КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: Агатангел Кримський з Волинської області — один із засновників Академії наук України

Агатангел Юхимович Кримський (1871–1942) — народився у Володимирі-Волинському — український історик, сходознавець, у тому числі арабіст, ісламознавець, тюрколог та іраніст, мовознавець, письменник та перекладач, поліглот, один із засновників Академії наук України за гетьмана П. П. Скоропадського.

 

СКІЛЬКИ МОЖНА ЗНАТИ МОВ?

 

Мінімум одну мову знають усі — вивчили в дитинстві. Навіть розумово відсталі (щоправда, можуть її знати дуже погано). Але майже всюди вважають, що цього замало. У радянській школі я вчив три мови — двома володію вільно, третьою, німецькою, якось можу порозумітися. Теж мало.

При моєму першому виїзді за кордон до Бельгії я побачив, що середня кількість мов, якими пристойно володіє бельгієць, — чотири: нідерландська, французька, німецька та англійська. Багато написів у громадських місцях дублюються цими чотирма мовами, і всі розуміють.

Коли я знімав кулінарну програму в Братиславі, місцеві гіди пояснили мені, що справжній пресбургер (Братислава до 1919 року називалася Пресбургом, або Прешпореком) володіє щонайменше чотирма мовами — чеською, словацькою, німецькою та угорською.

І це ще не професійні лінгвісти! Угорська перекладачка Като Ломб знала 16 мов, Фрідріх Енгельс вільно говорив і писав 20 європейськими мовами, у тому числі російською, Юрій Реріх, син художника, нормально розмовляв 30 мовами — переважно східними.

А такі люди, як кардинал Меццофанті, хранитель Ватиканської бібліотеки, звісно, є винятковими — його небіж склав список мов, якими той володів, і в ньому їх було 114! Дослідники підтвердили, що він вільно говорив 28 мовами і досить пристойно ще 9 — але міг знати й інші…

 

«ПРОЩЕ ПЕРЕРАХУВАТИ ТІ, ЯКІ Я НЕ ЗНАЮ…»

 

Чи є унікальні поліглоти серед наших земляків? Як не бути — є! Про одного з них я сьогодні й розповім, тим більше, що він не лише поліглот, а й великий учений, який практично створив українське сходознавство і зробив чималий внесок у вивчення української мови.

Скільки він знав мов — точно не скажеш. Мінімальна оцінка, яку я знайшов у літературі, — 16, це вже дуже багато, але практично всі інші джерела свідчать, що їх було щонайменше 60.

Не варто сильно сумніватися у цих цифрах. Як сходознавець, він просто був зобов’язаний знати три основні мови Близького та Середнього Сходу — арабську, перську та турецьку. А тюркських мов існує не менше кількох десятків, і практично всіма він чудово володів.

Крім цього, він активно користувався класичними давніми мовами, такими як латина та давньогрецька, і вільно розмовляв усіма основними європейськими мовами. Наприклад, німецькою він володів настільки, що й позначки на полях німецьких книг теж робив німецькою.

Коли в нього самого питали, скільки ж мов він знає, він зазвичай жартував, відповідаючи, що йому простіше перерахувати ті, яких він не знає, — їх менше. Власне, ця чудова людина, Агатангел Юхимович Кримський, могла знати і тризначну кількість мов.

 

ТАТАРО-БІЛОРУСО-ПОЛЯКО-ЛИТОВЕЦЬ

 

Він народився 1871 року у місті Володимир-Волинський, у родині вчителя. Прізвище Кримський він успадкував від прадіда — чи то мулли, чи родича самого кримського хана, який вступив із владикою у конфлікт і був змушений тікати до Могильова, де його дід хрестився.

Татарські його предки за три покоління поріднилися з білорусами, а мати, дружина вчителя Юхима Кримського, мала литовську та польську рідню — загалом, дружба народів у повному комплекті. У його сім’ї, як і в багатьох сім’ях Російської імперії, розмовляли російською мовою.

Як і слід очікувати від майбутнього поліглота, Агатангел був обдарованою дитиною, яка показала унікальні здібності з дитинства. Читати він навчився вже у три роки. Мене от лають, що навчив дітей читати в чотири — рано, мовляв… Його батькам було, безперечно, важче.

Вже у п’ять років батько віддав хлопчика до місцевого училища, де він розпочав навчання. Потім були прогімназія в Острозі, Друга київська гімназія і насамкінець — відома Колегія Павла Галагана, яку охоронка називала «розсадником українства». Навчався він чудово, як і всі вундеркінди.

Так вийшло, що саме викладач російської мови Павло Житецький, видний український філолог, окрім відмінного знання свого предмета, прищепив учню і любов до української мови та літератури — настільки велику, що саме українська мова стала для нього головною.

 

МОВОЗНАВЕЦЬ

 

Після гімназії Агатангел обрав філологічний шлях, причому зацікавився саме східними мовами. Він закінчив спеціальні класи Лазаревського інституту східних мов у Москві, а потім і історико-філологічний факультет Московського університету — з дипломом 1-го ступеня.

Він найкращим чином вивчив арабську, перську та турецьку мови, а в 1896 році склав магістерські іспити і з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті, і зі слов’янської філології в Московському університеті. Після складання іспитів він вирушив більше ніж на два роки до Сирії та Лівану, де вдосконалював свої знання у прямому контакті з носіями мов.

Повернувшись до свого Лазаревського інституту, Кримський з 1901 року очолив там кафедру арабської лінгвістики, став професором арабської літератури та філології, а з 1903 року — професором історії ісламу. Крім того, він вів курс перекладу з російської на арабську і з арабської на російську.

Водночас він паралельно читав на Вищих жіночих історичних курсах Полторацької історію середньовічного мусульманського Сходу, був професором кафедри російської мови Московського університету та редактором журналу «Древності східні» — роботи вистачало.

 

УКРАЇНСЬКА ФІЛОЛОГІЯ

 

Прищеплена Житецьким у Колегії Павла Галагана любов до української мови, безумовно, позначилася на його наукових та літературних інтересах. Сам Кримський ще в ті часи у листах до своїх знайомих та приятелів, зокрема до Бориса Грінченка та Івана Франка, зазначав, що українство вросло в нього «без його відома», а за своїми поглядами він — українофіл.

Він активно цікавився українською історією. Зокрема, досить рішуче полемізував із філологом Соболевським, який підтримував та розвивав гіпотезу відомого історика Погодіна про те, що після монголо-татарської навали стародавні жителі Київської Русі відійшли на північ і, таким чином, Київська Русь є єдиним центром слов’янських народів.

На думку Кримського, українська мова почала формуватися раніше, ніж передбачала більшість дослідників. Він відстоював тезу, що українська мова існувала ще в XI столітті «як цілком рельєфна, впевнено позначена, яскраво індивідуальна одиниця». Він виклав цю позицію у своїх працях «Українська граматика» та «Нариси з історії української мови».

Особливі відносини пов’язували Кримського з Лесею Українкою, що присвятила йому свою драму «У катакомбах». Цілком імовірно, що Кримський відчував до неї не просто повагу, а й любов, але його почуття залишилися без відповіді. На його 60-річчя Тичина прочитав присвячений йому вірш, де згадував «вічно мрійну Лесю Українку», після чого версія про його почуття набула доказів.

 

 

АКАДЕМІК

 

Незабаром після революції академік Вернадський запросив Кримського до Києва для участі у створенні Української академії наук. Згоду на переїзд Кримський дав за умови перевезення до Києва і його бібліотеки. Вона зайняла цілий вагон, та її перевезли.

27 листопада 1918 року відбулося перше загальне засідання колективу УАН. На ньому президентом академії був обраний Володимир Вернадський, а неодмінним вченим секретарем — Агатангел Кримський, який також увійшов до її засновників.

Він вів в академії величезну наукову працю — очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабської та іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну комісію та комісію з правопису.

Гетьман Скоропадський, який заснував академію, при владі не втримався, і в результаті Київ став радянським. Кримський залишився у Києві — його наукові дослідження були важливими для будь-якої влади. 1921 року його заслуги справді відзначив Раднарком УРСР у постанові «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», де йому надавалися чималі пільги.

Кримському дозволили видавати свої наукові праці державним коштом, його звільнили від сплати всіх державних податків, заборонили реквізиції та ущільнення приміщень, які він займав, матеріально забезпечили його самого і, після його смерті, — членів його сім’ї.

 

РАДЯНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ

 

За радянських часів Кримського спочатку теж не оминали відповідальними посадами. З 1921 року він став директором Інституту української наукової мови. І приблизно в цей же час взяв участь у Першому українському церковному соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви, що сподобалося владі значно менше.

При цьому основною для нього була дослідницька робота. Багато його трудів сьогодні справедливо вважаються класичними, хрестоматійними. Він багато перекладав класиків Сходу — Омара Хайяма, Сааді, Фірдоусі — а також західноєвропейських авторів.

І зараз актуальні та цікаві його роботи з історії ісламу, а також історико-літературознавчі праці — двотомник «Історія Туреччини та її літератури», «Історія арабів та арабської літератури світської та духовної», тритомник «Історія Персії, її літератури та дервіської теософії», «Історія нової арабської літератури» та ще безліч його творів.

Займався він літературою і самостійно. Ще до революції було видано його великий роман «Андрій Лаговський» — 2011 року його було перевидано у Києві. Написав він і кілька збірок поезій.

 

ПОЧАЛИСЯ ПРОБЛЕМИ

 

Період «мирного співіснування» Кримського з радянською владою тривав усі 20-ті роки, а потім справа пішла гірше. Стали забирати посади, позбавляти аспірантів. 1929 року заарештували його вірного помічника та секретаря Миколу Левченка, якого він усиновив. Він загинув у в’язниці.

Оскільки у Левченка залишилася вагітна дружина, Кримський робить усе можливе, щоби врятувати її та дитину, — одружується з нею і дає дитині своє ім’я. Сам він часом опиняється безробітним, живе на мізерну пенсію, можливостей для наукової роботи він не має.

Йому пропонують участь у створенні «Українсько-російського словника», причому це робить сам Каганович. Але він категорично відмовляється від цієї роботи — «рішуче усуваюсь від участі у Словнику, де безшабашно гарцюють усілякі уродувачі та засмічувачі мови».

Після приєднання Західної України доля вченого змінилася — його відновили на своїх посадах. 22 червня 1940 року Кримський був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, став заслуженим діячем науки УРСР, трохи згодом було пишно відзначено його 70-річний ювілей, в якому взяли участь і Академія наук, і Спілка письменників… Але це було ненадовго.

 

ЖАХЛИВИЙ КІНЕЦЬ

 

Рівно через рік після нагородження СРСР вступив у Другу світову війну. Агатангела Юхимовича війна застала у Криму, після мікроінсульту. А вже 19 липня за ним прибула машина НКВС — нібито відвезти в евакуацію, і навіть без його згоди. Схоже було на арешт, їм і виявилося.

Згідно з ухвалою від 20 липня 1941 року, Кримського направляли у внутрішню в’язницю НКВС зі звинуваченням: «Політичне забарвлення: український націоналізм». Сам він ці звинувачення відкидав. «Ніколи ідеологом українського націоналізму я не був і не міг бути, бо це противно всій моїй природі та моєму світогляду», — говорив він слідчому.

Його вивезли до Казахстану і 30 жовтня 1941 року перевели до Кустанайської в’язниці, де він одразу ж потрапив до лікарняної камери. Там він і помер за кілька місяців, 25 січня 1942 року. Згідно з діагнозом, причинами смерті були похилий вік та загальна слабкість.

Зустрічається думка, що Кримський просто помер в евакуації, але це не дуже схоже на правду. Адже 1957 року його було реабілітовано (у цьому чималу роль відіграли клопотання видатного українського філолога Булаховського). Не був би засуджений — хто б його реабілітував?

 

ПАМ’ЯТЬ

 

В наш час його добре ім’я відновлено і не підлягає сумніву, а його пам’ять увічнена безліччю різних способів. Вулиця його імені ще 1970 року з’явилася у Києві, а зараз готується перейменування на честь цього великого тюрколога однієї з вулиць Стамбула.

1971 року на його честь перейменували педагогічне училище у Володимирі-Волинському (тепер Володимир-Волинський педагогічний коледж імені Кримського). А 22 жовтня 1991 року заснували Інститут сходознавства НАН України, якому надали його ім’я.

Засновано премію НГАН України імені Кримського за визначні наукові роботи в галузі сходознавства. Є й Волинська літературно-мистецькознавча премія імені Кримського, яка присвоюється за досягнення у галузі художньої літератури та театру.

1996 року випущено поштову марку з портретом Агатангела Кримського… Можна перерахувати багато і багато. Але втрати, завдані людству через приниження та загибель такого видатного розуму, ніхто нікому не відшкодує — це неможливо. Залишається тільки пам’ятати і не допускати такого надалі.

 

Усі ілюстрації з відкритих джерел