ТЕЛЕПАТІЯ ЗАМІСТЬ МОЛИТВИ: кому належатимуть ваші думки

Photo by Andrej Lišakov on Unsplash / gizmodo.com.br

Витоки науки можна з легкістю знайти у містиці та магії. Але якщо алхімія та астрологія були попередниками сучасної хімії та астрономії, то що ми можемо сказати, приміром, про телепатію? Чи не конкурують новітні технології, прагнучи «бачити людину наскрізь», з духовними практиками минулого? Чи можливо, що вони не лише задають утопічний горизонт сучасної комунікації, а й перетворюють ваші думки на товар?

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З «РОЗУМНИХ КОРАБЛІВ»…

Телепатією заведено називати передачу й читання думок на відстані. Ця вельми спокуслива ідея має давню історію. По-перше, розуміти, що насправді думає про тебе інша людина, — дуже корисна навичка. По-друге, коли ми думаємо, ми чітко чуємо голос у своїй голові. Логічно припустити, що крім нас його може почути хтось іще. Наприклад, Бог або інша людина, яка перебуває в певній близькості з божеством, — святий, віщун, жрець.

Адже навіть проста молитва — це не що інше, як спроба встановлення уявного контакту з божественною особистістю. Перший в історії письмово зафіксований натяк на телепатію дехто з дослідників Гомера схильний вбачати вже в «Одіссеї». Там міститься історія про феаків, жителів острова Схерія, який зазвичай ототожнюють із сучасним Корфу. Феаки, ймовірно, мали зі своїми кораблями щось на зразок телепатичного зв’язку. У Гомера про це сказано так:

«Кормчі нашим човнам не потрібні, не потрібні і керма, бо вони розумні і знають, кому куди треба, і вмить виміряють солону безодню, мандрівника в край рідний доставляючи». Що саме мав на увазі Гомер під «розумними кораблями», достеменно невідомо. Телепатія, як і раніше, залишається науково недоведеним і, головне, незрозумілим явищем. Хоча у її взаємовідносин із наукою, культурою та релігією є своя не така вже й коротка історія.

ВИКРАДЕННЯ «БОЖЕСТВЕННОГО ДАРУ»

У християнстві здібностями, схожими на телепатичні, володіє божественна особистість Ісуса Христа. В Євангелії від Іоанна 2:25 йдеться про те, що Господь «не мав потреби, щоб хтось свідчив про людину, бо Сам знав, що в людині». Ісус мав повне бачення сердець людей, їхніх справжніх думок, намірів, тому не потребував додаткових зовнішніх свідчень про людину. Однак людина, створена, згідно з Біблією, за образом і подобою Божою, теж не заперечувала проти того, щоби так чи інакше здобути цю дивовижну здатність. Адже це відкривало неймовірні можливості. Якщо можна передавати слова та образи на великі відстані, отже, можна змінювати свідомість людей, контролювати їхню поведінку, вселяючи потрібні думки і бажання.

Можна отримати доступ до будь-яких таємниць, замінювати одні спогади та уявлення іншими. Ці мрії втілилися в численних утопіях та антиутопіях, в яких виникає образ ідеальної «колективної свідомості» — суспільства тотального контролю, якому відомо все і про всіх. Треба визнати, що з часів Середньовіччя людство значно просунулося в цьому напрямку. Адже чим є сучасне радіо, телебачення, мобільний зв’язок і соціальні мережі? Чи не технологічним втіленням ідей про телепатичний зв’язок? Колись Прометей взяв небесний вогонь і віддав його людям. Відгомін цього стародавнього богоборства помітний у спробах, минаючи Бога, наділити людину божественним телепатичним даром.

«ДЕТЕКТОРИ БРЕХНІ»: ЖИВІ ТА НЕЖИВІ

Як відомо, можливість створення «детектора брехні» з’явилася в 1914 році, після винаходу Вільямом Марстоном тестів на поліграфі. Але до того, як було винайдено поліграф-пристрій, здатний проникати в таємниці людської душі, ставка робилася на людину-поліграф. Начебто ще в XIII столітті Фома Аквінський завиграшки міг читати думки оточуючих його людей. Остаточно телепатичну «скриньку Пандори» було відкрито за Пізнього Середньовіччя. Відомий лікар та алхімік Парацельс за допомогою «світового духу» міг встановлювати зв’язок з особами, що перебували на значній відстані.

У той же період народилася легенда про матінку Урсулу Шиптон. Коли мати Урсули побачила свою новонароджену дитину, то миттєво померла від жаху — настільки потворною була дівчинка. Що, втім, не завадило їй згодом вийти заміж — телепату, мабуть, це було зробити не так вже й складно. Перш ніж дорости до повноцінної «матінки», дівчинка дивувала всіх читанням думок і переміщенням стільців на відстані. А от її здатність дистанційно красти їжу навряд чи вселяла до неї любов оточуючих.

В історії, однак, залишилися не стільки її телепатичні та телекінетичні здібності, скільки пророцтва у форматі «білих віршів», які матінка створювала в промислових масштабах. Серед найбільш гучних — передбачення в 1513 році вторгнення Генріха VIII в Нормандію, великої лондонської пожежі 1666 року, загибелі іспанського флоту, появи в Європі тютюну й картоплі. Передбачивши все це, матінка Шиптон померла задовго до згаданих подій.

НАРОДЖЕННЯ «НАУКИ ПРО ТЕЛЕПАТІЮ»

Концепцію того, що ми сьогодні називаємо телепатією, вперше було запропоновано 1882 року англійським поетом-агностиком і психологом-аматором Фредеріком Майерсом. Наукою тут поки що теж не пахло. Майерс був сином священника, який засумнівався в істинності християнської віри. Світоглядний дрейф у бік агностицизму перервало самогубство його супутниці життя Енні Елізи Маршалл. Це кинуло бідолашного Майерса в обійми жінок-медіумів, які стверджували, що вони здатні транслювати послання від померлих.

У свідомості людей тієї епохи містика й наука часто уживалися парадоксальним, але цілком мирним чином. Приміром, палким захисником спіритизму був Альфред Рассел Воллес — сподвижник Дарвіна та автор вчення про природний добір. Спіритизмом надихалися й інженер Кромвель Варлі, творець трансатлантичного телеграфу, і такі видатні фізики, як Олівер Лодж та лорд Рейлі. Тому, заснувавши в 1882 році разом з маститими вченими Кембриджа лондонське Товариство психічних досліджень, Майерс не був винятком із правил.

До пояснення незрозумілого підійшли для того часу цілком професійно. Спершу, як годиться, ввели науковий термін. Щоб висловити ідею «дотику на відстані», Майерс поєднав грецькі слова tele і pathos. Так виникло поняття «телепатія», а місце привидів і примар зайняли «реальні фантазми». Тепер можна було перейти й до вивчення нейропсихологічних основ комунікації, й до експериментів із виявлення невидимих енергетичних явищ — так званої «психічної сили».

У ті часи людство було одержиме ейфорією щодо винаходу телефонів, фонографів, бездротового телеграфу і відкриття рентгенівських променів. Спробуйте на цьому тлі засумніватися в тому, що до винаходу машини, здатної передавати думки на відстані, рукою подати… Тим паче, що її появу передбачали, говорячи про майбутнє електричних комунікацій, такі авторитети, як Томас Едісон і Нікола Тесла.

АНТИУТОПІЇ ТА ВІЙСЬКОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

У 30-ті роки з легкої руки американського вченого Дж. Б. Райна з Університету Дьюка в ужиток увійшов термін «парапсихологія». Його книга «Екстрасенсорне сприйняття» мала гучний успіх. У ній Райн підбивав підсумки своїх дослідів із читання думок за допомогою карт Зенера та розрахунку статистичних ймовірностей. На жаль, незважаючи на зусилля ентузіастів, можливість досягнення «ідеальної комунікації» залишалася на периферії серйозних наукових досліджень.

