Збаразький замок з висоти пташиного польоту / wikipedia.org
Куди податись на Тернопільщині? Якщо нас цікавлять замки — напрямок вибраний вірно. Історичний період? Візьмімо, приміром, XVII століття. Їдьмо до Збаразького замку, адже це дійсно одна з найвизначніших пам’яток історії цього краю.
Почалося усе з італійців…
СИЛА В КРАСІ
Проєкт замку замовив італійському архітектору Вінченцо Скамоцці, прихильнику класицизму, Кшиштоф Збаразький — кременецький староста, коронний конюший, дипломат. Допомагав Вінченцо теж італієць, військовий інженер Андреа дель Аква. Він, власне, керував будівництвом замку, що було розпочато 1620 року.
Та після смерті Кшиштофа, через 7 років, продовжити справу взявся його старший брат Юрій (Єжи). Вирішено було зробити замок більш обороноздатним, і тут підключився військовий зодчий з Фландрії Генріх ван Пеен, автор палацу Збаразьких у Кракові, майстер фортифікаційного мистецтва. Він застосував найновіші на той час досягнення у фортифікаційній справі. Так і виріс замок-фортеця (або палац у фортеці). Завершено його було 1631 року.
Те, що ми бачимо й сьогодні, — це квадрат з чотирма бастіонами, з’єднаними куртинами. Оточують замок земляні вали завширшки 24 метри і заввишки 12 метрів. Кожен з них має довжину 88 метрів. Кам’яні каземати розташувалися по внутрішньому периметру замку. Від кутових бастіонів до палацу прокопали тунелі.
Навколо замку тягнувся рів завширшки до 40 метрів, який міг наповнюватися водою. Для зв’язку з навколишнім світом — брама у двоповерховій вежі, а до неї — звідний міст. Загальна площа замкових укріплень сягала 16 га. Зі сходу замок оточували ліси, болота й стави, із заходу й півночі — високі береги річки Гнізна, з півдня — крутий яр.
БОЙОВА СЛАВА
Двоповерховий палац виконаний у стилі пізнього Ренесансу та раннього бароко. Над його головним входом — балкон на кам’яних консолях. У північному куті подвір’я є колодязь глибиною понад 60 метрів. До нього з підземелля палацу вів хід.
Після смерті (у 1631-му) останнього з князів Збаразьких — Юрія — замок перейшов у спадок князеві Янушу Вишневецькому, а далі — до його сина Дмитра. Саме князі Вишневецькі й надали будівлі характеру бастіону.
Влітку 1649 року відбулися історичні події, в епіцентрі яких опинився Збараж. Запорозькі війська під командуванням гетьмана Богдана Хмельницького та його союзників-татар на чолі з ханом Іслам-Гіреем III оточили під Збаражем польське військо.
Понад шість тижнів тривала облога. Українські козаки із союзниками намагалися захопити замок. Проте попри значну перевагу в кількості, здолати міцні стіни замку їм не вдалося, військо Хмельницького так і не розгромило армію короля Речі Посполитої, бо він швидко підписав із ханом мирову.
ЗБОРІВСЬКА МИРНА УГОДА
У серпні того ж року Хмельницький змушений був підписати невигідний для козаків Зборівський договір, мирну угоду з королем Речі Посполитої Яном II Казимиром, й облогу польського табору було знято. За умовами цієї угоди Польща визнавала існування козацької України, вимагаючи натомість збереження кріпацтва на землях Польської Корони (до них увійшли в той час Волинське і Подільське воєводства). Так Збараж лишився за поляками.
Ці події описані у романі «Вогнем і мечем» видатного польського письменника, лавреата Нобелівської премії з літератури Генріка Сенкевича. 1999 року відомий режисер Єжи Гофман екранізував роман, знявши фільм з однойменною назвою. У подальші роки до Збаразького замку неодноразово навідувалися козаки й татари.
1675-го до замку підійшли яничари турецького полководця Ібрагіма Шишман-паші. Вони узяли фортецю штурмом, геть спалили її й підірвали оборонні стіни. Як наслідок, місто було звільнене Сеймом від сплати податків на дванадцять років. Споруду відновлював Дмитро Юрій Вишневецький.
