Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»

БОРИС БУРДА: як не потрапити під колесо

БОРИС БУРДА: як не потрапити під колесо
Катерина Куліш. Колесо Сансари, 2017 / kyiv.gallery

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Шахраї з Майамі продали багатьом громадянам коробку з кнопкою на ній за 150 доларів, пообіцявши заощадити їм багато часу (брехали, звісно!). На що ці бідолахи наводили коробочку перед натисканням кнопки?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

На світлофори — їм набрехали, що вони швидше переключаться на зелений.

 

БЕЗ ПДР І ДАІ

 

Цивілізація не може існувати без переміщення людей і матеріальних цінностей. Що цивілізація розвиненіша, то їй це потрібніше. Проте що інтенсивніший рух транспортних засобів, то більше проблем він викликає. Що зробити, аби вони не дуже заважали один одному, не стикалися, не розбивалися та благополучно діставалися пункту призначення?

Люди ще якось розходилися один з одним на вузьких лісових доріжках, помічених засічками на деревах, і караванних стежках у пустелі, позначених на поворотах купою каміння, — до речі, це були перші дорожні знаки. Але вже 6000 років тому вулицями одного з перших міст світу Мохенджо-Даро покотили перші колісні візки — і почалися неприємності.

Вулиці стародавніх міст, м’яко кажучи, не вирізнялися шириною, і коли два вози, що їдуть назустріч один одному, виявляли, що їм не роз’їхатися, і починали з’ясовувати, кому треба задкувати до найближчого перехрестя, дослідники непристойної лексики мов цих народів величезні гроші платили б за тексти, що звучали (з перекладом, ясна річ).

Перші такі візки ще тягли люди, потім пристосувалися запрягати ослів, і лише в І тисячолітті до н. е. стали освоювати кінну тягу. Кінь сильніший за осла, може тягнути більший віз, і ситуація на вузьких вуличках стародавніх міст (звідки їм бути широкими, якщо треба вміщатися в просторі, обгородженому стіною фортеці) стала геть кепською.

 

Археологические руины в Мохенджо-Даро. Синд, Пакистан. Вид на буддийскую, которое обычно называют курганом цитадели и которое в основном состоит из развалин древних административных зданий, построенных на массивной платформе из глинобитного кирпича
Археологічні руїни в Мохенджо-Даро. Сінд, Пакистан. Вид на культову споруду, яку зазвичай називають курганом цитаделі і яка в основному складається з руїн стародавніх адміністративних будівель, побудованих на масивній платформі з глинобитної цегли / wikipedia.org

 

ПРИЙШОВ, ПОБАЧИВ, НЕ ПЕРЕМІГ…

 

Такий діяльний правитель, як Юлій Цезар, не міг не вжити хоч якихось заходів для вирішення цієї проблеми — він і запровадив практично перші в історії правила дорожнього руху. Рішення ухвалювали з римською простотою: приїжджим просто заборонили в’їжджати до Риму на будь-якому виді транспорту — нехай тупають ніжками чи винаймають паланкін.

Зі сходу до двох годин після заходу сонця проїзд усіх видів возів та екіпажів Цезар теж заборонив — щоби хоч вдень вулицями можна було пройти, а їздив би тільки той, кому дуже потрібно, і то вночі. На низці вулиць вперше в історії запровадили односторонній рух — вони однаково були настільки вузькими, що двом візкам не роз’їхатися.

Ще одну раніше нечувану річ запровадив Цезар у Римі — завів спеціальних людей, аби слідкувати за порушниками правил. Їх набирали з пожежників, зазвичай вільновідпущених, і назвали регулювальниками — от коли з’явилося це слово! А знатні люди мали ще й своїх скороходів, які розчищали їм дорогу — коли виходило розчистити…

Але якщо Цезар і досяг тут успіху, то, на відміну від своїх військових кампаній, хіба що часткового. Перенесення трафіку на нічний час зробило нестерпним шум на римських вулицях саме вночі, коли хочеться спати. Великий римський сатирик Ювенал безпосередньо питав у своїх віршах: «А в яких столичних квартирах можна заснути?» І відповідь була невтішною…

 

ДАЛІ — ГІРШЕ

 

У Середньовіччі одне з правил, введених Цезарем, змінили. За Цезаря рух у Римі був лівостороннім — щоб права рука з мечем була вільна. А у середньовічного лицаря головна зброя — не меч, а спис, йому зручно, щоб можна було одразу його схопити та спрямувати на ворога, і тому рух став правостороннім, хоч і не всюди…

Міста почали зростати. Багатих і зайнятих людей побільшало — саме собою виникло приватне візництво. Вулиці, і без того перевантажені, виявилися забитими вщерть. Це вже не кажучи про те, що знадобилися спеціальні служби, аби змушувати наймані екіпажі дотримуватись хоч якихось прийнятних стандартів обслуговування. Життя стало не кращим, проте точно веселішим…

Чи не головною проблемою руху стало регулювання на перехрестях. Кому поїхати, а кому почекати та пропустити? Самі учасники руху домовитися про це, звісно, не могли, треба їм допомогти, але як? Та поставити спеціальну людину, щоби стежила за дотриманням черговості проїзду — рано чи пізно до цього рішення приходили всі.

