СЕРІЯ НОТАТОК ПРО СВІТОВИЙ ФРОНТИР РОЗВИТКУ. НОТАТКИ З АФРИКИ 1: Ефіопія (Частина I)
Карта Ефіопії, адміністративний поділ. Бібліотека Конгресу США / Джо Стадвелл
Джо Стадвелл — культова фігура у світі економічної аналітики. Засноване ним ще 1997 року видання China Economic Quarterly досі є найціннішим джерелом інформації про економічні процеси у Східній Азії.
Його книжку «Азійська модель управління» The Economist і The Financial Times визнали книжкою року, а Білл Гейтс назвав її найкращою книжкою з економічного розвитку і часто писав про це. Останнім часом до Азії Стадвелл додав ще один об’єкт дослідницького інтересу — Африку.
Спеціально для видання Huxley Джо Стадвелл підготував матеріал «Серія нотаток про світовий фронтир розвитку. Нотатки з Африки 1: Ефіопія». Свого часу Стадвелл доклав чимало зусиль, щоб відкрити світу Китай. Можливо, для України уроки Африки виявляться актуальними. Країни, що розвиваються, мають чого вчитися одна в одної і в політичному, і в економічному плані.
Отже, разом із Джо Стадвеллом вирушаємо до Ефіопії, країни, де проживає понад 112 млн людей. Ексклюзивний репортаж про цю подорож — для читачів Huxley.
Ефіопія переживає, можливо, найзначнішу політичну кризу на Африканському континенті за ціле покоління. Безумовно, це найсерйозніша проблема, з якою зіштовхнулася Ефіопія — найперспективніша держава Африки з погляду потенціалу розвитку і друга за чисельністю населення країна на континенті, відтоді, як правляча коаліція, Революційно-демократичний фронт ефіопських народів (РДФЕН), перемогла в 1991 році маоїстську хунту «Дерг», очолювану Менгісту Хайле Маріамом.
Ця криза є наслідком рішення прем’єр-міністра Абія Ахмеда Алі на початку листопада розгорнути військовий наступ проти Народного фронту визволення Тиграя (НФВТ).
З 1991 року і до того моменту, як Абій — ефіопів традиційно називають на ім’я — став прем’єр-міністром у квітні 2018 року, НФВТ домінував у правлячій коаліції РДФЕН. Незважаючи на те що в північному федеральному штаті Тиграй проживають лише 6 відсотків населення Ефіопії, тиграї домінували в кабінеті міністрів, отримували більшість керівних посад на державній службі, командували федеральною армією та обіймали ключові посади в розвідувальних службах.
«Влада, — зауважив британський історик лорд Актон, — має властивість розбещувати, а абсолютна влада розбещує абсолютно». І хоча до припинення існування НФВТ у 2012 році ним керував, можливо, найбільш ерудований лідер у сфері розвитку, якого будь-коли бачив світ, Мелес Зенауї, Фронт володів чимось близьким до абсолютної влади. Тиграї отримали контроль над більшою частиною економіки столиці — Аддис-Абеби, і значна частина їхніх грошей була зароблена неправедно.
Армія брала участь у широкомасштабних контрабандних операціях з використанням федеральних військових транспортних засобів. Вона шахрайськими шляхами отримувала великі суми завдяки контролю над найбільшим енергетичним проєктом Африки — шестигігаватним Хідасе — Греблею великого відродження Ефіопії (ГВВЕ) на кордоні з Суданом.
Корупція ніколи не була клептократією в стилі Кенії чи Демократичної Республіки Конго, але вона затримувала проєкт будівництва критично важливої греблі — ГЕС Хідасе — та дедалі більше перешкоджала розвитку економіки, що зростала, незважаючи на голод і жахливі злидні, на 10 відсотків на рік.
Отже, Абій, виходець із найбільшої, найнижчої етнічної групи оромо, що представляє 35 відсотків населення Ефіопії, вирішив ліквідувати НФВТ. Чи було необхідно робити це військовим шляхом — як намагався зробити Абій — і чи була можливість використання політичного рішення замість цього, є предметом інтенсивних суперечок — як в Ефіопії, так і в міжнародних дипломатичних колах. Тут, як і в будь-якій контрафактичній ситуації, ми ніколи не дізнаємося абсолютної правди.
Так само є складним і питання про те, яка сторона першою почала бойові дії між федеральними силами та НФВТ. Уряд Абія Ахмеда Алі каже, що 3–4 листопада 2020 року НФВТ атакував бази та штаб сил федерального Північного військового округу, взявши на себе командування силами етнічних тиграїв і незаконно заволодівши величезною кількістю військової техніки.
НФВТ заявляє, що пересування військ на кордонах Тиграю та Еритреї до цього нападу ясно показало рішучість Абія дотримуватися ідеї військової конфронтації, і що Фронт діяв у порядку самооборони. Як і у випадку з витоками Першої світової війни, різні аналітики можуть сперечатися.
У 2019 році з 30 найбільш швидкозростаючих економік світу 16 були саме африканськими. Коронакриза суттєво відкоригувала плани жителів Африки. Водночас The Economist пише, що пандемія може дати поштовх слабким економікам. І вони розвиватимуться швидше, ніж сильні. На наших очах розгортається сутичка світових гравців за Африканський континент. Ризики країни тут незрівнянно вищі за середньоєвропейські, але водночас і з високою прибутковістю інвестицій в африканські проєкти мало що сьогодні може зрівнятися
НЕ ЯКАСЬ ТАМ ПОСЕРЕДНЯ ІМПЕРІЯ
Події, що відбувалися в Ефіопії, неможливо зрозуміти без осмислення історичної та етнічної спадщини цієї країни з населенням 112 мільйонів осіб. Подібно до Німеччини, Росії чи Китаю, Ефіопія розвивалася як імперія, що складалася із суміжних територій і розширювалася на своїй периферії.
Домінуючим народом у цьому процесі побудови імперії були горяни, які прагнули до розширення через демографічний тиск і бажання отримати більш родючі землі. Щоб висловити свої експансіоністські інстинкти, тиграї використовують термін «абай», який приблизно відповідає німецькому слову «lebensraum» (буквально «життєвий простір») часів колоніальної епохи. Але до тиграїв пошуками життєвого простору керували їхні сусіди амхара.
В останнє десятиліття XIX століття і перше десятиліття XX імператор Менелік II захопив великі ділянки низинної території в південно-західному напрямку — до нинішнього кордону з Кенією, у південно-східному напрямку — у бік сьогоднішньої Сомалі та на заході — до нинішніх кордонів Судану й Південного Судану.
Він також був єдиним африканським лідером, який переміг цілу європейську армію (а конкретно — італійську) під Адвою в Тиграї 1896 року. Наступником Менеліка став імператор Хайле Селассіє, коронований 1930 року в новій столиці імперії Аддис-Абебі (про цю подію блискуче розповідається в книжці Івліна Во «Далекі люди»).
До коронації Хайле Селассіє називали «Рас Тафарі», або принцом Тафарі. Нащадки ямайських рабів вирішили, що ця маленька людина, африканець, який загнав білу людину в кут, насправді був живим богом, і побудували навколо нього принципи растафаріанства. Однак не все було так уже й просто.
У 1935 році армія Муссоліні повернулася в Ефіопію з хімічною зброєю, убивши сотні тисяч людей, і окупувала країну на п’ять років. Італійці вже захоплювали Еритрею з 1889 року. Однак 1941-го вони втратили свої володіння на Африканському Розі внаслідок кампанії союзників у Східній Африці. Рас Тафарі та Ефіопія знову стали вільними, а 1952 року імператор анексував Еритрею.
Хайле Селассіє продовжував правити протягом ще 30 років. Він вилучив промислові заводи, які італійці започаткували в Еритреї, і переніс їх до Аддис-Абеби, побудувавши свою столицю на етнічному перехресті країни та слідуючи логіці, аналогічній логіці іспанців, коли вони дали значний імпульс появі столиці в середині своєї неспокійної держави. Тисячі еритрейських бізнесменів, кваліфікованих робітників і технічних спеціалістів перебралися до Аддис-Абеби.
Хайле Селассіє був у певному сенсі реформатором. Однак він також був аристократом, імператором, який любив аддис-абебське казино і дороге французьке вино у великій кількості. Він ніколи не стикався з найбільш вибухонебезпечною проблемою в будь-якій державі, що розвивається, — земельною нерівністю. Це коштувало йому життя.
1974 року армійський заколот ознаменував початок виникнення «Дерга» — маоїстської диктатури, яка провела земельну реформу, але потім вбила сотні тисяч людей унаслідок примусової колективізації сільського господарства, насильницького переселення людей та подальшого голоду. Хунта «Дерг» могла похвалитися найбільшою армією в Африці і підтримкою CCCP, яка включала в себе навіть реактивні винищувачі МіГ.
І все ж, після тривалої боротьби, «Дерг» був розгромлений етнічною коаліцією партизанів на чолі з тиграєм Мелесом Зенауї. Тиграї давно перетворили цю перемогу на виключно власне досягнення. Насправді ж солдати еритрейського походження були чисельнішими і часто їхній внесок був значущішим, особливо в процесі падіння столиці 1991 року.
Військовий геній Мелеса Зенауї полягав у тому, щоб утримати від розпаду коаліцію, яка включала в себе цілий калейдоскоп етнічних груп. Ключовий момент, котрий потрібно засвоїти з усієї цієї історії, полягає в тому, що Ефіопія не є такою імперією, як Німеччина, Росія чи Китай. На відміну від цих держав, в Ефіопії політично домінували різні етнічні групи.
Сьогодні Африканський союз складається з 55 держав континенту, які входять до 8 різних регіональних економічних об’єднань. Інтеграційні настрої часом настільки сильні, що періодично обговорюється навіть питання про єдину загальноафриканську валюту. Штаб-квартира Африканського союзу розташована в столиці Ефіопії — Аддис-Абебі. Вибір не випадковий. Нині ефіопська економіка найшвидше зростає на континенті та є однією з тих, що найшвидше розвиваються у світі
По-перше, амхара в особі Менеліка і Хайле Селассіє. З 1991 року — тиграї на чолі з Мелесом Зенауї. А з 2018 року — Абій, який представляє низинних оромо, найчисленнішу групу. На задньому плані — прибережні еритрейці, які переважною більшістю обрали незалежність на референдумі 1993 року, чиї співвітчизники, які мешкають в Ефіопії, були вигнані Мелесом Зенауї і які зазнали жахіть руйнівної, спровокованої тиграями прикордонної війни 1998–2000 років, унаслідок якої загинули 100 тисяч осіб.
Однак еритрейці не забули про те, що були провідною силою в економіці Ефіопії за часів Хайле Селассіє, або про те, що зробили такий самий внесок, як і будь-яка інша група, у поразку «Дерга». Сьогодні кожна з цих чотирьох етнічних груп хоче посісти заповітне місце на політичному Олімпі. І багато молодих частково безробітних людей, і хитромудрі чоловіки старшого віку, які ними маніпулюють, готові пролити кров, щоби здобути його.
