Я БАЧУ ЗНАК: коли ілюзія «говорить» голосніше за реальність
Джерело фото: alev.biz
Людський мозок запрограмований на пошук сенсу навіть у тих місцях, де його насправді немає. Ця здатність допомагає нам орієнтуватися у світі, інтерпретувати події та робити висновки на основі накопиченого досвіду. Однак, як і будь-який інструмент, ця здатність не позбавлена вад. Одним із таких проявів є апофенія — феномен, за якого ми бачимо зв’язки та закономірності у випадкових або непов’язаних подіях.
ПРИРОДА АПОФЕНІЇ
Термін «апофенія» було вперше введено 1958 року німецьким психологом Клаусом Конрадом, який описав його як «неспецифічне сприйняття зв’язків» і відзначив його як ранній симптом шизофренії. Однак апофенія — це не тільки патологія, а й повсякденне явище, яке зачіпає кожного з нас.
Апофенія пов’язана з когнітивними процесами, відповідальними за сприйняття та інтерпретацію інформації. Мозок людини — це потужний інструмент, здатний обробляти величезну кількість даних і знаходити в них сенс. Цей процес включає розпізнавання патернів, порівняння нових даних з раніше отриманими, а також створення моделей, які допомагають передбачати майбутні події.
Однак іноді мозок може «перестаратися» і почати бачити закономірності там, де їх немає. Наприклад, якщо людина почує шум у темряві, вона може інтерпретувати його як кроки, хоча насправді це просто вітер, що коливає гілки дерев. Так наш мозок прагне до пошуку смислів.
Під час вивчення цього феномена Конрад звернув увагу, що апофенія може бути як частиною нормального когнітивного процесу, так і симптомом психічних розладів.
У патологічній формі апофенія проявляється у вигляді нав’язливого переконання, що випадкові події мають глибокий особистий сенс або пов’язані між собою. Цей стан характерний, зокрема, для параної та шизофренії.
ЗНАКИ ВСЮДИ
Однак навіть здорові люди нерідко стикаються з апофенією в повсякденному житті. Вона проявляється в безлічі ситуацій. Один із найвідоміших прикладів — парейдолія, феномен, за якого людина розпізнає обличчя у випадкових об’єктах або візерунках, як-от хмари, плями на стіні або обриси гір. Багато людей бачили зображення облич на Місяці або на поверхні Марса, що є класичним прикладом парейдолії.
Ще один поширений приклад апофенії — схильність людей ідентифікувати числа або події як «знаки» або «передвістя». Скажімо, людина може думати, що коли вона часто бачить одне й те саме число, це має якесь особливе значення. У реальності найчастіше це просто випадковість, але мозок інтерпретує її як щось значуще.
Гравці в азартні ігри також часто потрапляють у пастку апофенії. Вони можуть помилково вважати, що після серії невдач наступна ставка обов’язково буде виграшною або що певні цифри, а також комбінації карт мають більшу ймовірність випадання. Це явище називається «помилкою гравця» та ілюструє, як апофенія може впливати на наші рішення та переконання.
ПЕРЕДВІСТЯ НА «ТИТАНІКУ»
Перед катастрофою 1912 року багато пасажирів і членів екіпажу бачили або чули «передвістя», які вони інтерпретували як знаки, що віщують лихо. Ці знаки включали тривожні сни, дивні збіги і незвичайні явища. Наприклад, відомо, що деякі пасажири відмовилися від плавання в останній момент, скаржачись на погане передчуття, або розповіли іншим, що бачили кошмари про загибель корабля.
Найяскравішим спогадом про апофенію в цьому контексті можна вважати розповідь одного з тих пасажирів, які вижили, — першого помічника Чарльза Лайтоллера. У своїх мемуарах він пише, що капітан судна Едвард Сміт міг бути схильний до апофенії. Дехто вважає, що капітан вирішив продовжити рух на повній швидкості, незважаючи на попередження про льодовики, оскільки вірив у те, що «Титанік» непотоплюваний і зможе уникнути будь-якої небезпеки.
Імовірно, Сміт вважав, що попередній успішний досвід керування кораблями в подібних умовах, які також супроводжувалися уявними «знаками», говорив про те, що він зможе впоратися з усіма перешкодами і цього разу.
Схильність до апофенії могла сприяти недооцінці капітаном реальної загрози і, як наслідок, стати однією з причин трагедії. Хоча ця гіпотеза не є єдиним поясненням катастрофи, вона підкреслює, як апофенія може впливати на сприйняття небезпеки та ухвалення рішень у критичних ситуаціях.
ЗНАМЕННЯ ВЕЛИКИХ ТА ЖАХЛИВИХ
Навіть великі лідери можуть бачити знаки там, де їх насправді немає. Історія рясніє подібними прикладами.
Під час єгипетської кампанії Наполеон Бонапарт провів ніч у піраміді Хеопса. Після цього він розповідав, що побачив знамення своєї долі, хоча ніхто не знає, що саме він мав на увазі. Багато істориків вважають, що Наполеон міг інтерпретувати випадкові події або образи як ознаки своєї майбутньої слави і влади.
Адольф Гітлер був відомий своєю схильністю до забобонів. Він часто сприймав випадкові події, як-от збіги або сни, за знаки своєї місії та долі. Наприклад, фюрер вважав, що його виживання після кількох замахів було доказом того, що він обраний для великої мети.
НЕ ХАОСОМ ЄДИНИМ
Апофенія, попри свої потенційні пастки, має важливі позитивні аспекти в науці та мистецтві. Наприклад, фахівці, які вивчають дані, завдяки апофенії можуть помічати неочікувані кореляції, що відчиняють двері до нових гіпотез і напрямів дослідження.
У мистецтві апофенія служить джерелом натхнення, дозволяючи авторам і глядачам знаходити сенс і красу в абстрактних формах і випадкових композиціях, будучи цінним інструментом у творчому процесі. Художники, письменники і винахідники часто використовують цю здатність, щоб бачити зв’язки між, здавалося б, непов’язаними об’єктами або ідеями, що призводить до створення унікальних і новаторських творів. Це підкреслює, що апофенія — не просто помилка сприйняття, а потужне джерело генерації нових концепцій.
Апофенія — це багатогранний феномен, який не тільки сприяє ухваленню нестандартних рішень і розвитку творчого мислення, а й відкриває нові перспективи. Усвідомлене її використання може збагатити наше сприйняття світу, даючи нам змогу бачити глибше і ширше, поза рамками звичайних раціональних підходів.
Розуміння і прийняття апофенії як природного процесу мислення допомагає нам краще розуміти межі між реальністю і нашим сприйняттям, а також використовувати цей процес для творчого самовираження і наукових відкриттів.
