КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: Сергій Корольов, вчений із Житомира, «головний по ракетах», який запустив у космос перший штучний супутник Землі

 

Він народився у Житомирі, і зараз у цьому місті є його будинок-музей. Є його будинок-музей і в Москві, де він працював останні роки життя. Але в Житомирі його ім’я має ще й Музей космонавтики — на відміну від такого ж музею у Москві. Щоправда, поблизу Москви є місто з двохсоттисячним населенням, 1996 року перейменоване на його честь.

В Одесі я не раз проходив повз меморіальну дошку з його іменем — він тут навчався. У Києві він навчався у політеху, і зараз на Музейній площі КПІ стоїть ще один пам’ятник йому — втім, у світі безліч таких пам’ятників, навіть у Мадриді є!

Але переважна більшість радянських людей дізналася про його існування лише з некрологу.

Коли я хлопчиськом-дев’ятикласником почув цей некролог по радіо, я спочатку навіть не зрозумів, за ким сумують, — у тексті не було ані слова про те, хто такий Сергій Павлович Корольов. Повідомляти про це категорично заборонялося, і в момент передачі некрологу заборону ще не встигли скасувати.

Його ім’я ретельно приховували від ворожого Заходу, на якому й так чудово його знали. Конструктор гелікоптерів Камов згадував, як на початку 60-х він прилетів до Парижа на авіасалон Ле Бурже. Там його зустрів старий знайомий, французький інженер Лявіль, і одразу засипав запитаннями: «Як у вас там? Кажуть, Лавочкін помер? Бідний Симон… А як справи у Сержа Корольова? Як це «не знаєш, хто такий»? Він же у вас зараз головний по ракетах…» А що Камов міг йому відповісти?

Сергій Корольов зацікавився літальними апаратами ще у 16 ​​років, а у 17 вже став автором проєкту планера К-5, офіційно рекомендованого до будівництва. Сам випробував планери у Коктебелі, отримав диплом пілота-парителя. Спроєктував легкий літак СК-4, на якому мав намір встановлювати рекорд дальності.

Але по-справжньому він знайшов себе в створеній з ініціативи одного з «батьків космонавтики» Фрідріха Цандера ГВРР — Групі вивчення ракетного руху (її учасники, які спочатку працювали суто на ентузіазмі, називали цю організацію Групою Інженерів, Які Працюють Задарма).

Вже 17 серпня 1933 року перша ракета ГВРД успішно злетіла, і групу одразу взяло під крило військове відомство, згарячу присвоївши Корольову генеральське звання дивізійного інженера — і це у 26 років! Робота проходила успішно, нові проєкти вже дійшли до випробувань.

І тут 27 червня 1938 року все скінчилося — за датою легко здогадатися, як…

Корольова заарештували разом із творцями «Катюші» Клейменовим та Лангемаком, автором ракетних двигунів, на яких злетів Гагарін, Глушко — «за ослаблення оборонної могутності країни».

Схоже, що автором доносів на них була людина, яка присвоїла собі славу Клейменова і Лангемака — прямих доказів немає, але непрямих, на жаль, забагато…

 

 

Корольова не просто били та катували — його вбили. Щоправда, він помер через багато років, але далі стане зрозумілим, чому я вжив саме це слово. Вирок був відносно м’яким для людини, включеної до списків за першою, розстрільною категорією, — лише 10 років таборів.

Починав він своє зеківське життя «на спільних роботах», із кайлом у золотих шахтах Магадана. Мати займалася переглядом його справи, але трохи при цьому не занапастила — його наказали відправити до Москви на перегляд справи, але він захворів і не встиг на останній у цю навігацію пароплав «Індигірка». Пароплав затонув у шторм, не врятувалася жодна людина. А термін після перегляду зменшили до восьми років, благодійники… Натомість махати кайлом йому більше не довелося — вирішили використати його за фахом.

Ув’язнений Корольов був направлений у «шарагу» — НДІ за колючим дротом — створювати нові літаки разом із ув’язненим Туполєвим, ув’язненим Петляковим та іншими подібними до них «злочинцями», конструкторами не меншого рангу.

Товариші по нещастю згадують його як останнього скептика, циніка та песиміста, з улюбленою фразою «Хлопнуть без некрологу». Пізніше, зустрічаючись із товаришами по службі на своїй номенклатурній дачі, яку охороняли такі ж вертухаї, як і «шарагу», він зізнавався, що часом йому здавалося, як його раболіпний охоронець вривається до нього вночі зі словами: «А ну, падло, збирайся з речами».

