Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
10 хв. на читання

АХ, КОХАННЯ: Сальвадор Далі та жінка-свято

АХ, КОХАННЯ: Сальвадор Далі та жінка-свято
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

ЮНІ РОКИ

 

Надії на те, що особисте життя такої не схожої ні на кого людини, як Сальвадор Далі, буде більш-менш простим і спокійним, ні в кого навіть бути не може — не та персона. Але факти задокументовані, можна спробувати розібратися — якщо пам’ятати одну важливу річ.

До всього, що говорив із цього приводу сам Далі, потрібно ставитися вкрай обережно й недовірливо — містифікувати оточуючих було його головним хобі. Це не означає, що все ним сказане неправда, — так було б надто просто: якби Далі говорив «так», усі б знали, що ні.

А тут усе хитріше: і витончена брехня, і неймовірна правда, і дещо, що відводить убік, — не для того, аби розповісти, не для того, аби обдурити, а лише з метою цілком дезорієнтувати, бо не дезорієнтовані співрозмовники Далі дратували.

Нічого іншого не було б сенсу чекати від дитини з такою біографією. Геній народився трьома роками пізніше за старшого брата, який помер від менінгіту ще до його народження. Він отримав від нього й ім’я Сальвадор, і надранню психотравму. Він терпіти не міг відмов, негайно починаючи поводитися так нестерпно, що з ним воліли не зв’язуватися.

Одного разу зажадав льодяник із крамниці, зачиненої на час сієсти, а коли йому сказали, що треба зачекати, влаштував таке, що поліцейські вблагали крамаря дати цьому диву природи те, чого він хоче, бо надто вже огидно. Він влаштовував бійки з приводу і без приводу, оголошував себе переможцем у всіх дитячих іграх (у програних також) і завжди поводився не так, як хотіли оточуючі, — просто аби допекти.

 

Сальвадор Дали в Приже, 16 июня 1934 года
Сальвадор Далі у Парижі, 16 червня 1934 року / wikipedia.org

 

Проте нестерпне дитя було настільки обдарованим, що його віддали навчатися живопису. У 1921 році, в 17 років, Далі вступив до Королівської академії образотворчих мистецтв Сан-Фернандо. Його екзаменаційний малюнок здався викладачам маленьким — він його знищив і не поспішав намалювати новий, чим розлютив і батька, й екзаменаторів; зрештою зробив усе в останню мить, але так блискуче, що його все одно зарахували.

Поводився юнак в академії так, що 1924 року його вигнали, потім знову прийняли, але 1926 року виключили вже без права відновлення. А що було робити педагогам, якщо на безневинне запитання про трьох найвидатніших художників світу (на його думку), він відповів, що не відповідатиме, бо викладачі некомпетентні для того, щоб його судити?

Однак малювати він навчився, причому настільки добре, що навіть у Парижі, де художників вистачало, Далі не загубився. Він товаришував із Жоаном Міро і Пабло Пікассо, став одним із метрів створеної 1924 року Андре Бретоном нової мистецької течії — сюрреалізму, разом із Луїсом Бунюелем зняв фільм «Андалузький пес», що залишився в історії кіно… Загалом, нормальне життя великого художника з одним винятком — про його любовні захоплення поки що ані слуху ані духу.

 

ДАМА З РОСІЇ

 

А дещо раніше двадцятирічна дружина земського засідателя Антоніна Дьяконова тікає від чоловіка, вступає в цивільний шлюб з адвокатом Дмитром Гомбергом і народжує від нього чотирьох дітей, причому другою 1894 року (за 10 років до Далі!) народжується донька Олена.

Проте ця дівчинка залишилася в нашій пам’яті не як Олена Гомберг, хоча й мала прізвище законного чоловіка матері, яка до того ж дала доньці домашнє ім’я Гала. Тож звичне нам поєднання Галина Дьяконова — насправді дві помилки з двох можливих, та всі вже звикли.

Навчалася вона в жіночій гімназії Брюхоненка, там же, де і дві сестри Цвєтаєви — Анастасія й Марина (так, ті самі!). У ранній юності в Гали відкрився жах тих часів — сухота, і її відправили до швейцарського санаторію, де лікував свої легені й син багатого французького торговця Ежен Грандель.

Хворі вилікувалися, але підчепили ще більш фатальну хворобу — закохалися одне в одного. Ежен у захваті від усього, що має стосунок до його симпатії, зокрема й від імені, — він вимовляє його з наголосом на останньому складі («гала» французькою — свято). До Москви вона не повертається — їде разом з Еженом у Париж.

Батько спочатку рішуче заперечував проти їхнього шлюбу, але розумна Гала написала кілька проникливих листів матері Ежена, схилила її на свій бік, і 1917 року Ежен та Гала одружилися. Тож ніяка вона не емігрантка, як пишуть багато хто, — звичайна репатріантка. На той час Ежен уже видає свою першу збірку віршів, яку й підписує тим ім’ям, під яким ми всі його знаємо, — Поль Елюар. Теж, до речі, сюрреаліст, один із найвідоміших.

Жили вони, як сюрреалістам і личить, — ненудно. Доньку Сесіль практично ігнорували (перед смертю Гала категорично відмовиться побачитися з нею). Відомий художник Макс Ернст (навіть не сюрреаліст, експресіоніст якийсь, якщо взагалі не дадаїст) певний час жив у їхньому будинку на тих самих правах, що й Маяковський у будинку Бріків, додатковим чоловіком, і ніхто цього не приховував, усі були задоволені. Родині Елюара це не загрожувало. А от запрошення Далі з’їздити в гості до нього в Кадакес сім’я Елюара не пережила…

 

Сальвадор и Гала Дали на борту парохода Нормандия по прибытию в Нью-Йорк, 7 декабря 1936 года
Сальвадор і Гала Далі на борту пароплава Нормандія після прибуття до Нью-Йорка, 7 грудня 1936 року / biography.com
 
НЕСТАНДАРТНИЙ СОЮЗ
 

Знайомство було для Далі шокуючим і змінило в ньому дуже багато, до того ж вельми суттєво. Луїс Бунюель згадує: «…навіть замолоду він не був бабієм та насміхався з друзів, які захоплювалися жінками. Невинності його позбавила Гала. Після чого він написав мені на шести сторінках чудового листа з описом радощів плотського кохання».

Невже тільки в 25 років? Ну, Далі, зрозуміло, вірити не можна — пізніше він взагалі стверджував, що є імпотентом і кохає дружину зовсім не за це… Багато є розмов про те, як він виявляв іншу сексуальну орієнтацію — скажімо, зі своїм близьким другом Федеріко Гарсіа Лоркою, який цю свою особливість і не приховував.

Більшість дослідників, щоправда, вважає, що Лорка й не заперечував би, проте Далі на близькі стосунки з ним у підсумку не пішов. А яка, зрештою, різниця?

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

У будь-якому разі художник сам багато розповідав про свій потяг до людей у формі — пожежників, готельних швейцарів, та й не тільки до них. Пізніше він відверто зізнавався у сексуальних бажаннях, спрямованих всього-на-всього на Адольфа Гітлера, так-так, це не помилка, — захоплювався його м’якою та пухкою спиною, що приводила його в екстаз, приписував Гітлеру «жіночність і невиправну порочність», казав про свою пристрасть дещо й непристойніше: утримаюся від цитат…

Його антигітлерівськи налаштовані друзі відреагували на це вкрай різко, навіть вигнали Далі з сюрреалістів. Але чи є сенс взагалі реагувати на інформацію, повідомлену Далі?

Повернемося до його особистого життя. Звільнене Максом Ернстом місце він займати не бажав — Гала потрібна була йому безроздільно, і вона залишилася з ним в Іспанії, як пізніше з’ясувалося, на все життя. Спочатку вони жили досить бідно, у крихітному рибальському будинку в Порт-Лігаті — Далі дуже вчасно написав на одному з полотен: «Іноді я з насолодою плюю на портрет моєї матері», і батько перестав йому допомагати. Далі послав батькові в конверті зразок своєї сперми зі словами «Це все, що я тобі винен», але це чомусь не поліпшило їх стосунки…

 

ДО УСПІХІВ І СЛАВИ

 

Та виявилося, що Гала теж наділена особливим талантом — комерційним і продюсерським. Вона оббивала пороги галерей, прилаштовувала роботи Далі значно вдаліше, ніж це робив він сам, створила в Парижі товариство меценатів «Зодіак», що почало сплачувати Далі стипендію, і довела його доходи до цифр, раніше їм небачених і незбагненних.

Далі, звісно, це цінував — він казав: «Я люблю Галу більше за матір, більше за батька, більше за Пікассо і навіть більше за гроші». А для нього це дуже багато — недарма його колишній колега по сюрреалізму Андре Бретон створив із літер його імені та прізвища Salvador Dali анаграму Avida dollars, «Жадібний до доларів». Ясна річ, це Далі анітрохи не образило — хто ж не жадає визнання, зокрема й матеріального?

Природно, що такий класний менеджер, як Гала, не міг не подбати про те, аби родина з початком громадянської війни в Іспанії не переїхала до Франції, а з початком світової війни — за океан, де їхній бізнес розквітнув. Далі здобув величезну популярність, опанував нову для себе сферу — комерційну рекламу (щонайменше одну його роботу в цьому жанрі знають усі: це дизайн вигаданої в його рідній Іспанії цукерки Chupa Chups). Тоді ж він почав займатися ще одним мистецтвом — ювелірним, де теж створював шедеври, адже нічого іншого він створювати не вмів.

 

Сальвадор и Гала Дали
Сальвадор і Гала Далі / theparisreview.org

 

Після війни Далі зробив кілька політичних заяв, різко змінивши позицію, яку він обстоював на початку 30-х — він цілковито припинив критику Франко і, навпаки, почав його звеличувати. Звісно, його супротивники теж не були такими бездоганними, як казала радянська пропаганда, але численних зловживань і злочинів франкізму, тепер уже точно цілком очевидних, це аж ніяк не скасовує.

Просто захотілося додому, а талановитий менеджер під боком розумно пояснив йому, як цього найпростіше домогтися? Багато хто не зміг цього виправдати — не можу і я. Далі це байдуже, тож не будемо реагувати емоційно. У його творчості це мало що змінює. Але все ж таки…

Гала повертається разом із ним. 1958 року вони в Жироні офіційно вінчаються (цивільний шлюб пара уклала ще 1934 року). Чи відчуває їхнє подружжя якісь труднощі? Судячи з їхніх висловлювань — жодних, Далі свою дружину тільки вихваляє, робить персонажем багатьох своїх робіт (за все життя він більш-менш часто малював портрети тільки двох жінок — Гали та своєї сестри Ани Марії, яка саме через Галу посварилася з ним, геть розірвавши стосунки). Але ж ми вже засвоїли, що Далі ні в чому вірити не можна?

 

ЧИМ СЕРЦЕ ЗАСПОКОЇЛОСЯ

 

Попри зовнішній ажур, приблизно в 60-ті роки вони дещо віддаляються одне від одного. Гала заводить собі молодих коханців (навіть не намагатимусь їх описати чи перерахувати, їх багато, і всі вони не дуже цікаві), Далі аніскільки не заперечує, адже він і сам заводить зв’язки — то короткі, то цілком тривалі, як із моделлю Амандою Лір (до речі, саме з нею в інтимні стосунки він не вступав, але тривалий час вони усюди з’являлися разом). Ані в неї, ані в нього немає з цього питання жодних конфліктів та претензій.

Після Франко становище Далі не слабшає: король Хуан Карлос навіть дарує йому високий дворянський титул маркіза де Далі де Пуболь — до речі, титул це високий, маркіз старший не тільки за барона, а й за графа. Пуболь — це назва замку неподалік від рідного міста Далі Фігераса.

Замок цей він відреставрував і подарував Галі, яка прийняла подарунок лише з тією умовою, що чоловік відвідуватиме її тільки за її письмовим дозволом, завчасно попросивши про це. Далі відповів повною згодою, зазначивши, що це тішить мазохістську сторону його натури.

 

Портрет Дали работы Аллана Уоррена, 1972 год
Портрет Далі роботи Аллана Воррена, 1972 рік / wikipedia.org

 

Сам Далі оселяється в перебудованому ним муніципальному театрі Фігераса, який він перетворює на унікальний театр-музей імені себе коханого. Відвідування цього театру — найсильніший емоційний шок, величезна естетична насолода та чудовий туристський атракціон, завдяки доходам від якого Фігерас став лідером за доходами серед міст подібних розмірів у всій країні.

Там він і лишається, коли 1982 року, трохи не доживши до 88 років, Гала помирає від звичайної застуди, і її чоловік швидко втрачає апетит, майже розучується розмовляти, стає агресивним — лишається тільки робота, в ній він знаходить забуття. Через 7 років після її смерті він і сам покидає цей світ через зупинку серця, заповівши поховати себе у своєму театрі-музеї — відвідувачі проходять один із його коридорів склепом Далі.

Чи був вдалий його шлюб? Він постійно каже, що так, а ми знаємо, що вірити йому небезпечно, та чому б не ризикнути? Вона дбала про художника, допомагала йому всім, чим могла, зробила його багатою людиною й доклала всіх зусиль, щоб він був щасливий.

Він зробив для дружини головне, що може художник, — увічнив її ім’я, про решту порівняно з цим і говорити не варто. Звісно, нормальним його життя більшості не здасться, але хіба Далі хвилювало, чи вважають його нормальним? Він давно сказав про себе: «Єдине, що відрізняє мене від божевільного, — те, що я не божевільний».

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: