до єдиного цілісного й місійного буття, а також до його розгадки.
Були навіть надіслані посланці (аси, ази) не від цього світу — наприклад, Ісус Христос, однак він не пішов тим шляхом, на який його виводили… він уже не вірив, що майже все — в ньому самому.
Що б не було, чи що є, задля справедливості варто зазначити: у людській природі все ще присутнє надчуттєве, завдяки чому ще вірять у потойбічний світ.
Однак ця віра не зовсім жива — здебільшого ритуальна й нещира. Водночас людина не може повністю відокремитися від природних умов, у яких колись з’явилася на світ і сформувалась.
Таким чином виникло неприпустиме явище: відчуження людини від двосвіття — реальності, даної в гармонійних відчуттях вищого й нижчого.
Тому всеприсутність духовної енергії й тонкого світу, які підтверджували б цілісність її Буття, нею вже не сприймаються — особливий орган в її організмі практично завмер, а хвильова надчутливість зникла. Така і сучасна реальність.
ЯК ТАК СТАЛОСЯ І ЧОМУ? ЯК МАТЕРІАЛЬНО-ПРЕДМЕТНЕ ВИТІСНИЛО ДУХОВНЕ?
Поряд з одухотворенням усього планетарного, на жаль, почало проявлятися й інше — неприпустиме, і чим більше, тим сильніше.
Надаючи земному подобу небесного раю, людина про себе не подбала і себе приспала. Як наслідок — відбулося її відчуження від цілісного Буття, у неї закрився й «духовний зір» в інший світ, почала втрачатися колишня стійкість, ослабла могутність і духовна воля отриманого природного потенціалу.
Оскільки вона вже й не бажала, щоб духовна енергія далі в неї трансформувалася, то та просто обходила її, як вода або світло — свою перепону.
У результаті суттєво проявився новий стан людини: вона стала нерозумним матеріалістом і звичним, лише земним створінням у біотілесній шкаралупі.
До того ж, для неї та їй подібних почала задаватися й нова модель буття на планеті Земля — лише з фізичною картиною світу, в якій уже повністю ігнорувалися колись відомі людині вселенські Закони її споконвічного єдиного цілісного, її енергій та їхніх полів.
Звідси — послаблення її інтелекту, згасання інтуїції, зникнення голосу совісті (спільного ведання звістки, сприйняття спів-вістки щодо себе й своєї істинної місії), виникнення подвійних стандартів і хаосу, розчарування, страху та смерті.
Людина стала існувати лише в горизонтальній площині та фізичному світі.
Чи може так довго тривати, коли у Всесвіті все існує в ритмах вертикально-горизонтального та його кругообігу?
І хоча час прикрив основні причини подібного, однак для впровадження такої моделі мали відбутися й нелюдські події різних масштабів і рівнів, які породили грандіозні аберації.
Наприклад, місцеві, локальні чи планетарні війни, що завжди несуть за собою спустошення.
Або прогресуюча довготривала (й віками) якась глобальна мутантна хвороба, епідемії безумства, що виключали в людському організмі — в його первинній системі — здатність до надчуттєвого.
Натомість — посилювали потяг до одного лише зримого матеріального, лише його енергій, до оманливих цінностей, доктрин, догм і ритуалів, нав’язаних правил і знань — добре продуманої системи, що впливає на волю, обмежує мислення й поведінку, перекриває шлях до вищого Іншого.
Тобто, руйнуючи таким чином гармонію. Унаслідок цього людина починала жити в штучному світі життям тіла, перебуваючи постійно ніби не в собі, у невиразно виявленій формі безумства, адже в її уяві й мисленні вже існували самі лише матеріальні бажання, устремління й потреби. А коли така пристрасть або спрага — то дійсності чекати не слід.
Звідси, зі зменшенням одухотворення на Землі — глобальні катаклізми й жахливі наслідки через людську жадібність. Оскільки в людині почало переважати нижче, тілесне, а не духовно-високе, вона, слабшаючи духом, дедалі більше деградувала
Таке її існування передбачало, для створення видимої впорядкованості, появу й довготривалих (в епохальному масштабі) царських або королівських родів, відповідної «знаті», маніпулятивних, продовжуючих руйнування, шаблонів, обмежувальних або викривлених настанов і, звісно, різних підмін, змішувань і переселень.
Невдовзі одне — матеріальне, а пізніше соціальне (чи соціальна сфера) — настільки укріпилось, що стало однобічним його уявленням про матерію, простір і час — і єдино правильним у житті.
Відбувся грандіозний людський катаклізм: людина стала зовсім приземленою з повною матеріалізацією розуму й про свою справжню духовність могла лише здогадуватись.
БЕЗСУМНІВНО, НЕПРОСТЕ ПИТАННЯ — ЯК І ЧОМУ ВІН ТАК САМООБМЕЖИВСЯ?
Втративши себе й свою ангельську місію, людина, однак, залишається тією ж самою тілесно, й її плоть з найдавніших часів особливих змін не зазнала: як несла в собі, так і продовжує нести таїнство своєї земної появи й буття.
На жаль, і досі вона нічого про це не пам’ятає, знала… й не пам’ятає.
НЕВЖЕ СПРЯМОВАНЕ Й ВІДТВОРЕНЕ НА ЗЕМЛІ ЛЮДСЬКЕ ЗАЗНАЄ НЕВДАЧІ?
Чи може людина повернутися до необхідної для себе гармонії й отримати бажану в ній благодать? Тобто, чи можливе її повернення до двох своїх природних основ першопочатку?
Така блага надія все ж існує. Добре вже й те, що час від часу вона відчуває в собі також існування двох волей, подвійність мислення й відчуттів, і не повне зникнення двох своїх «Я». Адже прояв одного з них пов’язаний із її першопочатковим — рівнем вищого, що засвідчує не остаточну смерть двоосновності. Не менш важливим є й те, що в людини залишилося внутрішнє споглядальне мислення — на астральному рівні вона здатна творити в уяві тонкоматеріальні голограми й випромінювати їхні мислеобрази.
Таким чином, її здатність повернутися до справжнього духовного й на шлях до свого вищого — повністю не зникла. Попри те, що пробудження може відбуватись досить повільно, є також певний страх перед містичним осягненням. Однак багато залежить від волі, внутрішнього бажання і, безперечно, віри в себе.
До того ж, сама планета в епоху Водолія потребує енергетичного оздоровлення, адже доля Землі дедалі більше стає долею людини. Саме тому, зі значною втратою універсальної людської моралі, постало головне питання про важливість свого повернення — до справжньої духовності, знань про неї та свого призначення як людини.
І от людина вже семимильними кроками з печаллю прямує до завершення свого життя, ще не втративши сприйняття часу, відчуває його нестримну плинність.
Саме з такого її стану відбувається неминуче відчутне проявлення вселенського Закону дії — або зворотного зв’язку, тієї невидимої «срібної ниточки», яка рветься непросто.
Вищі сили верхнього світу не залишають своїх створінь і дозволяють їм вийти з фізичного порталу для відновлення єдності нижчого з вищим
Однак не тим, хто не зумів наповнити себе духовним у межах свого тілесного — ким би вони не були, адже все земне й біофізичне — тлінне й належить землі.
Лише тим і тому одухотвореному в них, із чого, власне, й починалося земне життя-буття — лише «зрілій» плазмі.
Вона, несучи в собі код цілісного їхнього Буття, миттєво (квантово?) переходить у Духосферу, де по-справжньому з’єднується з Душею — й виникає інший вид і форма нового буття. Тобто, дається буття після життя — на тонкому рівні, але енергетично вже щільнішому.
Як відомо, чим енергетично щось щільніше, тим менш воно проявлене. Зрозуміло також, що для того, аби відбулося таке явище (потік, що продовжує себе), кожен має прагнути до природно подібного ще за життя.
Таким чином, із поєднанням плазми в Духосфері з Душею відбувається невидиме людське, ніби вознесіння, а насправді — завершення повноти Вселенського циклу цілісного його Буття.
До нього входить перебування:
99 місяців — у лоні матері, 90 років — у стані атмосфери, далі 900 років — у стані зоряного неба, що разом утворює земне число — 999, відоме також як тисячолистий Лотос.
Після цього знову відбувається земне проявлення нового Адама — на іншому рівні.
Кількість Вселенських сакральних циклів може бути семикратною.
НЧи не звідси й приказка: «сім одежинок без застібок»? Можливо, бувають і винятки. Саме для цього в людині — таємнича плазма. Що вона собою являє й що єднає?
Як не як, щось пішло не так, як «передбачалося».
У результаті, перебуваючи між Небом і Землею, але стоячи на земній поверхні, людина випала з однієї зі своїх основ — духовної, стала локалізованою до приземленого буття, вразливою, як усе біофізичне, й безсилою, відчуваючи безсенсовність та постійну присутність неминучої смерті.
Втрата духовної основи стала для неї причиною антропогенетичної стійкої кризи.
Тобто, змінившись до неочікуваного стану — до недолюдини, вона не впоралася й більше не може впоратися з покладеною на неї місією — одухотворення всього.
Питання «як бути тепер» — не просте питання, адже включає й земне її призначення.
Тому в Природи виникла потреба змін на клітинному рівні — поки що лише її біофізики, зокрема мозку, щоб оновити в людині духовну основу й водночас — надчутливість. Адже навіть земноводні мають у сто разів чутливіші сенсорні органи.
До того ж, і досі людина перебуває в сонмі (середовищі) природно-космічних енергій та їхніх полів, серед яких — ефірна, астральна, ментальна, каузальна, девакінечна й, звісно, духовна, яка є найживотворнішою та безмежно вільною.
Існують також енергії розпаду в надрах Землі, що спричиняють тектонічні зсуви та інші природні явища.
Однак усе це для неї залишається неконтрольованими природними силами й маловідомими енерго-рівнями.
Що й зрозуміло, адже вищі енергії, маючи в собі дивовижні частинки, які в десятки мільйонів разів перевищують будь-які відомі види щільної енергії, несуть безмежну могутність. Саме тому вони й приховані.
Втім, за певних змін в органічній системі, людина зможе перейти й на духовний шлях свого розвитку — тоді ці незвичні види й форми матерії, ці фантастичні джерела енергії стануть для неї благим надбанням, і вона зможе самостійно проводити взаємодію Матерії й Духа.
Як би там не було, наш час також потребує прояву тих людей, хай навіть у незначній кількості, хто зберіг із далекого минулого й досі має в собі метафізичну рівновагу та нетрадиційні знання людства, завдяки чому продовжує сприймати тонкі й надтонкі енергії й здатен відрізняти головне від першочергового
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