І це все ще за кінних екіпажів! А як з’явилися автомобілі, взагалі хоч кричи… Перші правила руху автомобілів здаються нам жорстоким знущанням — тримати швидкість не більше 4 кілометрів на годину, і щоб перед автомобілем ішла людина з червоним прапором, попереджаючи народ, який вештається. Навіщо за таких правил автомобіль взагалі?

 

ПЕРШІ СВІТЛОФОРИ

 

Зі зростанням міст зростала й інтенсивність руху, а з її зростанням збільшувалась і кількість жертв дорожніх пригод. Зараз мало хто дивується, що їхня кількість цілком порівнянна з числом жертв воєн та епідемій. А от коли 1866 року в одному тільки Лондоні внаслідок ДТП було вбито 1102 особи та поранено 1334, це ще могло шокувати та змусити подумати…

Генеральний менеджер залізничної лінії Лондон — Брайтон Джон Пік Найт зробив чимало для безпеки потягів — це він впровадив на своїй лінії такі новинки, як пульманівські вагони та пневматичне гальмо Вестінгауза. Але й проблеми безпеки такої спорідненої галузі, як вуличний рух, теж були йому зовсім не чужі.

У 1868 році на одному з лондонських перехресть було встановлено придуманий ним пристрій — адаптація для міських вулиць вже давно впровадженого залізничного семафору. Спеціальні лопаті опускалися, перекриваючи проїзд, і піднімалися, дозволяючи. А вночі ще й горіли ліхтарі: зелений — можна їхати, червоний — не можна.

 

Внешний вид первого вагона Pullman
Зовнішній вигляд першого вагону Pullman / wikipedia.org

 

Однак ця система не пропрацювала й року — через витік газу один із ліхтарів вибухнув, керуючий системою поліціянт отримав серйозне поранення, і його демонтували. Тим паче ніякої економії персоналу система не дала: такий самий поліціянт зайняв місце знятого пристрою і регулював рух жезлом, проте він хоча б не вибухав.

1912 року поліціянт із Солт-Лейк-Сіті Лестер Фарнсворт Уайр вигадав набагато безпечніший світлофор — електричний. Перший світлофор він сам сколотив із дерева, а лампочки пофарбував зеленою та червоною фарбами. Керував ним також поліціянт із будки біля перехрестя. Спочатку водії не розуміли, що це й навіщо, але згодом звикли.

Ще одне радикальне вдосконалення вигадав поліціянт із Мічигану Вільям Поттс. Він правильно вирішив, що двох кольорів замало — перейшов світлофор із зеленого на червоний, і ти вже завинив, а зупинитися не встигнеш… Він запропонував жовте світло, яке включали перед переходом на зелений чи червоний. 1917 року він цю ідею впровадив.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

СІНТЕЗ

 

Як бачите, основні складові сучасного світлофора були вже придумані — і третій колір уже винайшли, і на електрику переключили, але для того, щоби створити з усього цього світлофор, близький до сучасного, знадобилася особлива людина. Звали її Гаррет Морган, і деталі її біографії здаються неймовірними, особливо у поєднанні.

Він був онуком одного з типових кавалерійських генералів армії Конфедерації — нестримного сміливця, бездоганного джентльмена і і такого собі стратега, що загинув через зайву схильність до ризику. Воював генерал швидше за свій штат, аніж за рабство, і расові забобони не завадили йому завести сина від власної рабині — батька Гаррета Моргана.

З дитинства зіткнувшись із расовими проблемами (крім білого діда, була ще й бабка-індіанка, що зовсім не покращувало його становища), він зміг доучитися лише до шостого класу, а потім був змушений йти працювати, щоб прогодувати себе (і при цьому знаходив гроші на репетитора, аби продовжити навчання). І на кожній роботі він винаходив щось нове!

Вступивши до майстерні, що ремонтує швейні машини, він незабаром зробив свій перший винахід — застібку для ременя цих машин, а потім придумав ще серйозніше вдосконалення — насадку «зигзаг», що дозволяла робити міцніший шов. Незабаром він відкрив свою майстерню, а потім і магазин готового одягу та став заможною людиною.

