КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: Соломія Крушельницька — всесвітньо відома оперна співачка з Тернопільської області
СХОЖІ, ПРОТЕ РІЗНІ
Імен на світі дуже багато. Варіантів їх написання — ще більше.
У трьох авраамічних релігіях (іудаїзмі, християнстві, ісламі) одні й ті самі святі називаються трохи по-різному.
Справжнє ім’я переможного султана, відомого на Заході як Саладін, — Юсуф ібр Айюб. Чи всі зрозуміли, що це просто Йосип, син Йова?
Протестанти-американці часто носять біблійні імена. Але далеко не кожен з нас зрозуміє, що Джонатан — це Йонатан, Джеремі — Єремія, Мозес — Мойсей, Елайджа — Ілля, а Джезебел — Єзавель. Звикнути треба…
Не кожен одразу зрозуміє, що англійське ім’я Х’ю та італо-іспанське Уго ведуть своє походження від одного і того ж імені Хумберт — навіть впізнати важко.
ІНША КРАЇНА — ІНШІ ЗВИЧАЇ
У деяких народів із цим суворо — всі імена, навіть іноземні, підганяються під свій шаблон. В угорців, наприклад, Карла Маркса називають виключно Маркс Карою, по-перше, прізвище спочатку, і по-друге, ім’я у звичній угорській формі.
Ось вам, до речі, і вправа на знання угорських традицій — а кого вони називають Надь Шандор? Підкажу: «надь» по-угорськи — «великий». Ось тепер можна здогадатися: Олександр Македонський, ім’я Шандор — на другому місці! Просто Олександр Великий…
У нас це не так жорстко. Ми і не думаємо перейменовувати Жюля Верна на Юлія, а Айзека Азімова на Ісаака (хоча з Ньютоном у подібній ситуації не стали цяцькатися).
Іноді, звісно, спрощуємо. І англійський король Генрі Другий, і французький Анрі Четвертий, і саксонський герцог Хайнріх Птахолов — у нас всі Генріхи. Спробуй-но не переплутай…
Однак називати героїню моєї сьогоднішньої розповіді, як у низці джерел і роблять, Саломеєю — я не згоден.
Навіть не тому, що біблійна Саломея — персонаж не дуже-то й симпатичний, винуватиця загибелі Іоанна Хрестителя. Зрештою, чи мало відомих людей носили ще менш поважне ім’я Юда — скажімо, державний секретар Конфедеративних Штатів Америки Джуда Бенжамен?
Тут я скоріше відчуваю приблизно те саме, що болгарський перекладач «Петра Першого», який дав його великому герою ім’я Пьотр, а не Петър, як у них заведено. Йому просто захотілося назвати героя так, як він сам своє ім’я вимовляв.
Отже, саме Соломія — це ще й красиво, і мелодійно, а в неї все, що можливо, має бути таким.
МУЗИКА — З ДИТИНСТВА
Соломія Крушельницька народилася 1872 року в селі Білявинці (тепер це Тернопільська область). Її батько, священик греко-католицької церкви Амвросій Крушельницький, виховав разом із дружиною Теодорою Марією вісім дітей. Усіх підняв, дав належну освіту, хоча це було для нього не так легко матеріально.
Базові науки отець Амвросій викладав своїм дітям вдома особисто, а мати, яка добре грала на фортепіано, подбала і про їхню музичну освіту.
Музична Люня (так Соломію називали вдома) не лише грати навчилася, а й із задоволенням виспівувала українських народних пісень, яких вона чула в селі. Пам’ятають, що і тоді її сильний і гарний голос відрізнявся від інших і був помітним.
Коли батько таки віддав її вчитися до Тернопільської гімназії, вона приділяла там увагу не лише загальноосвітнім предметам, а й музиці. Вже в десять років дівчинка співала в організованому її батьком хорі «Руська бесіда», а в одинадцять років уперше виступила в цьому хорі на публіці.
Її виступ на концерті, присвяченому Тарасу Шевченку, чув Іван Франко, котрий його відвідав. Її музичні успіхи були настільки безперечними, що небагатий батько напозичав, скільки міг, і відправив її вчитися до Львівської консерваторії — гімназію вона закінчила екстерном.
