Сергей Форкош
Український мислитель, доктор філософських наук, перекладач

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ВЛАДИ МІШЕЛЯ ФУКО: Влада (Частина I)

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ВЛАДИ МІШЕЛЯ ФУКО: Влада (Частина I)
Joris Baldoureaux. Ceci n’est pas Michel Foucault, 2018 / Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

У наш час межі між індивідуальною відповідальністю та соціальною стихією знову руйнуються. Влада і знання переплелися так, що вже стає складно відрізнити інформаційну динаміку, яка проявлена через соціальні мережі, і політичні стратегії, що спрямовані на самовідтворення. Загадка влади постала перед нами в новому обличчі.

Диктатори, які охоплені манією підкорення, знову увірвалися в історичну реальність. Цинічні політичні ігри остаточно скинули з себе наліт пристойності та взаємоповаги. Здається, що міфи минулого повстали і знову почали правити світом.

Виразних відповідей, у яких би звучав голос того, що знаменує майбутнє, (поки що) немає. Усі приготувалися, усі в очікуванні ще більш масивних подій, які, ніби природна стихія, мають відбутися. Світ в очікуванні свого нового образу.

Зусилля Мішеля Фуко були спрямовані на те, щоб розгадати загадку влади. Мислення Фуко про владу — це думка археолога, який відкрив щось, що має позбавити нас ілюзій. Знаючи правду про владу, ми також дізнаємося, наскільки ця правда залишається всього лише варіацією на тему оновлення самої влади.

Але в думці Фуко можна розгледіти і промінь надії, що тьмяно мерехтить крізь деталі нещадного владного механізму.

Влада — це не надбання, не щось стабільне, не те, що можна втримати, а отже й не те, що можна припинити. Влада володіє, але владою не володіють. Як же проявлена влада? Які особливості можна виокремити, якщо врахувати, що влада не є статичною даністю?

Механізми, маневри, тактики, техніки та дії. Влада — це стратегія. Неважко здогадатися, що подібними ж якостями володіє і такий феномен, як війна. І справді, воєнним діям властиві стратегічні маневри й тактичні дії.

Можливо, війна — це максимальний прояв влади? Якщо враховувати, що війна має виняткову динаміку. Можливо, війна — це також екстатичний прояв влади, тоді як тюрма є найбільш стриманою її формою. У війні влада вивільняється, у в’язниці — відточує свої техніки й механізми.

 

Вивчення цієї мікрофізики передбачає, щоб владу, яка тут виявляється, розуміли не як право власності, а як стратегію, щоб наслідки її панування приписували не «привласненню», а схильностям, маневрам, тактикам, технікам, способам функціонування

 

М. Фуко

 

Отже, владу, на думку Фуко, слід розглядати через вузли її функціонального прояву, а не зосереджуватися на точках (якорях), і не розглядати владу, спираючись лише на ці точки, на позиції суб’єктів, які самі (в історичному сенсі) є конструктами влади, разом з їхніми позиціями.

 

Потрібно бачити в ній мережу незмінно напружених, активних стосунків, а не привілей, яким можна володіти

М. Фуко 

 

Влада — це винятково динамічна стихія, бо в її основі, каже Фуко, лежать напружені, активні відносини. У самій основі влади виявлено боротьбу, а це означає, що владні границі постійно мінливі. Сама напруга виникає через спрямованість влади на захоплення та підкорення, і через властивості об’єктів, на які вона спрямована. (Наскільки «сирі» об’єкти зустрічає влада?)

Постає питання: між чим виникає напруга — між механізмами та елементами всередині влади чи між владою і «чистим об’єктом»? Боротьба проти влади — це боротьба влади із самою собою або ж це дійсна боротьба за визволення?

Свобода — це соціально-владний конструкт, функція якого полягає лише в тому, щоб оновлювати владні механізми? Тобто свобода, це, зрештою, лише контраст, який виникає всередині боротьби за владу?

 

Андрій Дудченко. The boy who got lost / instagram.com

 

Слід вважати її моделлю радше вічний бій, аніж договір про права та майно чи завоювання території

 

М. Фуко

 

Здається, що право — це закріплена свобода, але, за такою логікою, право — це лише точка перетину владних механізмів. І річ не в тому, що права порушуються, а в тому, що саме право, його статичність, є опорою для розширення владних механізмів у нові, ще не захоплені поля. Право — це не вершина влади, а лише її початок. 

 

Словом, ця влада радше відправляється, ніж належить; вона не привілей, набутий або збережений панівним класом, а сукупний вплив його стратегічних позицій — вплив, що виявляється й інколи розширюється завдяки становищу тих, над ким панують

М. Фуко

 

Можливо, однією зі стратегій влади з дублювання себе, є сама форма приналежності, тобто володіння? Що тут означає мати владу? Це, принаймні, означає підкоряти «своїй» волі іншу волю. Але що означає це «підкоряти»?

Підкоряти — значить мати можливість і дійсність спрямовувати думки та дії іншого. Це означає, в цьому сенсі, бажати бути початком для іншого. Влада, вірогідно, є цей постійний регрес бажання, спрямований на визначення «себе» (я тут як вузол влади) як початку для «іншого».

Можна сказати, що владний початок, захоплюючи іншого, прагне замістити його або, діалектично кажучи, зняти його, скасувати його як щось власне, як щось, що є саме по собі, відмітити його автономію. Але що саме скасувати в іншому? Його тіло, душу, дії?

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Влада бажає охопити всі «подробиці» іншого, кожен його індивідуальний прояв, і що більше цих індивідуальних деталей, то краще. Але як виявити те, що «ховається» від влади, те, що від неї вислизає?

Для цього слід вивчати «іншого», слід його розділяти на детальні елементи, слід його аналізувати; слід розсікати тіла, слід тортурами виявляти граничні стани тіла й свідомості. Влада бажає охоплювати, і однією з форм цього розширення/охоплення є знання. Знання про медицину чи з медицини, знання про (з) права, знання про природу і навіть філософське знання — все це може бути формою просування та розширення влади «над».

Влада, технічно, бажає стати максимально конкретною і щільно протікати в те, що нею ж самою і відкривається. Таким чином влада, з одного боку, бажає підкорити «іншого», скасовуючи його, але, з іншого боку, влада прагне до повної індивідуалізації іншого.    

   

Крім того, ця влада не діє так чисто й просто, як зобов’язання або заборона, на тих, хто «її не має»; влада наснажує їх, проходить через них і крізь них, спирається на них, — точнісінько так само, як вони у своїй боротьбі проти влади також спираються на спрямовані проти них владні зазіхання

 

М. Фуко

 

Борються завжди не з владою «як такою», а з якоюсь її формою, з її конкретним тиском, тому справжні механізми (сутність влади) залишаються прихованими. Відволікаючись, можна вказати на відому особливість нашого способу розуміння, а саме: у всякому явищі ми намагаємося знайти щось субстанційне, щось стабільне, те, на що ми змогли б спиратися, будуючи модель пояснення. Приклад влади ясно показує недостатність такого підходу.

Влада, на думку Фуко, — це завжди щось «між», це плинна та липка рідина, яка не має своєї однієї незмінної форми, вихідної субстанції; влада набуває форми залежно від конкретних відносин. Визначаючи цю форму, складно далі поширювати її на нові види відносин.

Проте є щось типове в самій механіці влади, у способі та напрямі її дії. Поєднуючи конкретність випадку владних відносин і феноменологію механіки функціонування влади, можна спробувати з’ясувати ті чи інші її стратегії в конкретному історичному періоді. 

