ЦЕГЛИНА, або «ІСТОТНИЙ ОБ’ЄКТ»: із книги спогадів нобелівського лауреата Річарда Філіпса Фейнмана

Є люди обдаровані творчим потенціалом, що дає максимальну свободу самовираження. Зазвичай вони ясно мислять, чітко викладають і вміють допомогти кожному не лише побачити істину, а й отримати естетичне задоволення від зустрічі з нею. Таким є Річард Філіпс Фейнман (1918–1988).

Він відомий як видатний викладач, автор «Фейнманівських лекцій з фізики». Після прочитання курсу виникає відчуття, ніби тобі вручили настільки універсальний інструмент, що не існує завдань, за вирішення яких ти не міг би взятися.

І, звичайно, широко відомими є його почуття гумору, любов до розіграшів та необмежена допитливість. Нuxlеў публікує невеликий уривок з його книги спогадів «Ви, звісно, жартуєте, містере Фейнман!», присвячений зіткненню Фейнмана-студента з академічною групою філософів.

Коли я сидів за столом із філософами, я слухав, як вони дуже серйозно обговорюють книжку Вайтхеда «Процес і реальність». Вони вживали слова вельми кумедним чином, і я не розумів достеменно, про що вони говорять. Мені не хотілося переривати їхню бесіду і постійно просити роз’яснити мені що-небудь, але іноді я все ж таки робив це, і вони намагалися пояснити мені, проте я все одно нічого не розумів. Нарешті вони запросили мене на свій семінар.

Семінар у них був схожий на урок. Вони зустрічалися раз на тиждень, аби обговорити новий розділ із книжки «Процес і реальність»: хто-небудь робив за цим розділом доповідь, а потім відбувалося обговорення. Я вирушив на семінар, пообіцявши собі не відкривати рота, нагадуючи собі, що я в цьому предметі — цілковитий профан, і йду туди просто подивитися.

Те, що сталося на семінарі, було типовим — настільки типовим, що в це навіть годі й повірити, проте це правда. Спочатку я сидів і мовчав, що майже неможливо, але це теж правда. Один зі студентів робив доповідь стосовно розділу, який вони мали вивчити того тижня. У цьому розділі Вайтхед постійно використовував словосполучення «істотний об’єкт» у якомусь конкретному суто технічному сенсі, який він, мабуть, визначив раніше, але я цього не зрозумів.

Після деякого обговорення сенсу виразу «істотний об’єкт» професор, який вів семінар, сказав щось, маючи намір роз’яснити суть предмета, і намалював на дошці дещо, схоже на блискавки. «Містере Фейнман, — звернувся він до мене, — як ви вважаєте, електрон — це істотний об’єкт?»

Ось тепер я потрапив у халепу. Я зізнався, що не читав книжки і тому не маю жодного уявлення про те, що Вайтхед має на увазі під цим виразом; я прийшов лише подивитися. «Але, — сказав я, — я спробую відповісти вам, якщо ви спочатку відповісте на моє запитання, аби я трошки краще уявив сенс виразу «істотний об’єкт». Цеглина — це істотний об’єкт?»

Що я мав намір зробити, так це з’ясувати, чи вважають вони теоретичні конструкції істотними об’єктами. Електрон — це теорія, яку ми використовуємо; він настільки корисний для розуміння того, як працює природа, що ми майже можемо назвати його реальним. Я хотів за допомогою аналогії прояснити ідею щодо теорії.

У випадку з цеглиною далі я б запитав: «А як щодо того, що всередині цеглини?», потім би я сказав, що ніхто й ніколи не бачив, що знаходиться всередині цеглини. Щоразу, коли ламаєш цеглину, бачиш тільки її поверхню. А те, що у цеглини є щось усередині, — лише теорія, яка допомагає нам краще зрозуміти природу речей. Так само і з теорією електронів. Отже, я почав із запитання: «Цеглина — це суттєвий об’єкт?»

Мені почали відповідати. Один хлопець встав і сказав: «Цеглина — це окремий, специфічний об’єкт. Саме це Вайтхед має на увазі під істотним об’єктом».

Інший хлопець сказав: «Ні, істотним об’єктом є не окрема цеглина; істотним об’єктом є їхній загальний характер — їхня “цеглинність”».

Третій хлопець встав і сказав: «Ні, сама цегла не може бути істотним об’єктом. Суттєвий об’єкт означає ідею, яка у вас з’являється, коли ви думаєте про цеглу».

Потім встав ще один хлопець, потім ще один, і, скажу вам, я ще ніколи не чув стільки різних оригінальних думок про цеглину. І, як це має бути у всіх історіях про філософів, усе закінчилося повним хаосом.

У всіх своїх попередніх обговореннях вони навіть не замислювалися над тим, чи є істотним об’єктом такий простий предмет, як цеглина, не кажучи вже про електрон».

Як висновок можна зазначити, що на поверхні — іронія щодо студентів, які не розібралися в тонкощах філософської праці великого британського математика й філософа Альфреда Вайтхеда (1861–1947) «Процес і реальність». Їхня дискусія цілком нагадує рядки з памфлету «Метафізик» російського поета І. І. Хемніцера (1745–1784): «Мотузка — це що? Мотузка — мотузіння просте».

Зверніть увагу на глибокий погляд Фейнмана, який каже, що як фізик він знає: електрон — це не об’єкт макроскопічного світу, подібний до цеглини. Електрон — це його хвильова функція, логічна конструкція, пов’язана з експериментально спостережуваними величинами. От він і хотів поставити хитромудре запитання — чи є істотними об’єктами, з погляду Вайтхеда, такі логічні конструкції? Ну а що вийшло, ви прочитали.

Особисто я гадаю, що такий погляд на події Фейнман вигадав на момент написання книги у зрілому віці. Він узагалі в цих своїх мемуарах там і тут навмисне вставляє помилкові числа або міркування, намагаючись у своїй викладацькій манері змусити читача не розслаблятися. І це чудово!

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media