МУЗИКА ВАЖЛИВІША ЗА ЧОЛОВІКІВ
Адже на той час її вже почали сватати! Молодий вродливий семінарист Зенон Гутковський освідчився їй, і вона вже дала попередню згоду.
Але коли наречений пояснив дівчині, що після весілля їй доведеться всю цю музику покинути, зізнався в тому, що цирк йому подобається більше, ніж музика, і похвалився тим, що не відрізнить Шопена від шопи (сараю для зберігання сільськогосподарського інвентарю), йому негайно відмовили. Ще б пак!
Ще під час навчання в консерваторії відбувся і її сольний виступ (13 квітня 1892 року в ораторії Генделя «Месія»), і перший оперний дебют (15 квітня 1893-го в ролі Леонори в опері Доніцетті «Фаворитка»).
До гарної й талановитої дівчини продовжували залицятися. Юрист і політик Теофіл Окуневський, найчастіший її компаньйон під час прогулянок, зробив їй пропозицію, але отримав відмову.
ВАЖЛИВЕ РІШЕННЯ
Консерваторію Соломія закінчила зі срібною медаллю та дуже похвальним атестатом. Звісно, Львівський оперний театр із задоволенням би її взяв.
Але тут на її шляху трапилася тямуща, доброзичлива і небайдужа людина — знаменита італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка саме опинилася на гастролях у Львові.
Вона зробила для Крушельницької дуже багато. По-перше, підкріпила її впевненість у своїх силах та таланті. По-друге, твердо пояснила, що все ж отриманої нею освіти буде замало для повного розкриття її таланту.
Потрібне навчання в Італії, на батьківщині Бельканто. Як цього досягти — її справа, але без цього ніяк.
Аби допомогти доньці реалізувати своє обдарування, батько знову пішов на жертви — взяв у банку малопідйомний для його скромних можливостей кредит у дві тисячі золотих ринських (так у Галичині називали австрійські гульдени) та сплатив початковий період її навчання. Діти дорожчі за гроші.
ХОРОША ШКОЛА
У Мілані Соломія пішла навчатися до знаменитої викладачки Фаусти Креспі. Все влаштовувалося чудово: житло їй надала мати тієї самої Джемми Беллінчоні, а якась багата і любляча мистецтво англійка, місіс Александер, була в такому захопленні від її голосу, що взяла на себе витрати з її подальшого навчання.
Викладачка пояснила учениці, що в неї не меццо-сопрано, як раніше думали, а лірико-драматичне сопрано. З її триоктавовим діапазоном це теж було важливим і відповідальним рішенням — який голос їй ставити.
Послухайте пісню «Сольвейг» у її виконанні — не помилилися? Ось вона:
Італійська школа дала Крушельницькій дуже багато. Вона говорила про себе: «Я італійська співачка — за природою здібностей, за методом, за вибором, за захопленням». Але потім обов’язково додавала: «Я родом із галицького Поділля». І майже завжди закінчувала концерт українськими піснями.
Раніше, ніж треба, не закінчивши навчання, вона повернулася до Львівської опери — треба було допомагати батькам, які стільки жертвували заради неї. Феноменальний успіх дозволив їй вирішити деякі матеріальні проблеми і повернутися до Італії, а згодом дістатися Відня, щоби блискуче завершити свою музичну освіту.
ЯК І РАНІШЕ, СПОЧАТКУ ТВОРЧІСТЬ
За цей час вона набула собі ім’я, що дозволило отримати масу ангажементів, і почалося гастрольне життя з виступами на головних сценах світу. Проте особисті проблеми такий спосіб життя вирішувати не допомагає.
Адвокат Микола Шухевич, з яким вона познайомилася ще у Львові, навіть поїхав до неї в Італію свататися, але також отримав відмову. А диригент і музичний критик Володимир Садовський, добрий приятель її старшого брата Антіна, залицявся до неї роками, але після остаточної відмови прийняв священний сан, взагалі відмовившись від створення родини.
Сестра співачки розповідала, що єдиною її любов’ю був фармацевт Йосип Белінський, уродженець сусіднього села Козівки, який став особистим аптекарем єгипетського короля Фарука, не лише талановитий медик, а й щедрий меценат, який збудував у Західній Україні не одну гімназію та бібліотеку.
Повірити мені у це важко. Побачити Соломію вперше в житті в трієстській опері в «Силі долі», наступного ж дня зробити пропозицію та отримати відмову — не дуже схоже на трагічне кохання. У Львові поставили навіть п’єсу про їхні стосунки — ну нехай, це ж лише п’єса.
ЗАВОЮВАННЯ СВІТУ
А її гастролі з незмінним успіхом проходять на чотирьох континентах — Європі, Африці, Північній та Південній Америці…
Найвизначніші сцени світу — нью-йоркська «Метрополітен-опера», лондонський «Ковент-Гарден», міланський «Ла Скала» вважають за честь і задоволення її прийняти, і виступи проходять з аншлагами.
З першого до останнього свого виступу вона вдягала лише костюми, розроблені нею самою та спеціально для неї пошиті.
До виступів вона готувалася неймовірно ретельно: не дозволяла собі ніяких слабкостей, дотримувалася дієти та режиму. Приїжджала до місця виступу за дві години до початку і сама наносила грим та макіяж.
Через це одного разу їй довелося виходити на біс 17 разів — тоді це було ще можна. Тепер профспілка гардеробників «Карнегі-холу» давно таку малину припинила — три біси, і марш додому, а то підемо і шуб не видамо, якщо понаднормових не виплачуєте. Ех, були часи!..
ВОСКРЕСІННЯ БАТТЕРФЛЯЙ
А 1908 року Крушельницька радикально змінила весь сучасний оперний репертуар. Джакомо Пуччіні, чию оперу «Чіо-Чіо-сан» чотири роки тому на прем’єрі освистали, вирішив переробити свій опус і спробувати змінити ставлення до нього.
Друзі порекомендували йому довірити партію Чіо-Чіо-сан саме Крушельницькій. Проте повторити свій чудовий рекорд — 17 викликів на біс — їй не вдалося.
Викликали лише сім разів — але всіх артистів разом із композитором, який потім подарував співачці свій портрет із написом «Прекрасній та чарівній Баттерфляй».
А «Чіо-Чіо-сан» після цього тріумфу почали ставити у всьому світі. Хіба в оперному театрі вашого міста вона не йшла?
А як Соломія Крушельницька співає партію Чіо-Чіо-сан, варто послухати. Оцініть цей голос:
Втім, не одним Пуччіні вичерпувалися її оперні горизонти — репертуар співачки налічував понад 60 різнохарактерних партій, а за її чудове виконання найважчого та небезпечного для нестійких голосів Вагнера, її удостоїли звання «Вагнерівська примадонна ХХ століття».
НАРЕШТІ
Її імпресаріо довго був такий собі Карницький, котрий називав себе польським графом, — той ще типчик, який жив за її рахунок на широку ногу, возив по гастролях своїх дружину й доньку, а про саму співачку потихеньку шепотів по кутках, що вона, власне, теж його донька, тільки незаконна…
Час вже було його позбутися, але все вийшло само собою.
1906 року Крушельницька виступала в Неаполі саме тоді, коли в черговий раз скандальний сусід міста — Везувій — влаштував йому чергову навчальну тривогу. Співачка надихалася отруйними викидами, і лікар порадив їй тимчасово не виступати. Але театр Палермо, в якому вона мала співати, подав позив до суду — квитки вже продані, знати нічого не знаємо!
До захисту її в суді став відомий італійський адвокат, мер міста Віареджіо, Чезаре Річчоні. Судячи з усього, він виявив прагнення захищати її все життя — у 1910 році вони повінчалися в Буенос-Айресі, де її так любили, що на сторіччя країни спеціально покликали, аби саме вона виконала аргентинський національний гімн.
Чоловік нічого проти її концертної діяльності не мав, більше того — всіляко її підтримував, допомагав у роботі і радів її успіхам. Італієць, що з нього візьмеш — хіба він розуміє, як потрібно створити дружині правильне становище у родині? Колишні її залицяльники могли здивуватися…
Разом із чоловіком вона збудувала у його рідному Віареджіо триповерхову віллу і звідти вже їздила по гастролях. У 1920 році Соломія залишила оперну сцену, але гастролювати із сольними концертами продовжувала до 1929 року. Зважаючи на все, в її родині все було чудово, крім відсутності дітей.
НЕВДАЛИЙ ЧАС
Але 1938 року її чоловік раптово помер. Соломія засмучена, дезорієнтована. Страшенно пригнічена. Щоб розвіятись, вона вирішує з’їздити до родичів у Львів. І приїжджає туди… влітку 1939 року! Ви тільки уявіть собі це…
Починається Друга світова. Львів стає радянським, і просто для початку будинок, що належить їй, у неї, звичайно ж, відбирають — залишають лише чотири кімнати їй та іншим родичам. Більше нічого радянська влада практично не встигає — СРСР вступає у війну, і німці захоплюють Львів за тиждень.
Під час окупації всім було несолодко, і їй також. Вона якось намагалася прогодуватись приватними уроками вокалу, і справді не померла від голоду. Але повернутися до Італії не змогла, хоча Італія та Німеччина були союзниками — теоретично могло вийти. Хворіла, заліковувала перелом ноги, що стався ще 1940-го, — загалом, не встигла.
А коли Львів знову захопили радянські війська, це стало остаточно неможливим. Для радянської влади вона виявилася небажаним іноземцем із громадянством ворожої країни. Без якихось радянських документів, паспортів, прописок, карток.
РАДЯНСЬКИЙ ПЕДАГОГ
Проте її світової слави вистачило на те, щоб її запросили викладати вокал у львівську консерваторію. Студенти були у захваті, а консерваторські кадровики займалися звичною справою — збирали матеріал та писали характеристики. Ось одна з них.
Колишня знаменитість… колишня оперна співачка, колишня італійська піддана. Має нерухомість в Італії. Під час війни залишалася у м. Львові та ніде не працювала. Політичні погляди незрозумілі.
У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог, втратила необхідний для вузівського викладача рівень. Як вихователь — аполітична. Бажане переведення на пенсію
Масштаб світової слави Соломії Крушельницької зрозумілий хоча б із того, що за такої характеристики на пенсію відправити її не змогли. Хіба що причепилися під час чергової «чистки» — а диплом у неї де? А, в Італії? Нехай пред’явить, хай візьме, де хоче! На щастя, в результаті копію диплома знайшли у міському історичному музеї.
В Італію її, італійську громадянку, ніхто не випускав, а давати радянське громадянство їй не поспішали. Коли 1948 року таки змилостивилися — зажадали підписати документи про передачу вілли та всього майна коханій радянській державі. Віллу тут же продали, а їй, як тоді велося, повернули якісь копійки — нікчемну частину її вартості.
За рік Крушельницька дала на рідній львівській сцені свій останній у житті концерт. Лише 1951 року вона отримала звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».
А в жовтні їй нарешті офіційно надали звання професора. Професором співачка встигла побути лише місяць — 16 листопада 1952 року вона померла від раку горла.
МИ ЇЇ ПАМ’ЯТАЄМО
Вона похована на знаменитому Личаківському меморіальному цвинтарі Львова. На пам’ятнику зображено Орфея з лірою в руці. Але це далеко не єдина пам’ятка великій співачці.
Ще в 1982 році про її життя зняли фільм «Повернення Баттерфляй», де її роль виконувала Олена Сафонова — про неї в енциклопедії написано, що її основною темою як акторки була роль сильної жінки в ситуації вибору між особистим щастям і емансипованим існуванням. Зрозуміло…
Документальних фільмів та телепередач-персоналій про неї я знайшов щонайменше чотири. У Львові поставили навіть балет «Повернення Баттерфляй», використовуючи музику Пуччіні. У Тернопільському театрі поставили присвячену їй виставу, з 1987 року в Тернополі проводять конкурс її імені, її ім’я носить і щорічний міжнародний конкурс музикантів у Львові.
Львівський оперний театр названий її ім’ям, у Дзеркальному залі театру встановлено її бронзове погруддя. Поставили їй гарний пам’ятник і в Тернополі. Вулиці Крушельницької є у Києві, Львові, Рівному, Тернополі, Бучачі. В Україні на її честь випущено пам’ятну монету та поштову марку. Є її кімната-музей і в її рідному селі Білявинці.
Рідний край її не забуває. Послухайте під кінець її пісню «Батьківщина» і переконайтеся, що це не дарма:
