НЕТРИВІАЛЬНЕ РІШЕННЯ: як євнух подарував світові папір

Цю Ін. Весняний ранок у Ханьському палаці. Фрагмент. XVI століття

УВАГА — ПИТАННЯ!

Писемність марна, якщо нема на чому писати. Про що здогадався на початку нашої ери придворний євнух китайського імператора, щоб вирішити цю проблему практично так само, як і в наші часи?

Відповідь — трохи пізніше.

ПЕРШІ ПОСЛАННЯ

Одна з найважливіших і найсуттєвіших відмінностей людей від тварин — мова, здатність за допомогою звуків, що видаються, повідомити щось тим, хто ці звуки чує. Швидкість звуку 330 метрів за секунду — почують майже одразу, причому щонайменше за десятки метрів. Та люди швидко ускладнювалися, у них з’являлися нові запити і такої системи комунікації їм стало недостатньо. Хотілося мати можливість передати іншій людині інформацію і на значно більшу відстань — нехай на це потрібно більше часу. Не знаю, як це зробили вперше. Можливо, зірвали смачний плід і доручили комусь віднести до стійбища — приходьте, мовляв, ласувати. Але є фактом, що перші спроби подібної комунікації зводилися до передачі деяких предметів. Це навіть назвали предметним листом. Типовий приклад предметного листа — повідомлення скіфів цареві Дарію: птах, миша, жаба та п’ять стріл. Дарій вирішив, що скіфи віддають йому свою землю, воду, небеса та зброю, а скіфи мали на увазі, що якщо перси не полетять, мов птахи, не сховаються в землю, мов миші, не пірнуть у воду, мов жаби, — усі загинуть від скіфських стріл. Незручний лист — іди зрозумій…

ГЛИНЯНІ КНИГИ

Трохи пізніше здогадалися, що не обов’язково надсилати мишей та жаб — здохнуть і пахнутимуть. Можна просто намалювати ту ж мишу чи жабу. Це не кожному до снаги — так можна вигадати спрощений малюнок, про який усі домовляться, що це жаба. Теж зручно. А на чому все це малювати? Та ще щоб було потім зручно забрати чи передати? Можна вирубати на камені — точно не відразу зламається або порветься. Але як його, цей камінь, потім тягати? Ну, це хіба для царських наказів — накажуть і потягнуть. Хочеться чогось простішого. Першим важливим проривом у вирішенні цієї проблеми був клинопис, який видавлювали дерев’яною паличкою на платівці з вологої глини. Табличку цю можна було спалити у вогні або просто висушити на сонці, а потім віднести дуже далеко і зберігати дуже довго. Перші клинописні записи були господарські — бухгалтерія та облік. Потім почали записувати та пересилати царям доноси — таблички з компроматом збереглися тисячами. А в бібліотеці царя Ашшурбаніпала зберігалася й література — скажімо, «Поема про Гільгамеша».

ОЧЕРЕТ ДЛЯ ПИСЬМА

Зручніший спосіб письма могли дозволити собі єгиптяни — у них ріс папірус, такий довгий очерет, який можна розкрутити в плоску поверхню і склеювати такі шматки в досить довгі сувої. Це було набагато зручніше і, що значно суттєвіше, легше за вагою. Писали на папірусі клиноподібними шматками того ж папірусу — обріжуть, макнуть у чорнило та пишуть. Чорнило робили із сажі або охри, змішаної з гуміарабіком, зберігали сухими в брусочках, а за необхідності розводили водою. Безсумнівно, простіше, ніж глину скрести. Папірус був настільки зручний, що багато держав давнини користувалися ним. У кого не росло свого — купували в єгиптян, ті його спеціально розводили та вирощували на продаж. А десь із III століття до н. е. папірус розвели на Сицилії, щоб хоч якось задовольнити попит. Назву папірусу ми знаємо не тільки єгипетською. Греки називали його бібліос, звідси слово «біблія» — книга, звідси і назва священного писання. А латиною його називали не лише папірус, а й хартія — теж слово, яке збереглося багатьма мовами досі.

