ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: кобила лорда Мортона і роль першого чоловіка

Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
СМЕРТЬ ОДІССЕЯ
«Одіссея» закінчується тріумфом головного героя, поверненням у рідний дім, до царського вінця і коханої дружини. За яких обставин Одіссей закінчив своє життя — у поемі замовчується. Але в популярному переказі міфів Куна описується й це — Одіссей, як властиво багатьом героям фольклору, прийняв смерть від руки власного сина, який не знав, проти кого він спрямував свій спис із наконечником із шипа ската.
Продовжувач сюжетів Гомера Евгаммон Кіренський розповідає нам, що цього сина народила від Одіссея Цирцея, в полоні у якої Одіссей провів сім років. Нібито потім він розкаявся, очистився від гріха та одружився з власною мачухою, вдовою Одіссея Пенелопою. А звали його Телегон, що означає «народжений далеко».
КОБИЛА ЛОРДА МОРТОНА
Можливо, саме цього античного героя згадав Август Вейсман, один із творців шкідливого вейсманізму-морганізму, що псував нерви народному академіку Трохиму Лисенку, коли намагався знайти ім’я для нової наукової теорії. Виникла вона за безпосередньої участі самого Чарлза Дарвіна, який і повідав науковому світу історію дивовижної породистої кобили британського лорда Мортона.
Цей лорд розповів Дарвіну про чудову кобилу, що має сім восьмих арабських кровей та одну восьму англійської, яку через недбальство допустили до сексу з самцем кваги, дикого родича зебри (зараз цього вже не повторити — кваг більше немає, перебили горе-мисливці всіх до решти).
Цей перший інтимний досвід не призвів до появи потомства, але пізніше, хоч би з якими породистими кіньми схрещували цю кобилу, народжувалися лошата, які мали якісь прикмети кваг — чи то жорстку шерсть, чи то темну смугу вздовж хребта: загалом — наче вони на шістнадцяту частину все-таки квага.
Сам Дарвін з лордом не сперечався, але й чимось суттєвим цей випадок не вважав — хіба мало хто міг опинитися в предках у цієї горезвісної кобили! А ось французький біолог Фелікс Ле-Дантек зробив із цієї історії далекосяжні висновки.
Згідно з його теорією, перший жеребець (точніше, квага-самець) кобили лорда Мортона не домігся появи потомства, проте однаково залишив в організмі нещасної кобили якусь незрозумілу сутність, завдяки якій усі її лошата успадкували якісь ознаки кваг, причому, незважаючи на те, що їхні справжні батьки анінайменшого стосунку до кваг не мали.

ТАК З’ЯВИЛАСЯ НОВА НАУКА
Це означало, що перший інтимний партнер (не лише кобили — чим гірша корова, левиця або, наприклад, жінка?) впливає на якість усього потомства партнерки, причому від зовсім інших представників сильної статі, які про нього не знають, не відають і жодної схожості з ним не мають!
Ось для назви цієї, умовно кажучи, наукової теорії Ле-Дантеку та його послідовникам якраз і стало в нагоді вигадане Августом Вейсманом слово, пов’язане з ім’ям невдачливого сина Одіссея, який рідного батька вбив і з мачухою одружився, — слово «телегонія» звичною для науки давньогрецькою якраз і означає «віддалене народження».
Автором цієї теорії Ле-Дантека називати неправильно — великий знавець усіх наук Арістотель ще за життя Олександра Македонського, якого він навчав, висловив припущення, що будь-яка істота (людина, тварина або навіть рослина) успадковує ознаки не тільки батьків, а й усіх представників чоловічої статі, з якими мати цієї істоти вступала в інтимні стосунки.
Ба більше, цю теорію вважали правильною не самі лише науковці — багато заводчиків собак, кішок, голубів та іншої хатньої живності згодні з нею, причому навіть у наш час. Адже вони практики — помітили що-небудь подібне, а вже науковці нехай переконують їх у тому, що для цих фактів можна знайти купу інших правдоподібних пояснень. Просто їм так спокійніше. Не кажучи вже про Арістотеля, який вчив, що мозок потрібен людині для вироблення шмарклів, і це єдине його заняття.
Щоправда, науковці — народ допитливий. Їм мало заявити, що, буцімто, так воно й так, їм треба це довести. Або, в найгіршому разі, спростувати. Як же розібратися з цією кобилою лорда Мортона, якщо немає нічого, крім слів Дарвіна про те, що розповів йому цей лорд, і кобили вже немає (справа з цією кобилою була аж у 1815 році, незабаром після Ватерлоо), а кваг взагалі ніколи більше не буде?

ПЕРЕВІРКА
Проте шотландський зоолог Джеймс Коссар Юарт, що якраз схрещував коней і зебр (найближчих родичів кваг), намагаючись вивести нову породу тяглової худоби для африканських фермерів, стійку до місцевих хвороб і більш витривалу, заразом вирішив перевірити, чи спостерігатиметься явище телегонії на потомстві коней, яких уперше схрещували із зебрами, а потім знову зі звичайними жеребцями.
Експериментатор він був грамотний, піддослідних тварин у нього вистачало — можна було зробити надійні й ґрунтовні висновки. Він ці висновки і зробив, і були вони для телегонії цілком негативними. Лошата від коней, яких колись уперше схрестили із зебрами, а потім продовжували схрещувати зі звичайними кіньми, були схожі на зебр не більше, ніж лошата від інших коней, які зебр навіть близько не бачили. Смуги у забарвленні у лошат з’явитися могли, але чи схрещувалися їхні матері вперше із зебрами, чи ні, в цьому явищі ані найменшої ролі не відігравало — атавізми як атавізми.
Інші вчені проводили ретельні багаторічні дослідження над різними тваринами: Ланг — над собаками, Белль — над голубами, але результати були абсолютно ті самі. Якщо народжені малюки і виявляли якусь схожість, то зі своїми справжніми батьками, а не з першими партнерами своїх матерів. Не виявлялося жодної телегонії, ніби її взагалі немає. Можливо, її дійсно немає?

АЛЕ Ж ТАК КРАЩЕ?
Була ще одна складність — наявність людей, яким у принципі не було важливо, підтверджується телегонія фактами чи спростовується. Їм телегонія просто подобалася, чудово вкладалася в приємну їм картину світу, і якщо факти спростовують телегонію, то тим гірше для фактів.
Скажімо, німецькі нацисти дуже швидко підняли телегонію на щит — це ж чудова нагода для підступних євреїв усюди поширювати свою жахливу расу: спокусив арійську незайману дівчину — і все гаразд, від усіх своїх чоловіків-арійців вона тепер народжуватиме євреїв. Навіщо ще й перевіряти таку корисну теорію — а раптом щось не вийде, уявляєте, як прикро буде?
Знайшлися у телегонії шанувальники і в СРСР у 30-ті роки — оскільки Трохим Лисенко генетику, м’яко кажучи, не шанував, а генетика телегонії категорично не визнавала, прихильники так званої «мічурінської агробіології» негайно почали прославляти телегонію, навіть незважаючи на те, що термін придумав той самий Вейсман, прізвище якого породило поширену в середовищі лисенківців лайку «вейсманізм-морганізм» — мало хто як назве гарну річ? Але, між іншим, популярність телегонії в Німеччині стрімко впала після смерті Адольфа Гітлера, а в СРСР — після смерті Йосипа Сталіна. Цікавий збіг, чи не так?
НЕСПОДІВАНІ ВИСНОВКИ
Прихильники телегонії навіть зараз зрідка стверджують, що ця теорія правильна, — вони наголошують на тому, що теорія хороша, зміцнює моральність, закликає жінок виходити заміж незайманими. Про те, чи мають і чоловіки утримуватися від сексу до шлюбу, чомусь говорять менше. Але не в цьому головна проблема.
Цікаво, вони хоча б розуміють, що якщо телегонія справді існує, то вона спонукає до зовсім іншої моделі поведінки? Якщо є телегонія — всі жінки мають прагнути негайно втратити цноту з чоловіком достатньо вродливим, сильним, розумним і здоровим, щоб усі діти від майбутнього шлюбу були схожі саме на нього, а який при цьому в них буде чоловік, стає геть неважливо!
Це, до речі, цілком протилежний за знаком вплив на традиційну моральність — дошлюбний секс стане при цьому явищем модним і навіть рекомендованим. А ось кому від такого повороту сюжету стане вкрай погано, то це яскравим і привабливим чоловікам — на них просто полюватимуть, заманюватимуть, купуватимуть, боюся, що навіть примушуватимуть силоміць, хоча з чоловіками це істотно важче, ніж із жінками… і найприкріше те, що такі подвиги робитимуться даремно, бо жодної телегонії немає, і всі досліди, що перевіряють цю гіпотезу, дають однакові результати.

НОВИНИ З АВСТРАЛІЇ
«Ага! — скажуть мені. — Геть не всі!» У 2013 році австралійці опублікували результати своїх досліджень мух Telostylinus angusticollis. Деяких самців цих мух відгодовували, і вони ставали великими, а потім спершу схрещували самок із такими великими самцями, а потім зі звичайними, і потомство від звичайних самців начебто виходило більшим. Телегонія?
Схоже, що цей висновок дещо поспішний — на генетику перегодовування впливає вельми слабко, ожиріння, яке передається незрозуміло як, — ознака не спадкова, а набута. Так можна вважати телегонією і зараження жінки ВІЛ-інфекцією, що призвело до того, що народжена нею від іншого чоловіка дитина теж виявилася ВІЛ-інфікованою, хоча такому сумному явищу простіше дати більш природне пояснення, яке не має до телегонії жодного стосунку.
Цікаво при цьому ще й таке: чомусь нових експериментів із підтвердження або спростування цих даних досі не спостерігається. Схоже, що отримати значущі результати поки що ні в кого не вийшло. А це теж досить багато про що говорить… Почекаємо — наука взагалі не дуже схильна виносити остаточні вироки, але й скасувати картину світу, що вже склалася, в науці не так уже й легко. Та й поспішати тут теж не слід.
ВИСНОВКИ
Тож поки залишимо телегонію сучасникам Телегона — тоді багато у що вірили, а потім факти змусили від низки цих вірувань відмовитися. Цілком можливо, що лорд Мортон зовсім не обманював Дарвіна, і все з його породистою кобилою було так, як він розповідав, — Дарвіна це навіть не дуже здивувало, бо він і так досить добре знав, що таке атавізми, раптовий прояв схожості з віддаленими предками.
А от уже чого зовсім робити не треба, то це узгоджувати ваше бачення світу не з фактами, а з мораллю й релігією — їх люди вигадують, а факти лише спостерігають і ніяк не можуть змінити. Тільки підробити.
ЛІТЕРАТУРА
- Курило Л. Ф. Звідки беруться негренята, або що таке телегонія // Огонек. 1995. — №29 (4408). — С. 42–44.
- Le Dantec, Félix.Évolution individuelle et hérédité: théorie de la variation quantitative. — éd. 1. — Paris: Éditions Félix Alcan, 1898. — 343 p.