Дмитрий Панфилов
Психолог, психотерапевт, консультант із залежностей

ЧИ РОЗВИВАЄТЬСЯ БОГ, ЧИ ВІН ЗАВЖДИ ІДЕАЛЬНО НЕЗМІННИЙ

ЧИ РОЗВИВАЄТЬСЯ БОГ, ЧИ ВІН ЗАВЖДИ ІДЕАЛЬНО НЕЗМІННИЙ
Махді Махдіан. Сад тебе більше не пам’ятає (фрагмент), 2019

 

У нашу епоху ми звикли думати (і, мабуть, небезпідставно), що людство розвивається. Такий погляд, до речі, панував не завжди. Стародавні греки, наприклад, вважали, що світ рухається до занепаду, поступово в’яне.

Все ж таки, якщо рух людства очевидний, то як бути з нашим Творцем? Чи залишається він завжди тим самим — ідеальним, незмінно постійним, непорушним — чи змінюється, перебуваючи в якійсь подобі становлення? Отже, чи можна на нього вплинути? Здається, спосіб вплинути — настільки ж давній, як сама релігія, — молитва.

Молитва — це звернення до Бога, яке, ймовірно, покликане коригувати реальність, що розвивається (хоча б персональну). Ми молимося заради втручання Бога в нашу долю та віримо, що Бог чує.

У психологічному сенсі ми даємо Творцеві зворотний зв’язок на наше буття, і навіть якщо він його просто сприймає, це має змінювати його самого.

З квантової механіки нам відомо, що наявність спостерігача впливає на «поведінку» часток. Втім, ще зі старозавітних часів Бог і сам брав активну участь у долі як окремих людей, так і всього людства.

Наприклад, у книзі Йова він випробовує праведність людини у суперечці з дияволом. Над Йовом, по суті, поставлений експеримент зі щирості його чесноти. З потурання Господа у нього було відібрано все цінне, всі блага його життя, для перевірки його благочестивості, яку з успіхом було пройдено, а забране повернено.

Виходить, що Бог, допускаючи подібне, з одного боку, демонструє віру в людину, а з іншого, отримує зворотний зв’язок, на який, мабуть, орієнтується. Втім, останнє слово завжди за ним, адже Яхве (одне з імен старозавітного Бога) часто карав смертю через провини різного ступеню тяжкості.

В екзистенційній філософії Сартра: «екзистенція визначає есенцію», тобто ми — це те, що ми робимо. І якщо це «правило» справедливе й для Бога, то він змінюється, відповідаючи на наші молитви, так само, як він змінювався в кожній дії: і творячи Адама та Єву, і виганяючи їх з раю, і посилаючи свого сина на смерть.

 

Джованни ди Паоло. Сотворение мира и изгнание из рая, 1445
Джованні ді Паоло. Створення миру та вигнання з раю, 1445 / wikipedia.org

 

Як зазначав Карл Юнг у своїй книзі «Відповідь Йову», Бог старозавітний і новозавітний — дуже несхожі боги, і це говорить про те, що тиранічний Яхве став нашим люблячим Господом Богом.

Можна припустити, що це просто два різні боги, але й ми, люди, змінюємося з часом і при цьому стаємо іншими та одночасно залишаємося самі собою, не втрачаючи ідентичності. Бог згодом став поводитися як мудрий батько, який дав нам свободу, таким чином даруючи нам можливість сепаруватися від себе.

Це можна простежити в наступному: спочатку його явлення були нерідкими, він був дуже близько до Адама й Єви, ніби реальний батько, але потім давав своїм творінням дедалі більше простору, навіть ціною жахливих, за нашими мірками, подій.

Це в старозавітні часи він без проблем спалював Содом і Гоморру і насилав потоп, а одного разу в гніві сказав Мойсеєві, що спалить цей народ і зробить новий, слухняніший (добре, що Мойсей переконав Єгову не гарячкувати так).

З приходом Ісуса все змінилося, і людської участі в долі світу побільшало. Це не означає, що Бог не опікується нашою долею. Він, напевно, став більш обережним, скромним і витриманим, не втручається без дозволу, і тому молитви, можливо, як ніколи раніше, є важливими.

Якщо порівняти Бога з державами, то у мить створення Адама та Єви він був схожий на Арабські Емірати або Саудівську Аравію, де правитель має величезну владу і до певного часу ставиться з турботою до народу, створюючи райське нафтове життя (але все може змінитися — якщо ти порушиш його правило, покарання буде жорстким).

Далі тиранія посилювалася, і він перетворився на СРСР, де всі начебто й рівні, проте й наслідки рішень відчують одразу всі з голодоморами (aka потопами), забороною церков (aka руйнуванням Вавилонської вежі).

