АХ, КОХАННЯ: фараон-єретик і найвродливіша жінка нашої планети
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ПЕРЕГОНИ З ЧАСОМ
Сучасна людина залишає після себе неймовірно багатий слід. Документи, фото, відео, спогади сучасників, спроби знайти й відтворити ці спогади, а якщо людина не зовсім пересічна — правдиві й вигадані описи її вчинків, історичні твори, археологічні розкопки… Усього й не перелічити. І стирає ці сліди лише час — великий перетворювач усього на ніщо. Що далі від нас життя людини, то успішніше працює час. Якийсь пушкініст скаржився на те, що про цілих 20 днів життя Пушкіна не збереглося достовірних відомостей. Це ж просто ганьба… А день народження автора «Слова про похід Ігорів» ви, бува, не пам’ятаєте? Та що там — навіть ім’я його забули, залишилися лише припущення, причому одне дивніше за інше…
І врахуйте, з жінками в цьому плані все навіть гірше, ніж із чоловіками, адже матріархат — більше вигадка, ніж об’єктивна реальність. Спробуйте-но замислитися: а яку найдавнішу вродливу жінку пам’ятає історія? Найімовірніше, ви зійдетеся на одній і тій самій кандидатурі. Зате її знають майже всі — просто не могла не потрапити в поле зору. Відтоді як німецькі археологи відшукали її бюст у залишках скульптурної майстерні, не минуло й століття з чвертю, а вже тих, хто не знає її імені, не знайдеш. І навряд чи знайдуться охочі посперечатися, чи справді вона гарна, чи на колір і смак – товариш не всяк — практично ні в кого жодних сумнівів. Дослідник, який відкопав зображення цієї красуні, висловився про її зовнішність вкрай зрозуміло: «Описувати безглуздо — треба дивитися».
ВЕЛИКИЙ ДІМ
До речі, а ким вона працювала, ця найдавніша з перших красунь? Яку посаду обіймала? Звісно ж, вона була царицею! А як інакше, якщо цар — наймогутніша людина у своїй державі, а наймогутнішому чоловікові — тільки й подавай найвродливішу жінку! До речі, все правильно. Особливо якщо врахувати, що, за наявними відомостями, вона сама до царського роду не належала. Ну то й стала належати — чого бажає цар, те зазвичай і відбувається… Тим паче що цар у цій державі був не простим, а таким, що при будь-якій, навіть випадковій згадці про нього в розмові треба було неодмінно додати «анх уда снеб» — «життя, здоров’я, сила». Та й звали його не цар, король чи ще якийсь султан — його слід було величати красивим описовим ім’ям Великий Дім. Мовою цієї країни — Пер-О. Дійшовши до нас через іврит, співзвуччя «Пер-О» перетворилося на «фараон». Ось і все, тепер ви знаєте, про яку країну йдеться. Стародавній Єгипет — держава, в якій з’явився перший єдиний монарх п’ять з гаком тисяч років тому. Зазвичай саме з вивчення цієї держави починається більшість підручників з історії Стародавнього світу. Мої — також.
ХТО ВІН?
Стародавній Єгипет, про який зараз йтиметься, — аж ніяк не найдавніший. Три славнозвісні піраміди з’явилися в пустелі на тисячу років раніше. Ці часи так і звуться — Стародавнє Царство. А епоха, що нас цікавить, — кінець Середнього Царства, приблизно через століття після правління великого фараона-завойовника Тутмоса III, який за 58 років свого правління захопив на півдні Нубію, а на півночі — Сирію, Палестину та Фінікію, за часів якого відстань від південного до північного кордону країни сягнула 3500 кілометрів. У фараона Аменхотепа III, що правив Єгиптом у ті роки, та його коханої дружини Тії близько середини XIV століття до н. е. (з похибкою не більше ніж пів століття в той чи інший бік) і народився один із наших героїв, при народженні Аменхотеп IV, — людина в багатьох відношеннях унікальна, а з точки зору земляків і зовсім не людина, а живий бог країни Та-Кем, по-сучасному Єгипту. Не сперечатимемося з ними — нас не зрозуміють.
Дитинство у нього було цілком звичайним, воно у всіх принців приблизно однакове: не відразу й зрозумієш, хто кого більше виховує — вони вихователів чи вихователі їх. А ось коли принц одружується — це вже цілком по-дорослому. Начебто всі згодні з тим, що наречений був дещо старший за наречену. Та от хто вона була — знатна єгиптянка чи іноземна принцеса — поки що не дійшли згоди. На користь іноземного походження свідчить сам переклад імені Нефертіті — «Красуня, яка прийшла». Але це твердження не має абсолютної сили. Та й теоріям, які зараховують Нефертіті до родини майбутніх фараонів Ейє та Хоремхеба, до болю бракує хоч якихось аргументів, окрім потужного бажання їхніх авторів. Однак факт залишається фактом: вони уклали шлюб, передбачений тодішніми законами, — теоретично політеїстичний і полігамний, проте досить тривалий час анітрохи не менш єдиношлюбний, ніж у якогось доброго католика. І стали, ясна річ, жити-поживати.
ВІД БОГІВ ДО БОГА
Перші кілька років правління наш фараон Аменхотеп IV був як всі фараони — наказував і правив, як того бажали численні єгипетські боги, підписував дипломатичні документи своїм пресвітлим ім’ям, вміщеним для більшої пошани у картуш (таку витончену рамочку), захищав, наскільки міг, державні кордони, що значно розширилися за часів його попередників… Водночас обов’язково виконував покладені на фараона обов’язки верховного жерця — найімовірніше, об’єднаного бога Амона-Ра, ну і, звісно ж, Гора, який взагалі уособлював фараона на троні. Але якби Аменхотеп залишався таким самим Аменхотепом (у перекладі це означає: «Амон задоволений»), як його численні предки та наступники, то й розповідати про нього було б особливо нічого. А з ним раптом — геть не відразу, приблизно на третьому-п’ятому році царювання — почали відбуватися абсолютно дивовижні речі…
Взагалі-то боги у Єгипта були, причому вони часто нагадували звірів і птахів: сокіл Гор, шакал Анубіс — бог потойбічного світу, священний ібіс Тот — бог мудрості, левиця Сехмет — богиня війни та помсти, ослиноголовий Сет — бог люті й піщаних буревіїв, і ще якісь там боги — від крокодила Собека до кішки Бастет і священного бика Апіса… Є серед них добрі — до них моляться, щоб вони змилосердилися й захистили, є й злі — їх благають хоча б трохи менше чинити лихо. Загалом їх близько семисот з гаком, до всіх не помолишся, і причин запідозрити, чому єгиптянина спіткало те чи інше нещастя, неодмінно вистачить. Але на сучасні пантеони, звичайно, це зовсім не схоже. Найбільші релігії світу — християнство та іслам — так само, як і юдаїзм, що дав їм початок, є монотеїстичними, у них лише один Бог. До такої вражаючої ідеї, як єдинобожжя, вперше дійшли зовсім не відразу. А хто ж першим прийшов до цієї ідеї? Сподіваюся, що ви вже здогадалися…
ВЕЛИКА, АЛЕ ЗНИКЛА РЕФОРМА
Йому не довелося докладати надто великих розумових зусиль — лише організаторські та вольові якості. Бог, якого він запропонував на роль творця та упорядника світу, вже існував у складі численного єгипетського пантеону. Ще за часів XII династії в одному з найвідоміших єгипетських текстів «Мандри Сінухета» вже згадується не про Бога-Сонце Ра, а саме про уособлення сонячного диска на ім’я Атон. У чому ж полягає революційність цієї акції? Та в тому, що всі інші персонажі давньоєгипетського пантеону були оголошені неіснуючими (у крайньому разі — несуттєвими, але це майже те саме). Іншим богам припинили вклонятися, їм не приносили жертви, про державне фінансування можна було лише мріяти, численні храмові свята, що відігравали чималу роль в економіці, відійшли до сфери легенд — загалом, вочевидь сталася ціла низка особистих трагедій, лих і розорень, та що з цим усім вдієш?
Ба більше, виникла безліч нових структур, пов’язаних із поклонінням Атону, причому на новому місці — у місті, яке тепер називається Тель-ель-Амарна, а тоді отримало назву Ахетатон, тобто «Горизонти Атона». Там у прискореному темпі відбудували головний храм Атона Пер-Атон («Дім Атона») з фасадом завдовжки 700 метрів (сім футбольних полів!). Фараон змінив навіть ім’я — відтепер він називався не Аменхотеп (Амон задоволений), а Ехнатон (Корисний для Атона). Не меншу відданість Атону виявляла й Нефертіті — з іншого боку, куди їй було подітися? Втім, вона могла щиро підтримувати чоловіка. У всякому разі, в перші роки впровадження нового божества вони майже демонстративно були разом.
НЕСПОДІВАНИЙ ЕФЕКТ
Як це зазвичай буває, початок упровадження нової ідеології виявився періодом послаблення старих ідеологічних заборон і канонів (це логічно: старі «не можна» втратили чинність, а нові ще не були сформульовані). Ехнатона та Нефертіті зображували не під час церемоній, а на відпочинку, у моменти спілкування з дітьми, зайнятими виключно одне одним. У них живі риси обличчя, адекватна міміка, чудово передані емоції — все це має небагато спільного з парадними зображеннями фараонів минулих часів, та й наступних також. Зображення точні до портретної схожості, причому за деякими деталями можна судити, що Ехнатон страждав на генетично зумовлене захворювання під назвою «синдром Марфана» — високий зріст, витягнуте обличчя, широкий таз, великий живіт — усе це чудово помітно на його портретах. Тож чи тривав красивий і бездоганний роман фараона та його дружини протягом усього їхнього спільного життя? Ні, і на те є причина, причому для монархії дуже суттєва, — спадкування престолу.
У шлюбі Ехнатона й Нефертіті народилося шестеро дітей — і всі вони були доньками! Не те щоб вони ніяк не могли зайняти престол — у тій же XVIII династії жінка-фараон Хатшепсут протягом двох десятиліть правила Єгиптом, але за дві тисячі років історії країни таких випадків було лише два, тож бажано було вирішити проблему престолонаслідування більш традиційно. Ім’я Нефертіті зникає з документів, але не з історії — є припущення, що під ім’ям Нефернефруатон вона недовго правила Єгиптом до Тутанхамона. У фараона було занадто багато придворних жінок, щоб Єгипту довелося побоюватися відсутності спадкоємця, але нестабільність у країні, яка з чималими проблемами переживала релігійну реформу, нав’язувану зверху, була занадто великою. Незабаром Ехнатон помирає, причому достеменно невідомо, від чого саме. Та й неважливо — і так зрозуміло, що на всі проблеми одразу у нього просто не стало сил.
ЩО БУЛО ПОТІМ
Після Ехнатона швидко змінювали один одного кілька слабких фараонів. За правління одного з них, Тутанхамона (спершу його звали Тутанхатон, але саме за його часів старі вірування остаточно змусили забути про релігійні реформи), усі реформи Ехнатона скасували. Скасували навіть його самого, просто пропускаючи цілий історичний період в єгипетській історії — згадка про його ім’я стала забороненою. Не було такого фараона, і все! Нову столицю Ехнатона засипали піски, написи в картуші «Атон» знову замінили на «Амон», скульптори знову почали щосили намагатися зобразити на портреті велич і повагу до традицій замість зовнішньої схожості, і незабаром від фараона-бунтівника залишилося лише кілька рядків невиразних легенд. А найгарнішу у світі скульптуру жінки на тисячоліття залишили валятися в купі щебеню на місці колишньої скульптурної майстерні якогось Тутмоса Молодшого (ім’я знайшли на уламку з тієї самої купи щебеню, а то б навіть автора не знали!).
Понад три тисячі років її ніде у світі не було, а тепер уже понад сто років вона знову існує, і спробуй-но знайти людину, яка ніколи її не бачила! Ось як все, виявляється, просто — достатньо на короткий час позбавити сили старі заборони й трохи затриматися з проголошенням нових, і тут же мистецтво саме про все подбає, а ми будемо здивовано дивитися, мало що розуміти й втішати себе думкою, що насправді все не так просто… А ось наскільки ймовірно, що справа першого єдинобожжя не пропала, що Мойсей насправді був жерцем Атона, який вивів з Єгипту своїх одновірців — і корінних єгиптян, й інші кочові племена (можливо, родичів кочівників-гіксосів, які зазнали в Єгипті остаточної поразки), а потім разом з ними перейшов Червоне море і привів їх до Землі обітованої (подібні погляди висловлювали і жрець Манефон, який зберіг для нас списки царів Єгипту від першого до останнього, і сам великий Фрейд, і ще багато хто) — давайте обговоримо іншим разом. Адже це питання вже надто серйозне…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
