АХ, КОХАННЯ: цариця Тамар. Як замінити поганого чоловіка на гарного
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop
Усі звикли вважати, що типова любовна історія з дуже щасливим кінцем — це оповідь про велику людину, якій в її успіхах допомагає вірна та віддана дружина. А чому не навпаки? Хіба немає великих жінок, праці яких значною мірою полегшували їхні чудові чоловіки? Феміністки цього не подарують — втім, чи в них справа, адже це несправедливо! Ось щонайменше одна з безлічі подібних історій.
Починається вона ще в XII столітті, за Деметре, сина великого грузинського царя Давида Будівельника. У нього було два сини, Давид і Георгій. Старший, Давид, так хотів царювати і так боявся переходу престолу до брата, що мало не чверть століття лише тим і займався, що влаштовував змови з метою змістити батька.
Зрештою він татуся все ж таки дотиснув — той сказав щирою грузинською мовою: «Хай йому грець!», постригся в ченці та поступився престолом неспокійному синові, який на той час уже мав спадкоємця, названого на честь діда теж Деметре — поки що через малий вік просто Демна.
Однак список видатних діянь царя Давида V виявився непристойно коротким, до того ж із поважної причини — він не процарював і року, й тему обставин його смерті настільки ретельно обходять, що негарні підозри самі в голову лізуть.
Його тато повернувся з монастиря на робоче місце, яке звільнилося, та от яке нещастя — процарював він не набагато довше, ніж наполегливий синочок, і теж за абсолютно незрозумілих обставин покинув цей світ. У будь-якому разі, знову ж таки у грузинських літописах про причину смерті другого царя за рік — ані півслова.
Кому вигідно таке? Невже Демні — адже він за всіма правилами законний спадкоємець? Ну ж бо, не будьмо такими підозрілими — адже він зовсім дитя і просто фізично ні на що таке не здатний. Принаймні, наразі — поки що царству необхідний регент.
У вас є більш природна кандидатура на цю посаду, ніж його рідний дядечко Георгій, молодший брат царя Давида? Особисто я б нічого іншого й не придумав. От вірменські літописці змогли — вони прямо звинувачують Георгія у вбивстві брата, а про батька, мовляв, здогадайтеся самі. Може, у вас вийде повірити, що це просто випадковий збіг.
Вмираючий цар зібрав усіх вельмож, в їхній присутності урочисто передав владу Демні, а Георгія попросив бути регентом до його повноліття. Той присягнувся, що передасть Демні владу, а щоб було ще надійніше, доручив його виховання голові знатного роду Орбелі, який перебуває з царським родом у прохолодних стосунках.
Начебто непогано придумано — все у сучасному дусі, баланс стримувань і противаг. Але весь цей баланс Георгій зруйнував, ніби Фішер староіндійський захист, — у мить. Узяв та й коронувався — відмовити або заборонити йому не змогли, погано все ж без царя. Щоправда, ще раз клятвено обіцяв: щойно Демна досягне повноліття, він йому корону неодмінно здасть, і все буде, як за законом належить.
Тож роби що хочеш, але саме Демна — останній Багратіон за прямою чоловічою лінією, старший син старшого сина бозна в якому поколінні. Як Георгію утримати владу, зберігши хоча б видимість законності? Можливо, одружити Демну і свою старшу доньку?
Він навряд чи відмовиться — дівчинка росте і красунею, і розумницею, до моменту повноліття Демни їй дванадцятий рік піде, для династичного шлюбу якраз. Звуть цю дівчинку Тамар, по-нашому Тамара, але грузини останню голосну в цьому імені не вимовляють. Так, це вона.
Поки діти зростають, усе відносно тихо й мирно. Звичайна проблема у вихованні царських дітей — те, що однолітків, котрих вважають гідними скласти їм компанію, як кіт наплакав або немає взагалі. Та щонайменше одна дитина, яка вочевидь має право на подібне спілкування, виховується при дворі.
Це осетинський царевич, що нікого не дивує — і дружина царя Георгія осетинка, і відносини між двома сусідніми християнськими державами набагато кращі, ніж зараз. У хлопчика є й офіційне ім’я, дане під час хрещення, яке дуже шанують у грузинській царській сім’ї, — Давид, і більш звичне для його близьких осетинське ім’я — Сослан.
Вік у дітей схожий, обидва симпатичні й далеко не дурні, один до одного цілком доброзичливі. І ще одна дрібничка: якщо вони й рідня, то десята вода на киселі. Тамар і Демна, як легко побачити, двоюрідні, заради їхнього шлюбу доведеться вмовляти церкву. А ось Тамар із Давидом-Сосланом можна було б одружити вмить, але хто хоч трохи в цьому зацікавлений?
Хіба що самі хлопчик та дівчинка — між ними виникає сильна і стійка симпатія, а коли вони стають хлопцем та дівчиною, симпатія збільшується і стає добре помітною оточуючим. Проявами почуттів, що виникають, радше стурбовані, аніж радіють, — раптом почнуть пручатися, що буде зовсім недоречно?
Демна досягає повноліття, і всі його прихильники без особливого здивування переконуються в тому, що віддавати йому престол Георгій і не думає. Найзначущі фігури на грузинській шахівниці збираються в родовому маєтку Орбелі, аби вирішити, що робити. Але Георгій підняв по тривозі армію. Іване Орбелі здаватися не захотів і замкнувся у фортеці Лорі.
Георгій начебто взяв у облогу цю фортецю, якщо можна так висловитися, — це була якась «облога навпаки», де стіни фортеці долали не ті, хто її штурмував, прагнучи в неї увірватися, а обложені, бажаючи втекти від Демни й Орбелі та кинутися до ніг царя.
А що як удасться випросити пробачення за свій нібито заколот, а насправді за спробу посадити на трон законного государя замість узурпатора! Втік зрештою і Демна, примудрившись прокрастися в намет дядька та кинутися йому в ноги. Здався й Іване Орбелі, вимовивши собі помилування.
Щойно всі противники Георгія опинилися в його руках, він геть забув усі свої обіцянки. Георгій наказує вбити всіх Орбелі, які потрапили до його рук. Їх душать, топлять, скидають зі скелі — схоже, що політичної вигоди від цих убивств йому мало, він ще хоче й задоволення отримати.
Звісно, й Демну він у живих би не залишив. Але те, що було насправді, навіть для вбивства занадто. Спочатку йому викололи очі, потім кастрували, і більше про нього жодного рядка — і так усе зрозуміло. Тож щодо вбивства Георгієм батька й брата справді не все відомо, а от щодо племінника жодних сумнівів немає.
Щоб закріпити корону за своїм родом, Георгій робить доволі радикальний крок — садить свою старшу доньку Тамар на престол поруч із собою та оголошує її своїм повноправним співправителем!
У Грузії XII століття таке рішення, безперечно, породило невдоволення, та оскільки Георгій III нещодавно наочно показав, що з незадоволеними буває, помітного галасу не виникло. А тут ще юна співправителька з кожним роком дедалі переконливіше демонструвала такі якості, як розум, воля й витримка, що свідчили про її повну відповідність посаді, котру вона обіймала.
Прожив цар Георгій не мало й не багато, а саме скільки треба — залишивши Тамар на престолі вже двадцятирічною, з достатнім досвідом співправительства. Але від однієї проблеми їй ніде дітися: треба виходити заміж і народжувати спадкоємця. Двадцять років у Грузії XII століття для заміжжя приблизно те саме, що тридцять у наші часи: заміж вийти можна, але запитання, чому досі ніхто не сподобався (варіант — не спокусився), неодмінно буде поставлене, хоча й не обов’язково вголос.
А виходити треба не за того, хто подобається, — так було б набагато простіше, підходящий варіант під боком. Царююча особа не виходить заміж, а продається за політичні вигоди, династичні союзи та можливість нашкодити сусідам. Давид-Сослан у цьому сенсі мало корисний, принаймні тому, що в XII столітті, хоча зараз у це не так легко повірити, у відносинах Грузії та Осетії не було проблем.
Нареченого знаходять на Русі. Фігура досить помітна, син такого важливого в російській історії князя, як Андрій Боголюбський. Новгороду в князі він не підійшов — прогнали, може, в Грузії уживеться? Двору Тамар така кандидатура здається просто ідеальною, та ось сама цариця вочевидь не в захваті. Втім, є ще один незадоволений — Давид-Сослан, якого, щоправда, ніхто особливо й не питав.
Але він покидає царський двір у поспіху та гніві, на деякий час зникнувши з поля зору літописців. Народна легенда свідчить, що його позбулися відносно коректно, проте майже безповоротно — доручили привезти в Грузію частку Святого Істинного Хреста. Таке доручення — просто інший спосіб змусити Давида-Сослана піти туди — не знаю куди, й принести те — не знаю що.
Через визначений термін наречений прибуває до Грузії, де й справляють бучне весілля. Якого саме статусу набуває Юрій після весілля — не зовсім зрозуміло. На деяких монетах того часу з одного боку карбувалося ім’я Тамар, з іншого — Георгія (грузинам ця форма імені Юрій звичніша, та й святий покровитель один і той самий). Щонайменше двічі Юрій очолював грузинське військо в успішних походах. Разом із дружиною проводив зустрічі на найвищому рівні. Тож, можливо, даремно Тамар хвилювалася, чи підійде їй чоловік?
Мабуть, не дарма, і перша ознака цього — те головне, заради чого царицю квапили з одруженням, — зовсім не рухається. Уже понад два роки Тамар та Юрій одружені, а спадкоємця престолу немає й не передбачається. І в підсумку звинувачення проти Юрія буквально хлинули, як грязьовий вулкан. Тільки для порядку згадаймо звинувачення в алкоголізмі: зрозуміло, що його просто додали для рівного рахунку, бо поряд із наступним — у мужолозтві — воно тьмяніло!
Це звинувачення, крім усього іншого, ще й натякало на повну неможливість вирішити питання престолонаслідування з таким красенем у ролі царициного чоловіка. Якщо ж комусь і ці доводи здавалися такими, що заслуговують на прощення, Юрія було звинувачено ще й у зоофілії. Цього вже нікому не здалося мало. Вся царська рада стала на її бік. Жодного голосу на захист чоловіка, звинуваченого в таких жахливих речах, ніхто не почув.
Утім, невже тільки розлучення? А як його за такі справи покарають? Цариця мала право бути щонайменше обурена, що ж вона вирішить? Навряд чи хтось наважився б заступитися за Юрія навіть у разі геть жорстких варіантів — після розлучення він цариці ніхто, а його прихильники, якщо вони є взагалі, поки сидять тихо, немов миші під віником.
І Тамар наказує… посадити його на корабель, відправити до Константинополя, та ще й виділити йому чималу допомогу — у літописах пишуть «забезпечити незліченним багатством і коштовностями». Навіть чути таке дивно! Проте легкість покарання для Тамар стала правилом, а не винятком. Літописці кажуть, що протягом усього свого царювання вона жодної людини не те що не піддала смертній карі, а навіть не покарала тілесно. На ті часи — рідкість неймовірна!
Щойно Тамар знову стає вільною жінкою, одразу ж, мов із-під землі, з’являється Давид-Сослан — нібито чекав. Утім, чому нібито? Та сама легенда, про яку я вже писав, свідчить, що так, мовляв, і так, Саладін якраз у цей час хрестоносців під Хаттином розбив ущент, Святий Істинний Хрест у них відібрав, а Давид-Сослан опинився тут як тут і випросив у нього трісочку-другу.
Тож мав право і додому повернутися з чистою совістю — ось вам ваше не знаю що, знайдене не знаю де! Всерйоз ми обговорювати це не будемо — у храмі Светіцховелі справді є частинка Святого Істинного Хреста, але подарував його той самий римський імператор Костянтин, за якого його взагалі знайшли. Легенди — річ гарна, проте ми потребуємо фактів.
А факти такі, що негайно після його повернення Тамар оголосила всім зацікавленим про свої матримоніальні плани. Оголосила, що є людина, яка двозначну кількість років регулярно потрапляла їй на очі, нічим досі її не образила, та й надалі не збирається. Це Давид-Сослан, що якраз нещодавно повернувся з далеких мандрів і правильно вчинив — прошу любити й жалувати.
Весілля тоді-то і там-то, кому це не подобається — можете викласти свій протест на пергаменті, потім його спалити, а попіл з’їсти, всіх інших — ласкаво просимо! Жодних дискусій з цього приводу вона не бажала й не допустила. Цариця вона чи хто?
Жодних дискусій про статус Давида-Сослана історія не пам’ятає. Виявляється, що йому абсолютно неважливо, чи вважається він принцом-консортом, царем-співправителем або ще кимось — такі речі відіграють роль у разі конфліктів між подружжям, а конфліктів якраз немає!
Він разом із коханою дружиною бере активну участь в управлінні країною, впевнено висловлює свою думку на державних радах, водить війська в походи не гірше, а, мабуть, і трохи краще, ніж його попередник, і ця милостива картина не затьмарюється нічим, що примудрилося б до нас дійти через вісім із хвостиком століть. Ба більше, спільні зусилля подружжя раз по раз супроводжує успіх.
Схоже, що така ідилія Юрію зовсім не сподобалася. 1191 року він висаджується в Грузії. Його війська займають Кутаїсі та Горі, у Гегуті він уже настільки осмілів, що коронувався царем Грузії, остаточно заявивши про свої претензії — для Тамар у його планах місця немає. Чим відповість Тамар?
На уроці історії її викликали до дошки, і за неправильну відповідь їй поставлять двійку та виженуть із класу. Однак виявилося, що Тамар вивчила уроки, і яку дати відповідь — не сумнівається. До того ж є кому їй підказати — коханий чоловік і талановитий полководець поруч, у його розумі, волі та вірності немає підстав сумніватися.
У верхів’ях Кури, в долині Нігала, війська нарешті зустрічаються. Битва виявилася запеклою, але дуже короткою. Війська Юрія розбиті й тікають, рятуючи життя. У Юрія й це не виходить — його беруть у полон. На суді колишня дружина ухвалить рішення про його долю. Що ж тепер чекає на заколотника, узурпатора, загарбника?
Боюся, що інтриги не виникло — я вже раніше проговорився, що Тамар за все своє царювання не стратила нікого, жодної людини. Та й не потрібна їй голова колишнього судженого — мізки там вочевидь невисокої якості. Тамар просто відновлює статус-кво, висилаючи його туди, звідки він прийшов. Він їй більше не небезпечний, усі чітко бачать, що підтримувати його не має сенсу.
Щоправда, він настільки невгамовний, що ще раз намагається підняти повстання через два роки, але це якраз уже те повторення історії, що виглядає, мов фарс. Його війська розбігаються перед першими ж загонами Тамар, і Юрій більше не наважується покластися на милосердя колишньої дружини, справедливо припускаючи, що і в її терпіння є межа. Він у страху тікає так далеко, що більше про нього ми нічого не знаємо. Літописцям шкода витрачати на таку незначну людину дороге чорнило.
Спробуємо підійти до розказаної історії максимально критично. Зробити це нелегко, бо джерела нечисленні. Де б ми, наприклад, знайшли в грузинських джерелах опис трагічної долі Демни, та й узагалі, більш-менш критичний погляд на дії Григорія III, батька Тамар?
Ніде й духу нема — трошки виручають джерела сусідів, вірмен і осетин, які такої редактури уникли і називали кішку кішкою, не боячись зменшення дотацій або чогось гіршого. Може, й опис розквіту Грузії за Тамар та її щасливого й безхмарного життя з Давидом-Сосланом — результат такого редагування джерел?
Але не варто хвилюватися: все, що пишуть літописці про розквіт грузинської держави, який настав за Тамар, добре підтверджується непрямими даними. Наприклад, військовими успіхами — корумпована, залякана та погано керована країна нормальну армію просто не прогодує, а більш-менш тямущі полководці розбіжаться, щоб не стати жертвою підлабузників-кар’єристів з великими навичками написання доносів.
А за Тамар грузинська армія йде від перемоги до перемоги, приєднує великі території аж до нинішніх земель Туреччини та Ірану, ціла низка мусульманських владик стає грузинськими данниками. Її власний чоловік виявляється талановитим воєначальником, а вже в його вірності та відданості немає жодних підстав сумніватися. Про все це свідчать не тільки грузинські джерела — такі ж відомості легко знайти в істориків сусідніх країн.
Ще одне підтвердження істинності величі Грузії за Тамар — це розквіт грузинської культури. Виникає цілий розсип імен талановитих поетів і прозаїків — за кілька попередніх століть стільки не набралося. Але всіх перевершив не професійний поет, а головний скарбник цариці — знайдено документ, який підтверджує, що цю посаду при дворі Тамар обіймав якийсь час саме він, Шота Руставелі.
Саме в той час він створив величезну поему «Витязь у тигровій шкурі» — поки що твір номер один грузинської літератури всіх часів і народів. Коментатори, до речі, роблять висновок, що Шота Руставелі був і сам закоханий у Тамар, але змагатися з Давидом-Сосланом йому було не до снаги.
А ось сказати, що історія зі щасливим кінцем, я не можу. Грузинський літописець повідомляє про те, що «нагрянуло горе, помер Давид-Сослан, людина, наділена всіма позитивними якостями, божеськими і людськими». Судячи з усього, це відбувається приблизно 1207 року. І в цьому, і в інших грузинських літописах немає ні слова ані про причину смерті, ані про місце його поховання.
1946 року в Нузалі, в родовій каплиці Царазонів, роду, до якого належав і Давид-Сослан, знайшли поховання чоловіка цілком відповідного віку, вбитого ударом ззаду в потилицю. Написи, знайдені біля могили, містять слова «Давид-Сослан». Той чи не той, поки що з повною впевненістю стверджувати не можна. Але те, що така подія практично не відображена в історичних хроніках, підштовхує до не дуже веселих висновків. Найімовірніше, це була змова.
У всякому разі, Тамар не так вже й надовго пережила коханого чоловіка — для неї це була, безсумнівно, величезна втрата. У другому шлюбі вона народила сина й доньку, син без усіляких небажаних пригод посів престол успішної та благополучної держави — в цьому відношенні Тамар виконала свій обов’язок так само прекрасно, як і в усьому іншому. Оцінка її царювання як Золотого століття в грузинській історії серйозно не заперечується ніким.
Та що там легенди, коли й зараз Тамар згадують, просячи у неї зцілення від важких недуг? Адже православна церква вже удостоїла її найвищої нагороди, якої від неї може отримати людина, — зарахувала до лику святих. Проте це небесна нагорода, а земною нагородою їй було те, що вона прожила багато років із талановитим, коханим і вірним чоловіком, і цю нагороду вона абсолютно заслужено вручила собі сама.
Більше зробити це нікому — і не лише царицям, а й особисто вам. Чому не спробувати? Гадаєте, Тамар було хоч трішки легше? Зате значно довше з нею поруч була прекрасна, відважна, талановита й розуміюча близька людина. Він жодного разу не підвів її, а вона — його. Це не так просто, але нагорода за це висока. Варто за неї поборотися…