У наші часи він, вірогідно, схожий на ідеальний варіант Франції — дали свободу колишнім колоніям, надають можливість вихідцям із колишніх колоній жити у себе, платять допомогу, приймають біженців, враховують помилки минулого (наприклад, у боротьбі з расизмом), не залучаються до конфліктів, але допомагають тим, хто просить, всіляко намагаючись уникати прямого втручання та ескалації, до останнього вірять у людей і силу слова, менше судять, поважні та милосердні, при цьому їх історія багато в чому є кривавою та суперечливою.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Як і руйнівні дії старозавітного Яхве з усіма невгодними. Аарон не дасть збрехати. Він був старшим братом Мойсея та першим первосвящеником. Його син Надав, який разом зі своїм батьком і братом Авіху був зарахований до сану священиків, був спалений небесним вогнем під час освячення скинії за спробу жертвопринесення чужим вогнем, а не взятим із вівтаря.

Мені здається, це не ми трансформуємо Бога, а він сам активно обирає, яким йому бути, ґрунтуючись на нашому зворотному зв’язку. Саме тому він послав нам Ісуса. Не тому, що ми просили, а тому, що він сам так вирішив, очевидно, розуміючи, до чого це призведе.

Бог стає складним по відношенню до нас, безсумнівно, враховуючи зростаючу багатошаровість нашої психіки. Людині давнини достатньо було дати поведінкові заповіді, а вже людям Нового Завіту — розумові та емоційні. Стародавній людині достатньо було не вбивати, новозавітній потрібно любити свого ближнього.

Напевно, Бог враховує також контекст, за яким судить про чесноту. У суспільстві благополуччя, чинних законів, високого рівня життя, верховенства права легше жити доброчесно, ніж солдату вермахта за часів нацистської Німеччини, складніше залишатися Людиною в ураженому раковою пухлиною суспільстві.

Ще раз зазначимо, що у Старому Завіті достатньо було виконувати заповіді, а вже в Новому рівень чистоти почав прагнути до ускладнення — до помислів, почуттів, душі. Це говорить і про розвиток Бога, і про те, що він є реалістом, який розуміє, що доступно для людей на різних етапах їх становлення.

Абсурдно вимагати від наркомана-солевика (солі — наркотики низького ґатунку, поширені у країнах зі слабкою економікою — прим. ред.) високих духовних поривів та докторської дисертації.

 

Анонимный автор. Бог как Архитектор/Строитель/Геометр/Ремесленник, Фронтиспис Библии Морализее, около 1220–1230
Анонімний автор. Бог як Архітектор/Будівельник/Геометр/Ремісник. Фронтиспис Біблії Моралізе, близько 1220–1230 / wikipedia.org

 

Коли я стверджую, що Бог розвивається, хочеться все ж таки встановити межі такого розвитку. Ми творіння, а не діти. Його єдина відома нам дитина — це Ісус. Творіння, звісно, ​​у певному сенсі впливає на творця, як, наприклад, автомобіль впливає на власника.

Втім, воно не здатне змінити його кардинально, але може змінити його ставлення та поводження з творінням. Так само, як творіння у певному сенсі живе саме по собі та здатне перевершити в чомусь свого творця, як літаки перевершують нас у швидкості, а ліфти — у вантажопідйомності.

Отже, якщо узагальнити, то розвиток Бога можна простежити за такими ознаками:

Два Завіти (у Новому Бог вже більше любов, ніж тиран-ревнитель).

Бог послав свого сина, бажаючи вже не покарати людей (як було з Потопом чи Вавилонською вежею), а спокутувати наші гріхи.

Бог випробовує нас (як, наприклад, Йова) з метою, зокрема, розуміння нас.

Бог став набагато менше втручатися в долю людства, ніж було в давнину, немов віддаючи нам дедалі більше свободи та відповідальності.

Раніше Бог сам вибирав собі обранців, які не дуже хотіли того спочатку (як Мойсей або пророк Йона); тепер очікується, що ми оберемо Бога самі, вільно.

Поява протестантських відгалужень християнства, крім іншого, начебто відкриває нові (чи раніше незвідані) якості, риси, способи спілкування з Богом. Виглядає так, що жодна релігія не може повністю осягнути Всевишнього (і, можливо, не встигає відстежити його розвиток або розвиток його ставлення до нас).

Оскільки в Новому Завіті вимоги до людей поглибилися, то Бог і сам пізнає людей.

Бог дедалі більше індивідуалістично, інтимно спілкується з кожним із нас, адже протестантизм показав, що церква є не обов’язковим посередником. Звісно, ​​вміння його «почути» — неймовірне досягнення нашого часу.

Можливо, Бог одночасно незмінний і змінює своє ставлення до нас і через нас. Починаючи зі ставлення до перших людей як до своєї речі на початку часів, продовжуючи пізнанням людей через свій досвід (через свого сина Ісуса), закінчуючи безумовною любов’ю, вірою в нас, практично безмежною свободою, в якій ми можемо навіть його вбити.

Як у Ніцше: «Бог помер, ми вбили його».

Так само, як штучний інтелект може одного разу вбити нас.

 

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Отримуйте свіжі статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: