Відомі нобелівські лауреати — про релігію та Бога (Частина I)
Ілюстрація: Всеволод Швайба «Вигнанець II», туш, перо, папір, 40х86 см
Люди науки та відомі вчені можуть відповісти на найскладніші питання. Коли ж мова заходить про Бога, то кожен наполягає на тому, у що вірить сам. Безумовно, залишаючи можливість для діалогу.
Нобелівські лауреати Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Бертран Рассел, Річард Фейнман, Джеймс Вотсон і Віталій Гінзбург висловлюють свої думки про існування Бога. Не завжди з урахуванням почуттів віруючих, та, безперечно, — з бажанням пізнати найголовнішу істину буття.
ПРО БОГА ЕЙНШТЕЙНА
Коли великий фізик Ейнштейн входив у зеніт своєї слави, багато теологів запідозрили його в запереченні Бога. Ну як же так? Адже наука й релігія — речі несумісні.
Священники забороняли парафіянам цікавитися теорією відносності та всіма науковими напрацюваннями Альберта Ейнштейна, оскільки ці знання віддаляють людину від Бога і навіть ставлять під сумнів саме його існування.
Сам же фізик-теоретик, один із засновників сучасної теоретичної фізики й лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 року Альберт Ейнштейн, зберігав мовчання. До того часу, поки рабин Герберт С. Гольдштейн не надіслав йому телеграму. «Чи вірите ви в Бога крпк. Відповідь у 50 слів оплачена заздалегідь», — ішлося в ній.
Великий фізик довго не думав і зміг сформулювати свої стосунки з Богом, використавши всього 24 слова.
«Я вірю в Бога Спінози, який проявляє себе в закономірній гармонії буття, але зовсім не в Бога, який опікується долями та справами людей», — телеграфував він і остаточно заплутав суспільство. Релігійні люди цілковито переконалися, що Ейнштейн — атеїст і в Творця не вірить.
І водночас деякі теологи й філософи побачили доказ єдності Бога навіть у формулі E=mc2, що пов’язує між собою енергію та матерію. Вони переконалися, що концепція простору-часу за Ейнштейном підтверджує написане в стародавніх книгах: «Для Бога немає поняття часу. Минуле, сьогодення й майбутнє існує для Нього одночасно».
Ми бачимо, що Всесвіт влаштований дивовижно, підпорядковується певним законам, але ми розуміємо ці закони лише приблизно. Наш обмежений розум не здатний осягнути загадкову силу, яка хитає сузір’я
Альберт Ейнштейн
ЗАХОПЛЕННЯ СВІТОБУДОВОЮ
Вірить чи ні? — питання, яке дослідників біографії Альберта Ейнштейна хвилює й до сьогодні. Ось висловлювання відомого фізика, що потішить атеїста: «Слово «Бог» для мене — лише прояв і продукт людських слабкостей, а Біблія — зведення поважних, та все ж таки примітивних легенд, які, втім, є досить наївними. Жодна, навіть найвитонченіша, інтерпретація не зможе це змінити».
«Повідомлення про мою релігійність є стовідсотковою брехнею, — писав він у листі, датованому 24 березня 1954 року. — Я не вірю в персоналізованого Бога. Своє ставлення до Бога я висловлював ясно і ніколи не відмовлявся від своїх слів. Якщо ж якесь із моїх висловлювань може здатися комусь релігійним, то це, ймовірно, — моє безмежне захоплення структурою світобудови, наскільки наша наука може її осягнути».
А ось уже інші листи та вислови:
Я не намагаюся уявити Бога як особистість; мені достатньо дивовижної структури світобудови, наскільки наші недосконалі органи чуття можуть її сприйняти
Альберт Ейнштейн
«Я не атеїст і не знаю, чи можна назвати мене пантеїстом. Мені здається, що ми подібні до дитини, яка увійшла до бібліотеки, заповненої від підлоги до стелі книжками різними мовами. Дитина розуміє, що хтось повинен був написати ці книги, проте вона не знає всіх цих мов і не може прочитати їх. Вона вловлює, що книжки розкладені у певному порядку, але не знає, хто це зробив.
Я гадаю, схожим має бути ставлення людини до питання про існування Бога. Ми бачимо, що Всесвіт організований дивовижним чином і підпорядковується певним законам, але самі ці закони залишаються для нас туманними. За ними є якась непізнавана нами сила».
ФУНДАМЕНТ І ВЕРШИНА
Професор Джон Леннокс стверджує, що наука й релігія не суперечать одна одній, перше не замінило друге як єдиний надійний спосіб пізнання світу, і що багато хто з найвидатніших науковців світу таки вірив у Бога.
Дослідник наголосив, що понад 65% лауреатів Нобелівської премії (65% християн, 20% іудеїв, менш як 1% мусульман) у період з 1901 до 2000 року віднесли себе до людей, які вірять. Серед них — і німецький фізик-теоретик, основоположник квантової фізики, лауреат Нобелівської премії 1918 року Макс Планк.
«Божество, до якого релігійна людина намагається наблизитися за допомогою релігійних символів, рівноцінне, по суті, тій силі, що виявляється у законах природи, про яку дослідник певною мірою дістає уявлення за допомогою своїх органів чуття, — писав Планк. — За такого збігу слід, однак, звернути увагу на одну принципову відмінність. Релігійній людині Бог даний безпосередньо й первинно.
З Нього, Його всемогутньої волі виходить усе життя та всі явища як тілесного, так і духовного світу. Хоча Він і непізнаваний розумом, проте безпосередньо проявляє себе за посередництвом релігійних символів, вкладаючи своє святе послання в душі тих, хто, віруючи, довіряє Йому.
На відміну від цього для природодослідника первинним є тільки зміст його сприйняттів і виведених із них вимірів. Звідси шляхом індуктивного сходження він намагається наблизитися до Бога та Його світопорядку як до вищої, завжди недосяжної мети. Отже, й релігія, і природознавство потребують віри в Бога, при цьому для релігії Бог стоїть на початку всяких роздумів, а для природознавства — наприкінці. Для одних Він означає фундамент, а для інших — вершину побудови будь-яких світоглядних принципів».
Дивно, що всі релігії так багато часу приділяють чудесам, у той час як кожному школяреві відомо, що чудо, тобто порушення законів Всесвіту, неможливе
Макс Планк
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
