ІЛЮЗІЯ ВСЕСВІТУ: наш світ зовсім не такий, яким здається

Photo by Pramod Tiwari on Unsplash

Всі ми живемо у світі, який зазвичай вважаємо об’єктивно існуючим. Але що, як це не так? Ідея ілюзорності світобудови хвилювала кращі уми людства від сивої давнини. Сучасним вченим вона також не дає спокою. Незважаючи на те, що подібні ідеї в науковому світі поки що залишаються маргінальними, квантові експерименти свідчать про те, що якесь раціональне зерно в гіпотезах про симуляцію все ж таки є…

ВІД ВІД ПЛАТОНІВСЬКОЇ ПЕЧЕРИ ДО КВАНТОВОГО ВСЕСВІТУ

Нещодавні експерименти з квантовими комп’ютерами і трьома парами заплутаних фотонів показали, що, по суті, кожен із нас живе у власному Всесвіті. У квантовому світі вимірювання процесу з позиції кожного зі спостерігачів дає абсолютно різні результати. При цьому всі альтернативні факти виявляються вірними. Але ж ми звикли вважати, що реальність навколо нас об’єктивно існує, а не являє собою «щось», що підлаштовує факти під кожного з нас.

Єдиної думки серед науковців із цього приводу немає, багато хто вважає подібні ідеї популістськими фантазіями. Однак сумніви щодо об’єктивної природи реальності з’явилися тисячоліття тому. Про це замислювалися ще Парменід і Платон. Останній уявляв видимий нам світ як тіні справжньої реальності, що ковзають стінами печери. Намагаючись осягнути світ за цими тінями, ти приречений перебувати в ілюзії.

Слідом за ними Декарт висував таку гіпотезу: а що, як світом править злий, але всесильний геній, який грає з нашим розумом, навмисно вводячи його в оману? В епоху штучного інтелекту, технологій дипфейку і таргетування ми легко можемо собі уявити світ, влаштований як обчислювальна система. Можливо, й сучасні технології якраз існують саме тому, що копіюють те, як все влаштовано для нас у Всесвіті?

СВІТ — ЦЕ ПРОГРАМА, НАПИСАНА «ЗЛИМ ГЕНІЄМ»?

У 60-ті роки минулого століття на світ як на обчислювальну систему дивився німецький вчений Конрад Цузе, творець першого в світі працюючого комп’ютера. У 80-ті американський фізик Едвард Фредкін вважав, що його можна описати як результат обчислень. У ті ж роки фізик-теоретик Джон Вілер, автор терміна «чорна діра», запропонував теорію «Все з біта», згідно з якою інформація є первинною по відношенню до енергії та матерії. Тому час, матерія і простір — це свого роду інформаційні носії, а спостережувана нами реальність існує у вигляді динамічних інформаційних станів.

Маючи багатовікову традицію, ідея про те, що світ є віртуозно налагодженою ілюзією, дожила до наших днів. Наприклад, її прихильником є австралієць Девід Джон Чалмерс, який працює в галузі філософії свідомості. Він вважає, що наші почуття обманюють. Але хто і навіщо це робить? За всім цим повинні стояти цілеспрямовані обчислення — якогось штучного або природного надрозуму. Те саме питання — про штучне походження обчислювальної природи Всесвіту — піднімається і в гіпотезі симуляції професора Оксфордського університету Ніка Бострома.

Великою мірою, йдеться про еволюцію декартівського образу «злого генія» в уявлення про високорозвинену цивілізацію, яка приховує від нас реальність за комп’ютерними симуляціями. Їх кількість надзвичайно велика, звідси і множинність «правд» у різних спостерігачів в квантових експериментах. Те, що ми приймаємо за об’єктивну реальність, — лише одна з безлічі віртуальних імітацій, що виникли після Великого вибуху. У цьому, зокрема, нас намагається переконати у своїй книзі «Програмуючи Всесвіт» американський квантовий механік, професор Массачусетського технологічного інституту Сет Ллойд.

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

Приєднатися до клубу друзів

НА ПОРОЗІ «ІНФОРМАЦІЙНОГО АПОКАЛІПСИСУ»

Починаючи з 2019 року британський вчений Мелвін Вопсон, який працює на кафедрі фізики Портсмутського університету, в цілій низці статей доводить, що всі ми є персонажами просунутого віртуального світу. Всесвіт функціонує як обчислювальна система, процеси в якій, оперуючи гігантськими обсягами даних, спрямовані на стиснення, оптимізацію та структурування інформації. Інформація, за Вопсоном, — це фізична величина. Вона має масу, енергію — точно так само, як фотони, протони та електрони. А отже, існують закони природи, яким вона підпорядковується і які ми здатні зрозуміти і описати.

Вопсон не просто припустив це, а обчислив енергію і масу «біта». І вона виявилася майже в мільйон разів менше маси електрона. При цьому на Землі вона стрімко накопичується, чому сприяє вибухове зростання інформаційних технологій. Якщо так піде далі, то, на думку Вопсона, нас чекає інформаційна катастрофа — одного разу кількість цифрових «бітів» перевищить масу планети. Ідея не просто оригінальна, а й революційна!

Однак прийняти її науковій спільноті не так легко. Адже, якщо у «біта» є маса, то вона мусить впливати якимось чином на гравітаційні процеси у Всесвіті. На жаль, цей вплив наука ніяк не реєструє. Навпаки, вона констатує, що інформація поводиться в чорних дірах таким чином, який не передбачає наявності у неї маси. Ці дані, опубліковані в наукових журналах у 2020 році, стали для нас із вами гарною новиною — інформаційний апокаліпсис скасовано!

ІНФОРМАЦІЯ КЕРУЄ СВІТОМ

Тим часом, Вопсон так легко не здався, заявивши, що гравітація є лише побічним ефектом інформаційної ентропії, продуктом стиснення даних. На жаль, і ці заяви не витримали послідовної наукової критики. На сьогоднішній день зрозуміло лише одне: якщо Всесвіт кимось «обчислений» і «вигаданий», то тільки в межах метафор, породжених людським розумом, — Платона, Декарта, Бострома, Вопсона та інших. Бентежить лише та завзятість, з якою подібні ідеї раз по раз народжуються в науці і культурі різних країн та епох.

Був час, коли квантова теорія і теорія відносності теж вважалися чимось з області фантастики. Тому не виключено, що з часом горизонти науки розширяться і гіпотеза симуляції перестане бути маргінальною. Втім, вже зараз у засудженні подібних ідей є практичний сенс. Власна свідомість людини, як і раніше, залишається головною загадкою для людини. Чи не в цьому криється причина уявлень про те, що хтось грає з нашим розумом?

Дискусії навколо ілюзорного Всесвіту і природи реальності — це перш за все суперечка людини про саму себе — про її інтелектуальні можливості та межі. Крім того, не забуваймо про те, що в квантових експериментах реальність виникає з акту нашого усвідомленого вибору. Логічно припустити, що за цим ховається якийсь фундаментальний закон буття, пов’язаний з інформаційною природою світобудови. Ймовірно, людству ще належить його відкрити.

Оригінальні дослідження: