СОРОК ТРИ ОСЕНІ ГАЛЬШКИ ОСТРОЗЬКОЇ

Юрій Нікітін. Гальшка з Острога, 1996 рік / wikipedia.org

У метриці дівчинку записали як Єлизавету, але всі кликали Гальшкою. З народження — одна з найбагатших наречених (батько володів містом Острогом, а ще купою містечок, селищ, замків, дворів та будинком у Вільно). Тричі брала шлюб і жодного разу не пізнала подружнього щастя. Не мала права розпоряджатися власною долею: за неї вирішували ексцентричний король, авторитарний дядько та меркантильна мати. Носила виключно темне вбрання, за що й отримала прізвисько Чорна княгиня. Прожила всього сорок три роки, з яких — чотирнадцять — у вежі Шамотульського замку. Стала першою жінкою-меценаткою, коштом якої звели Острозьку академію, друкарню та шпиталь.

Ця історія — про Гальшку Острозьку (1539–1582), одну з найзагадковіших і найтрагічніших постатей української аристократії XVI століття.

НАРОДЖЕНА В ЗОЛОТІ

атько Ілля помер молодим, у віці двадцяти дев’яти років. Одні кажуть, що впав з коня та відбив собі нирки, інші запевняють, що до багатія застосовували повільну отруту. Його дружина Беата перебувала на шостому місяці вагітності, через те дитина вперше побачила тата лише на портреті. За три дні до своєї кончини князь відчув непоправне, відписав родині капітал та заповів поховати його в Києво-Печерській лаврі. За вікнами достигав серпень, в садах гладшали груші-яблука, південний вітер запопадливо сушив землю, а дні князя добігали кінця. Вже у вересні двадцятичотирирічна вдова успадкувала замки у Степані, Сатиєві, Хлопотині, а у листопаді народила доньку. Час збігав похапцем, зими панували невблаганні, мороз тиснув авторитетом, весни приходили запізно, і в травні зелене листя часто-густо жалив сніг.

Гальшка росла напрочуд вродливою, кмітливою, знала русинську, польську та Святе Письмо й не зчулася, як досягла віку наречених (юнці ось-ось мало виповнитися чотирнадцять років). Претендентів на її статки виявилося хоч гать гати, тож потяглися вервечкою всілякі воєводи, державні діячі та князі. Рідний дядько Василь-Костянтин Острозький пригледів для племінниці черкаського та канівського старосту, героя оборони Житомира від кримських татар, неабиякого красеня, вихованого за європейськими канонами, Дмитра Санґушка. Той якось побачив вродливицю з темними, немов шовковиця, очима й відтоді не знав спокою. Мати Беата спершу погодилась на шлюб, а потім несподівано передумала (жінка мала досить мінливу вдачу й страждала на істерію, крім того, подейкували, що й сама не проти одружитися з князем-джиґуном). Та чоловіки, налаштовані рішуче, подібної легковажності не пробачили, і вже 6 вересня 1553 року дядько з нареченим прибули до замку нібито на гостину. Беата наказала зачинити браму й не пускати настирливих сватів, тож довелося взяти замок приступом.

ВЕСІЛЛЯ З ЗАВМЕРЛИМИ СВІЧКАМИ

Крикливицю-матір замкнули на горищі, а налякану красуню зорганізували під вінець. Дівчина настільки сполохалася, що й слова не могла вимовити, тож обітницю замість неї давав рідний дядько. Переказували, що у найвідповідальніший момент церковні двері прочинилися й увірвався стожильний вітер. Він притоптав свічки та лампадки, розхвилював хоругви, розхитав дзвони. Всі присутні розуміли, що знак недобрий, але Дмитро звелів продовжувати обряд. Після завершення церемонії молодята враз відбули до Канева, а ображена теща — щодуху до короля, мовляв, розберіться, Ваша Величносте, а то у вашій хваленій Речі Посполитій справжній розгардіяш. Король вислухав та не на жарт обурився, бо мав на Гальшку свої плани, тож відібрав у дядька права опікуна, а в нареченого конфіскував майно, позбавив посади старости й зобов’язав повернути пані у найкоротший термін.

По вуха закоханий Дмитро прийняв рішення рятуватися втечею. Навантажив вози коштовностями, відтяв дружині волосся, ще й перевдягнув у чоловічий одяг та гайда до чеського кордону. Січень поволі згасав, і вже наприкінці місяця втікачі прибули до містечка Лиса неподалік від Праги, а за кілька днів сталося непоправне. Князь саме збирався поснідати каплунами, що подавалися з яблуками, медом та вином, як раптом грюкіт, рокіт, колотнеча. До покоїв увірвалися озброєні люди та вчинили стрілянину. Гальшка настрахалася, заголосила, впала в ноги, але її почуття до уваги не бралися. Дмитра роздягнули та добряче відлупцювали, а княгиню силоміць посадили у ридван. Невдовзі канівський староста помер від ран та гарячки, а для Гальшки, яка побула у шлюбі рівно чотири з половиною місяці, запланували нове вінчання.