ШКУРНА СПРАВА

Монополія — це завжди небезпечна спокуса. Цар Пергама Евмен II вирішив зібрати бібліотеку, не менш грандіозну, ніж знаменита Олександрійська. Птолемеям, які тоді правили в Єгипті, ця ідея не сподобалася, і вони просто заборонили продавати йому папірус — пиши на чому хочеш… А користі від цієї спокуси небагато — завжди знайдуть, як її обійти. Пергамські технарі згадали про дифтер — відому ще за греко-перської війни вироблену шкіру для письма, удосконалили її та отримали ще кращий матеріал для — пергамент. Навряд чи пергамент був дешевшим за папірус, але зручнішим і якіснішим — практично напевно. Його можна було навіть використати багаторазово — зіскоблив старий текст, і будь ласка, пиши на ньому новий. Багато стародавніх текстів так зникло, а відновити їх вдається рідко. Пергамент активно використовувався дуже довго і навіть дожив до друкарства. Більшість тиражу знаменитої Біблії Гутенберга надруковано на папері, але досі збереглися екземпляри на пергаменті. Деякий час папір та пергамент вважалися взаємозамінними.

ЗАХІД Є ЗАХІД, СХОД Є СХІД

А як із цим питанням обходилися на іншому кінці світу — у Китаї? До пергаменту там не додумалися, папірус у Південно-Східній Азії не ріс, а ієрогліфи вже давно вигадали — на чому їх малювати? Спочатку це робили на черепашачих панцирах, але де взяти стільки черепах? Почали писати на шовкових сувоях, але ж це шалені гроші — шовк цінувався буквально на вагу золота. Глиняні таблички вони теж вигадали і спробували використати — не дуже сподобалося. Найбільш ходовим матеріалом виявилися бамбукові смужки, скручені в сувої. Іноді використовували і бамбукові дощечки. На кожній уміщалося приблизно 30 ієрогліфів, а китайські письменники були плідні та багатослівні. Тож іноді для перевезення однієї книги був потрібний цілий віз. Так на своє задоволення не начитаєшся — возів не вистачить.

ПРЕДТЕЧА ПАПЕРУ

Допомогло шовківництво — кокони шовкопряда доводилося варити, а потім розтирати у воді до однорідності маси. Коли цю масу виймали та зціджували воду, виходила шовкова вата. З неї вже іншими операціями отримували шовк. Хоча не лише шовк, а й ще дещо… На циновках, на яких віджимали шовк, залишався тонкий волокнистий шар. Хтось вдало помітив, що якщо цей шар висушити, виходить тонкий лист м’якого відносно гладкого і досить міцного матеріалу. Спробували на ньому писати — все чудово виходило. Здогадалися використовувати для отримання такого цінного матеріалу браковані кокони — адже все одно викидати. Технологію використовували практично таку саму — варили, промивали, подрібнювали, сушили. Виходило трохи дешевше, але, як і раніше, дуже дорого — шовк є шовк.

Міжнародний конкурс оповідань «ОДЕСССІАДА»

ПРИДВОРНИЙ ЄВНУХ

Тут і з’являється в історії такий важливий персонаж, як Цай Лунь. Народився він у 50 році, в імперії Хань. Був він євнухом, і це не обов’язково було результатом насильства — багато хто сам прагнув податися у євнухи, бо деякі палацові посади могли обіймати тільки вони. Ось і Цай Лунь, судячи з наявних даних, був людиною непростою, вже у 15 років потрапив до імператорського палацу і, мабуть, не на найгіршу посаду — поблизу імператора всі посади добрі. У результаті дістав титул, який можна прирівняти із княжим. Навряд чи йому доручали займатися такою ницою справою, як виготовлення нового матеріалу для письма, — майже напевно це була його ініціатива. Для євнухів роботи вистачало — скажімо, знаменитою подорожжю китайської ескадри до Індійського океану керував євнух Чжен Хе. Мав військову спеціальність і Цай Лунь — він досяг високої посади начальника імператорського арсеналу. Він сам винаходив різні види озброєнь для китайської армії і навіть особисто їх виготовляв, причому дуже майстерно. Проте саме він подав у 105 році у відповідні інстанції доповідь про зроблений ним важливий винахід. Оцінка цієї доповіді імператором Хе-ді була найвищою — він надав винахіднику дуже велику грошову винагороду й титул міністра.

