БОРИС БУРДА: як навчитися подорожувати під водою
Silent Evolution’ by Jason deCaires Taylor. MUSA, Mexico / factbrainiac.com
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
1 червня 1917 року на одному військовому кораблі у кока підгоріли котлети й камбуз наповнився чадом. Кок вирішив провітрити приміщення, і внаслідок цього корабель загинув з усім екіпажем. Назвіть тип корабля.
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Підводний човен, звичайно, — котлети смажать і під час занурення, а кок забув…
РУХ У ГЛИБОЧІНЬ
Протягом перших двох мільйонів років свого існування люди переміщалися тільки на площині (насправді — на поверхні кулі, але куля була дуже великою, і це було не дуже помітно), тобто у двох вимірах. При цьому вони постійно стикалися з тривимірними середовищами — землею, водою і повітрям. Однак переміщатися ними у трьох вимірах було нелегко.
Здавалося, що рух під землею неможливий. Але в Німеччині вже у 30-ті роки ХХ століття йшла реальна робота відразу над декількома проєктами, на зразок човна «Змій Мідгарда» вагою в 60 000 тонн, з тисячами мін на озброєнні і швидкістю 10 км/год в м’якому ґрунті та 2 км/год — у кам’янистому (порти ворога мінувати). Зараз ходять чутки, що їх будують, але це таємниця…
Тверда стихія успішно чинить опір проникненню настирливих людей, але газоподібну — повітря — майже підкорено. Спершу повітряні змії та планери, у XVIII столітті — повітряні кулі, а в ХХ — і апарати важчі за повітря — так швидко нарощували швидкість, дальність і висоту, що зараз кожної миті в небі перебуває близько 12 000 літаків…
Вода, звісно, м’якша за землю, але значно твердіша за повітря. Ось і проникнути в її глибини людині виявилося нескладно — треба просто пірнути. Як і слід було очікувати, це негайно почали використовувати, причому чи не в першу чергу — у військових цілях: пошкодити ворожому кораблю кіль, відрізати якір, а як вийде — взагалі дірку проколупати.
Такі фахівці були затребувані ще за гомерівських часів і називалися арнойтерами, у століття Перікла — колумбетами, а в римлян, що освоїли це, — уринаторами. Вони прив’язувалися мотузкою до свого судна, допливали до чужого і шкодили йому, як могли. Для цього спеціального підводного корабля вони не потребували — і так зовсім недалеко…
БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІОНЕР
Плисти по морю на судні зручніше, ніж кролем або брасом, — може, й під водою так? Про можливість створення підводних суден писали і Роджер Бекон, і Леонардо да Вінчі. Англієць Боурн у 1578 році писав про гренландську підводну лодку з тюленячих шкур, у тому ж році його земляк Бургесс проєктував «торпедну машину»… Та результатів не було.
А ось голландець на службі англійського короля Якова I Корнеліус Дреббель теоріями не обмежився і 1620 року побудував цілком реальний підводний човен з дерева, обтягнутого шкірою. Протягом наступних 4 років він спорудив ще два судна — кожне більше за попереднє. Існують описи демонстрації одного з його човнів на Темзі у присутності короля й тисяч лондонців.
Човен Дреббеля мав безліч переваг. Перша й головна — в тому, що він реально працював і міг провезти під водою до 24 осіб від Гринвіча до Вестмінстера (зараз пором пливе цим маршрутом трохи менше години). Подібними подорожами приблизно 10 років розважалася місцева знать. Занурення і спливання здійснювалися шляхом набору води міхами.
Крім того, Дреббель здогадався використовувати ртутний барометр як глибиномір — уперше в історії. Що ще важливіше, саме він першим використовував всередині човна хімічну регенерацію повітря, отримуючи кисень нагріванням селітри, і застосував для орієнтування під водою компас. Загалом, проєкт вийшов передовим.
Гірше було у Дреббеля з двигуном та рушієм — човен переміщався силою рук, яку прикладали до весел (максимум до 8), забезпечених шкіряними манжетами, щоб вода не проникала в судно. Майже таку саму важливу роль відігравала жердина (також зі шкіряною манжетою), якою відштовхувалися від дна. Ймовірно, через це підводний човен не став масовим.
НА БОЙОВИЩА
Човен Дреббеля був дерев’яним, а трохи пізніше винахідник скороварки Дені Папен запропонував човен металевий. Рухали його ті ж весла, але Папен спеціально зазначив, що через такі отвори «можна було вступити в контакт з ворожим кораблем і зруйнувати його будь-яким способом». Ось і військове застосування — поки що лише в теорії…
Дреббеля і Папена не дуже шанували в СРСР в «епоху боротьби за пріоритети» — згадували тільки тесляра Юхима Ніконова, якому вдалося зацікавити ідеєю «таємного судна» особисто Петра I. Перший його човен навіть зміг зануритися і спливти, другий вдарився об дно, третій теж не виправдав сподівань, і винахідника заслали аж до Астрахані.
А ось човен американця Бушнелла «Черепаха» в 1776 році дійсно вперше атакував англійський фрегат «Орел» — підплив до днища і почав його свердлити, щоб прикріпити міну. Але дерев’яне днище було обшито міддю, яку свердло не брало, тож довелося скинути міну й тікати. Друга спроба не вдалася — англійці потопили шлюп, що віз човен.
Цілком працездатну субмарину побудував англієць Роберт Фултон — на випробуваннях вона без зусиль підірвала старий шлюп. Він запропонував її Наполеону, але французькі моряки навіть відмовилися присвоювати екіпажу підводного човна військові звання, що перетворювало їх на піратів, — мовляв, надто вже безчесний спосіб вбивства, з-під води. Фі!
Фултон спробував зацікавити противника Наполеона, Великобританію, але там вирішили, що такі човни взагалі унеможливлять дії флоту, а навіщо це англійцям, у яких флот перший у світі? Вони запропонували Фултону пенсію за те, що він цей проєкт сховає і нікому не покаже. Довелося йому з горя винайти пароплав — і правильно!
ДЛЯ ВІЙНИ І МИРУ
А етапного результату досяг 1864 року підводний човен американців з півдня «Хенлі» — корабель з нещасливою долею. Спочатку він від хвилі через пароплав, що проплив поруч, накренився, зачерпнув води й затонув з усім екіпажем із п’яти осіб. Його підняли, полагодили, а він знову затонув, знову разом з моряками. Уявіть собі — його підняли ще раз!
Але цей двічі потопельник 17 лютого 1864 року підірвав шлюп північан «Хаусатонік», і він пішов на дно! Човен не зрадив своїм звичаям — потопаючий шлюп навалився на нього і потягнув на дно; ясна річ, знову з усім екіпажем. Але факт залишається фактом — саме тоді вперше у світі підводний човен потопив ворожий корабель (щоправда, разом із собою).
На той час підводних човнів не будував тільки ледачий. Навіть у не надто передовому російському флоті з’явився і човен Шильдера, який ще наприкінці 30-х років XIX століття стріляв ракетами з підводного положення, і човен Александровського з двигуном, що працював на стисненому повітрі, і човен Герна, що рухався вже за допомогою парової машини, — а в інших країнах іще більше!
Незабаром винахід торпеди зробив субмарини насправді небезпечними, і за Першої світової війни їх роль вже стала досить помітною, а під час Другої світової вони ледь не задушили блокадою Англію. Зараз же підводний флот з ядерними реакторами і ракетами, мабуть, уже являє собою більш грізну силу, ніж надводний. Не знаю, чи варто було намагатися…
Однак не лише для військових цілей придатні підводні човни. Під час воєн їх використовували і для перевезення особливо цінних вантажів, і для доставки пошти. А в мирний час з’явився попит на дослідницькі підводні човни, а також підводні човни для туристів. Використовує їх і наркомафія — для таємної доставки свого «товару» (все ж таки виявити таке досі дуже важко).
Та всі вони, однак, є нащадками човна Корнеліуса Дреббеля, хоча в кількох країнах є свої винахідники субмарин: скажімо, в Іспанії це Нарсіс Монтуріоль — тільки в Барселоні стоять дві копії його човна, випробуваного у 1859 році, — та й в інших країнах своїх першовідкривачів вистачає. Нехай всіх їх прославляють — але Дреббель був першим!
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