ГУРКА ТА ЙОГО МАЗОХІСТИЧНІ РОЗЛАДИ

Цього разу рішення ухвалював сам король: йому не терпилося поріднитися із заможною польською родиною Гурків. Беата, дізнавшись про майбутній шлюб із тираном та ще й стариганом (наречений був старшим на тридцять п’ять років), ледве не збожеволіла. Виходить, хотіла як краще, а вийшло через пень-колоду. Отож голосила, заламувала руки, а під кінець зачинилася у вбиральні, гадаючи, що священник не посміє заводити вхідну пісню без присутності рідної неньки. Ксьондз ще й як посмів, і за годину всі обітниці були сказані, а союз освячений. У цей момент до храму увірвалася розпатлана Беата й заволала, що обряд не має жодної сили. Скориставшись розполохом, жінки накивали п’ятами. Навпісля сталося багато пригод. Поки наречений та король засідали в Петрикові та займалися воєнними справами, Беата з донькою попрямували до Львова й попросили притулку в костелі Божого Тіла (Домініканському соборі), в якому вікували «пси господні».

Монахи грошовитих утікачок прийняли ще й за кілька років обвінчали красуню з Симеоном Слуцьким, до якого Гальшка плекала по-справжньому ніжні почуття (жениха провели до собору в жебрацькому одязі). От тільки щастя тривало всього кілька тижнів, бо Гурка опам’ятався й прибув до церкви із загоном бійців та гарматами, щоби взяти непокірних в облогу. Для годиться пальнув у повітря та перекрив монахам воду. Звісно, ченці схарапудилися й утікачку скоренько віддали. Лукаш спробував під’їхати до молодої дружини на кривій козі, задобрити скарбами та оксамитами, але зазнав невдачі. Тому, недовго думаючи, відвіз бунтарку до свого замку в Шамотулах, але оселив не в палатах, а у Чорній вежі. Мати на знак помсти відписала доньчине майно Слуцькому, та за урядником не заржавіло. Незабаром шляхтич приніс дружині руку колишнього з впізнаваною обручкою, одягнув на її обличчя маску та дозволив єдину розраду — прогулянку підземним коридором, щоб послухати месу, а ще досхочу читати книжки, чим вона і займалася цілими днями.

Міжнародний конкурс оповідань «ОДЕСССІАДА»

ХОЛОДНЕ НЕБО НАД ШАМОТУЛАМИ

Чотирикутна вежа, наче подзьобана дебелим дятлом, підпирала хмаровиння. Вікна громадились під самою стелею — не зістрибнеш. Навколо дерева-розкаряки, байдужі до всього небесні тіла, мовчазна челядь. Публіка охрестила ув’язнену Чорною княгинею, бо жінка роками не знімала траурне вбрання. Беата неодноразово намагалась викупити доньку, пропонувала Лукашу золото-срібло, але той закомизився, хоч ти вмри. У такий спосіб минуло більше десяти років. Гальшка так і не визнала Гурку за свого чоловіка, а той уже й не наполягав, оскільки за подаграми та артритами було не до постільних розваг. Врешті тиран помер, а тридцятитрирічна невільниця отримала вкрадену свободу. Повернулася до дядька в Острог і переписала на нього частину майна. Відтепер могла вільно здійснювати моціон лісами-нивами, а не споглядати білий світ з каламутного вікна Чорної вежі.

ТАЄМНИЦІ ОСТРОЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ

У той час Василь-Костянтин жив та здрастував. На вечерю їв полбу (кашу з дикого зерна), до неї — соус із маринованих солених слив, а ще пив горілку з дванадцяти інгредієнтів, зокрема цукор у ній був канарський. У його замку грала капела, що складалася з двадцяти двох скрипалів, й розмахували пензлями шість художників. Вони писали усміхнені ікони та портрети господарів. Виховував п’ятьох дітей і всерйоз замислювався про їхні університети. Відпускати до далекої Європи не хотілося, з огляду на те вирішив організувати навчання вдома — у славетному місті Острозі. Оригінальною ідеєю поділився з племінницею, а вона уважно вислухала й відписала шість тисяч кіп литовських грошей на його будівництво. Будівлю зводив неподалік замку з королівським розмахом (то був третій навчальний заклад після Краківського та Празького університетів).

Поруч облаштував бібліотеку та читацький зал. Викладачів запросив із різних країн Європи, і вчені мужі заходилися викладати сім вільних наук: граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику та астрономію. Для особливо здібних — філософію, богослов’я та медицину. Учнів миттю поділили на класи й заохотили канікулами. Звісно, навчання було платним, здобували його лише хлопчики, тож і наставляли спудеїв на шлях істинний винятково представники чоловічої статі. Майже одночасно князь Острозький звів друкарню, запросив зі Львова Івана Федорова, і той зметикував першу Біблію. Книга мала понад три мільйони знаків, тисячу двісті сторінок й шокувала накладом у тисячу п’ятсот примірників та відсутністю друкарських помилок.

ДІТИЩЕ ГАЛЬШКИ

На жаль, академія проіснувала всього шістдесят років та занепала. Відродилася у незалежній Україні й упевнено посіла третє місце серед українських вишів. В ній замість дзвінків — класична музика, замість білих стін — сучасний живопис, на подвір’ї — тенісні корти. Відмінники для постійного користування отримують ноутбуки, а випускники, що досягли неабияких висот, — срібні персні. Щороку красуні змагаються за звання «Гальшка року», фантазуючи щодо режиму дня Чорної княгині та нових подробиць її заповіту. Сама винуватиця у незмінному вдовиному вбранні спостерігає за дійством здаля. Милується власним дітищем та Острогом — найстарішим містом магнатів.

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media