Однак погано працювати Корольов не вмів ніде, і 1944 року його було звільнено — зі зняттям судимості, але без реабілітації, просто за успіхи у створенні військової техніки. Реабілітують його лише у квітні 1957 року, приблизно за півроку до запуску першого супутника. За відсутністю складу злочину. Не було його — і все тут! А Колима і «шарага» — були…

Після війни він працює над ракетами, створює Р-5М — першу радянську ракету з ядерним боєзарядом, потім міжконтинентальну Р-7. Але в 1955 році уряд схвалив його спільну з Келдишем і Тихонравовим пропозицію про створення штучного супутника, і він упорався з цим завданням за два роки. Всі ескізи першого супутника він забракував — «Не годиться, тому що не круглий». Опору повітря в космосі немає — яка різниця? А ось і є — спробуйте тепер уявити перший супутник не круглим. Не вийде!

Співробітники називали його «Ес Пе», за ініціалами — майже як «Північний полюс». Напевно, через суворість — його розноси стали легендою, всілякі «оголошую догану», «звільняю», «по шпалах — до Москви» з нього так і сипалися. Але є й інший бік цього.

Його різкість так само часто була спрямована на начальство, як і на підлеглих. Він чудово вмів закруглити скандал і перепросити, коли справді був винен, дружелюбно сказати: «Гарно я тебе? Отож. Ну гаразд, працюй…», а у начальника на блакитному оці поцікавитись: «Це нічого, що я вас покритикував?»

 

 

Натомість, коли треба було вирішувати, він брав це на себе. Коли починали будувати апарат, що спускався на Місяць, були побоювання — чи не втопиться він у місячному пилу? Легенда свідчить, що Корольов, вислухавши це, сказав: «Так ось чого вам не вистачає…» і написав на аркуші паперу: «Місяць — твердий». Підпис, дата. Насправді його записка була трохи докладнішою, але суть саме в цьому — він ухвалив рішення, причому правильне.

Ці рішення він умів і доводити. Коли через зайву вагу вирішували, чи зняти з лунника установку, яка мала помітити ознаки життя на Місяці, якщо є такі, Корольов просто наказав вивезти цю установку до степу, ввімкнути й залишити на кілька тижнів. Щойно вона показала, що на Землі життя немає, вже ніхто не заперечував її зняття.

Коли на початку 1966 року він зібрався лягти в лікарню на пару тижнів — втихомирити геморой, що турбував його, — ніхто не очікував лиха. Але під час операції знайшли злоякісну пухлину, яку вирішили негайно вирізати. Проте дати йому загальний наркоз виявилося несподівано важко — заважали зламані колись щелепи.

Трубку в трахею ввели неправильно, і Корольов помер на столі. Колись він писав: «слідчі Шестаков і Биков піддали мене фізичним репресіям та знущанням». Ярослав Голованов, який розповів це, пише, що й він не може довести, що вони зламали Корольову щелепу, що навіть просто штовхнули — і то не можна, він може лише спробувати побачити… Гаразд, скажу більш обтічно — хто зламав Корольову щелепу, той його і вбив. Заперечуватимете?

А пам’ятатимуть Корольова завжди, і не тільки Земля зберігає цю пам’ять — на його честь названо і астероїд, і кратер на зворотному боці Місяця, і кратер на Марсі. Долетять до Венери, Меркурія та інших планет — теж назвуть там щось на його честь. Я в цьому просто певен.

У принципі, якщо хтось у це не вірить (якщо такі знайдуться), можу свою впевненість і підкріпити. Лідер всепланетного прагнення до Марса, який збирається дістатися туди до 2025 року, поставивши завдання знизити витрати на космічні польоти в 10 разів і успішно просуваючись до цієї мети, зараз у нас хто? Правильно, Ілон Маск — це цілком серйозно і сумніву практично не підлягає. Так от, нещодавно він вийшов на контакт із онуком Корольова — захотів поспілкуватися — і не забув назвати Корольова одним із найкращих. Написавши про це у Твіттері, він транскрибував його прізвище з українського варіанта — Корольов. Чому б ні? Він з’явився на світ у Житомирі, і пам’ять про нього там дбайливо зберігають.

Навпроти будинку, де він народився і ріс, — Музей космонавтики, що носить його ім’я. Прекрасний, з вражаючими експонатами, зовсім не гірший за американський Національний музей авіації та космонавтики, розташований у Вашингтоні між Конгресом і Білим домом. А поруч — дбайливо збережена де можна і відтворена квартира, де він народився і провів дитячі роки. Знайдіть можливість там побувати — бо всю повноту вражень від цього чудового місця я не передам. Це треба відчути самому.