МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ: Михайло Беркос, Микола Бурачек, Софія Левицька, Федір Кричевський (Частина II)
#5 МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ БЕРКОС (1861–1919)
Видатний майстер пейзажу та український імпресіоніст Михайло Беркос народився в Одесі у родині грецького підданого та російської дворянки. У дитинстві він вивчав живопис в Одеській художній школі.
Потім з 1878 по 1889 рік навчався художньої майстерності в Імператорській Академії мистецтв Санкт-Петербурга у різних відомих художників. За час навчання його картини були відзначені золотою та срібною медалями. Закінчивши академію з відзнакою, отримав пенсіон для подорожі Європою, де вивчав живопис.
З 1890 до 1893 року художник відвідав усі центри образотворчого мистецтва: Францію, Іспанію, Німеччину, Італію та Швейцарію. Європейський вояж не проходить безслідно: Беркос відчуває на собі вплив художників-імпресіоністів, який надалі позначиться на творчості майстра.
З 1895 року його доля стала нерозривною з Харковом: тут він зустрів своє кохання, тут було створено багато його картин. Але громадянський шлюб із генеральською вдовою Марією Рейнеке виявився невдалим та вкрай токсичним. Бувши дуже гарним чоловіком, Беркос мав успіх у жінок, був центром уваги на творчих заходах, що дратувало його дружину і викликало шалені ревнощі.
Рейнеке увійшла в історію українського образотворчого мистецтва як антимуза художника: вона настільки ненавиділа заняття Беркоса творчістю, що вимагала, аби він перестав писати. Якось у пориві ревнощів і гніву громадянська дружина Беркоса спалила 350 (триста п’ятдесят!) його картин і здобула славу жінки-герострата українського живопису.
Після раптової смерті художника від тифу у 58 років Марія Рейнеке жила на гроші, отримані від продажу його картин, і цілком можливо, що пошкодувала про вчинок, який скоїла.
Беркос усе життя писав українські пейзажі в стилі імпресіонізму. Художнику подобався період цвітіння та буйного росту рослин. Вражають уяву його полотна «Льон цвіте» (1893), «Гречка цвіте» (1894), «Липень. Маки розквітають» (1913), «Яблуня цвіте» (1919).
Творча активність художника не заважала його громадській діяльності: з 1904 року він викладає у художній школі у Харкові, потім у Харківському художньому училищі (1912–1917), очолює Товариство харківських художників, допомагає оформити інтер’єри будинків на Полтавщині у стилі модерн.
У 1900 році твори Беркоса були представлені на Всесвітній виставці в Парижі. Картини живописця неодноразово виставлялися у Харкові (1906, 1908) та Києві (1911).
На згадку про Михайла Беркоса у Харкові названо вулицю. Періодично проводять виставки його полотен у Харківському художньому музеї.
#6 МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ БУРАЧЕК (1871–1942)
Майбутній український імпресіоніст народився у Летичеві Хмельницької області. Батько художника всіляко підтримував бажання сина вчитися малювання, але раптово помер, коли хлопчику було вісім років. Викладач гімназії, де навчався Микола Бурачек, розпізнав його обдарування та допоміг зробити перші кроки з навчання ремесла художника. Якийсь час Бурачек провчився у Київській художній школі, але незабаром доля розпорядилася інакше.
У 1890-му Микола стає актором і сімнадцять років присвячує театру, працюючи під псевдонімом Соломін. Його вважають найталановитішим актором мімічної гри. Він намагається знайти своє покликання і в літературній творчості: пише оповідання, які публікує під псевдонімом Каменцев.
За час акторської кар’єри пише картини та 1905 року бере участь у художній виставці у Львові. Іван Труш так напише про цю подію: «Микола Бурачек є надзвичайно талановитим живописцем».
З 1905 по 1910 рік він навчається у Краківській академії образотворчих мистецтв. А 1910-го їде до Парижа на два роки, де навчається в майстерні Анрі Матісса. Зазнає впливу найрізноманітніших течій образотворчого мистецтва Європи того часу. Найбільш сильне враження на Бурачека справляє творчість імпресіоністів та постімпресіоністів.
У 1912 році художник переїжджає до Києва, де працює як викладач художньої майстерності. До учнів ставився з великою повагою. Один із них, Михайло Дерегус, згадував:
«Делікатність і чуйне ставлення Миколи Григоровича до молодих художників. Він учив усього, з чого складається живопис, але нікого не вчив наслідувати його манери, ніколи силою майстерності не давив творчої індивідуальності учня, а, навпаки, розкриваючи її, всіляко намагався скерувати на належний шлях».
1918 року Бурачек стає першим президентом Української академії мистецтв. Потім працює у Харківському художньому технікумі (1925), є професором Харківського художнього інституту (1927).
З 1931 року працював у Харкові науковим співробітником галереї картин Т. Г. Шевченка. Микола Бурачек — автор першого каталогу живопису Т. Г. Шевченка та книги «Великий народний художник» про спадщину Шевченка-художника.
