БОРИС БУРДА: як міцно склеїти будь-що
Кадр із фільму Роберта Пола Upside Down; or, the Human Flies, 1899 рік / player.bfi.org.uk
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
Англійський кінематографіст Роберт Пол першим почав практикувати перевертання зображення. Назвіть продукт, у рекламі якого цей прийом використовується особливо часто.
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Звісно ж, клей — персонажі приклеюються до стелі та стінок.
З ЧОГО ПОЧИНАЛОСЯ
Протягом сотень тисяч років люди виготовляли собі знаряддя з якогось одного шматка каменю або дерева. Відбивали потроху, щоб камінь набув форми, якої вони потребували. Відскрібали по дрібці, щоб отримати фрагмент дерева, який став би їм у пригоді. Проте буквально до самого початку бронзової доби їх знаряддя завжди було єдиним шматком дерева або каменю. А ось приблизно 7000 років тому, наприкінці неоліту, в похованнях почали зустрічатися предмети, склеєні березовою смолою — першим клеєм, який винайшли люди. Клей був досить міцним і використовувався навіть для виготовлення зброї — серед знахідок того періоду зустрічалися списи із приклеєними наконечниками.
Стародавні єгиптяни теж використовували смолу, але мумії заклеювали сумішшю бджолиного воску і масла, а для скріплення аркушів папірусу придумали борошняний клейстер. Свій внесок зробив і Вавилон, де застосовували бітум — власне, це також клей. Відтоді застосування склеювання в технологіях стало цілком стандартним прийомом. А за часів Середньовіччя з’явився клей, схожий на загальновживаний столярний, — його виготовляли, як і зараз, із кісток та сухожиль тварин. Інгредієнти клею варили, проціджували, а потім випарювали до загустіння. У 1690 році в Нідерландах навіть з’явилася перша фабрика, що виробляла виключно клей.
Такою є найбільш знана історія цього продукту, але нові факти можуть внести до неї поправки. Є відомості про те, що клей використовували навіть наші двоюрідні братики неандертальці. Його основними складниками були бітум та вохра. Якщо це дійсно так, історія виготовлення клею подовжиться на цілий порядок. Тим часом винайшли новий казеїновий клей, що отримували з продуктів переробки молока. Вже у XIX столітті його почали виробляти в промислових масштабах у Німеччині та Швейцарії. А в 1912 році було отримано патент на відомий всім ПВА. Клеїв ставало дедалі більше, і всі вони були різними.
З ДРУГОЇ СПРОБИ
А от винахідникові одного з найпопулярніших видів сучасного клею не все вдавалося з першого разу. У нього все виходило, та хіба що з другої спроби. Навіть у житті — коли йому було 16 років, автівка, в якій він їхав, зіткнулася з потягом, і він провів шість тижнів у комі. Можна сказати, що навіть саме життя він почав заново. Здоров’я повернулося до нього, і він обрав кар’єру хіміка-органіка. Коли у воєнному 1942 році він почав пошуки прозорого полімеру для застосування у стрілецькій зброї, то свою увагу сфокусував на новому класі речовин під назвою ціанакрилати.
Він намагався замінити ними скло в авіаційних прицілах. Але матеріал виявився вкрай нетехнологічним — він прилипав геть чисто до всього, що надзвичайно ускладнювало роботу з ним. Ідея його використання відпала, а наш герой, Гаррі Веслі Кувер, повернувся до своїх досліджень з отримання синтетичного вітаміну В6, де досяг чималих успіхів, і не згадував про вивчення ціанакрилатів роками.
Та вже у 1951 році, переїхавши до Теннессі, він у співпраці зі своїм колегою Фредом Джойнером розпочав роботу для компанії Eastman Kodak, яка прагнула отримати нові матеріали для ілюмінаторів кабін реактивних літаків. Саме там і відбулося повернення до ціанакрилатів — раптом вийде, адже вони міцні й прозорі… Для такого застосування треба знати показник заломлення прозорих матеріалів. Його зазвичай вимірюють рефрактометром.
Отже: існує інженерна легенда про те, що коли Джойнер помістив ціанакрилат між лінзами рефрактометра, вони просто злиплися і роз’єднати їх було неможливо (вірогідно, що так і було!). Саме тоді Гаррі Кувер нарешті збагнув, що жахлива клейкість нового полімеру, яка заважає використовувати його як елемент конструкції, з прикрої перешкоди перетворюється на перевагу, якщо його використовувати як клей. У цій якості він був настільки неперевершений, що породив новий слоган SuperGlue — Суперклей.
ВІД ІДЕЇ ДО ПРОДУКЦІЇ
Добре клеїти — це не все, що потрібно від клею. По-перше, не слід клеїти аж настільки добре, щоб застигати просто в ємності. Для цього довелося підібрати для нього речовини-стабілізатори. Потім знадобилися речовини-пластифікатори, які роблять клей менш крихким і стійким до тепла, кислот та лугів. На це пішло сім років. Зате жодних розчинників, що мусять висохнути, аби клей затвердів, не знадобилося. Сам клей — мономер, який при контакті з водяною парою, що міститься в повітрі, досить швидко полімеризується. Щоправда, виникає інша проблема — якщо клей щільно не закрити, він самозакупорюється.
Цю проблему вирішили, зробивши горлечко ємності для клею щільно закриваним і тонким, щоб у разі потреби знову проколоти заклеєне горлечко голкою. Зрештою після тривалої доробки суперклей таки потрапив на ринок під назвою Compound 910 («Суміш 910»), але спочатку нікого не вразив — ну ще один клей… Допоміг привернути до себе увагу хіба що ексцентричний трюк. Гаррі Кувера запросили взяти участь у популярному телешоу Гері Мура I’ve Got a Secret («У мене є секрет»). Там кожен міг продемонструвати щось незвичайне й дивовижне. А завдяки суперклею було легко здивувати людей, які не знали про нього.
На очах у глядачів Кувер за допомогою однієї краплі «Суміші 910» прикріпив металеву поперечину до кінця підйомного троса. Вже через пару хвилин Кувер продемонстрував міцність з’єднання: він взявся за поперечину сам і попросив ведучого зробити те саме, а потім асистенти підняли обох над підлогою. На мою думку, це було дуже символічно. По-перше, клей одразу показав свої приголомшливі властивості: маленька крапелька втримала аж двох людей. По-друге, двоє людей, Кувер та Джойнер, і були його основними творцями. А по-третє, його відкриття теж відбулося двічі — спершу його не розгледіли, однак згодом…
НЕЗВИЧАЙНА РЕКЛАМА
Незабаром у пресі з’явилася низка дивовижних повідомлень. Наприклад, про школяра з Мексики, який за будь-яку ціну хотів пропустити неприємний для нього навчальний день і для цього приклеїв суперклеєм свою руку до спинки власного ліжка. Лікарі та батьки витратили цілий день, щоб хоч якось відчепити його, не відрубавши руку. А один німець, потрапивши до іспанської в’язниці, забажав не розлучатися з нареченою, яка прийшла до нього на побачення. Дівчина облила свої руки суперклеєм, і вони обмінялися міцним рукостисканням. Щоб розлучити закоханих, персоналу в’язниці знадобилося кілька днів. Як на мене, могли не надто й старатися…
Ще кумеднішим і трагічнішим виявився, мабуть, хуліганський вчинок, на жаль, не знайдених лондонською поліцією горе-жартівників, які облили суперклеєм сидіння унітазу в лондонському громадському туалеті. Довелося везти бідолашну жертву до лікарні разом зі сталевим сидінням і звільняти вже там. Рекорд, вочевидь, поставив такий собі Рональд із Вермонта. Щоб продемонструвати іноземцям незрівнянні якості суперклею, він приклеїв руку до м’яких частин 12-річної носоріжки Саллі. Його не попередили, що тварині нещодавно дали проносне, і 115 літрів зрозуміло чого довелося прибирати відразу трьома лопатами.
Втім, принаймні одне з таких несподіваних застосувань суперклею цілком стало у пригоді людям, скажімо, під час війни у В’єтнамі. При пораненнях великої площі головне — якнайшвидше зупинити кров. І солдати без узгодження з медиками придумали, як це зробити: просто заливали рану суперклеєм — і проблему успішно було розв’язано. А в наш час суперклей вже не потрібує ексцентричної реклами — він надзвичайно популярний. Ось тільки високих температур він не витримує — щонайбільше 125 градусів для спеціальних різновидів клею. Проте цей недолік речовини, яка двічі народжувалася, можна пробачити, якщо її винахідник також народжувався двічі.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
