БОРИС БУРДА: як австралійці приборкували тварин-емігрантів
Photo by Joey Csunyo on Unsplash
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
Відомий зоолог Конрад Лоренц зазначив, що на час відкриття Австралії європейцями майже всі австралійські ссавці були сумчастими. Не належали до них лише динго, кілька різновидів кажанів та ще один вид. Який?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Homo sapiens, звісно, — люди в Австралії тоді вже жили.
УНІКАЛЬНА СПІЛЬНОТА
Найменший континент, який визнали континентом в останню чергу, навіть після Антарктиди (пам’ятаєте, в «Дітях капітана Гранта» Гленарван каже, що Австралія — лише острів, а Паганель уточнює, що вже багато географів називають Австралію континентом?), є унікальним у багатьох відношеннях — у тому числі й щодо свого тваринного світу.
Він сформувався мільйони років тому, коли Австралія, Південна Америка та Антарктида складали єдиний стародавній континент. Тільки там і збереглися сумчасті ссавці, причому в Америці до них належать лише опосуми, а от в Австралії їх сотні видів, бо океан зазвичай не пускав туди їх більш пристосованих плацентарних конкурентів.
Деякі сумчасті зникли з лиця Землі ще за доісторичних часів. Навіть в Австралії не змогли вижити ані двотонні дипротодони, сумчасті бегемоти, ані сумчасті тапіри палорхести вагою в тонну, ані сумчастий лев, що полював на цих гігантів, ані триметровий кенгуру прокоптодон, оскільки великі види повільніше пристосовуються до змін.
А найбільшій небезпеці тваринний світ Австралії почав піддаватися, коли понад 60 000 років тому з Південно-Східної Азії на континент прийшла найкраще на той момент пристосована й агресивна істота — людина. Їй, аби знищити біологічний вид, навіть злої волі не треба виявляти (як у США з бізонами) — винищить мимохідь і не збагне, як саме.
ВЖЕ НЕ ТІЛЬКИ ДИКА
Бійся бика спереду, коня ззаду, а людини — з усіх боків: сама не нашкодить, так завезе щось шкідливе. Приблизно 5–6 тисяч років тому переселенці з Азії завезли сюди своїх собак, але не простежили за ними, і вони вдруге здичавіли. Незабаром вони заполонили більшу частину Австралії та отримали особливу назву — дикі собаки динго.
Ми звикли ставитися до динго з певною теплотою, в основному асоціюючи їх з улюбленою з дитинства повістю Рувіма Фраєрмана «Дикий собака Динго, або повість про перше кохання». Проте література — це одне, а життя — зовсім інше. Чужорідний для Австралії біологічний вид не став вписуватися в традиційні харчові ланцюжки і почав вибудовувати свої.
Як і будь-які собаки, динго вміють полювати зграєю, що, по-перше, зробило їх небезпечними для всіх австралійських звірів, а по-друге, посприяло набагато більш успішній конкуренції з сумчастими хижаками, які почали вимирати. Дикими тваринами динго не обмежилися і почали поїдати худобу австралійських фермерів, ставши небезпечними шкідниками.
Розумних і сильних тварин вже було неможливо відстріляти, і фермери доклали титанічних зусиль, щоби зменшити шкоду, яку завдавали динго. Було зведено величезну стіну, не набагато меншу за Велику Китайську, аби не дати їм проникати в місця з найкращими пасовищами. На її утримання, патрулювання та безперервний ремонт витрачають $15 000 000 на рік.
До речі, якщо динго могли вдруге здичавіти, можливо, їх вийде й приручити вдруге? Виявилося, що так. У 80-ті роки минулого століття приручені динго стали модними в Європі та Америці. У Франції та Іспанії вони беруть участь і перемагають у собачих виставках, а в Швейцарії навіть розробили офіційний стандарт цієї породи. Собака як собака, тільки не гавкає, а виє.
Приручили динго й аборигени, але, на відміну від європейців, не використовували для полювання і, на відміну від корейців, не їли. Щоправда, сторожити їх навчили, але, крім цього, знайшли новий, вельми незвичайний спосіб отримання зиску від їх сусідства. Знаєте, як аборигени називають холодну ніч? «Ніч п’яти собак». Так-так, приручені динго і зараз використовуються ними як живі грілки.
НЕ ТІЛЬКИ ЦІННЕ ХУТРО
Ще одне небезпечне посягання на австралійську природу сталося в XIX столітті, і місцеві жителі навіть звинувачують у ньому конкретну людину, хоча, звичайно, навряд чи вона була єдиною. Але залишається фактом, що в 1859 році англієць Том Остін, який перебрався до Австралії, занудьгував без звичного для нього полювання і вмовив племінника привезти йому з Англії 24 кролики.
Кролиця може народжувати потомство до 7 разів на рік, народжує до 12 кроликів за раз — підрахуйте самі, чи багато часу знадобилося, щоб кроликами в Австралії стало просто кишіти? Ще в XIX столітті за вбивство кролика штрафували, а зараз в штаті Квінсленд той, хто тримає цю тваринку, платить $40 000 штрафу. Виняток становлять хіба що фокусники — кого ж їм витягати з капелюха?
Зжираючи траву, кролики не тільки морили голодом місцевих сумчастих — оголюючи верхній шар ґрунту, вони спустелювали землю. Окремою бідою стали часті переломи ніг у овець, які наштовхувалися на кролячі нори. Фермер Білл Макдональд згадував, що кроликів було стільки, що здавалося, ніби рухається земля. А вони продовжували розмножуватися… як кролики!
Від вухатих шкідників, як і від динго, намагалися відгородитися парканом. Та користі було мало — вони під будь-який паркан підриються… Довелося застосувати проти кроликів зброю масового ураження, оскільки вони й самі виявилися такою зброєю. У 1950 році набридлих бешкетників заразили вірусним захворюванням міксоматоз, що давало тоді смертність 99%.
Спочатку результати були відмінними — за пару років 600-мільйонна армія австралійських кроликів зменшилася до 100 мільйонів. Але тварини, що вижили, передавали стійкість до вірусу своєму потомству, й ефективність цього методу боротьби впала. Однак стало легше, і тепер кролики вже не є настільки жахливою бідою.
Такий спосіб працює не лише з кроликами. Не так давно вдалося зменшити небезпеку від іншої біологічної загрози — здичавілих кішок, які вже знищили не один вид місцевої фауни. Їхню чисельність скоротив отруйний для них засіб під назвою Curiosity — «Цікавість». Чому так назвали? Та від англійської приказки «Цікавість згубила кішку».
ДОПОМОГА ЄГИПЕТСЬКОГО БОЖЕСТВА
Ще одну біду для австралійської природи люди завезли цілком свідомо — це була домашня худоба, в основному корови та вівці. Трави, для того щоб прогодувати величезні стада, в Австралії вистачає. У чому ж проблема? Та в тому, що цю траву тварини перетравлюють і вкривають австралійські поля самі розумієте, чим, та так, що там вже нічого не росте.
Що ж це за ґрунт в Австралії такий ніжний? Невже не ходять величезні стада, а в дикій природі — табуни і зграї — степами Євразії, саванами Америки та африканським Вельдом, і нічого подібного з ними не трапляється, як все росло, так і росте? Уявляєте, який біологічний слід залишається там, де паслося стадо слонів! І хоч би що, до речі.
А все дуже просто! Австралійські комахи, які утилізують ці відходи, виявилися істотами малопотужними. З тим небагатим біоматеріалом, який залишала їм місцева фауна, вони справлялися, а з наслідками випасу багатотисячних стад овець — вже ніяк. Ось в Африці навіть слони, як ми бачимо, особливих проблем не створюють — чому ж тут така невдача?
Виявляється, в Африці цей процес здійснюють набагато більш високопродуктивні утилізатори того, що тамтешня худоба скидає, — навіть на слонів вистачає! Адже саме Африка породила священних скарабеїв — гнойових жуків, яких ще стародавні єгиптяни вважали священними. І було за що — вони чудово прибирали навіть за слонами!
Це підказало австралійським біологам просте й витончене рішення. Вони завезли до Австралії кілька різновидів цих самих священних скарабеїв. Клімат Марокко, де їх було впіймано, нагадує австралійський, і жуки одразу ж заходилися виконувати свою корисну роботу. Тепер на австралійських полях знову буде рости трава, а не те, що раніше…
Таким чином австралійські науковці виправляють нерозумні діяння предків, встановлюючи біологічну рівновагу, для підтримки якої не потрібно величезних зусиль і непомірних витрат, оскільки вона підтримує себе сама. Це дозволяє сподіватися на збереження унікального біорізноманіття австралійської природи, адже зволікати з цим вже не можна.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
