ТИША ЯК РЕСУРС: людство змінює звуковий ландшафт планети
Жером Сюер — професор Національного музею природничої історії / philomag.com
Ми з вами знаємо купу «історій». Тисячі книг написано про історію народів, історію науки, історію мистецтва. А що як написати історію… тиші?! Над таким незвичайним питанням замислився Жером Сюер і написав книгу, яка так і називається — «Природна історія тиші». У ній відомий французький ентомолог розповідає, як люди кардинально змінили звуковий ландшафт планети.
ГІПОТЕЗА АКУСТИЧНОЇ НІШІ
З раннього дитинства нас оточують різні звуки. Щоправда, звуки звукам нерівня. Одна справа — ритмічне шлюбне щебетання цикад, шум хвиль або клацання, що видають коралові рифи. Це природні, нерукотворні звуки. Інша річ — всюдисущий, породжуваний цивілізацією гул людського мурашника.
Шум, створюваний людиною, зовсім не безпечний. Нерідко він заглушає симфонію природи й призводить до руйнування екосистем. До прикладу, експерименти біля острова Муреа, розташованого у Французькій Полінезії, показали, що шум моторного човна дезорієнтує молоді корали. Зазвичай, перебуваючи у вільному плаванні, вони покладаються на звуки рифа, щоб знайти відповідне місце для поселення.
Звуки живої природи — продукт тривалої та надскладної еволюції, у процесі якої тварини розвинули здатність посилати й отримувати вібрації. Вивчаючи те, як тварини створюють, використовують і сприймають звук, дослідники висунули гіпотезу акустичної ніші.
Вона свідчить, що в кожного виду є унікальний акустичний простір для поліпшення комунікації зі своїми родичами й обмеження звукової конкуренції з боку інших видів. Очевидно, колись така ніша була і в людини, поки її звукова експансія не стала глобальною.
«ІНША» МЕДИТАЦІЯ
Тиша — це найважливіший ресурс. Такий самий, як їжа чи вода. Тому боротьба за виживання водночас є й боротьбою за право «звучати». Усе живе видає звуки. Це невід’ємна частина та атрибут життя. У цьому сенсі людям нескладно переконатися в тому, що вони порівняно з іншими біологічними видами вочевидь «більш живі».
Птахам, що мешкають уздовж автомобільних трас, щоб вижити, мимоволі доводиться конкурувати зі звуками, які створює людина. Зрештою вони починають співати голосніше, щоб їх було чутно серед шуму транспорту, який проїжджає поблизу. На жаль, ми часто забуваємо, що й тиша має для життя свою власну цінність.
Якщо наслідувати приклад натураліста Джона М’юра і поета Волта Вітмена, на самоті ми можемо осягнути глибоку цінність зниження рівня шуму. Медитація необов’язково передбачає пильну увагу до внутрішнього світу і безмовне перебування в позі лотоса.
Медитація натураліста цілком може бути зосереджена на зовнішньому світі, на його звуках, запахах, фарбах. Такий контакт із природою теж може створювати медитативний ефект.
У КОЖНОГО — СВІЙ ОСОБЛИВИЙ UMWELT!
Говорячи про «історію тиші», Сюер звертає увагу читачів на концепцію Umwelt. Це слово можна перекласти з німецької приблизно як «навколишній світ». Автор концепції, німецький біолог Якоб фон Ікскюль, використовував цей термін для позначення сенсорного світу, унікального для кожного виду, сформованого його органами чуття.
У кожної тварини — свій суб’єктивний Umwelt. Це поведінковий простір життя, значуще середовище. Воно являє собою обмежений шматочок світу, який тварина може сприймати і який визначає її спосіб буття у світі.
Свій Umwelt має як будь-який біологічний вид, так і його окремі популяції. Людина, птах, олень — усі мешкають не у світі взагалі, а в конкретному «зрізі» цього світу.
ПОРУШЕННЯ ПРИРОДНИХ РИТМІВ
Жива істота відчуває лише ті барви, звуки та запахи, які відповідають можливостям її органів чуття, що найкращим чином сприяє її виживанню. Постійний шум, який продукує цивілізація, завдає шкоди Umwelt, ізолюючи не тільки тварин, а й людину від природних ритмів екосистеми.
Порушуючи сприйняття світу багатьма видами, шум також перешкоджає здатності людей співпереживати іншим. У цьому сенсі недостатньо формально оголосити якусь територію охоронюваною зоною.
На кордоні Франції та Швейцарії розташований ліс Різу, який є заповідником. Однак кожен літак, що пролітає над ним, являє собою акт психологічної атаки на Umwelt птахів, які живуть там, приносячи їм чималі страждання.
ТОКСИЧНА АНТРОПОФОНІЯ
Концепцію Umwelt Сюер доповнює також ідеями Берні Краузе. Цей американський музикант є одним із піонерів упровадження синтезаторів у світову музичну та кіноіндустрію. Крім того, Краузе — авторитетний біоакустик та еколог звукових ландшафтів, який вивчає та архівує звуки живої природи.
Краузе ввів у науковий ужиток три дуже важливих для «історії тиші» терміни. Він поділив звукові ландшафти на «біофонію» — крики й рухи диких тварин, «геофонію» — звуки неживої природи, як-от морський прибій і виверження вулкана, та «антропофонію» — звуки, створювані людиною.
Остання чинить токсичний вплив на природні системи. «Природна тиша» настає, коли антропофонічні шуми відсутні й тварини можуть безперешкодно спілкуватися одна з одною та навколишнім світом.
«ТИХІ ЗАПОВІДНИКИ»
Під час пандемії COVID-19 рівень шуму в таких містах, як Ліон і Гренобль, упав на 60–75%. Різке зниження інтенсивності людської діяльності позитивно позначилося на комунікаціях диких тварин по всьому світу.
Риби та дельфіни біля берегів Нової Зеландії розширили діапазон своїх звуків на 65% через різке скорочення поїздок на човнах. Білоголові горобці в Каліфорнії перестали надриватися — вони більше не мусили конкурувати з шумом транспорту.
Сьогодні шум технологій — що виходить від кораблів, літаків, машин і багато чого іншого — проникає навіть у найвіддаленіші куточки планети. Тому цілком можливо, що люди мають дійти до необхідності створення, крім традиційних природоохоронних зон, глобальної мережі «тихих заповідників», де буде заборонено рух не лише наземного, а й повітряного та морського транспорту.
«Цить!» — ось єдина вимога, яку Жером Сюер висуває людству. Наскільки легко воно зможе її виконати, покаже час.
Оригінальне дослідження:
