Згенеровано за допомогою ШІ / bing.com
УВАГА — ПИТАННЯ!
Уже понад сто років в англійській мові існує ідіоматичний вираз «запхати до рота носок», що означає замовкнути або говорити тихіше. Який чудовий винахід, зроблений у 1887 році, був причиною його появи?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Грамофон — у перших грамофонів гучність не регулювалася, і це були змушені робити, засунувши носок у його трубу.
ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ ТАК
Музика з’явилася дуже давно. Найстаріші у світі музичні інструменти, флейти з пташиних кісток та бивня мамонта, знайдені в печері Холі-Вельс у Німеччині, залишено там 35–40 тисяч років тому. Які мелодії на них виконували, ми точно не дізнаємося… Але безперечно одне: деякі з них подобалися слухачам більше, а деякі — менше.
Природно, мелодію, що сподобалася, вже тоді хотілося почути ще раз. Проте, по-перше, не було жодної гарантії, що її тобі зіграють так само — нот не було, а пам’ять людини недосконала. А по-друге, для цього потрібно мати у підпорядкуванні музикантів. А це могли собі дозволити лише багатії та владики, адже музика була тільки жива.
Першу перешкоду подолали приблизно 3400 років тому — саме до цього часу належить знайдена в стародавньому місті Угаріт, що було розташоване в Сирії, перша в світі записана мелодія гімну на честь богині Ніккаль, покровительки сім’ї та шлюбу. Її знайшли ще 1955 року, та нещодавно зрозуміли, що мелодія записана прототипами нинішніх нот.
Система запису нот на папері довго удосконалювалася, поки на початку XI століття Гвідо д’Ареццо не додумався до звичних і нам семи нот на п’яти лінійках. Вже з’явилася якась гарантія, що улюблену мелодію не спотворять. Але щоб її послухати, все одно потрібно було винаймати музик (або, принаймні, мати владу, щоб їм наказати).
МЕХАНІЧНА МУЗИКА
Наступний крок у цьому напрямі, схоже, зробили за Середньовіччя. Якщо мелодію можна точно записати нотами, виходить, що коли ці ноти програти в заданому порядку, ви почуєте улюблену пісеньку. Наприклад, можна виготовити круглий валик, з якого в розрахованих місцях стирчать шпеньки, що вчасно натискають на смужки металу, які дзвонять.
Подібні механічні іграшки майже одночасно з’явилися у Візантії та на арабському Сході. А в Європі такі механізми, карильйони, вимагали смикання у потрібні моменти за мотузки дзвонів, і баштові куранти відбивали мелодіями час, а деякі їхні мелодії, на кшталт французької «Братець Яків, Дінь-лінь-дон», стали популярними народними піснями.
Згодом з’явилися музичні табакерки, що грали свою пісеньку, коли їх відчиняли. А в 1780 році швейцарський годинникар П’єр Жаке-Дро вигадав карильйон-скриньку, яка при відкритті виконувала досить складну мелодію. Через 16 років механізм доопрацював земляк-женевець Антуан Фабр і вбудовував його в скриньки, годинники та навіть флакони з парфумами.
У 1815 році відкрилася перша фабрика музичних скриньок. Незабаром її філії з’явилися навіть у США — товар мав попит. Скриньками прикрашали комоди, дарували їх близьким друзям, заповідали спадкоємцям — це була популярна й цінна річ, до того ж, зазвичай дуже гарна. А потім настав 1877 рік, і вони почали зникати з величезною швидкістю. Чому?
ФОНОГРАФ
Томас Алва Едісон багато чого придумав, але навіть у нього цей винахід — один з основних. Спочатку запис звуку робився, по суті, без мікрофона — мембрана передавала звукові коливання на голку, яка нарізала спіральну звукову доріжку на барабані, що обертається. Під час відтворення все було навпаки — голка рухала мембрану, і та звучала.
Майже глухий на одне вухо Едісон фальшиво заспівав у свій прилад дитячу пісеньку «У Мері був баранець», і — диво дивне! — вона відтворилася так само фальшиво: не відрізнити! Гірше було під час демонстрації у Французькій академії: академік Буйо схопив демонстратора за горло і заволав: «Ви гадаєте, ми дозволимо черевомовцю нас обдурити?!» Та звук не припинився.