 

Гарретт Морган — американский изобретатель, бизнесмен и общественный деятель. Наиболее известными его изобретениями стали светофор, ставший первым трехсторонним светофором, и противогаз, использовавшийся, в частности, при ликвидации последствий аварии при строительстве тоннеля в 1916 году
Гаррет Морган — американський винахідник, бізнесмен та громадський діяч. Найбільш відомими його винаходами стали перший триколірний світлофор і протигаз, який використовувався, зокрема, при ліквідації наслідків аварії під час будівництва тунелю 1916 року / thoughtco.com

 

 

РІВНИЙ ДЛЯ ВСІХ

 

Чи позначалися на його житті тодішні расові проблеми? Іноді позитивно: він вигадав рідину, яка вирішує типову для афроамериканців проблему випрямлення кучерявого волосся, відкрив компанію з її виробництва і став ще багатшим. Між іншим, до того ж на рік раніше від Зелінського, якого вихваляли у радянських книгах, він винайшов протигаз та успішно його застосував.

Доходи дозволили йому стати першим афроамериканцем, який їздить рідним Клівлендом на власному автомобілі. Чи його машину тримали регулювальники, щоб пропустити білого водія? Боюся, що так, причому безкарно. Він умів боротися за свої законні права, навіть створив у Клівленді асоціацію кольорових чоловіків, але чи це могло відразу допомогти?

А ось придуманий ним у 1923 році світлофор, уже цілком сучасний, із трьома кольорами, відтінки шкіри водіїв не розрізняв. Він сам на це натякнув, сказавши про своє творіння: «Завдяки цьому приладу черговість проїзду перехрестя не залежить від особи водія чи поліціянта». Важливіше, звичайно, зручність та підвищення безпеки. Але це теж…

Переваги його винаходу були очевидними, і незабаром його купила сама General Electric за $40 000 — зараз це не менше як півмільйона. А він дожив до 86 років, придумавши насамкінець самозагасну сигарету, недопалок якої не створить пожежі. Нині на його честь названо школи, вулиці і навіть станцію метро. А світлофори тепер усюди.

 

ТАКІ РІЗНІ СВІТЛОФОРИ…

 

У місті Сірак’юс (США) на світлофорах зелений колір зверху! Причина проста: більшість його мешканців — нащадки ірландців, яким не подобається, що ірландський зелений колір унизу, а червоний англійський зверху. Діти били скло, поки в 1928 році світлофори не перевернули…

У Лісабоні на перехрестях ставлять «танцнамети». Якщо колір червоний — зайди в намет і потанцюй, чоловічок на світлофорі повторюватиме твої рухи, поки не позеленіє. Число порушників зменшилося вп’ятеро!

А в Японії замість зеленого сигналу світлофора часто взагалі синій! Така особливість японської мови: для них зелений колір теж відтінок синього. До цього звикли, і нікому це не заважає. Окрім приїжджих туристів, але вони і так всіх дістали…

А ще японські світлофори співають, мов птахи! Чуєш спів жайворонка — проходь, а якщо кукує зозуля — почекай. Слабовидячим зручно, а іншим не заважає. До речі, в Іспанії це вигадали самі, приблизно тоді, коли і в Японії. А зараз зустрічається всюди…

На вузькій празькій вулиці встановлено світлофор. Автівці там все одно не проїхати, проте вулиця така вузька, що навіть дві людини не розійдуться, тому її слід проходити лише на зелений колір, щоб не застрягти з кимось на пару.

На один із островів Мікронезії привезли світлофор — а рух там ніякий і народу небагато. Тоді його поставили на вході до туалету місцевого ресторанчика. Зелений — вільно, червоний — зайнято, жовтий — навіть не знаю…

 

Фото первого в мире электрического светофора
Фото першого у світі електричного світлофора / facebook.com

 

СВІТЛОФОРНІ ДИВА

 

Досить довго багато жительок Лондона користувалися світлофорами на власній кухні як годинником. Тричі переключилися всі кольори — яйце зварилося «у мішечок», п’ять разів — круті.

До світлофорів пристосувалися навіть ворони. Вони жбурляють у польоті горіхи на бруківку якраз, коли спалахне червоний сигнал. Горіх розбивається, і вони швидко намагаються його з’їсти, доки не спалахнув зелений…

СРСР всіляко допомагав ефіопській диктатурі Менгісту Хайле Маріама і одного разу надіслав братам-ефіопам кілька десятків світлофорів. Ефіопи подумали-подумали і встановили їх на головній площі Аддіс-Абеби, та ще й увімкнули в мережу — нехай блимають у такт…

Перший у Києві світлофор зі звуковим сигналом встановили поряд із пам’ятником Паніковському на розі Хрещатика та Прорізної. Адже до революції Паніковський був сліпим — хай йому зручно буде переходити, якщо раптом збереться…

У центрі Лондона пара якихось птахів звила у світлофорі гніздо. Його зібралися прибрати, але зоозахисники не дозволили — чим вони вам заважають? Нехай живуть, там їм і тепло, і світло.

Один винахідник запропонував забезпечувати світлофори записами коротких, смішних і неодмінно пристойних (не смійтеся, таких повно!) анекдотів, щоб люди стояли і слухали їх замість ходіння на червоне світло. Звідки цей винахідник? Правильно, з Одеси!

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Отримуйте свіжі статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: