Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
Як слід доводити серйозні наукові гіпотези — наприклад, нову теорію походження Землі та планет? Багато хто чомусь вважає, що для цього необхідно наводити наукові факти, котрі пояснюються новою теорією, тоді як старі теорії не можуть цього зробити. А ось австрійський інженер Ганс Гербігер (1860–1931) був упевнений у тому, що для доказу істинності його дивовижної теорії у фактах немає жодної потреби.
Що він сам говорив із цього приводу — питання окреме, а ось у чому була головна сила його аргументації, завдяки якій його теорію певний час навіть обов’язково викладали в школах, — тепер цілком зрозуміло. Усе дуже просто: достатньо зачарувати тоталітарного вождя тієї держави, де ти проповідуєш свою теорію, і всі факти, що свідчать проти неї, втратять доказову силу, бо тому, хто наважиться їх надати, просто буде непереливки.
Устрою світу це зовсім не змінить, навіть у тих питаннях, які в нову геніальну теорію ніяк не вкладаються, але говорити про це доведеться натяками і без особливої наполегливості — у кращому разі…
ВИНАХІДНИК І ЛІНГВІСТ
Не варто вважати, що Гербігер був звичайним божевільним — це було б занадто просто. Досить обдарований інженер, він винайшов нову систему кранів для насосів і компресорів і домігся не тільки популярності, а й комерційного успіху — підприємство, засноване Гербігером на базі його ідей, успішно існувало двозначну кількість років. Збанкрутувало тільки в Першу світову, а перед його смертю відкрилося знову і, що найцікавіше, існує досі.
Виявляв інтерес він і до інтерлінгвістики, науки про створення штучних міжнародних мов, а для відносно успішної мови оксіденталь (на ній навіть розділ Вікіпедії існує) був одним з основних спонсорів у період її створення. Загалом, цікава людина, навіть зовні вельми примітна — такий собі демонічний гуру, котрому не всякий і наважиться заперечити.
Отже, більшу частину свого життя Гербігер особливих побоювань не викликав — хвацький підприємець, успішний винахідник, лояльний австро-угорський підданий (пізніше австрійський громадянин), а що зовнішність і поведінка дещо нестандартні — ну то й нічого, це навіть кумедно… Але потім на Гербігера зійшло осявання, і він створив своє вчення. Саме вчення, а не наукову теорію — вчення не потребує логічних доказів, воно не для того, щоб його доводили, а для того, щоб йому вірили.
ВЕЛЬТАЙСЛЕРЕ
Гербігер сам розповів, як зародилися його ідеї, — у листі, переданому майбутньому голові «Трудового фронту», фашистської імітації профспілок, Роберту Лею, через його троюрідного брата Вільгельма (вибір адресата теж досить показовий)… Він почав його розповіддю про те, що замолоду спостерігав, як розплавлена сталь пролилася на засніжену землю: земля вибухнула з деяким запізненням і з великою силою.
Цього йому виявилося достатньо, аби зрозуміти, що в давні часи у величезну вогняну зірку, набагато гарячішу за Сонце, врізалася не менш величезна крижана планета. У підсумку вибухнули водяні пари, що утворилися, й викинули масу крижаних уламків. З якоїсь їх частини утворилися наша Земля та інші планети — раніше їх було тридцять. Деякі крижані уламки ми вважаємо зірками, проте це помилка, а фото окремих зірок — фальсифікація.
У Землі за цей час встигли побувати чотири різні Місяці. Перед тим як вони всі потрапляли на Землю, щоразу народжувалися раси гігантів. Що Місяць ближче, то істоти більші. Востаннє Місяць падав 700 років тому, за часів розквіту Тевтонського ордену, а в літописах немає жодного слова тому, що їх підчистили вороги. Впаде і наш Місяць, і після цієї катастрофи виживуть лише арійці, тож решті й метушитися не варто. Усе це, міль пардон, вчення Гербігер назвав «Доктриною вічного льоду» — «Вельтайслере».
НІХТО НЕ СПЕРЕЧАВСЯ
Наукової дискусії вчення Гербігера не викликало — було зовсім незрозуміло, що тут заперечувати. Які факти спростовувати або тлумачити по-іншому, якщо жодного факту не наводилося? Далеко не одразу, 1913 року, Гербігер все ж таки опублікував плоди своїх роздумів у книзі під ефектною назвою «Гляціальна космологія». 800 сторінок ось такого — і знову ніхто не сперечається, з чим сперечатися?
Але коли приблизно 1925–26 року Роберт Лей таки довів отриманий лист до відома свого фюрера, той зацікавився ідеями книги і навів довідки про Гербігера. Для активного використання в пропаганді самого Гербігера визнали невідповідним — благообразний, проте дивакуватий та непередбачуваний.
Навіть розмовляючи з Гітлером (а це було безліч разів), він із ним не цяцькався і будь що переривав словами «Мауль цу!» (німецькою це трохи брутальніше, ніж наше «Стули пельку!»). Гітлер, до речі, замовкав і благоговійно слухав — нехай пророк і дещо ексцентричний, його пророцтва були фюреру до душі. Він одразу ж спрямував свій пропагандистський апарат на рекламу цих ідей (сам Гербігер був для цього не дуже потрібен).
Незабаром у наукові установи Німеччини та Австрії почали надходити повідомлення приблизно з таким текстом: «Настав час обирати, з нами ви чи проти нас. Гітлер розчистить політику, Ганс Гербігер виміте хибні науки. Доктрина вічного льоду буде знаком відродження німецького народу! Стережіться! Ставайте у наші ряди, поки не пізно!»
Щоб ніхто й не надумав сперечатися, відомим астрономам почали надходити листи зі словами: «Коли Гербігер переможе, ви і вам подібні будуть жебракувати на вулицях!» Загалом, дискутувати з Гербігером охочих не було — якщо вже самому Гітлеру він каже: «Мауль цу!», що він зробить усім іншим, якщо хтось насмілиться заперечувати?
АПОФЕОЗ
Розпорядження фюрера виконували дуже старанно, заперечувати було собі дорожче. Виник цілий рух, що поширював Вельтайслере, — зі своєю службою інформації, апаратом пропаганди і навіть органами вербування прихильників. Було видано три товстезні томи, що викладали це вчення, вийшло понад 40 популярних книжок для його поширення в народі, сотні брошур з уже зовсім спрощеним викладом цих геніальних ідей.
Критика Вельтайслере була майже відсутня, а пізніше, з приходом Гітлера до влади, стала немислимою й неможливою. Науковців переконували підписувати документи зі словами «Присягаюся вірити в Доктрину вічного льоду» (про відмови я щось не чув і здогадуюся, чому).
Були й видатні науковці, які підтримали Вельтайслере публічно, — скажімо, нобелівські лауреати Ленард і Штарк, щоправда, ті ще хлопці, творці спеціальної «арійської фізики» для спростування підступних єврейських теорій Ейнштейна, але ж нобеліати, справжнісінькі!
Зрештою Вельтайслере почали обов’язково вивчати у школах — нехай дітки відразу налаштовуються на рекомендовану владою хвилю! Існує ймовірність того, що навіть Гербігера під кінець його життя така агітаційна активність почала якось бентежити. Він перестав з’являтися в пресі, замкнувся у своєму будиночку в Берггофі і якось непомітно помер.
Звістку про це Гітлеру доставив Гесс, який цікавився ідеями Гербігера. Він з’їздив до нього додому і застав його вже мертвим. Через роки, у в’язниці, після висадки «Аполлона-11» на Місяці, він згадав, що Гербігер, крім заповіту, залишив і записку зі словами: «Ті, хто перейде за межу тисячоліття, ті, хто побачить передумови П’ятого Місяця і зустрінеться з новою людиною, повторять ваші помилки, і незабаром усе для них буде скінчено. Людина П’ятого Місяця вже не буде людиною».
Цілком у дусі його теорій — якщо, звісно, Гесс говорив правду, що вже саме по собі дивно…
ПРАКТИЧНІ ВИСНОВКИ
Зі смертю Гербігера пропаганда Вельтайслере не закінчилася — адже сам фюрер схвалив це вчення! На чолі руху став його син Ганс Роберт, якому 19 липня 1936 року навіть присвоїли офіційне звання «вельтайслерефюрера», а офіційні документи рейха визнали Вельтайслере «справжнім скарбом німецького інтелекту».
Цікаво, що традиційну астрономію продовжували вивчати, бо штурманам Люфтваффе і Крігсмаріне треба було якось спрямовувати кораблі й літаки на ворожі міста і торговельні шляхи, а без науки, ворожої Гербігеру, вони б потрапили невідомо куди… Але практичні висновки з теорій Гербігера спробували зробити в моторошній організації «Аненербе» («Спадщина предків»), яка зрештою цілком перейшла до складу особистого штабу рейхсфюрера СС.
Якщо до падіння місяців існували раси гігантів і мудреців, то вони вочевидь володіли якимись незбагненними технологіями, якими варто оволодіти, щоб повалити ворогів рейха, чи не так? Невідомо яким чином в «Аненербе» визначили, де такі сліди зниклих цивілізацій могли зберегтися, і відправили свої, якщо можна так висловитися, «наукові» експедиції до Скандинавії, Ісландії, Тибету та на Близький Схід. Є відомості й про експедицію аж в Антарктиду, де нібито навіть створили секретну базу № 221 «Новий Берлін».
Але все це було настільки засекречено, що надзвичайно важко перевірялося. У всякому разі, майже нічого корисного для створення «зброї відплати» вони не привезли. Викинуті гроші і марна праця — типова ознака псевдонаукових теорій, їхня родова травма, вони без цього ніяк.
Гербігер-молодший та його приспішники слухняно підтверджували, що експедиції шукають у правильному напрямку, що ще трохи — й до рук нацистів посиплються таємниці великих цивілізацій минулого (інакше могло б і перепасти…). І так до 1945 року, коли все вчення про вічний лід тихо зникло, наче й не було. На жаль, не можна сказати, щоб назавжди…
ІЗ ПЛИНОМ ЧАСУ
Єдине, що тримало на плаву божевільне вчення, яке не мало жодного практичного підтвердження і навіть пишалося відсутністю таких (Гербіґер відкрито заявляв, що об’єктивна наука — згубний винахід і тотем занепаду), — це воля нахабних і тупих можновладців, які визнали, що їм вигідно буде підтримати цю ахінею.
Тож після падіння нацизму не те щоб з’явилися публікації, які спростовують Вельтайслере, — їх не було раніше, не з’явилися вони й потім. Що тут спростовувати? Досить було того, що розповсюджувачам і агітаторам перестали платити гроші з казни, не будуть же вони задарма ганьбитися?
Ганс Роберт Гербігер дожив до 1955 року, і весь повоєнний час про нього було ні слуху ні духу. Він ще відбувся дрібницями — керівника «Аненербе» Вольфрама Зіверса взагалі в Нюрнберзі засудили і стратили як військового злочинця. А у його тата 1948 року відібрали головний атрибут вічної слави, присвоєний йому раніше, — названий на його честь місячний кратер офіційно перейменували на честь французького астронома Деландра (чи велика для Гербігера втрата, адже за його теорією Місяць однаково скоро має впасти).
І все ж Вельтайслере не зникла з лиця Землі без сліду. У будь-якої подібної теорії завжди знаходяться захисники-конспірологи, які головним доказом істинності подібних теорій вважають відсутність усіляких доказів — ви ж розумієте, це не просто так, ясна річ, підступні вороги ці докази приховують, чим і доводять, що велике вчення насправді істинне… Та й є у вченні про те, що все виникло з льоду і вогню, щось споконвічне й первозданне, на ньому базується низка міфологій (наприклад, скандинавська, настільки мила босам Третього рейха).
Зрештою, не дарма ж увесь світ не так давно стежив за популярним серіалом «Гра престолів», створеним саме за книжкою Джорджа Мартіна «Пісня льоду й полум’я» — чим це відрізняється від вчення Гербігера? Та хоча б тим, що спокійно зізнається в тому, що вся ця історія — цікава казка, і ніхто не намагається видати її за наукову істину. Не кажучи вже про повну відсутність погроз і залякування незгодних — це взагалі найвірніша ознака того, що вам підсовують туфту, пряма й безпомилкова.
ЛІТЕРАТУРА
- Helmut Dolezal: Hörbiger, Hanns. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 9, Duncker & Humblot, Berlin, 1972, S. 352 f.
- Georg Markus: Die Hörbigers. Biografie einer Familie.Amalthea Verlag, Wien 2006