Останні роки творчості посилено працював, намагаючись створити неперевершене зображення неба:
«Дуже люблю я небо. Воно для мене є основою тональності всієї картини, воно мусить жити разом із землею, яка виступає на фоні його своїми формами, предметами, рослинами. Я б’юся над небом, вишукую його тремтячі відтінки, величність хмар, прозорість і глибину».
1941 року відбулася виставка до 70-річчя художника, до якої увійшло 400 його картин. Відмовившись від евакуації на початку Другої світової війни, Бурачек помер 1942 року в Харкові.
Цілком заслужено Микола Бурачек належить до пантеону великих культурних діячів України, бо мав у мистецтві здібність полімата, бувши одночасно актором театру, театральним критиком, письменником, мистецтвознавцем, педагогом та талановитим живописцем.
#7 СОФІЯ ПИЛИПІВНА ЛЕВИЦЬКА (1874–1937)
Українська художниця, яка працювала у стилях кубізму та постімпресіонізму, народилася у Хмельницькій області в заможній родині українських поміщиків. У дитинстві відвідувала Київську художню школу.
З 1905 року жила в Парижі, де навчалася живопису в Еколь де Боз-Ар. За час навчання там її успіхи в малюванні є настільки значними, що їй дозволяють робити копії з картин у Луврі.
З 1910 року картини Левицької беруть участь у паризьких виставках. Одне із полотен — «Білий єдиноріг у райському саду» — отримало позитивний відгук поета Гійома Аполлінера. У 1912 році живопис Левицької представлений на виставці кубістів. Наступного року відкривається перша персональна виставка художниці.
У передмові до каталогу її картин Шарль Мальпель написав:
«З творів Соні Левицької пробивається дуже тонка поезія, яка виходить із спокійного мистецтва. А все ж цього художника вважають одним із найсміливіших під сучасну пору. Мистецтво пані Левицької є дуже добрим і дуже безпосереднім».
У Парижі після Першої світової війни Левицька прагне популяризувати українське мистецтво — вона перекладає французькою мовою «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» Гоголя, сама ілюструє книгу, і 1921 року вона виходить у світ обмеженим накладом. Нині ця книга є бібліографічною рідкістю.
У середині двадцятих років XX століття щоліта від’їжджає на південь Франції, де створює пейзажі та портрети у стилі постімпресіонізму.
Левицька була прекрасною та душевною жінкою. Український художник Олексій Грищенко, який товаришував із художницею, згадував:
«Усі любили її за милу вдачу, добрість і гостинність. Маючи до краю обмежені матеріальні засоби, вона, проте, вишукувала можливості, щоб придбати печива і почастувати гостей чаєм, або й, із щиро слов’янською сердечністю, обідом. Соня забувала про свої турботи і для кожного знаходила відповідне слово, щоб розважити і підбадьорити».
Особисте життя художниці було вельми драматичним. Перший чоловік був алкоголіком, від якого вона народила розумово відсталу доньку. Із другим чоловіком, художником, після 20 років спільного життя Левицька розлучилася.
На початку тридцятих років у неї починають виявлятися ознаки психічного розладу. Спроби вилікувати доньку геть невдалі, і якось у пориві розпачу художниця навіть намагається отруїти її.
Вмирає Левицька у Парижі від нервового виснаження.
Еміль Бернар (друг Левицької та Вінсента Ван Гога!) пише вірш, де є такі слова: «Вона була такою рідкістю на землі».
#8 ФЕДІР ГРИГОРОВИЧ КРИЧЕВСЬКИЙ (1879–1947)
Представник українського мистецького модерну Федір Кричевський народився у Лебедині Сумської області в єврейській родині. З раннього віку виявляв незвичайну зацікавленість до малювання вугіллям, захоплювався ліпленням із глини та вишиванням. Першу художню освіту Кричевський здобув у Московському училищі живопису.
1901 року купує маленький будиночок у селі Шишаки Полтавської області, де проводить багато часу, пише картини, надихаючись красою природи на річці Псел.
Після подорожі до Англії 1902 року вирішує продовжити вчитися мистецтва живопису. Вступає на навчання до вищого художнього училища при Імператорській Академії мистецтв. У 1911 році художник їде до Відня, де здобуває освіту в майстерні Густава Клімта.
З 1913 року поселяється у Києві та починає викладати у Київському художньому училищі. Після приходу до влади більшовиків бере участь в організації Української академії мистецтв і стає її першим ректором.
Найвідомішими полотнами Кричевського є триптих «Життя» та картина «Переможці Врангеля». Полотно «Портрет Параски Кричевської» (1903–1904) дуже схоже на всесвітньо відому картину Джеймса Вістлера «Аранжування в сірому та чорному № 1: портрет матері».
Кричевський пережив німецьку окупацію, незважаючи на своє єврейське походження. У 1944 році намагався виїхати за кордон, але був заарештований НКВС і відправлений на заслання до міста Ірпінь, де помер від голоду в 1947 році. Перепохований художник у 1965 році на Лук’янівському цвинтарі в Києві.
Основні роботи митця зберігаються у київському Національному художньому музеї. Іменем Кричевського названо вулиці в Ірпені та Києві.