У ХХ столітті «телепатичний» дискурс хоч і був тісно пов’язаний із науково-технічними відкриттями, проте зайняв проміжне положення між наукою та мистецтвом. Ідея розширення когнітивних можливостей за допомогою технологій виявилася нерозривно пов’язана з історією сучасних медіа. Ключові метафори телепатії створили контури уявного світу, де можливе розуміння без слів, породивши своєрідні утопії комунікації: «магнітну», «електромагнітну», «кібернетичну» й «цифрову».

Кіно та література, особливо такі письменники-фантасти, як Айзек Азімов, Роберт А. Хайнлайн та Артур К. Кларк, зробили у це вирішальний внесок. Після 1945 року здавалося, що майбутнє окремих держав і всього людства залежить від розвитку військово-промислового комплексу. Недивно, що холодна війна призвела до сплеску інтересу до телепатії, яка розглядалася як технологія, здатна вивести гонку озброєнь із глухого кута.

Наприклад, технології «дистанційного бачення» могли допомогти обійти захисні системи противника. Гонка озброєнь породила нову галузь досліджень, яка отримала назву «псіоніка», або «психотроніка». Термін було запропоновано 1973 року чеськими науковцями на Першій міжнародній конференції з психотропних досліджень, що проходила у Празі.

ТЕОРІЇ ЗМОВИ І ТОК-ШОУ

У Радянському Союзі проєкти з дослідження потенційних сил, прихованих у «біоніці людини», беруть свій початок ще в 20-х роках, коли інженер-електрик Бернард Кажинський почав говорити про існування «біологічного радіозв’язку». Звісно, подібні експерименти були надсекретними. До 60-х років в СРСР були впевнені, що розвиток «біоінформатики» веде до появи машин, здатних відстежувати, тестувати і вивчати «екстрасенсорику». Управління національної безпеки США про це було чудово поінформоване й розробляло власні проєкти з дослідження екстраординарних психічних станів.

Існування проєкту ЦРУ MK-Ultra, який з 1953 по 1973 рік працював над технологіями промивання мізків, в тому числі і за допомогою наркотичних речовин, нерідко пов’язують з теоріями змови, проте він насправді мав місце. З 70-х років зусилля протиборчих сторін були підтримані серйозними науковими виданнями. Зокрема, 1974-го журнал Nature опублікував статтю Путхоффа і Тарга «Передача інформації в умовах сенсорного захисту». Автори дійшли висновку, що «існує канал, по якому інформація про віддалене місцезнаходження може бути отримана за допомогою поки що не розпізнаної модальності сприйняття».

Багато експериментів Путхоффа й Тарга проводилися за участю зірки ток-шоу тих років, екстрасенса Урі Геллера, який на британському телебаченні демонстрував здатність гнути ложки за допомогою ментальної енергії. І хоча Геллера багато хто вважає шарлатаном і фокусником, це не завадило телепатії стати фактором, що суттєво впливає на геополітику, науку та культуру. Кіноекрани й книжкові полиці заполонили інопланетяни, що проникають у думки людей, знехтувані суспільством діти-телепати та інші подібні персонажі. Наукові експерименти лише підігрівали інтерес до цієї теми: чи можна все ж таки передавати й читати думки на відстані? Науковці не полишають спроб це дізнатися.

«ТЕЛЕПАТІЯ» ІЛОНА МАСКА

2005 року у Великобританії учасникам дослідження пропонувалося вгадати, хто саме надішле їм електронного листа. Правильні відповіді досягали 47%, тобто ця кількість була значно більшою, ніж ймовірність випадкового вгадування. У 2014 році вчені вперше зафіксували «телепатичну» передачу від учасника експерименту з Франції учаснику в Індії слів hola і ciao, закодованих як світлові сигнали. Чотири роки по тому в США троє людей, об’єднаних в «мозкову мережу» (BrainNet), грали у щось подобне до тетрісу. Точність виконання завдань склала понад 81%.

Інженери та медики спільно з нейробіологами створюють на основі ефекту синаптичної передачі інтерфейси «мозок — комп’ютер» і «комп’ютер — мозок». Вони дозволяють силою думки набирати текст або користуватися біонічними протезами. Ба більше, ці технології дають можливість передавати дані між живими організмами через інтерфейс «мозок — мозок». Вченим вже вдалося об’єднати мозок двох тварин, пари людей і навіть мозок людини і тварини. В останньому випадку доброволець спромігся змусити щура рухати хвостом самою лише силою думки. До гонки зі створення технології інтерфейсу «мозок — комп’ютер» вже підключилися такі корпорації-гіганти, як Meta, Google та Neuralink Ілона Маска.

Мета — розробка мозкового імпланта, підключеного до комп’ютерної мережі. У травні 2023 року Neuralink оголосив про те, що переходить від випробувань на тваринах до випробувань на людях. На початку 2024 року пацієнту з паралічем кінцівок імплантували подібний чіп, і він зміг грати в шахи та спостерігати за грою, просто зосереджуючи свої думки на переміщенні курсору по екрану. Маск не приховує, що надихається тими ідеями, які черпає з наукової фантастики. Тому назва нового мозкового імпланта була певною мірою передбачувана — «Телепатія».

ДУМКИ ЯК ТОВАР І «МЕНТАЛЬНИЙ ПАРОЛЬ»

Схоже, що з розвитком технологій людство дійсно вступає в телепатичну епоху. У 2025 році в Стенфордському університеті заявили про те, що розробили нейроінтерфейс, здатний почути «внутрішній голос». Без жодного слова й рухів губ ви промовляєте думки про себе, і вони перекладаються в текст на екрані. У перспективі, щоб віддати команду або отримати набраний текст, вам достатньо просто подумати, а не стукати пальцями по клавіатурі.

Мабуть, із часом мисленнєве програмування, управління розумним будинком або пряме спілкування між людьми через нейроінтерфейси стануть такою ж частиною повсякденного життя, як смартфони сьогодні. Але чи не створить це загрозу для приватності і передумови втілення у життя чергової моторошної антиутопії? Адже нейроінтерфейс отримає доступ до ваших найпотаємніших переживань, страхів, фантазій.

Для захисту приватності науковці навчають ШІ розрізняти сигнали внутрішнього мовлення і спроби щось сказати. Також у вас буде «ментальний пароль» — фраза, яка подумки вмикає та вимикає інтерфейс. Незважаючи на це, новітні «телепатичні» технології створюють більше запитань, ніж відповідей. Адже в реальності люди до кінця не розуміють, як працює їхній мозок, відповідно, всі наслідки від упровадження в нього чіпів прорахувати неможливо. Навіть самі розробники не завжди знають, які саме дані збирає пристрій.

А що, наприклад, станеться, якщо нейроінтерфейс зламають? Хто контролюватиме доступ до нейроінтерфейсів? Чи зможе хтось читати думки без вашого відома? Чи варто захищати приватні думки законом, як особисте листування? Адже очевидно, що компанії, які розробляють нейроінтерфейси, будуть зацікавлені у зборі якомога більшого обсягу даних. Це означає, що потенційно думки можуть стати таким же товаром, як лайки в соціальних мережах.

ХХХ

Поки всі ці запитання залишаються без відповіді, феаки, Фома Аквінський, Парацельс і навіть матінка Шиптон виглядають на тлі сучасних телепатичних технологій безневинними аматорами. Щоправда, є обґрунтована підозра, що нейроінтерфейс навряд чи коли-небудь складе серйозну конкуренцію традиційним духовним практикам і молитві.

Оригінальні дослідження: