Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
6 хв. на читання

АХ, КОХАННЯ: спадкоємець престолу, дівчинка-баронеса та замок Майерлінґ

АХ, КОХАННЯ: спадкоємець престолу, дівчинка-баронеса та замок Майерлінґ
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

ГОЛОВНА ТРАГЕДІЯ ВЕЛИКОЇ ІМПЕРІЇ

 

Почнемо з того, що ж таке Майерлінґ і чому з ним пов’язано стільки книжок, фільмів та невеселих почуттів. Виявляється, що це мисливський замок — у простих мисливців є хатинки, в яких можна сховатися від негоди, переодягнутися і приготувати здобич, а в імператорів замість хатинки замок, хоч і маленький. Розташований він у самому серці оспіваного Штраусом Віденського лісу й належить, звісно, кайзеру.

29 січня 1889 року кронпринц Рудольф прибув у Маєрлінґ о 15:30. Трохи пізніше на найманому фіакрі до нього в гості приїздить дама. Її ім’я — баронеса Марія Александріна фон Вечера, вік — без півтора місяця 18 років. Слуги з легкістю її впізнають, вона тут зовсім не вперше — зрозуміло, разом із кронпринцом.

Вранці ані кронпринц, ані його гостя не вийшли з опочивальні. Тільки о 9 годині камердинер вибив двері сокирою. Те, що він побачив, викликало у нього жах. Кронпринц сидів на краю ліжка, незграбно притулившись до нічного столика. З рота у нього текла кров, на підлозі лежав револьвер, що випав з його руки.

Револьверна куля увійшла в одну скроню кронпринца і вийшла через другу. Точнісінько таке саме поранення було і в Марії, що лежала на кушетці з розпущеним волоссям і червоною трояндою в складених руках. Величезна імперія залишилася без єдиного прямого спадкоємця престолу.

Далі починається моторошна сцена, сучасні фільми жахів до неї не дозріли. Марію запихають майже оголену в кошик для білизни і ховають у комірчині до вечора 31 січня, коли за нею приїздять її дядьки, графи Штокау й Бальтацці. Вони її одягають, трохи відмивають від крові, замінюють пов’язку, що зсунулася і закривала вибите пострілом око, шовковою краваткою графа Штокау, засовують зі спини під корсет чи то тростину, чи то палицю від мітли, та прив’язують її шию до цієї палиці носовичком.

У такому вигляді її й привозять у маленьке абатство Святого Хреста, де є каплиця, поставлена її матір’ю та дядьком. Там вона знаходить вічний спокій. Напис на надгробній плиті свідчить: «Тут лежить Марія, баронеса фон Вечера, що народилася 19 березня 1871 року, померла 30 січня 1889 року. «Як квітка, виходить людина і в’яне». Йов, 14, 2». Рудольфа ж поховали в усипальниці Габсбургів Капуцинеркірхе.

Офіційна версія невиразно мовила про самогубство, викликане душевною хворобою (за інших причин не можна було б ховати в освяченій землі). Про подробиці його смерті преса не писала жодного слова — кайзер суворо заборонив. Але всі передавали його слова: «Все, що завгодно, краще, ніж правда». Що ж це за правда?

 

Императорский охотничий замок в Майерлинге, фотография 1889 года с подписью: «Майерлинг, старый охотничий замок кронпринца Рудольфа до 1889 года»
Імператорський мисливський замок у Майерлінґу, фотографія 1889 року з підписом: «Майерлінґ, старий мисливський замок кронпринца Рудольфа до 1889 року» / wikipedia.org

 

ЯК МОГЛО СТАТИСЯ ТАКЕ?

 

Найчастіше припускають, що це було подвійне самогубство за змовою. Відомо, що буквально за три дні до фатальної події у кронпринца Рудольфа відбулася дуже важка розмова з батьком-кайзером. Той був у нестямі, дізнавшись, що син нишком звернувся до папи римського з проханням дозволити йому розлучитися з дружиною, бельгійською принцесою Стефанією, для того, аби укласти новий законний шлюб із Марією фон Вечерою.

Кронпринц навіть уявити не міг, що римський папа, як татусь татусеві, здасть усю цю інформацію татусеві кронпринца — нехай, мовляв, він сам цю цукерку й їсть. Гніву кайзера не було меж, він навіть пригрозив вислати сина за кордон і не давати йому жодної копійчини, а насамкінець крикнув йому в спину: «Ти не гідний бути моїм спадкоємцем!» Можливо, Рудольф не зміг цього пережити…

Є й інша версія, згідно з якою Марію привезли до замку Маєрлінґ уже мертвою або помираючою внаслідок кримінального аборту. Але навіщо тоді було прострілювати їй голову? А щоб надати тому, що сталося, шляхетнішого забарвлення: подвійне самогубство набагато романтичніше. Може, причиною була важка хвороба, яка у Рудольфа дійсно була?

Так, у 1886 році він заразився гонореєю, яку зараз легко виліковують, а тоді вона могла призвести, крім іншого, й до статевого безсилля. А дехто вважає, що в Майерлінґу сталося взагалі ніяке не самогубство, а подвійне вбивство, здійснене спецслужбами Австро-Угорщини за завданням самого кайзера, для якого спадкоємець престолу не лише став набридливим, а й відверто небезпечним.

Тим, хто в це не вірить, її прихильники поблажливо пояснюють, що спецслужби можуть скоїти що завгодно і видати це за що завгодно, на те вони й спецслужби. А от остання імператриця Австро-Угорщини Цита, дружина Карла I, який обійняв престол після смерті Франца-Йосипа (вона, до речі, померла тільки 1989 року), була впевнена, що ці смерті — результат ретельно продуманої операції англійських та французьких спецслужб, які розраховували завербувати Рудольфа для боротьби проти його батька, а коли той відмовився, вбили його.

Заперечувати так само нереально — спецслужби можуть усе, і від їхньої національної приналежності це мало залежить. Зовсім уже конспірологічні версії, в яких усе влаштували злі євреї, підступні масони або жахливі жидомасони, можна й не розглядати — без них вистачає…

 

СКЛАДНА ДИТИНА, НЕЩАСЛИВИЙ ЧОЛОВІК

 

Сам кронпринц Рудольф з дитинства потрапив у вкрай небезпечну ситуацію. Коли нарешті в царственої пари народився син, його негайно забрали в матінкі за наказом матері Франца-Йосипа ерцгерцогині Софії — нібито для того, щоб його правильно виховувати, а насправді, щоб дошкулити нелюбій невістці.

Далеко від рідної матері дитина виросла полохливою, чутливою та не дуже здоровою. Втім, віденці все одно обожнювали спадкоємця свого кайзера, називаючи його просто Руді — в кого не викличуть захват світлини доглянутої дитини, зроблені найкращими фотографами країни!

У підсумку принц став набагато ліберальнішим і прогресивнішим за татуся, який за все своє довге життя жодного разу не проїхався в автомобілі, не поговорив по телефону та навіть провести телефонну лінію до свого палацу не дозволив, а на електрику погодився лише після тривалих умовлянь.

От і уявіть, як такий батько зустрів висловлювання свого п’ятнадцятирічного сина про мракобісся католицької церкви. А принц ще й почав друкувати в ліберальних газетах свої статті про політику. Звісно, під псевдонімом, та чи важко кваліфікованій таємній поліції знайти людину, яка проголошує ідеї, що різко пахнуть крамолою?

Отже, стосунки кайзера і кронпринца ніколи не були безхмарними.

Занепокоєння кайзера зростало ще й через те, що у кронпринца було надто вже бурхливе особисте життя. З юних років наш Руді міняв дам ніби рукавички (куртуазні вінці, яких недарма називають німецькими парижанами, його за це тільки ще більше шанували), і це аж ніяк не тішило його татуся, який побоювався династичних ускладнень. При цьому в якості дружини наказовим порядком йому запропонували дочку короля Бельгії Леопольда II Стефанію — панянку прісну, дрімучу, та ще й ні з плечей, ні з очей.

Проте парочку окрутили, після чого Рудольф продовжив колишній спосіб життя. Причому, як людина вкрай порядна, він вважав своїм обов’язком тримати дружину в курсі всіх своїх сердечних справ. Справді, не обманювати ж бідолаху! Та була досить кмітливою дівчиною і незабаром зрозуміла, що відплатити чоловікові за любов вона зможе лише тією ж монетою. Дим пішов коромислом одразу з боку обох, але до публічних скандалів не доводили — не той вишкіл.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

МОЛОДА ШИБАЙГОЛОВА

 

Марія Александріна фон Вечера, зовсім ще юна дочка барона Альбіна Вечера і Хелени Бальтацці, яку деякі автори називають чешкою, але більшість усе-таки вважає румункою, зустрілася з Рудольфом 5 листопада 1888 року на балі в палаці Хофбург. Нескладно порахувати, що їхній роман не тривав і трьох місяців.

Після першої ж зустрічі Рудольф був геть підкорений. Чому — питання. Подивившись на її фото, я теж здивувався — зовнішність не надто примітна, у кожному переповненому трамваї таких панянок знайдеться декілька.

Та її інтимний досвід для тодішньої дівчини 17 років просто вражаючий. У Марії вже був пристрасний і аж ніяк не платонічний роман з англійським офіцером, про який пліткувала безліч віденських кумоньок. До речі, вона ще й палила, що для молодої баронеси тих років скидається на гонитву за лаврами тодішньої Періс Гілтон. Загалом, шибайголова: подивишся — і радше злякаєшся, ніж здивуєшся. Але саме вона виявилася для Рудольфа чарівною. Чому ж так?

Мабуть, річ у тім, що Рудольф сам загнав себе в кут і потребував підтримки як ніколи. Його боязкі кроки з формування своєї політичної позиції здалися батькові не тільки недоречними, а й такими, що межують зі зрадою. Тихий жах коївся і в його особистому житті. Він не лише сам заразився гонореєю: звісно, він заразив і дружину, яка зрештою втратила можливість мати дітей — отже, кінець династії. Спочатку Рудольф призвичаївся глушити горе-злощастя коньяком та холодним шампанським, згодом перейшов на кокаїн і морфій.

Але стійкого спокою не приносили й вони. Він поклав на свій стіл людський череп, біля якого часто-густо клав ще й револьвер. І ось уже Рудольф пропонує своїй «помічниці по господарству» і за сумісництвом коханці Міцці Каспар удвох застрелитися.

Міцці такими дурницями займатися, звісно, не погодилася, і старанно донесла про це в поліцію, яку вона постачала інформацією про кронпринца. Потрібна досхочу любляча й наївна душа, яка уважніше прислухатиметься до його слів. Сімнадцятирічна Марія Вечера вочевидь підійшла краще за багатьох.

 

ПАН АБО ПРОПАВ — ЦЕ ЗАЗВИЧАЙ ДРУГЕ

 

Наші закохані відчувають, що недовго їм бути разом на цій планеті, і часу гаяти не можна — їхні стосунки переходять до інтиму практично відразу. Зустрічей було небагато, всього кілька десятків, навряд чи більше тридцяти, але про пристойність вони й не думали — Рудольф часто приводив її в замок, і вони усамітнювалися в занедбаних бічних кімнатах.

Ба більше, Рудольф зробив рішучий крок — таємно, проте цілком офіційно звернувся до римського папи Лева XIII з проханням про розлучення. Точніше, не про розлучення — католицький шлюб нерозривний, та існує маса хитрощів, що дозволяють оголосити шлюб недійсним.

Однак папа не тільки не дав проханого дозволу, але ще й заклав його Францу-Йосифу для вжиття заходів домашніми засобами. Про моторошну сцену, яку кайзер влаштував синові, ви вже знаєте. Тепер варіантів було дуже мало — або продовження осоружного життя, та ще й розлука з коханою, або існування без коштів і навичок для їх заробляння.

Ось Рудольф і знайшов ще один варіант, який здався йому більш привабливим, до того ж він давно до нього тяжів.

