Вінсент Ван Гог. Плантація оливи, 1889
УВАГА — ПИТАННЯ!
Другу Пушкіна Дельвігу в ліцеї всі дівчата здавалися красунями. Але, закінчивши ліцей, він із гіркотою переконався, що це не так, бо припинила діяти ліцейська заборона. Що ж там забороняли?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
У ліцеї забороняли носити окуляри. А коли Дельвіг обзавівся окулярами, він побачив, як хто виглядає насправді…
НАЙВАЖЛИВІШЕ
Почуттів у людини, звісно, навіть більше п’яти (вестибулярний апарат — як мінімум, шостий орган чуття, і, можливо, є ще). Але 90% усієї інформації людина отримує через одне-єдине із почуттів — зір. Під час КОВІДу багато людей, захворівши, тимчасово втрачали смак і нюх — і нічого, жили майже як завжди. А втрата зору одразу виводить із ладу.
Око, орган зору, — пристрій надскладний, багатокомпонентний і не те щоб зовсім міцний і незмінний. З віком зір погіршується практично в усіх, причому в деяких це починається дуже рано. Щоправда, з огляду на те, що середня тривалість життя, наприклад в імператорському Римі, була меншою за 40 років, до цього мало хто доживав…
Однак довше жили люди багаті, і вони могли оплатити роботу лікарів. Але чи могли їм тоді допомогти? Принаймні, намагалися: цілителя Пепі Анк Ірі, що надавав допомогу при хворобах очей, згадують єгипетські папіруси приблизно в середині II тисячоліття до нашої ери. Та якщо він і володів якимись секретами, вони не збереглися в пізніші часи.
Знаменитий Кодекс Хаммурапі, найстаріше зведення законів XVIII століття до нашої ери, спеціально згадує лікаря, який зніме з хворого ока бронзовим ножем більмо. Вказано, що в разі успіху йому треба сплатити 10 сиклів срібла, а в разі невдачі йому відріжуть пальці та ще й оштрафують. Чи були лікарі, які бажали ризикнути на таких умовах, — даних немає, даруйте.
КРІЗЬ ПРОЗОРИЙ КРИСТАЛ
Операції, як видно із законів Хаммурапі, були небезпечними, причому не лише для хворого, а краплі та мазі погано допомагають навіть зараз — чи є інші шляхи? Врахуйте, для захисту від сліпучого сонця давно придумали ефективний засіб — сонцезахисні окуляри. Проте із поганим зором що робити?
Ймовірно відкриття сталося випадково. Людина із поганим зором подивилася крізь прозорий предмет і помітила, що через нього вона бачить краще. Навряд чи це був фараон Тутанхамон — два найтонші скельця моріону, з’єднані оправою, знайдені в його гробниці, вірогідно, теж були проти сонця. А ось його сучасники трохи ближчі до сходу…
При розкопках Ніневії знайшли кристали, названі «лінзами Німрода», плоскі з одного боку і опуклі з іншого, діаметром трохи більше сантиметра. А під час розкопок міст Критської цивілізації і навіть у знаменитій Трої знаходили лінзи з гірського кришталю. У принципі, всі вони могли служити лінзами, які допомагають далекозорим.
Імператор Нерон споглядав бої гладіаторів через шліфований смарагд — про це пише Пліній Старший. Дехто думає, що він це робив для захисту від сонця — тоді чому тільки на одне око? Втім, у будь-якому разі іншого прикладу застосування лінз для покращення зору в Стародавньому Римі у нас немає, а то на римлян смарагдів би не напаслися.
Вже після римлян араби, що успадкували багато з античної культури, явно додумалися і до лінз, що виправляють зір. Арабський поет Ібн Хамдіс ще на рубежі другого тисячоліття описав в одному зі своїх віршів пристрій для покращення зору, дуже схожий на окуляри. Трохи раніше про лінзи для корекції зору писав Ібн аль-Хайсам у своїй «Книзі оптики».
ПЕРШИЙ ПРЕТЕНДЕНТ
Загалом, до XIII століття все, що потрібно для винаходу окулярів, вже було відомо або не становило проблеми. Мегаенциклопедія тогочасної науки, великий Роджер Бекон, писав: «Цей інструмент корисний людям похилого віку і людям зі слабким зором, оскільки він дозволяє їм бачити будь-яку літеру, якою б маленькою вона не була». Про що писав — зрозуміло.
Чи не зовсім зрозуміло? Перша картина, на якій зображена людина в окулярах, згідно з Вікіпедією, створена в 1352 році художником-ченцем Томмазо да Модена. Кажуть, ніби ще в китайській книзі «Роз’яснень загадкових речей», датованій 1240 роком, уже писали про окуляри, які допомагають старим людям бачити. Але доведено, що цей текст — вставка XV сторіччя…
Тож із країною, де з’явилися перші окуляри, все ясно і дуже логічно — то була нинішня Італія. Там мешкало багато людей, які не могли виконувати свої професійні обов’язки без читання — священики та ченці. Вік у них був значно вищий за середній, матеріальні можливості придбати окуляри були — загалом, стимулів вистачало.
Ім’я першого винахідника окулярів, схожих на сучасні, назвав у 1684 році автор книги про історію Флоренції Фердинандо Леопольдо дель Мільоре. Він писав, що на могилі цієї людини був напис, який називав його винахідником окулярів. Могилу, щоправда, було знищено, але напис зберігся у старовинній книзі, і звали його Сальвіно дельї Арматі.
Протягом двох із половиною століть усі так і вважали. У 1841 році знайшли чийсь мармуровий бюст, який невідомо чомусь оголосили саме бюстом Сальвіно дельї Арматі. На стіну церкви Санта-Марія-Маджоре помістили копію тієї плити, яку нібито бачив дель Мільоре, а одну із флорентійських шкіл назвали ім’ям Сальвіно дельї Арматі, аби вшанувати його пам’ять.
Проте 1920 року історик Ісідоро дель Лунго встановив, що, по-перше, згаданого дель Мільоре напису ніде немає, і не факт, чи був узагалі, по-друге, слів, які в ньому нібито вживаються, флорентійський діалект на той час просто не знав, а єдина людина з цим ім’ям була міняйлом — загалом, суцільна липа для прославлення рідної Флоренції.
СПРАВЖНІЙ ВИНАХІДНИК?
Все прославлення Сальвіно дельї Арматі спішно відіграли назад, навіть школу, названу на честь псевдовинахідника, про всяк випадок перейменували. Але хтось сучасні окуляри все-таки вигадав, картини, між іншим, — ось вони! Це хіба що збільшило інтерес до того, хто насправді має отримати належну частку подяки та поваги за винахід.
Ім’я, яке випливло, належало не флорентійцю, а пизанцу, ченцю тамтешнього домініканського монастиря Св. Катерини. Про нього пишуть, що він був людиною дуже винахідливою, майстерним переписувачем та ілюстратором, але більше був відомий тим, що чудово знався на сучасній йому механіці. Звали його Алессандро делла Спіна.
Про нього розповів його колега монах Джордано да Рівальто, якого 1838 року папа визнав блаженним. Зберігся запис його виступу, в якому він сказав про те, що Алессандро делла Спіна виготовив окуляри ще в 1290 році. Навряд чи він зізнався у цьому на сповіді, як пишуть іноді, — по-перше, це гріх, а по-друге, тоді його слова були б таємницею.
У хроніці монастиря Св. Катерини є згадка про те, що він отримав інформацію про цей винахід (або її частину) від іншої людини. Довго вважали, що це був Сальвіно дельї Арматі, але коли з’ясувалося, що його, схоже, не було взагалі, в Алессандро делла Спіни не залишилося конкурентів — принаймні таких, про яких хоч щось відомо.
ДИЯВОЛ У ДЕТАЛЯХ
Щоб окуляри насправді стали зручними і поширилися, потрібно вирішити безліч невеликих проблем. Навіть ті з них, відповідь на які здається очевидною — наприклад, з чого виготовляти лінзи, — насправді не такі прості. І зовсім не просто було придумати, як найкраще закріпити окуляри, щоб їх було зручно носити.
Ще з 1300 року у статутах венеціанських склодувів постійно згадували зорові лінзи. Їх рекомендували робити із кришталевого скла, а підробки зі скла простого вимагали знищувати. А ось один із перших користувачів окулярів, великий поет Франческо Петрарка, дивився на світ крізь шліфовані берили — майже як Нерон через смарагд…
Оправу, що об’єднує два скла в єдиний прилад, придумали швидко, а ось кріпити її на голові було проблемою. Іноді скельця утримували простою мотузкою, зав’язаною вузлом на потилиці. Часто окуляри зачіплювали за звичайну на той час частину одягу літнього чоловіка — перуку. Дужки на вуха вигадав лише лондонський оптик Скарлетт аж наприкінці XVIII століття.
На картині Ван Ейка, написаній 1436 року, вже зображений, по суті, лорнет. Його не треба було закріплювати на голові. Його просто брали до рук і прикладали до носа. Лорнет тривалий час був атрибутом розкоші, його прикрашали коштовним камінням, слоновою кісткою та перламутром. У лексиконі витончених світських жінок навіть виникло дієслово «лорнувати».
Скло в оправі ще в XVI столітті почали скріплювати металевою пружиною, що защемляє ніс. «Защеми ніс» французькою pince-nez, звідси і назва «пенсне». Цей пристрій став популярним, коли почали користуватися шкіряними прокладками, щоби захистити шкіру носа. До пенсне часто прилаштовували шнурок: якщо й упаде — не розіб’ється, а повисне на шнурку.
Був ще й монокль — скло в оправі для одного ока, яке затискалося очницею. Але й монокль, і лорнет, і пенсне дожили лише до XX століття і в другій половині його майже повністю зникли — звичні нам окуляри з дужками перемогли в конкурентній боротьбі. На пенсне зараз оглядатимуться, а на окуляри ні — їх носить приблизно половина всіх дорослих.
БАГАТОЦІЛЬОВИЙ ПРИЛАД
Алессандро делла Спіна придумав окуляри лише одного виду, котрі коригують найпоширеніший у чоловіків у віці недолік зору — старечу далекозорість. За далекозорості допомагають саме опуклі лінзи, до них додумалися раніше. Лише через двісті років навчилися коригувати і короткозорість, використовуючи увігнуті лінзи.
Враховуючи роль Італії у торгівлі зі Сходом, не дивно, що за якихось сто років окуляри дісталися аж до Китаю. Вже 1410 року король Малаккі (це нинішньої Малайзії) подарував китайському імператору десять пар окулярів. А самі китайці швидко покращили заморську дивину, використовуючи замість скла димчастий кварц — і видно краще, і сонце не сліпить.
Часто людям для того, щоб дивитися вдалину, потрібні одні окуляри, а щоб бачити поблизу — інші. Найкраще рішення для цієї проблеми запропонувала людина зі стодоларової купюри, винахідник громовідводу та крісла-гойдалки Бенджамін Франклін. Він вигадав лінзи з двох половинок: через верхню половинку дивляться вдалечінь, через нижню — поблизу.
У деяких країнах окуляри стали ще й модним аксесуаром, наприклад, в Іспанії їх полюбили давно і дуже сильно. Після імператора Карла V залишилося 27 пар окулярів — навіщо йому була така сила-силенна, не збагну! А в 1701 році, зустрічаючи в Мадриді короля Філіпа V, одразу 500 придворних дам напнули окуляри в черепаховій оправі, аби краще бачити Його Величність!
Впоралися окуляри і з такою напастю, як астигматизм, — для цього стали в нагоді циліндричні скельця. А нещодавно з’явилися «окуляри-хамелеони», які не лише коригують зір, а й самі темніють на світлі. Навіть якось прикро, що контактні лінзи та успіхи лазерної хірургії всерйоз збираються позбавити людство від окулярів. Адже багато хто звик.
Я сам ношу окуляри з 12 років і вже погано пам’ятаю, як жив без них. Перед сном кладу на тумбочку біля узголів’я, вранці, як прокинуся, одразу вдягаю і так ходжу весь день — мені зовсім не заважає. Тож я згадую Алессандро делла Спіну тільки добрим словом, а тим, хто з окулярів сміється, я з дитинства звик відповідати: «З тих, хто вдягнув окуляри, сміються тільки дурні!»
КРІЗЬ ОКУЛЯРИ
Талановитий, але впертий архітектор Антоніо Гауді був на одне око короткозорим, а на інше далекозорим, але окулярів не мав принципово — греки, мовляв, не носили окулярів! Ось і потрапив під трамвай, якого у Стародавній Греції теж не було…
У США випускається спеціальна пральна машина на батарейках для прання окулярів. Вона дуже зручна та справляється зі своєю роботою менше ніж за хвилину. А тягати її з собою не складніше, ніж спеціальну замшеву ганчірочку і флакон з рідиною для скла…
Модельєр Карл Лагерфельд був короткозорим і ніколи не знімав окуляри на людях. Одній журналістці, яка його про це попросила, він відповів: «Я ж не прошу вас зняти бюстгальтер!»
На данських птахофермах півням надягають пластикові окуляри, що викликають сильну короткозорість. В результаті вони набагато менше б’ються. Може, не тільки півням допомогло б?
Розповідають, що королева Шарлотта подарувала Нельсону чудовий морський бінокль, а погано обізнаний в етикеті адмірал поцікавився: «Ваша Величносте, а чи немає у вас морського монокля?» Схоже, намагався бути в образі — його поранене око бачило, хоча й погано…
