БОРИС БУРДА: як розшифрувати стародавній напис

Джерело фото: shutterstock

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Двадцятисемирічний помічник вчителя у провінційному німецькому містечку настільки перебирає на вечірці, що укладає зі своїм знайомим абсолютно божевільне парі. Він береться розшифрувати давньоперський напис, не знаючи навіть літер, якими він написаний (втім, їх не знає ніхто у світі). І що тепер йому робити?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

Якщо намагаєшся розібратися в тому, що наказав написати необов’язково цар, а просто великий начальник, май на увазі — найохочіше він пише про себе: коханого, блискучого і такого, який затьмарює сонце! Його ім’я й титул будуть головним змістом напису, хоч клинописом, хоч на папірусі, хоч на фінському папері лазерним принтером. Пам’ятай це — розберешся в усьому іншому.

 

ЗВІДКИ ЦЕ ВІН ТАКИЙ СПРИТНИЙ

 

Георг Фрідріх Гротефенд народився у невеликому брауншвейгському містечку Мюндені (з Мюнхеном не плутати, бо в низці джерел є така помилка!). Закінчив гімназію у цьому ж містечку. Навчався, мабуть, добре, бо невдовзі після цього пішов працювати вчителем — не кожного взяли б.

Закінчувалась епоха Просвітництва, виникло дуже багато нової інформації — за нашими мірками, звісно, мізер, але для тих часів під зав’язку. Зокрема, і цивілізації Стародавнього Сходу, які раніше були майже невідомі, стали відкриватися європейській науці.

У гімназії, звичайно, вчили за критеріями свого часу (з точними науками, порівняно з нами, було не надто круто), але те, що знали, вбивали учням у голову з усією німецькою старанністю й педантичністю. А от мов тоді навчали так, що нам і не снилося.

Причому не лише живих мов, своїх і сусідських — їх навчало, окрім педагогів, і саме життя, а й давніх, що вважалися тоді базисом усієї людської культури (до речі, недарма). Латинь і давньогрецька — обов’язково, дуже бажаною була й мова Біблії, давньоєврейська. Без знання стародавніх мов людину просто не вважали культурною.

 

 

І ЩО ТО ЗА НАПИС

 

Напис, про який Гротефенд на свою біду побився об заклад, був введений у науковий побут німецьким вченим на данській службі Карстеном Нібуром — той привіз його зі стародавньої столиці Перської імперії Персеполіса. Того самого міста, яке п’яний як чіп Олександр Македонський зруйнував ущент за закликом не менш п’яної гетери Таїс. Гротефенду би здобути з цього науку і принаймні укладати подібні парі тверезим, однак тепер нічого не вдієш — розшифровуй і не скигли, сам винен.

Більше поталанило трохи пізніше Франсуа Шампольону — йому дістався той самий текст трьома мовами, в тому числі і цілком зрозумілою давньогрецькою, ось він і розшифрував давньоєгипетські ієрогліфи. Текст із стародавнього міста перських царів теж був тримовним, проте незрозумілими були всі три мови — давньоперська, еламська та аккадська.

Про дві останні більше й говорити не будемо, вони, окрім усього іншого, не літерами написані, а цілими складами чи навіть словами, та й про ці мови тоді не знали практично нічого. А ось про давньоперську мову «Авести», священної книги зороастрійців, хоча б щось було відомо.

 

ПЕРШІ КРОКИ

 

Гротефенд швидко розібрався, де давньоперський напис, а де інші — оскільки це мова перських царів, вона має бути на найпочеснішому місці, в центрі. У ній нарахувалося всього близько сорока однакових символів — чудово, отже, це букви, а не склади чи слова, бо їх було б більше.

Ще до нього П’єтро делла Валле правильно розв’язав питання, як ці стародавні перси взагалі писали — зліва направо чи справа наліво (відповідь геть не однозначна, ми пишемо зліва направо, а араби та євреї — навпаки).

Якщо широка частина клина зліва, виходить, для того, хто пише правою рукою, зручніше писати саме зліва направо, а що давні перси всі були шульгами, однаково ніхто не повірить. Це чудово, але що саме написано?

Оскільки текст написаний буквами, однакові групи букв мають бути однаковими словами. Тільки як зметикувати, якими саме? Одна група символів повторюється найчастіше кілька разів. Здогадатися би, що вона означає, і можна починати розшифровку. Але яке слово (чи кілька слів) зустрічатиметься у написах перських царів найчастіше?