ЗАМОК ЯК ФЕОДАЛЬНЕ ПОМІСТЯ
Після Вишневецьких замок у 1682 році перейшов у власність Станіслава Потоцького і належав його родині до середини XIX століття. Магнати Потоцькі, ставши володарями замку, перетворили його на звичайне феодальне помістя. Тут з’явився пишний зелений сад, а ще місто отримало Магдебурзьке право.
Набіги татар припинилися у 1699-му, коли згідно з умовами Карловицького миру Збараж, як і багато фортець Поділля та Волині, повернувся до Речі Посполитої.
Але 1707 року замок захопили московити. І частково зруйнували його. Того ж року тут були гетьман України Іван Мазепа і цар Петро I, які прямували до міста Жовкви на зустріч із польським королем Августом I… Знову московити зруйнували замок вже у 1734-му.
Сьогоднішній вигляд замкового комплексу є результатом низки пізніших перебудов. Перші спроби реставрувати його були 1908-го, тоді уряд зобов’язав власника Збаража Емілія Явеца розпочати реставрацію, однак із цього нічого не вийшло.
Роботи були виконані лише перед Першою світовою. Ремонт замку зробив тоді останній його власник Тадеуш Немєнтовський. Та невдовзі знов-таки з’явилися московити, висадили у повітря каземати, понівечили палац…
ЗАМКОВІ ЛЕГЕНДИ
Збаразький замок має безліч легенд. Найвідоміша з них — про підземні ходи, які поєднували замок з іншими фортифікаційними спорудами в регіоні, зокрема з Вишневецьким палацом, що знаходиться на відстані 25 км від Збаразького. Кажуть, під час облоги ці тунелі використовували для доставки провіанту та підкріплення.
А ще є легенда про привид Анни. Річ у тім, що власники Збаразького замку брати Юрій та Христофор Збаразькі були неодружені. Проте у кожного з них, звісно, були кохані жінки. З давніх часів розповідали про мучениць — наложниць, яких таємно приводили до князівської опочивальні. Для таких зустрічей у товстих замкових стінах були влаштовані замасковані сходи, що сполучали опочивальню з підземеллям…
Одного разу князь Христофор закохався у молоду красуню Анну. Вродою своєю вона дуже була схожа на його матір — княгиню Анну Четвертинську. Декілька місяців чоловік і жінка зустрічалися, аж поки вона раптово не зізналася йому, що завагітніла. Одружуватися Христофор не збирався — Анна плакала, благала його одружитися, але цього не було в його планах. Тож дівчина збожеволіла.
Врешті-решт князю набридли її прохання і сльози, й він знайшов просте рішення — наказав замурувати її у підземеллі замку. Як розповідають гіди, й нині іноді після опівночі у замку можна несподівано почути стогін та плач Анни. І ще, подейкують, при повному місяці на мурах Збаразького замку з’являється постать високої жінки з розтріпаним чорним волоссям у довгому білому вбранні…
ПОВОЄННА ІСТОРІЯ ЗАМКУ
У 1920–1930 роках відбудову замку взяла на себе організація польських офіцерів запасу. Планувалося переобладнати його під гімназію… Потім, у 1935-му, в замку був ресторан, а далі розпочалася Друга світова війна… Як наслідок, 1945-го Збаразький замок був частково зруйнований.
У повоєнний час його перетворили на карцери НКВС, саме тут десятки українців були знищені, а їхні тіла просто скидали до криниці й заливали бетоном. Місцеві мешканці перепоховали рештки на цвинтарі на початку 1990-х років. Відбудова Збаразького замку була розпочата 1965-го за проєктом київського архітектора Маріоніли Мойсеївни Говденко. І тривала… якихось 20 років.
З 1989-го замок став музеєм, саме сюди передані були фонди Збаразького районного краєзнавчого музею. 1994 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, у Збаражі був створений Державний історико-архітектурний заповідник, якому в 2005 році надано статус національного. Нині він має назву Національний заповідник «Замки Тернопілля».
