ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: чи варто набивати собі ґулі
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
Лженаука не завжди є творінням цілеспрямованого психопата, зацікавленого у славі шахрая чи корисливого ошуканця. Вона може бути витвором цілком порядного і не позбавленого обдарувань ученого, який щиро прагне розсунути межі людських знань, багато працює, робить цікаві узагальнення, але недостатньо критичний до перевірки й оцінки своїх ідей.
Франц Йозеф Галль (1758–1828) був видатним ученим, йому належить низка важливих наукових відкриттів. Це він звернув увагу: що більші розміри мають великі півкулі в певного виду тварин, то цей вид розумніший.
Першим серед науковців він чітко вказав, що людські пристрасті зароджуються в мозку, а не в серці чи печінці, як вважали до нього. Але його ім’я найчастіше пов’язують не з цими здобутками, а з надзвичайно популярною в ХІХ столітті лженаукою — френологією. Чи всі нині знають, що це таке?
ВИТРІШКУВАТІСТЬ ПОРОДИЛА НАУКУ
Ідея, що осяяла Галля, ґрунтувалася на цілком реальних фактах — він виявив, що в кількох його товаришів по навчанню, які вирізнялися гарною пам’яттю, були вирячені очі. Трохи пізніше, досліджуючи форми голови людей, він виявив у кількох спійманих кишенькових злодіїв якісь виступи за вухами.
У рамках його цілком вірної ідеї про те, що джерелом наших думок і вчинків є мозок, він зробив досить можливе припущення — різні зони мозку в людей розвинені по-різному, а як саме, можна встановити за формою черепа, вмістилища мозку. Особливу увагу він звертав на шишкуваті черепи — природно було вирішити, що зона мозку, яка знаходиться під такою шишкою, має більший розмір, ніж зазвичай, і тисне на череп, вивільняючи собі місце.
Нову науку, засновану Галлем, він і назвав спочатку краніологією (краніон грецькою — череп). Він почав збирати черепи, вивчати їхні індивідуальні особливості та поступово взявся створювати карти розташування на черепі зон, що відповідають за різні особливості психіки: чуттєвість, хитрість, співчуття, жорстокість, марнославство, дотепність, сила волі, любов до дітей — загалом 27 зон, пізніше їхня кількість збільшилася до 39.
ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ПЕРШОВІДКРИВАЧА
Як чудовий оратор він почав читати лекції про свої дослідження, і на них просто ломилася публіка, в тому числі найвпливовіші віденці. Але його думка про те, що душевні властивості людини залежать від форми її черепа, а не від її безсмертної душі, обурюють церкву, і на початку 1802 року йому забороняють публічні виступи в Австрійській імперії.
Галль здійснив низку подорожей Європою (зокрема, справив неабияке враження на Гете, який після від’їзду Галля з його рідного Веймара неодноразово розглядав свій череп у дзеркалі та обмацував його) і зрештою вирішив перебратися до Франції — тамтешні вчені, аж до таких знаних, як Кюв’є, відгукнулися про його теорії зі схваленням.
Але Франція вже була не республікою, а імперією, а імператори, як і будь-які автократи, упевнені в тому, що недоліків у них немає і бути не може. А Галль привселюдно заявив, що форма черепа Наполеона свідчить про розум практичного характеру, не схильний до філософського мислення.
Наполеон справді вжив заходів практичного характеру — коли 1808 року йшлося про обрання Галля до Французької академії, він сказав: «Навіщо нам дослідження німця, хіба в нас своїх дослідників мало?», і, звісно, нікуди Галля після таких імператорських висловлювань не обрали. Цікаво, що набагато пізніше, вже на острові Святої Єлени, перераховуючи свої заслуги, він згадав і те, що ставив перепони Галлю, — здається, запам’ятав…
ЗМІНА ІМЕНІ
Галль разом з його відданим учнем Йоганном Гаспаром Шпурцгеймом продовжував розвивати свої теорії, випустив кілька книжок, які не залишилися непоміченими. Чи то Шпурцгейм, чи то ще один адепт нової теорії Томас Фостер вигадали їй нову назву, і вона стала називатися не краніологією, а френологією (від грецького слова «френо» — розум, мислення, думка).
1828 року Галля не стало, і його поховали в закритій труні — у тіла не було голови, він заповів її для наукових досліджень своїх колег. Так само і Шпурцгейм, коли 1832 року помер під час виступів у США, заповів колегам для вивчення свій череп, що й досі зберігається в Гарвардській медичній школі. Вони щиро вірили у своє вчення і для доведення його істинності, як бачите, були готові на жертви.
СПАЛАХ ІНТЕРЕСУ ЗА ОКЕАНОМ
Реклама нової науки у США була надзвичайно успішною, і цікавість до неї стрімко зросла. Чималу роль у бумі френології відіграли брати Орсон і Лоренцо Фаулери, які з американською діловитістю почали розвивати її саме як комерційний проєкт.
Вони продавали спеціальні інструменти для вимірювання черепа, випускали посібники з практичної френології, проводили вельми популярні публічні лекції, що принесли цій ідеї нових шанувальників, а самим Фаулерам — купу старих добрих грошенят (це вже не кажучи про чималі гонорари за приватні консультації).
Країною розійшлося безліч бродячих френологів, які за помірну плату розповідали людям, які таємниці приховують їхні черепи. Розпочалося серійне виробництво порцелянових голів, на яких були позначені френологічні зони, — купуй і сам себе вивчиш (їх досі можна зустріти на аукціонах антикваріату). Після гастролей Фаулерів Європою френологія стала популярною і там, залишаючись модною впродовж XIX, а також, частково, ХХ століття.
ПРОНИКНЕННЯ У МИСТЕЦТВО
Довести популярність френології простіше простого — багато письменників знаходили для неї місце у своїх книжках і не тільки в них. Марк Твен розповів про два свої візити до френолога: перший знайшов, що на місці «ґулі гумору» в нього взагалі западина, а другий виявив там же опуклість до пари Евересту (перший френолог не знав про те, що Марк Твен — знаменитий гуморист, а другий знав).
Шерлок Холмс у Конан Дойла з повагою ставився до френології й використовував її висновки у своїх розслідуваннях — якщо вірити Конан Дойлу, то завжди з успіхом. Джейн Ейр у Шарлотти Бронте теж ворожила про своє майбутнє у френолога, та й в інших літературних джерелах посилань на френологію вистачає.
У «Герої нашого часу» Лермонтова є рядки про те, що нерівності черепа Вернера «вразили б френолога дивним сплетінням протилежних нахилів». Умовляючи Анну Керн кинути чоловіка та приїхати до нього в Михайлівське, Пушкін вказував на те, що в неї є розвинений «орган польоту» (зона XIII за Галлем, опуклості між коренем носа й серединою чола).
У Тургенєва тато Базарова в «Батьках і дітях», лікар за професією, тримає у своєму кабінеті гіпсову голову з френологічними позначками. Є й критичний відгук — п’єса Козьми Пруткова «Черепослов, сиречь френолог». Її герої, бажаючи сподобатися батькові своєї симпатії, френологу-професіоналу, просто набивають молотком на своїх головах ґулі у потрібних місцях.
ОПОНЕНТИ ТА КРИТИКИ
Чи існувала сучасна Галлю наукова критика френології? Не від клерикальних кіл і розлюченого імператора, а від солідних учених? Аякже. Видатний французький фізіолог Марі-Жан-П’єр Флуранс піддав френологію вкрай жорсткій критиці, часом навіть виходячи за загальноприйняті рамки наукової дискусії (у своїх книжках він відверто висміював Галля і навіть заявляв, що він несповна розуму).
Флуранс видаляв ділянки мозку в лабораторних тварин і зміг довести, що під час їхнього видалення інші, неушкоджені, ділянки частково перебирають на себе їхні функції. Тепер ми знаємо, що Галль у дечому мав рацію — ще 1825 року Жан-Батист Буйо локалізував мовленнєвий центр у лобовій частці мозку. Але саме Флурансу доручили експертизу роботи Галля, і, на втіху Наполеону, який ініціював упереджену перевірку, дорогу в Академію для нього було закрито.
Можливо, це не зовсім справедливо? Ні, претензій до Галля було безліч, випадки, коли висновки його теорії розходилися з реальністю, спостерігалися часто, але на початку XIX століття ще не була розвинена наукова дисципліна, висновками якої Галль відверто нехтував, — математична статистика.
Галль постійно робив далекосяжні висновки на одному чи кількох яскравих прикладах: знайшов опуклість над вухом у студента, який полюбляв мучити тварин, і в аптекаря, який перекваліфікувався на ката, і оголосив цю ділянку мозку зоною деструктивності, а те, що в безлічі людей такого зв’язку не спостерігалося, його вже не обходило — він пояснював, що знайдені ним якості не виявилися через компенсацію від інших відділів мозку, а найчастіше просто забував про результати, які йому не подобалися.
Пам’ятаєте доказ того, що всі непарні числа прості? 3 — просте число, 5 і 7 — теж, 9 — помилка експерименту, 11 і 13 — прості, а далі вже й перевіряти не треба… Ось і Галль приблизно так робив свої висновки.
ЧАС УСЕ СТАВИТЬ НА СВОЇ МІСЦЯ
Протягом тривалого періоду це не заважало популярності френології в народі. Уже в ХХ столітті був винайдений психограф — прилад, зовні схожий на перукарський сушуар, який робить висновок про здібності людини, зчитуючи рельєф її голови. На чиказькій виставці 1938 року «Століття прогресу» доходи від роботи там психографа перевищили $200 000 — у наш час ця сума через здешевлення долара була б приблизно на порядок більшою.
Невже психограф давав такі вірні передбачення, що всі прагнули їх отримати? Усе набагато простіше: маніпуляторам із психографом приходив на допомогу ефект Форера, через який будь-які невизначені й доволі узагальнені описи наших характерів і властивостей видаються нам правильними, — той самий ефект, завдяки якому ми так довіряємо астрологічним прогнозам, до того ж незалежно від того, для якого знака Зодіаку їх зроблено.
Але процедури наукового аналізу досліджень ставали дедалі чіткішими й достовірнішими, і невдовзі накопичилося надто багато фактів, які свідчать про те, що френологічні прогнози мають приблизно таку саму схожість із дійсністю, як ворожіння на картах чи передбачення хіроманта.
Можливо, це помилкова думка скептика й критикана? Вже точно ні: 2017 року співробітники Оксфордського університету за допомогою магнітно-резонансної томографії високої роздільної здатності виявили беззаперечний факт — здібності та характеристики особистості від западин та опуклостей на черепі взагалі ніяк не залежать! Це перевірено на вкрай високому рівні, з використанням останніх математичних досягнень, і сперечатися з цим висновком, виходячи з того, що нам уже відомо, — марна справа.
БУДЬМО ОБ’ЄКТИВНИМИ
Проте френологію слід з обережністю називати лженаукою, хоча псевдонаукою вона, безумовно, є. Засновники френології не брехали, а сумлінно помилялися. Вони стали жертвою неправильної методики мислення, роблячи серйозні узагальнення на підставі випадкових збігів, не підтверджених грамотною статистичною перевіркою.
Не варто забувати й заслуг Галля і Шпурцгейма — завдяки їхнім зусиллям френологія вперше чітко оголосила мозок органом психічної діяльності (недарма на медалі, вибитій у Берліні на честь Галля, написали: «Він знайшов інструмент душі») і започаткувала такі важливі науки, як антропометрія та цитоархітектоніка.
Так, френологію активно просували нацисти. Так, огидний рабовласник Келвін Кенді у фільмі «Джанго звільнений» використовував френологію як доказ нерівності рас. Але чи у френології справа? На жаль, і цілком істинні та несуперечливі науки примудряються використовувати не на благо.
А необізнані літератори та ярмаркові ошуканці можуть вульгаризувати не лише справді хибну френологію, а й такі серйозні науки, як фізика, хімія й біологія, — дай їм тільки волю! Що ж стосується френології, то ще понад сто років тому Олівер Венделл Холмс запитав: «Чи зможете ви сказати, яка сума і в яких купюрах лежить у сейфі, просто обмацуючи його зовні?» Поміркуйте над цим і ви…
ЛІТЕРАТУРА
- Р. Т. Керролл. Френологія. Енциклопедія помилок: зібрання неймовірних фактів, дивовижних відкриттів і небезпечних повір’їв. М.: Видавничий дім «Вільямс», 2005, 672 с.
М. Хант. Історія психології / пер. з англ. А. В. Александрової. М.: ТОВ Видавництво «АСТ МОСКВА», 2009, 863 с.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