     

Отже, ці відносини глибоко пронизують усе суспільне єство, не обмежуються ставленням держави до громадян або міжкласовими взаєминами і не задовольняються відтворенням на рівні індивідів та їхніх тіл, рухів і поведінки загальної форми права чи врядування, а якщо тут і є певний зв’язок (бо вони й справді відповідають тій формі завдяки цілому комплексові передавальних коліщаток), то він полягає не в аналогії чи гомології, а в специфіці механізму та його властивостей

 

М. Фуко

 

Влада — це мережа, а не лише позиція. Суб’єкти влади відрізняються від об’єктів влади тим, що перші спираються на владу, а другі захоплюються нею. Влада — це також і механізм. Механізм — це зв’язок елементів щодо передачі руху. Механізм у певному сенсі — це замкнута система, а її самодостатність визначається наявністю веденого і ведучого. Механізм у вузькому сенсі, пропускаючи рух, підвищує або знижує передавальне число руху.

 

Андрій Дудченко. For lovers of soft corners / instagram.com

 

Коротше кажучи, суть механізму в модифікації руху. Він, через різні способи з’єднання елементів (ланок механізму), перетворює і перенаправляє рух. Дослідження механізму влади передбачає саме з’ясування початково спрямованого прагнення влади, що «деформується» (перетворюється), проходячи через об’єкти, на які спрямована влада або з якими вона стикається.

Стан «до» та стан «після» і є той контраст, який привертає увагу, і все питання у тому, що відбувається в самому об’єкті, який змінюється, якого напряму він набуває після взаємодії з владою. Але при з’ясуванні самої модифікації, на думку Фуко, слід враховувати і на перший погляд, здавалося б, нейтральні елементи соціальної системи, як-от інститути знання.

 

І, нарешті, ці відносини не однозначні; вони визначають незліченні точки зіткнення, осередки нестабільності, кожний з яких містить ризик конфлікту, боротьби, зміни, принаймні тимчасової, співвідношення сил. Отже, повалення цих «мікровлад» не кориться законові «все або нічого», його не досягають одразу й назавжди, коли контроль над котримсь апаратом опиняється в інших руках або по-новому запрацюють чи зникнуть окремі інституції; навпаки, жоден з тих локальних епізодів не полишить історичного сліду, коли не матиме наслідків, що впливали б на всю мережу, з якою він пов’язаний

 

М. Фуко

 

Як боротися з владою? Як скидати владу? Якщо влада — це конкретний механізм захоплення й примусу, то йдеться про вироблення стратегії боротьби, яка, з огляду на властивості самої влади, буде не «однозначною», не буде локалізована лише в одному соціальному полі та в одній соціальній практиці.

Наприклад, зруйнувавши інститут або підкоривши механізм контролю, неможливо досягти повного повалення влади. У цьому контексті було б цікаво простежити, як саме впливає руйнування владних механізмів на всю динаміку соціальної системи.

То що ж таке влада за Фуко? Влада, насамперед, — це відношення, а не надбання; далі влада визначається захопленням і підкоренням, влада не локалізована в соціальних інститутах, а виявлена скрізь, де здійснюються відносини.

Можна сказати, що влада в якомусь сенсі входить у саму тканину соціального буття. Отже, влада — це стихія, щось апріорне суспільству. Ми у владі, ми пронизані владними механізмами. Захоплення і підкорення можна спостерігати не тільки в політичному житті, а й у повсякденності.

Звісно, влада є, проявляється і стає предметною за умови непокори, опору, отже, за умови боротьби. Влада не передбачає повної влади, вона радше передбачає наявність боротьби за владу. Влада бажає горіти, а не згоріти, влада бажає тривати. Ба більше, влада потребує опору, адже саме так проявляється і розвивається її механізм.

Беззаперечне підкорення вимагає об’єкт підкорення, а отже вже цим передбачає відмінність між суб’єктом влади та її об’єктом. Втім, влада продукує суб’єкта та об’єкта влади, а не навпаки.

 

Читати частину II

 

У статті наведено цитати з видання: Мішель Фуко. Наглядати й карати / пер. з фр. Петра Таращука. — К.: Основи, 1998. — 392 с.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Отримуйте свіжі статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: