АХ, КОХАННЯ: син проклятого роду і дівчина з невідповідною пропискою
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ЯК ТО — БУТИ ПРОКЛЯТИМ
Якщо вам сказати, що цілий рід може бути проклятий, — погодитеся? В античні часи в цьому ніхто не сумнівався. Навіть знаменитий рід могли вважати проклятим — наприклад, прославлений рід Алкмеонідів. Починалося все з того, що такий собі Кілон, олімпійський чемпіон, зробив таку саму дурницю, як сила-силенна сучасних зірок спорту, — поліз у політику, абсолютно не розуміючи, що для успіху в ній потрібні зовсім не спортивні якості.
Ось він і намовив своїх прихильників під час свята Зевса в Олімпії, коли афіняни здебільшого залишили місто, щоб як слід відзначити свято, захопити акрополь (не нинішній — про нього ми ще згадаємо) і оголосити, що вони тепер тут головні.
Більшість афінян із цим не погодилася, перервала свято й оточила акрополь так, що миша не проскочить. Скарбниця міста справді зберігається в акрополі, а от їжа, на жаль, ні, і перед обложеними незабаром постав неприємний вибір між голодною смертю і здачею на милість.
Вони прив’язали довгу нитку до вівтаря Афіни, щоб, тримаючись за неї, перебувати під захистом богині, і вирушили на суд — а нитка візьми та й порвися! Головний ворог змовників Мегакл, побачивши це, закричав: «Дивіться, богиня відмовила їм у захисті!» — накинувся зі своїми людьми на людей Кілона і прикінчив усіх, кого зміг (сам Кілон примудрився втекти). Зрештою Мегакла звинуватили у святотатстві (не може ж захист богині залежати від якоїсь нитки!), і його рід стали називати проклятим.
Нащадок того самого проклятого роду Алкмеонідів, Перікл, син Ксантіппа, жив, як годиться лідеру в демократичній країні, — не надто викобенювався й поводився, як усі. Одружився з такою самою безглуздою істотою, що й інші афіняни, народив із нею двох дітей і був задоволений, що вона сидить тихо і не висовується.
У нього і так вистачало складнощів — скажімо, він був разюче схожий на прадідуся, правителя Афін Пісістрата, який керував вправно, успішно й досить гуманно, але був тираном, захопив владу силою, і це теж було приводом для докорів.
СЕНСАЦІЯ З ПРОВІНЦІЇ
А до Афін якраз приїхала з малоазійського міста Мілет фантастичної краси дама на ім’я Аспазія. Розповідають, буцімто ще в дитинстві її викрали работорговці, віддали вчитися на гетеру і вона вивчилася так, що якийсь багатій за шалені гроші купив їй волю, а там уже почалося…
В Афінах вона з’явилася нібито для заснування школи риторики — це мистецтво було місцевим гетерам не чуже, навіть їхні конкурентки, законні дружини, приходили послухати, щоб хоч чогось навчитися. До речі, а вона точно була гетерою?
Ані компрометуючих відео, ані викривальних записів в офіційних документах історія не зберегла, у Вікі пишуть про її професію «згідно з поширеною думкою»… Однак таке дуже ймовірно, не кажучи вже про те, що тоді це ганьбою не вважалося — робота як робота, до того ж добре оплачується.
У своїй школі риторики вона заявляла часом моторошні речі, які шокують суспільство, — що в жінок теж мають бути хоч якісь права, що чоловік не повинен забороняти дружині висловлювати, що вона думає, що під час укладення шлюбу треба цікавитися не тільки думкою чоловіка (навіть зараз у цьому дехто сумнівається).
Це ще не фемінізм — найскромнішу феміністку в ті часи з криками потягли б до жерців бога лікування Асклепія, благаючи зцілити небезпечну божевільну. Але думки, які шокують її сучасників, про те, що жінка — людина, а не річ, що, якщо вона заперечує чоловікові, їй треба відповідати не «Стули пельку!», а «Поясни, чому ти так думаєш», і що в жінок теж є мізки, Аспазія явно висловлювала — можливо, однією з перших в античному світі.
Друг Перікла Сократ, вочевидь упевнений в тому, що його дружину Ксантіппу, яка допекла йому своїми претензіями, навчали не дуже правильно, умовив Перікла сходити послухати, що це таке говорять у підвладному йому місті.
ЗАХОТІВ І ОДРУЖИВСЯ
Від почутого Перікл залишився в захваті — головна риторка школи виявилася розумною, веселою, прекрасною, сповненою чарівності. Ну молодша на якихось 24 роки, а що тут поганого? Однак будь-який давньогрецький завкадрами, побачивши анкету Аспазії, схопився б за голову! Громадянство не афінське, а мілетське — це не те саме, що з ізраїльським паспортом в Ірані, але майже, як із мексиканським у США; побувала в рабстві, володіє закладом підозрілої моральності, брррр… Навіть на підданій перського царя давньогрецькому політику менш небезпечно одружуватися!
А Перікл ось захотів, і хто йому завадить? Ввічливо поцікавився у дружини: «Моя люба, я тобі цілком пристойного нового чоловіка підшукав, чи не хочеш розлучитися зі мною і вийти за нього?» Нормальна грецька дружина навіть не розуміє, як такому проханню відмовити — от і його дружина Телезіппа не заперечувала.
Півсправи зроблено. Але все ж основна складність полягала в тому, що епігамії між Мілетом і Афінами не було, тому його новий шлюб вважали не дуже законним, а дітям від такого шлюбу сам Перікл заборонив давати афінське громадянство — громадяни отримували виплати, навіщо збільшувати кількість тих, хто має на них право?
Тож дітей Аспазії та Перікла афінський закон впритул не бачив. Проте він наполіг на своєму, одружився якщо не за всіма правильними паперами, то фактично, і кохав свою дружину так, що першим в історії завів звичай цілувати дружину перед тим, як піти з дому на свою велетрудну службу. До нього так не робив ніхто!
Для численних ворогів Перікла Аспазія виявилася аж надто доречною — через неї його можна було спробувати дістати. Жінку потягли до суду — мовляв, розбещує наших дружин, знаєте ж, чим вона раніше займалася! Звинуватили у святотатстві — назвала, мовляв, дочок іменами муз, а те, що всі так робили, вони наче й не знали. Навіть у тому звинувачували, що купувала в будинок красивих служниць — мовляв, це теж для розпусти.
Аспазія навіть відповісти на свій захист нічого не могла — жінкам в афінських судах було заборонено з’являтися. Перікл насилу домігся її виправдання — розплакався прямо на суді, і судді не наважилися піти проти такої шанованої Афінами людини.
ПОЛІТИКА Й КОХАННЯ
Якраз у той час саме Перікл побудував Парфенон, чудовий новий акрополь. Лаяли його і за це — він витрачав на будівництво гроші всього Афінського морського союзу міст-держав, його скарбниця перебувала в Афінах, і Перікл розпоряджався нею, як хотів. На Перікла почали тиснути — мовляв, гроші потрібні на захист від ворогів, навіщо платити за Парфенон?
Перікл відповів: «Гаразд, буду далі будувати тільки на свої гроші, але на всіх будівлях так і напишу, що це побудував Перікл, а не Афіни». Усі негайно погодилися продовжувати витрати — розуміли, мабуть, що Парфенон буде прославлений у віках.
Жодні дії злостивців не могли нашкодити Періклу — насамперед тому, що він був геніальним оратором і міг переконати афінян у чому завгодно. Недарма його опонент Фукідід із гіркотою говорив, що як раптом вони боротимуться і він повалить Перікла, той однаково заявить, ніби це він повалив суперника, і всі йому повірять.
У підсумку Фукідід потрапив під остракізм — це такий звичай, коли афіняни голосуванням встановлювали, хто є небезпечним для міста, й відправляли його на десять років в еміграцію — майна не чіпали, претензій не висували, але повернутися до Афін така людина могла тільки на одинадцятий рік.
Усі були впевнені в тому, що поради Аспазії суттєво посилювали переконливість Перікла. А вони визначали багато чого — зокрема й результати остракізмів. Таким чином цілком відсторонена від політики жінка впливала на неї більше за багатьох народних вождів (до речі, грецькою — «демагогів», просто слово таке).
НЕВЕСЕЛИЙ ФІНАЛ
Ті, хто не міг помститися Періклу, робили капості його друзям, наприклад великому скульптору Фідію. Його звинуватили в тому, що він вкрав золото, виділене йому скарбницею для одягу статуї Зевса. Фідій вочевидь чекав на щось подібне і зробив так, що цей одяг можна було зняти та зважити — виявилося, що все до крихти пішло в діло. Тоді його звинуватили в богохульстві, заявивши, що він вирізав на щиті Афіни Паллади обличчя Перікла й себе самого.
Якщо дуже голосно кричати, такому можуть і повірити — Фідія знову посадили до в’язниці, де він незабаром помер (чому так вчасно — питання цікаве). Врахуйте, рішення про це було ухвалено абсолютно демократичним шляхом, суддями, обраними народом. Демократія не гарантує відсутності підлостей і дурниць, вона на зразок «Хаммера» порівняно з «Жигулями-копійкою» — везе краще й зручніше, проте, якщо не вмієш водити, розіб’єшся швидше.
Перікл домігся всього, чого хотів, — навіть того, що його сина від Аспазії внесли до списків громадян (звісно ж, абсолютно протизаконно). Аспазія, незважаючи на свій розум та обережність, цьому не завадила — вона настільки любила сина, що голосу розуму не почула. А справи йшли дедалі гірше — демократичні Афіни й аристократична Спарта все ж таки догралися до важкої й затяжної війни. Це була сутичка кита зі слоном — великі корабельники і фортифікатори зіткнулися з незрівнянною піхотою.
Взяти Афіни спартанці не могли, та вони почали грабувати міські околиці, жителі зібралися на захист кріпосних мурів, і нестерпна скупченість викликала епідемію чуми (насправді, найімовірніше, це був черевний тиф — тогочасна медицина на цьому дуже мало зналася). Безліч афінян померло, зокрема й Перікл.
Коли перед смертю всі ридали та вихваляли його за великі справи, він встиг сказати, що його не за те прославляють, — головне, що жоден афінянин не зазнав жалоби через нього. Це правда: Перікл переконував усіх у своїй правоті, обходячись без страт, тортур і репресій.
ПІСЛЯ ПЕРІКЛА
Але ж життя у Перікла було гарним? З’єднався з коханою жінкою, узаконив сина — що ж поганого? Зараз дізнаєтеся. Родове прокляття схоже на наркотик — найстрашніше в ньому те, що воно вміє чекати. Кінець афінсько-спартанської війни виявився пов’язаний із сином Перікла, але зв’язок цей був жахливим!
Афінський флот ущент розбив спартанців при Аргінуських островах — син Перікла був одним із його полководців. Та після битви почалася жахлива буря, кораблі переможців розкидало, і вони не змогли знайти та поховати всіх убитих. Знаєте, що зробили після цього афіняни? Усіх полководців-переможців, зокрема й сина Перікла, вони стратили — за те, що не зробили того, чого ніхто б зробити й не міг.
За демократії, можливо, народу й вдасться завадити керівнику ухвалити божевільне рішення, але що робити, коли божевільне рішення ухвалює сам народ? Хіба що знати, що всі винні і скоро отримають по заслугах…
Здібних полководців усіх страчено, і афінським флотом керують нездари, які ганебно програють Спарті найважливішу битву при Егоспотамах. Витягли кораблі на берег та розбіглися харчів пошукати й білизну випрати — аж тут спартанський цар Лісандр усіх схопив без найменших зусиль і велів втопити: може, вони на це й заслужили?
Більше ніколи Афіни не будуть великим містом, як за Перікла. Колишня слава йому допоможе — то македонці, то римляни пожаліють місто Перікла й обійдуться з ним м’якіше, ніж було заведено в ту жорстоку добу… Але в підсумку Афіни дограються до того, що якийсь мандрівник XIV століття зі здивуванням напише у своїх подорожніх нотатках, що славні в давнину Афіни, подумати тільки, існують і зараз…
А що потім було з Аспазією? Пожурилася після смерті чоловіка, та й вийшла знову заміж за багатого торговця худобою Лізікла, який був значно молодший. Усі зазначають, що після їхнього весілля політична вага Лізікла стрімко зросла, і ніхто не дивується — мудрі поради Аспазії і першому її чоловікові були корисні.
Та Лізікл також загинув в одній із битв цієї безглуздої війни, Аспазія разом із сином від Лізікла залишила Афіни, і її сліди загубилися. Рід Перікла припинився — ось як його вразило прокляття! Разом дісталося й усім афінянам — за їхню власну дурість і жорстокість, аби замислювалися, за що голосують.
Варто пам’ятати про цю особливість демократії й запитати себе, чи все ми зробили, щоб знову з нею не зустрітися…