Едісон не одразу вигадав, кому можна буде продати новий прилад. Пропонувалися різні варіанти: навчання папуг, дресирування собак, складання заповітів, годинник, що говорить, запис промов знаменитостей… Але найшвидше завоювало популярність використання фонографа в якості диктофона: запиши промову, а потім слухай і розшифровуй її.
Для цього повинен був служити придуманий за 17 років до Едісона Едуаром-Леоном де Мартенвілем прилад під назвою фоноавтограф. Записував звук він майже так само, а відтворювати не вмів — тільки креслив на папері зигзаг, і Мартенвіль розраховував по ньому відновлювати текст. Нічого, звичайно, не вийшло — Едісон був набагато практичнішим.
Фонографи для стенографів залишилися надовго — у романі Рекса Стаута «Оратор, що замовк», дія якого відбувається в середині 40-х, валик від фонографа, який зник, і є головною пружиною сюжету. Використовували їх у міському транспорті, щоб оголошувати зупинки (при цьому часом брали не той ролик і вводили пасажирів у стан когнітивного дисонансу).
Дещо нетрадиційно пропонував використовувати фонограф герой Марка Твена Малберрі Селлерс. Вважаючи, ніби що більше матроси чують матюків, то ефективніше ними можна керувати, він пропонував поставити в різних місцях судна кілька десятків фонографів із лайкою, записаною найкращими боцманами флоту, і гадав, що таке судно точно не потоне.
Використовували фонографи і для запису музики. Популярність у США Енріко Карузо багато в чому пояснюється величезними накладами його пісень на валиках фонографа. Проте якість записів фонографа талантові Карузо мало відповідала. Едісон вніс купу удосконалень, почав робити копії валиків твердішими за допомогою гальванопластики, але це допомагало не дуже.
БЕРЛІНЕР
Щойно згадувалося, що в середині 40-х у США фонографи були в ході. А ось на початку 50-х у СРСР, які я через вік мав можливість спостерігати особисто, жодних фонографів я не пам’ятаю, і в літературі про них теж ані слова. Натомість переможний конкурент фонографа, що витіснив його з ринку, був головним джерелом музики мого дитинства у селищі під Баку.
Вигадав його Еміль Берлінер — німецький емігрант, який, перебравшись до США, удосконалив щойно виниклий та одразу затребуваний пристрій — мікрофон. Його винахід помітив Ватсон, помічник винахідника телефону Белла, — та сама людина, якій зателефонували вперше у світі.
Ватсон запросив Берлінера до створеної Беллом компанії (що стала потім всесвітньо відомою AT&T), і це було величезним успіхом — отриманий Берлінером у 1891 році патент містив настільки важливі ідеї, що ще протягом 17 років ніхто не міг сконструювати мікрофон, обійшовши викладені в патенті ідеї, і це забезпечило AT&T на цей час монополію.
Берлінер займався не тільки мікрофонами — коло його інтересів було широким. Він цікавився акустикою будівель та запатентував акустичну плитку, що знижує рівень шуму. Він був одним із перших конструкторів гелікоптерів, побудував три з них і успішно випробував. Але ми набагато частіше згадуємо його у зв’язку з його головним винаходом, зробленим у 1887 році.
ГРАМОФОН
Берлінер, звісно, знав, що таке фонограф, і його недоліки він бачив (і чув) чудово — звук був досить тихим і, що набагато гірше, дуже перекрученим, супроводжуваним досить гучним хаотичним шипінням. Нарізати за допомогою мембрани та голки чіткіші борозенки ніяк не виходило. Не виходило й радикально покращити якість валиків.
У Берлінера виникла новаторська ідея: а що як нарізати звукову доріжку не на валик, що обертається, а у вигляді спіралі на плоскому диску? Виявилося, що різниця є, причому дуже велика — такий запис суттєво знизив спотворення, і при цьому звук уже в перших моделях став гучнішим у 16 разів, на цілих 24 децибели! Цей винахід назвали грамофоном.
Перші платівки робили з целулоїду. Але незабаром знайшли міцніший і зручніший матеріал для них — ебоніт. А 1896 року Берлінер придумав спеціальну масу для платівок на основі шелаку — смолистої речовини, що виробляється з деревного соку тропічними червецями. Ним і користувалися, допоки в 1948 році не винайшли вініл…
Берлінеру пощастило і з англійським художником Френсісом Барро, господарем фокстер’єра Ніппера, який любив слухати господарський грамофон. Барро намалював свого песика за улюбленим заняттям та приніс малюнок у фірму Едісона, однак там ніяк не зацікавилися. А у Берлінера він перетворився на знамениту на весь світ торгову марку «Голос його господаря».
