БОРИС БУРДА: як підвищити рентабельність сезонного бізнесу

Згенеровано за допомогою ШІ / bing.com

УВАГА — ПИТАННЯ!

Перше у світі судно, побудоване спеціально для круїзів, розбилося на рифах 16 грудня 1906 року. На щастя, ніхто під час аварії корабля не загинув, але до однієї людської жертви ця катастрофа все ж таки призвела. Назвіть посаду загиблого.

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

Капітан — він застрелився через почуття провини перед пасажирами, життя яких було поставлене під загрозу.

РАЗОМ З ОДІСЕЄМ

Вже у гомерівські часи грецьких кораблів у Середземному морі було видимо-невидимо. У тій же «Іліаді» йдеться, що на облогу Трої греки припливли на 1186 кораблях — ну, може, й приписав Гомер кілька десятків… Щоправда, кожен корабель брав на борт не так багато народу: стандартними були тріаконтор, тридцятивесельник і пентеконтор на п’ятдесят місць.

Це були військові кораблі, для битв і, що частіше, піратських набігів. Торгові судна були коротші, ширші і тихохідніші, вони покладалися на вітрило більше, ніж на весла. Існували й проміжні варіанти на кшталт акатоса, корабля трохи ширшого й місткішого за військовий, для коштовних вантажів. А якими були пасажирські судна? Ніякими — їх практично не було.

Вантажів для перевезення вже тоді вистачало: Греція годувалася єгипетським та скіфським хлібом, продаючи натомість гарне вино та оливкову олію. А пасажиропотоку, щоб заводити для перевезення людей спеціальне судно, тоді не було. Щоправда, людина могла домовитися з торговим кораблем, з яким їй було по дорозі. Якщо капітан погодиться, то її візьмуть.

Плата за проїзд була предметом домовленості і зазвичай виходила чимала — все одно взяти багато пасажирів корабель не може. До неї не входили ані право на якесь місце (де влаштується, там і спатиме), ані їжа, ані навіть вода: все треба було брати із собою. Можна було й домовитися, щоби годували та напували, але за дуже великі гроші — мало хто це робив.

Років через тисячу після Трої на жвавих напрямках вже з’явилися пасажиропотоки. Відомим є опис плавання священика Синезія Кіренського, що вирушив з Олександрії до рідного африканського міста Кірени на судні з 50 пасажирами, яким керувало лише 12 матросів. Судячи з тону його нотаток, з комфортом у морі краще не стало.

СЛІДАМИ КОЛУМБА

Парадоксальним чином, хоча перевезення вантажів морем зазвичай виявлялися дешевшими за їх доставку сушею, з пасажирами зазвичай виходило навпаки. Та й небагато було бажаючих переміщатися між християнським північним берегом Середземного моря та мусульманським південним. Виняток — хрестові походи, але ж це не пасажирів возили, а армію…

А ось відкриття Америки ситуацію радикально змінило. Експедиції першопрохідників показали, що відкрито величезну країну, успіхи перших конкістадорів (Пісарро завоював імперію інків на чолі загону в 180 чоловік, Кортес переміг ацтеків з 350 солдатами) вимагали закріплення, а для нього подавай колоністів. Охочих вистачало — як дістатися?

Перевозити шукачів щастя за океан іспанські кораблі почали доволі рано — той самий Кортес переплив океан не через службу, а за плату — гроші своїх батьків. Якщо судна возять вантаж за плату, чому пасажири не можуть бути таким вантажем? Плавання було довгим (Колумб діставався 70 днів, навіть удвічі швидше — це забагато), але деяким дуже хотілося.

Брали не всіх — треба було зібрати команду в 100 піхотинців, 40 ідальго, 50 селян, 30 моряків, 20 мийників золота, 20 офіцерів, неодмінно 30 жінок і ще декого — всього 320 чоловік. На одному кораблі тоді було не просто відвезти стільки народу… З’являлися нові міста, ними керували чиновники, яким треба було їздити в Іспанію і назад.

Плавали не лише іспанці — вони були релігійними фанатиками, але не расистами: індійські вожді, які прийняли католицизм, отримували титул «дон» і віддавали своїх дітей навчатися до Саламанського університету. Морський шлях був єдиним можливим, сухопутного не існувало. Але спеціальних кораблів для перевезення пасажирів тоді не будували.

ЧЕРЕЗ АТЛАНТИКУ

Чи вважати масовими пасажирськими перевезеннями доставку з Африки до Америки чорних рабів? Дуже не хочеться, хоча народу перевезли безліч: приблизно 12 500 000 осіб. Ось це вже були спеціалізовані пасажирські судна без особливого комфорту, але п’ятеро з шістьох допливали: чи набагато більше шансів було у платних палубних пасажирів?

А ось заселення європейцями Північної Америки без пасажирського судноплавства було неможливим. Спочатку ентузіасти самі фрахтували корабель (як отці-пілігрими знаменитий «Мейфлауер»), а потім рейси стали відносно регулярними. Хоча для більшості це був квиток в один кінець, пливли і до Європи — колонії були пов’язані зі своїми метрополіями.

На початку ХІХ століття значна частина колоній здобула незалежність, і народу туди потяглося значно більше, ніж раніше, — на вільні землі, де можна розпочати життя спочатку. Відомо, що лише між 1865 і 1918 роком і лише з Європи до США прибуло 27 500 000 осіб — і всі на кораблях, адже більше не було на чому. Пасажирські судна стали найважливішим видом транспорту.

Різним пасажирам — різний рівень. Перший клас — шик і комфорт, другий — нормальні умови, третій — трохи просторіше, ніж оселедці в бочці, трюмні та палубні — приблизно як у Середні віки. Більшість — через моторошний острів Еліс-Айленд, де за здоров’ям, розумовим розвитком та за політику відсіювали кожного шостого. Кумедно — як на невільницьких кораблях…

Взагалі, протягом XIX століття конкуренцію пасажирським пароплавам не могло скласти нічого — літаків немає, потягів мало і через океан вони не ходять, про диліжанси взагалі мовчу. Великими річками, на зразок Міссісіпі в США або Волги в Російській імперії, стали ходити річкові пароплави, які дуже полюбилися місцевим жителям і навіть стали частиною фольклору.

Міжнародний конкурс оповідань «ОДЕСССІАДА»

З УСІМА ЗРУЧНОСТЯМИ

Конкуренція штовхала пароплавні компанії до покращення умов плавання. Приблизно з 60-х років у вартість квитка стало входити триразове харчування, для першого та другого класу часом розкішне. Матрац, білизну та посуд у третьому класі належало мати свої власні, але просто на пристані це все можна було купити за невеликі гроші.

Найкращий пароплав 60-х «Балтік» був розрахований на 200 пасажирів першого класу. Кожна каюта мала два умивальники, диван, двоярусне ліжко з атласного дерева, застелене шовковою білизною. На пасажирів чекали розкішні холи, їх розважали музиканти, масажисти, танцмейстер та перукар, до їхніх послуг були бібліотеки, басейни та салони краси.

Боролися і за швидкість: навіть заснували спеціальний приз для корабля, який швидше за інших перетинає Атлантичний океан «Блакитну стрічку Атлантики». Перший нагороджений нею корабель «Грейт Вестерн» у 1839 році вклався на два тижні, у 1869 році «Сіті оф Брасселс» встиг за тиждень, а останній її лауреат, «Юнайтед Стейтс», 1952 року зміг впоратися за 3 дні!

Але рівномірному завантаженню кораблів протягом року заважала сезонність — подорожувати через океан у штормову погоду було таким собі задоволенням, адже сезони штормів тривають місяцями! Простій дорогого обладнання завжди загрожує матеріальними втратами. Що робити? Вплинути на погоду? Знижувати у несезон ціни? Чи придумати щось іще?

ТУДИ І НАЗАД

Рішення запропонував Альберт Баллін, остання, тринадцята дитина з багатодітної єврейської сім’ї, яка вже в 17 років після смерті батька пішла працювати і вже в 22 очолила фірму, що займалася відправкою емігрантів за океан. Між іншим, серед громадян США більше людей з німецьким корінням, ніж з англійським, попит на цю послугу був високий.

Швидко переобладнавши два торгові судна для перевезень емігрантів без великого комфорту, але за божеськими цінами, він добре заробив на цій ідеї, а потім став власником низки по-справжньому комфортабельних суден, очоливши в результаті велику судноплавну компанію HAPAG. Який новий маршрут він запропонував для своїх судів у несезон?

1891 року він направив свій найкомфортніший лайнер «Августа Вікторія» за новим маршрутом. Початковий пункт зрозумілий — Гамбург, порт його приписки. А кінцевий? В Америку влітку пасажирів вистачає, а взимку охочих мало. Далекий Схід, Індія та Австралія не годяться — є кому туди возити. Рішення було блискучим — плисти з Гамбурга… до Гамбурга!

За два місяці першого такого плавання, з 22 січня по 22 березня 1891 року, пароплав відвідав низку портів Середземномор’я та Близького Сходу, де туристам було цікаво і набагато тепліше, ніж у Німеччині, і привіз додому пасажирів, що відпочили та були задоволені. Розкішне проживання, прекрасне харчування, цікаві екскурсії — все було чудово!

Назву для такої подорожі шукали недовго — плавання із заходом у кілька портів здавна називали «круїз». Баллін, розвиваючи успіх, незабаром спустив на воду нове судно «Вікторія Луїза», ще більш розкішне, ніж «Августа Вікторія», і новий бізнес під фанфари захоплених відгуків став стрімко набирати обертів — охочих вистачило.

Не стверджуватиму, що це був перший круїз — багато хто, напевно, відразу згадав розважальну подорож зі США до Середземного моря пароплава «Квакер Сіті», про який учасник цієї подорожі, молодий Марк Твен, написав свій перший роман «Простаки за кордоном». Та це був поодинокий факт, а Баллін перетворив цей бізнес на успішну систему.

ТРІУМФ КРУЇЗІВ

На жаль, Перша світова підкосила круїзний бізнес, причому так, що й до кінця Другої світової він відчував труднощі (до речі, і сам Баллін, який втратив усі свої кораблі після поразки Німеччини, наклав на себе руки). Але дуже багато у світі транспорту змінилося після того, як Чарльз Ліндберг у травні 1921 року перелетів літаком з Нью-Йорка до Парижа.

За історично нікчемний час трансатлантичний пасажир пересів з пароплава на літак — це завжди було швидше, незабаром виявилося дешевшим і не менш безпечним. Хто з вас бував на американському континенті? Хоч хтось діставався вплав? Отож-бо й воно… Вантажні перевезення вижили — це дешевше, ніж возити літаком. Проте пасажири здебільшого літають, а не плавають.

Мода на круїзи захопила й СРСР — переважно власними портами, але для обраних були круїзи й за кордон. Йосип Бродський свого часу зауважив, що агенція з продажу місць на радянські круїзи мала багатозначну назву «Бумеранг» — мовляв, куди б ви не запливли, повернутися доведеться. Втім, і бумеранги не завжди повертаються — всяке бувало.

1967 року Олег Соханевич та Геннадій Гаврилов скинули з борту лайнера гумовий човен, надули його у воді та допливли до Туреччини.

1974 року Станіслав Курилов зістрибнув з корабля, плив три доби і дістався Австралії.

1979 року офіціантка Ліліана Гасинська втекла з корабля, і журналісти її сховали в обмін на сесію в «Пентхаузі». Ось такі круїзи…

Але зараз круїзний бізнес процвітає, і відпочинок на круїзних судах заслужено вважається розкішним. Та й самі круїзні судна стали різноманітними і величезними. Найбільші з них мають 18 палуб, беруть майже 7000 пасажирів, пропонують їм спа, скеледроми, десятки басейнів та ресторанів, а «Титанік» поруч із таким кораблем виглядає просто крихітним.

Пандемія COVID-19 пригальмувала цей бізнес, але вже зараз він це подолав і продовжує зростати не щодня, а щогодини. Ось яким раціональним виявилося мудре рішення Альберта Балліна — використовувати кожний сезон для бізнесу по-різному, оптимальним для кожного часу чином. Гадаю, цей прийом далеко не повністю вичерпаний і ще себе покаже.

НА КРУЇЗАХ І ВЗАГАЛІ

У першій чверті ХХ століття в США стали надзвичайно популярні круїзи на Кубу. Справа полягала не лише в красі тропічного острова — у США тоді був «сухий закон», а на Кубі, природно, його не було. Їх так і називали — «п’яні круїзи».

34-річна Наомі Картіган під час круїзної вечірки так перепила, що впала за борт, але не загинула. Її врятувало те, з чим вона в круїзі не розлучалася — сумочка з презервативами: вона їх надула і протрималася на воді три доби, доки її не підібрали.

Кошерний круїз для євреїв-ортодоксів Середземним морем зіткнувся з деякою складністю: на судні було казино, для них заборонене. Але вони швидко домовилися вважати його не «будинком розпусти», а «місцем, що відвідується для розширення кругозору».

Шлюбний аферист Джованні Вільотто, який обдурив за свою кар’єру 104 жінки, примудрився побувати в круїзі відразу з чотирма своїми «майбутніми дружинами», і ніхто з них не помітив присутності суперниць. Вчіться!

Героїня карикатури Олексія Мерінова з гордістю повідомляє: «Він мене в круїз бере!» Здогадалися, хто вона така? Подумайте ще трохи… Та Муму ж!

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media