ВСЕ НІБИТО ПРОСТО

Як же Цай Лунь додумався до свого чудового винаходу? Давайте розберемося. Врахуємо, що він уже знав про «ватний папір» — той самий відхід виробництва шовку, про який уже було сказано. Якість його була високою — затримка була у вартості та обсязі виробництва. Знав він і про вдосконалення методу отримання «ватного паперу», коли до нього, для збільшення виходу продукції, стали додавати пеньку, грубе волокно зі стебел конопель, яке виходить, коли вимочують конопляну масу в проточній воді — часом дуже довго, місяцями і навіть роками. Що таке пенька? Власне, це рослинні волокна. Можливо, є ще якісь рослинні волокна, які годяться для цього процесу? Взагалі кажучи, чим сильніше рослинні волокна потовкти, тим вони менше один від одного відрізняються. Які ще годяться? І ще одне: чому йдеться лише про рослини із придатними волокнами? Багато речей — наприклад ті ж тканини — в основному з рослинних волокон і складаються. Можливо, вони теж на щось годяться? Треба б добре перевірити…

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

Якщо різні рослинні волокна годяться — нехай будуть різні. Цай Лунь знайшов майже дармове і досить щедре джерело рослинних волокон — старі рибальські сіті. Туди ж він додав волокна шовковиці, деревну золу, пеньку та старі ганчірки. Все це він максимально ретельно розтовк, виклав на форму з бамбуковим ситом, висушив на сонці і розгладив цю масу камінням. Результат його влаштував.

ШВИДКЕ ОСВОЄННЯ

Цай Лунь подбав про продуктивні технології виробництва — суміш потовчених волокон кип’ятили, перетворювали на пульпу, розтирали на пасту і змішували з водою. Тонкі листи пульпи через сито перекидали на гладкі дошки. Аркуш виходив легким, міцним і рівним. Дуже швидко новий матеріал для письма став надпопулярним і почав активно витісняти своїх попередників. Спосіб виявився економічно доцільним і, говорячи сучасною мовою, екологічним — знаходив застосування і непотрібним ганчіркам, і старим рибальським сітям. Незабаром технологію вдосконалили, і вона почала швидко розвивалася. Виявилося, що папір можна робити з наявних у великій кількості та дешевих речей: деревної кори, тростини і, що особливо добре, того ж бамбука — ось уже з чим у Китаї не було проблем! Вже у IV столітті бамбукові дощечки практично перестали використовуватися для письма — папір їх повністю та з успіхом замінив. Наявність такого якісного та недорогого матеріалу для письма і без цього висококультурному китайському народу, безперечно, пішла лише на користь.

ЗА МЕЖАМИ КИТАЮ

Як відомо, Китай не дуже любить, коли секрети його технологій розтікаються світом. Але в 751 році в битві при Таласі, десь у нинішньому Казахстані, між арабами та китайцями, араби захопили в полон кількох майстрів з виготовлення паперу, а разом із ними й їхні секрети. Араби швидко освоїли виготовлення паперу і добре зрозуміли, наскільки це якісний і важливий товар — п’ять століть вони успішно продавали його в Європу. При цьому виробляли різні сорти паперу — від досить грубих, до тонких і легких, спеціально для голубиної пошти. Європа освоїла виробництво паперу значно пізніше і за Китай, і за арабський світ. Першими це мистецтво перейняли від арабів їхні найближчі сусіди іспанці, які до 1492 року зі змінним успіхом ділили з ними Піренейський півострів. А від них уже навчилися решта європейців. 1154 року папір почали робити в Італії, 1228-го — у Німеччині, 1309-го — в Англії. У наступні століття папір отримав у всьому світі широке поширення. На думку французького бібліографа Сіма, нашу епоху можна абсолютно правомірно назвати «паперовою ерою».

ЧОГО ЦЕ ВЧИТЬ

Швидкість і зручність передачі — прискорювач і союзник якості цивілізації. Вибух поширення знань був би неможливим без друкарства, а на чому б ці книги в такій кількості без паперу друкували? Головний секрет будь-якого винаходу — сама можливість здійснити його. Якщо знають, що можна зробити таке, але не знають, як саме, — подумають і дізнаються. Адже вони вже знають, що це можливо. Правильно оцінюйте силу методу аналогії. Якщо є два види рослинних волокон, які підходять для виготовлення паперу, неодмінно знайдеться третій. Розмірковуючи так само, знайдете й четвертий. І п’ятий, і сотий. Не витирайте старі тексти не лише з пергаменту. Але й звідки завгодно — все для чогось потрібно, потім пошкодуєте, та пізно буде… Один із найвидатніших винахідників за всю історію людства Цай Лунь скінчив своє життя сумно — помилився в якійсь палацовій інтризі, потрапив в опалу і прийняв отруту. Ну хіба не краще винаходити, аніж плести інтриги?

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media