Наступний крок, що здається цілком природним, був здійснений лише 1904 року. На виставці у Лейпцигу фірма «Одеон», яка випускала платівки, привернула загальну увагу новим рекламним гаслом: «Просто переверни платівку і знову грай!» Так-так, придумали віддруковувати фонограми з двох боків диска, далеко не одразу дійшли до цієї простої ідеї.
ВАРІАНТИ ЗАСТОСУВАННЯ
Виявилось, що грамофон можна було не лише слухати. Ще наприкінці ХІХ століття скрипаль Ян Стефані записав фонограми фортепіанних партій тих творів для скрипки та фортепіано, які він виконував, та возив їх із собою на гастролі: не знайдеться нормальний акомпаніатор — обійдусь! Чи був це перший виступ «під фанеру»? Можливо…
Ідея швидко набула розвитку. Вже 1910 року під час постановки в театрі «Буфф» оперети Легара «Циганська любов» у ході дії мали звучати солов’їні трелі. Раніше цю проблему вирішували, як у Грибоєдова, — пам’ятаєте: «Була захована людина і співала, ніби соловей»? А зараз просто поставили грамофон із відповідною платівкою.
У 20-ті роки минулого століття в багатьох американських кінотеатрах почали тримати грамофони для демонстрації фільмів популярної студії «Метро-Голдвін-Майєр». Адже ви пам’ятаєте їх заставку — лев, що видає грізне гарчання? Так от, у потрібний момент ставили голку на програвач — і тоді ще німий фільм починався з характерного гучного звуку!
Перший у світі звуковий фільм «Співак джазу» теж став би неможливим без грамофона — це був звичайний німий фільм, що перемежовувався короткими діалогами та музичними номерами завдовжки 5–6 хвилин — у ці моменти за екраном просто ставили відповідну платівку. Напевно, іноді платівки плутали, і бідним глядачам було дуже смішно…
Електрика прорвалась у звукозапис далеко не відразу. Тільки 1925 року невгамовний Берлінер створює перший серійний електрофон, в якому коливання голки перетворюються на електричний сигнал. А оптична фонограма на кіноплівці з’явилася навіть раніше, ніж фільм «Співак джазу», та ось біда — звучала жахливо, а покращити якість довго не вдавалося.
Подальше життя без платівок було важко уявити. Пам’ятаєте роман Мітчела Вілсона «Брате мій, вороже мій»? Його герой каже: «Якийсь тип почав запускати танцювальні платівки через саморобний передавач… і вся країна перетворилася на величезний мюзик-хол». Потім були CD, потім звукові файли… Але все починалося з фонографа та грамофона.
ДИВА ЗВУКОЗАПИСУ
А що таке патефон? Та просто грамофон фірми «Пате» — він не мав труби, а динаміки розміщували в його плоскій кришці. Добре пам’ятаю свій улюблений патефон, перший у селищі — жодної електрики, я особисто заводив його пружину великим ключем, і все було чути…
Михайло Гур’єв, керівник реставраційної лабораторії Ермітажу, вважає, що світову моду на музичні скриньки, шедеври мікромеханіки, яка почалася з рококо і зберігалася понад сто років, убив грамофон. Він відверто незадоволений…
Коли мандрівники вперше привезли до Арктики грамофон, ескімоси, послухавши його, почали сипати тютюн у трубу. Їм дуже сподобався спів маленького чоловічка всередині грамофона, і вони захотіли віддячити йому цінними й рідкісними ласощами…
Онука запитала Едісона: «Дідусю, правда, що ти винайшов машину, яка говорить?» Але Едісон відповів, що придумана до нього перша машина, котра розмовляє, виготовлена Богом із ребра Адама і набагато краща за його варіант, хоча, на жаль, не має вимикача…
Наразі вчені за допомогою комп’ютера та лазерів вивчають древні гончарні вироби — раптом ще тоді, коли вони оберталися на гончарному колі, на них записалися звуки стародавньої мови? Передача «Руйнівники міфів» навіть перевірила це, каже, що так зробити не можна. Але дуже хочеться…