 

 

 

БЛИСКУЧА ЗДОГАДКА

 

Бути владикою першої у світі імперії не так вже й легко — треба безперервно утискати підданих, аби поважали та боялися. Якщо цар робить якийсь напис — він саме для цього. І про кого він писатиме? Та про себе коханого — і для справи корисно, і йому приємно. Проте імена царів різні, а яке слово в написах усіх царів буде однаковим?

Зрозуміло, яке — це слово «цар». Ну звісно, не просто «цар» — це вам не Іван Васильович Бунша, який представлявся «дуже приємно, цар», не знаючи, що навіть у російського царя, значно скромнішого за давньоперсидського, титул складався з купи географічних назв: за Миколи ІІ — з п’ятдесяти двох.

Отже, не «цар» якийсь, а «великий цар, цар царів, Ахеменід» — і не коротше! Але це вже досить багато літер, тож початок розшифровки покладено. У подальших міркуваннях замінюватимемо всю цю пісню з приспівом просто словом: «цар» — щоби не писати зайвого.

 

ЦАРСЬКІ ІМЕНА

 

Це чудове припущення дозволило Гротефенду відзначити ще одну закономірність. Він звернув увагу на схожі конструкції зі знайденим оборотом, і незабаром зрозумів, що найчастіше зустрічаються два їх види:

Х — цар, син Y — царя.
Y — цар, син Z.

X, Y і Z — це, ясна річ, групи символів, що позначають імена. Оскільки імена перських царів ми знаємо, якщо здогадаємось, про яких царів мова, — букв буде скільки завгодно, і можна буде виграти безнадійне парі.

Треба, щоправда, правильно вимовляти перські царські імена. Ми з нашими наївними переконаннями в тому, що їх звали якось на кшталт Дарій і Ксеркс, допомогли б дуже мало. Так перських царів називали не дуже близькі їхні приятелі, давні греки, у яких ім’я Дарайявуш або, боронь Зевс, Хшеархша, просто до рота не лізло. Вони й називали їх Дарій і Ксеркс.

Ті, хто побував на відомій єврейській святковій жартівливій виставі, іменованій пуримшпіль, знають, що один з її героїв — перський цар Ахашверош, і про те, що у звичному нам вигляді це просто Артаксеркс, здогадується далеко не кожен. У греків взагалі не було літери «ш» — ось ми, наслідуючи їх, і говоримо «Єрусалим», а не «Єрушалаїм», як правильніше. Щоправда, Гротефенд це знав, але як здогадатися, де який цар?

 

 

А ТАТО У НЬОГО ЦАР?

 

І тут Гротефенд здогадується, в чому річ. Отже, Х — цар, Y — тато X і теж цар, а Z — тато Y… але не цар! Засновник династії? Знаєте, необов’язково. Першим перським царем із подібним титулом був Кір Великий, батько Камбіза II, теж повноцінного царя, а от тато Кіра, Камбіз I, був царем за рангом нижчим, і цього пишного титулу не носив. Вони? Ні, ніяк не виходить — імена в написі не на одну літеру, і довжина імен теж не підходить.

Як це так? З ким може ще бути така ситуація, окрім як із сином та онуком засновника династії? Виявляється, може. Після смерті Камбіза II його престол захопив узурпатор, такий собі Гаумата, котрий видавав себе за вбитого брата Камбіза Бардію.

Представник молодшої гілки Ахеменідів Дарій цього Гаумату скинув, убив і сам став царем. Але його батько Гістасп царем не був! І за буквами все підходить, якщо, зрозуміло, називати їх Хшеархша, Дарайявуш та Вістасп, а не так, як ми звикли. Тепер уже є стільки букв, що можна читати напис, і не лише цей.

 

А ЩО Ж ГРОТЕФЕНД?

 

Це геніальне розшифрування допомогло Гротефенду виграти парі. Випивши вигране пиво (на що ще могли б битися об заклад у Німеччині, я й гадки не маю), він продовжив свої дослідження, але їх рівень виявився гіршим, вони не були визнані вченим світом, і він залишив ці заняття. Ріс по службі, став ректором гімназії, потім — професором університету, згодом — директором ліцею в Ганновері.

Дослужився до пенсії, помер у досить похилому для тих часів віці, у сімдесят вісім років. Тепер гімназія, де він навчався, носить його ім’я. Більше нічого геніального не зробив — лише раз у житті йому довелося розв’язати важке завдання так нестандартно та яскраво. Для слави на багато років цього цілком може вистачити.

 

---

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media