Вільям Бернард Кук. Маяк Едістон, гравюра, 1836 / classicsailboats.org
УВАГА — ПИТАННЯ!
Перед самою висадкою союзників у Франції командувач німецькими військами Роммель отримав відомості, які містили дещо дуже погане, зрадів і спокійно поїхав до Німеччини на ювілей дружини — як виявилося, абсолютно даремно. Які ж негативні відомості він отримав?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Прогноз погоди — він був дуже поганим, і Роммель зробив висновок, що висадка неможлива. А союзники почекали день і все-таки вирішили діяти, що принесло їм успіх.
ЧИ ПІДЕ ДОЩ?
Знати, яка завтра погода, ба більше, через тиждень, — річ корисна, але в давні часи мало досяжна. Вирушити на полювання, потрапити під раптову зливу й загрузнути разом зі свитою в багнюці нікому з давніх володарів не хотілося. Пророкуванням дощу не обмежувалися — його намагалися викликати спеціальними заклинаннями. Зазвичай це працювало, якщо продовжувати заклинати, поки не поллє…
Щоправда, не всюди запитувати про погоду було дозволено. Персонажу «Тисячі та однієї ночі», мудрій діві Таваддуд, підступний мудрець, який бажав очорнити її перед султаном, ставить запитання: «Чи піде цього місяця дощ?» Вона відповідає правильно — вимагає в султана відрубати тому, хто таке запитував, голову за єресь, бо знає це тільки Аллах. Казка — брехня, та в ній натяк — у країнах ісламу передбачення погоди не схвалювали.
Досить швидко стало зрозуміло, що священнослужителі з передбаченням погоди не справляються. Було вирішено застосовувати не чудеса, а науку. Її, щоправда, не було, але це не біда — Арістотель, який створив безліч наук, написав першу працю й про цю. Назву науці про атмосферні явища Арістотель вигадав, скориставшись словом «метеор», тобто щось, що перебуває в повітрі.
Свій перший твір про погоду Арістотель назвав «Метеоритика», і це прижилося. На жаль, метеорологія як наука виникала дуже довго. Замість науки використовувалися народні прикмети, які хоч якось працювали. Найчастіше їх прив’язували до днів року — все ж таки сніг частіше йде взимку, а дощі восени… Практично для будь-якого православного святого є передбачення погоди на його день.
Існують і прикмети, що вказують на причинно-наслідкові зв’язки, — вони надійніші. Метеоролог Роман Вільфанд стверджує, що двом таким прикметам навіть він вірить: ніби якщо сонце, яке заходить, червоне, то чекай на гарну погоду, а якщо білясте, ймовірні дощі, і ніби птахи перед дощем літають низько. Їх набагато більше, і вони навіть іноді збуваються, але саме іноді… Тому серйозно до них мало хто ставиться.
НАУКА — ЦЕ ВИМІР
Не тільки точні, а й природничі — більше є науками, якщо в них більше цифр. Говорити про метеорологію як про справжню науку коректно хіба що з XVII століття, оскільки саме на початку цього століття праці Галілея подарували нам термометр, який дає змогу цифрами висловити слова «тепло» і «холодно».
Недовго довелося після цього чекати й появи приладу для вимірювання атмосферного тиску — барометра. Учень Галілея Еванджеліста Торрічеллі 1643 року винайшов ртутний барометр, а Готфрід Вільгельм Лейбніц 1700-го запропонував зручніший барометр-анероїд. За допомогою цих приладів з’ясувалося, що тиск і його зміни говорять ще й про те, яка погода незабаром настане.
У Жюля Верна ви без зусиль знайдете найпростіші правила визначення погоди за допомогою барометра. Падає барометр до дощу, піднімається до гарної погоди, причому що більше часу минає між зміною тиску і зміною погоди, то зміна довша. Навесні й восени падіння барометра до вітру, влітку — до грози, взимку — до відлиги. Детальніше подивіться самі в «П’ятнадцятирічному капітані».
Однак погоду в ті часи частіше передбачали не вчені, а астрологи — як, наприклад, сподвижник Петра I Джеймс Брюс, передбачення якого, зроблені за допомогою таблиць руху небесних тіл, дожили до ХХ століття в календарях Російської імперії — кожному дню відповідав рядок «погода за Брюсом». Щоправда, вони не виправдовувалися і швидко стали загальним посміховиськом, але їх продовжували друкувати…
СОЦІАЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ
Середньовічного городянина здебільшого цікавила погода на найближчий день — піде дощ чи обійдеться? Одягати плащ чи не варто? Селянам тоді були важливі довгострокові прогнози — сіяти чи зачекати? Чи не поб’є заморозком? Як щодо посухи? А в епоху великих географічних відкриттів з’явився новий споживач — моряк, якому треба знати, чи не потопить зараз море його кораблик.
Перші ж кораблі, що допливли до Америки — флотилія Колумба, — на зворотному шляху потрапили у моторошний шторм і врятувалися буквально дивом. Згодом цим же маршрутом пройшло безліч іспанських кораблів, які вивозили з Америки до Іспанії золото й срібло. Але допливли не всі — жахливі тропічні шторми відправили багато з них на дно, створивши роботу для сучасних шукачів скарбів.
Деякі шторми удостоїлися навіть власних імен. Великий Шторм 26 листопада 1703 року, наприклад, сам Даніель Дефо увічнив у спеціально написаному про нього романі. Нічого дивного: загинуло приблизно 150 000 людей, зафіксовано понад сотню корабельних аварій, катастрофічні наслідки цього лиха спеціально обговорював британський парламент… Але попередити про нього тоді було нікому.
Ось і шторм у Балаклавській бухті 14 листопада 1854 року завдав англійському та французькому флоту, для яких у Кримську війну Балаклава була основною базою, жахливої шкоди. Практично всі кораблі загинули або були сильно пошкоджені, зокрема знаменитий «Принц» (його для більшого страху називають «Чорним принцом»), що затонув із купою військових вантажів (за легендою — ще й із золотом, але ви ж розумієте…).
І ось саме з цим штормом, мабуть, погана погода переборщила, накликавши на свою голову біду. Одразу у двох країнах — Англії та Франції — знайшлися неординарні люди, які вирішили, що це вже занадто, і зуміли організувати структури, які змогли завадити подальшим бешкетуванням стихії. У Франції це був астроном Урбен Левер’є, а в Англії — флотський офіцер Роберт Фіцрой. Вони знали, що потрібно робити.
ПРАВИЛЬНЕ РІШЕННЯ
Лише двоє людей за всю історію Землі відкрили нову планету: Гершель — Уран, а Левер’є — Нептун (був третій — Клайд Томбо, але Плутон нещодавно з планет розжалували). Можливо, не менш великою здогадкою Левер’є був спосіб звести дані з різних метеостанцій у режимі реального часу. Він організував збір цих даних новим засобом зв’язку — телеграфом, це робилося практично миттєво.
Роберт Фіцрой був командиром того самого шлюпа «Бігль», на якому прибув на Галапагос молодий натураліст Чарльз Дарвін, щоб знайти там перші докази на користь своєї майбутньої теорії еволюції. 1853 року в Англії з’явилася посада метеоролога-статистика, яку обійняв Фіцрой, на той час уже відомий гідрограф. Однак він почав не тільки збирати дані про погоду, а й передбачати її.
Французький військовий міністр дізнався, що за день до Балаклави ця ж буря вирувала над Середземномор’ям — отже, можна було її передбачити! Він залучив до цієї роботи Левер’є, і на підставі його висновків уже незабаром імператор Наполеон III розпорядився створити спеціальну службу, що займається саме прогнозами погоди. Практично одночасно Фіцрой організував таку службу і в Англії.
Решта була справою техніки. Мережа метеостанцій зростала, методи їхньої роботи вдосконалювалися, і незабаром майже немислимий раніше прогноз погоди, що попереджає мореплавців про урагани заздалегідь, став реальністю. Безліч корабельних аварій не сталося б, якби така служба виникла раніше. А зараз ми навіть можемо точно знати, чи брати з собою парасольку. Бувають, звісно, й помилки, але не все ж одразу!
Що не кажи, складна це справа — прогноз погоди. Давно створили програму, яка точно розраховує погоду на добу, але біда в тому, що вона працює дві доби… Та й Фіцрой, який почав публікувати в «Таймс» перші у світі прогнози погоди, зрештою наклав на себе руки через глузування з приводу їхньої якості — це правда. Проте ми ліземо в шафу за парасолькою, прочитавши прогноз на смартфоні, — і зазвичай не даремно!