Як же він примудрився вмовити на цей варіант сімнадцятирічну Марію, котра, по суті, й не жила ще на цій землі? Схоже, скористався тим, що по-життєвому відверто недосвідчена й недолуга, надзвичайно екзальтована, безперечно, справді закохана молоденька дівчина, яка на щось сподівається, переживала повний крах своїх очікувань, ба більше — відчула себе ворогом власної держави.

Цікаво, якби вона знала, що ніч перед від’їздом до Маєрлінґа її коханий Рудольф провів у ліжку своєї завжди готової «помічниці по господарству» Міцці Каспар, вона б змінила своє рішення?

Окрема частина трагедії — їхні прощальні листи. Марія написала сестрі й матері, Рудольф не залишив жодного слова батькам — лише написав неблизькій і нелюбій дружині. Листи досить лаконічні, проте це все, що вони побажали сказати світові, з якого втікали.

Листи короткі, та зворушливі, все абсолютно природно, вочевидь добре обдумано, але з дрібними правками, внесеними, схоже, просто під час написання, в останню хвилину. Це, безсумнівно, їхні останні слова, і версію самогубства за згодою вони тільки підтверджують.

 

Прощальное письмо Марии Вечера к своей матери
Прощальний лист Марії Вечори до своєї матері / wikipedia.org

 

СВІТ МАЙЖЕ НЕ ПОМІТИВ

 

Смерть спадкоємця престолу викликала у Франца-Йосипа більше обурення, ніж горя. Спересердя він навіть сказав: «Помер, ніби кравчик-недоучка!» Тут навіть не відчувається осуду, все вже висловлено на нещодавньому побаченні, — просто презирство й гидливість.

Звістку про смерть спадкоємця миттєво рознесли всією імперією — такі речі в таємниці не зберегти, проте опублікували повідомлення про те, що кронпринц наклав на себе руки через тимчасове помутніння розуму. Що стосується Марії Вечори, то для преси її просто не існувало, всім чітко дали зрозуміти, що немає такої людини, і не може бути. Заодно кайзер наказав зруйнувати ту частину Майерлінґа, де все це сталося, щоб каменя на камені там не залишилося, і в підсумку замок майже повністю знесли.

Тепер на місці смерті Рудольфа й Марії височить невеличка каплиця кармеліток. Її вівтар розташований точнісінько на тому місці, де стояло ліжко кронпринца, в узголів’ї — статуя Діви Марії з обличчям його матері, імператриці Сісі. Такі справи.

Ну от. Тепер можна розбиратися з версіями — яка більш правдива. Однак ви вже вибачайте за недовіру до такої кількості ретельно продуманих легенд, віриться тільки в найпростіше — нещасливий кінець трагічного кохання бідного хлопчика з Дуже Важливої Сім’ї, не готового до того, які подарунки може нам принести реальне життя. Усе інше не те що неможливо — немає нічого неможливого, є просто малоймовірне, — але геть несерйозно.

Від політичних теорій Рудольфа не залишилося нічого, розгніваний тато-кайзер зрештою розтрощив їх у пил, причому разом із носієм. Зате в літературі й особливо в кінематографії історія Маєрлінґа вельми міцно вкоренилася. Їй присвячують цілі романи, про неї знімають фільми — вони йшли і в СРСР, та їх дивилося багато людей.

Що ще залишилося від них на цій планеті? Пам’ятаєте, де помер від голоду й поневірянь очільник російської експедиції до Північного полюса Георгій Сєдов, один із прототипів капітана Татаринова у «Двох капітанах»? Якраз на острові Рудольфа, маленькому безлюдному промерзлому острівці з архіпелагу Земля Франца-Йосипа, відкритому 1863 року якраз австрійськими дослідниками, що зі зрозумілих міркувань назавжди залишили на карті Землі ім’я свого спадкоємця престолу. Ось цей острів і залишився, більше майже нічого.

Хіба що каплиця на місці, де колись стояв замок Маєрлінґ, і Богородиця, Матір Скорботна, з обличчям його власної матері, в якої відібрали дитя в ранньому віці та позбавили її навіть мізерного шансу що-небудь виправити і спробувати йому допомогти.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: