ЕРА СЕЛЕВКА ТА ЕРА ХРИСТА: час, якого колись у нас із вами не було!
Селевк I Нікатор — воєначальник Олександра Македонського, діадох, засновник держави Селевкідів, яка проіснувала близько 250 років / wikipedia.org
Ми звикли, що живемо в епоху «від Різдва Христового», яку ще заведено називати нашою ерою. Відповідно, все, що сталося до народження Христа, сталося до нашої ери. Для нас, які живуть у 2025 році н. е., це здається цілком природним. Але колись людство взагалі не переймалося з приводу чітко фіксованих дат! Адже час можна рахувати по-різному, оскільки тече він не «сам по собі», а в історії та культурі. То звідки взагалі взявся наш час — та ера, в якій ми з вами живемо?
ВІД КОГО РАХУВАТИ БУДЕМО?
Cпочатку рік у перших християн починався з Великодня — у I столітті н. е. це було чи не єдине християнське свято. Решту додавали до богослужбового року в міру посилення гонінь на Церкву з боку римської влади і подальшого перетворення християнства на державну релігію.
До IV століття н. е. Великдень святкували в різних областях імперії в різний час. Аж поки імператор Костянтин не зібрав на I Вселенський собор у місті Нікеї 318 єпископів, які вирішили: розділити церковні свята на перехідні (рухомі) і неперехідні (нерухомі). Великдень було визначено як перехідне свято, яке відтоді відзначали в усій імперії однаково — у перший недільний день після повні, що сталася після весняного рівнодення.
Цікаво, що на соборі були присутні не лише християни, а й деякі відомі язичницькі філософи. Ось язичникам якраз можна було би пробачити незнання того, що відлік дати проведення собору йде від Різдва Христового. Але як могли не помітити 325 рік від РХ християнські письменники?
Приміром, Сократ Схоластик, автор «Церковної історії» в 7 томах. За його словами, собор відбувся «за консульства Павліна і Юліана, на 20-й день місяця травня, 636 року від Олександра царя македонського». Уже з одного цього прикладу ми з вами бачимо, яким тернистим був шлях становлення нової християнської хронології.
Із сивої давнини відлік часу вівся скрізь по-різному і вкрай нерегулярно, як прийдеться. Іноді за точку відліку брали якусь унікальну подію, наприклад війну або заснування храму. Роки правління якогось видатного діяча теж непогано для цього підходили. Та оскільки воєн, храмів і правителів було безліч, плутанина була неймовірна.
ЕРА СЕЛЕВКІДІВ: ВІДЛІК ВІД КРИВАВОЇ ДАТИ
Хаос часів і дат тривав доти, доки революцію в літочисленні не здійснив один із полководців Олександра Македонського — Селевк I Нікатор. Після смерті свого видатного шефа він заснував династію Селевкідів, що правила на величезних просторах — від Східних Балкан до Північної Індії. Заради цієї імперії було пролито ріки крові — діадохи, найближчі сподвижники Олександра Македонського, не знали жалю і нещадно шматували його спадщину.
Навесні 311 року до н. е. Селевк увійшов у Вавилон. Саме цей знаменний для всієї династії рік і був оголошений першим «роком ери Селевкідів». А далі шляхом нескладної математичної дії до нього додавався наступний рік. За першим роком ери Селевкідів слідував другий, за другим — третій і так далі. Дивно, але цієї простої думки раніше чомусь не дійшов ніхто.
Відкриття виявилося настільки зручним, що майже все, що тоді було прийнято вважати «цивілізованим світом», перейшло на це літочислення. Щоправда, універсальний, послідовний і незворотний принцип підрахунку років від самого початку був ідеологічно навантажений. Хіба може велич будь-чого вважатися істинною, якщо її не оголосили «початком початків»?
Мабуть, першою, хто взяв на озброєння запропонований Селевком принцип, стала юдейська традиція. Але — тільки принцип! Вести відлік історії від «створення світу», а не від першого року ери Селевка було актом високого юдейського патріотизму. Оскільки Селевкідів юдеї відверто не любили. А за що їх було любити, якщо Антіох IV Селевк, щоб фінансувати війни та сплачувати борги Риму, замахнувся на святе — храмову скарбницю Єрусалима!
Кінець кінцем спалахнула Маккавейська війна, що завершилася створенням у 101 році до н. е. незалежного Хасмонейського царства, яке 63 року до н. е. завоювала Римська республіка.
ВІДТОДІ У ВСЬОГО Є СВОЯ ДАТА…
Про еру Селевка стали поступово забувати… Однак вагомі причини за його прикладом «перепідпорядкувати» собі час з’являлися згодом у багатьох. Наприклад, і в учасників ісламської хіджри чи в авторів французького революційного календаря. Але, мабуть, переможцем у цій «війні календарів» на сьогодні слід визнати еру Христову.
Хай там як, всі ми — віряни, атеїсти та язичники, буддисти й християни — живемо, великою мірою, саме в ній. Так було, звичайно, не завжди. Але віднедавна історія постала перед нами як єдине, універсальне, абсолютне, автономне й безперервно зростаюче число років.
Історичний час народів, держав та всього людства загалом виявився синхронізованим раз і назавжди й виражається сьогодні виключно в цифровому вигляді. І ми більше не згадуємо про те, що колись він міг волюнтаристським чином прив’язуватися до політичних подій, завоювань або ідеологічних уподобань еліт.
Інновація Селевка призвела до того, що у всього на світі з’явилася чітка й усім зрозуміла дата — у глечика з вином, у викарбуваної монети, у надісланого листа, у зібраних податків, пам’ятників на цвинтарі, юридичних договорів і квитанцій про оплату. Хронологія й датування дали людській культурі те, чого раніше в ній не існувало, — впорядкований взаємозв’язок подій, що сталися одноразово.
Випадкова і малозначуща, на перший погляд, інновація Селевка спричинила ментальний зсув, який раз і назавжди змінив наше відчуття часу, наше сприйняття минулого, сьогодення й майбутнього.
ЧАС АПОКАЛІПСИСУ
Саме в селевкідському світі дат, що невідворотно збільшуються, стають надзвичайно популярними тексти в жанрі апокаліпсису, включно з таким шедевром біблійної есхатології, як «Книга пророка Даниїла». Раніше передбачення про кінець часів не з’являлися ні у Вавилонському царстві, ні в Персії, ні в класичних грецьких полісах, ні в інших елліністичних царствах, ні в Римі. Апокаліпсис — витвір виключно ери Селевкідів.
Есхатологічне світовідчуття в юдаїзмі, християнстві та ісламі навряд чи обійшлося без впливу селевкідської концепції історичного часу. Есхатологія — термін, утворений злиттям давньогрецьких понять ἔσχατος (останній) і λόγος (слово). Ним позначають вчення про кінець часів. Дійсно, у всього на світі є початок і кінець — цю очевидну істину середньовічний богослов Фома Аквінський пропонував як один із доказів існування Бога.
Але ж для того, щоб у історії з’явився кінець, потрібно, щоб сформувалася ідея про точку, в якій історія почалася! Проте час міфу, в якому тисячоліттями існував язичницький світ, циклічно й принципово відрізнявся від звичної нам лінійної та незворотної послідовності подій.
Варто особливо зазначити, що запропонований Селевком «час імперії» для імперських підданих — річ психологічно малоприємна. Уявіть, як цокає імперський годинник: рік у рік підкорені народи живуть під важким гнітом. Рік у рік у них відбирають гроші й життя, руйнують культурні традиції… Мусить же ця невблаганна й нелюдська ера добігти кінця!
СПРАВЖНІЙ ГОСПОДАР ЧАСУ
Як же спокусливо уявляти собі цей апокаліптичний акт відплати — той довгоочікуваний момент, коли годинник імперської історії, одного разу запущений Селевком, з волі Божої зупиниться раз і назавжди! Адже зовсім не Селевкіди, а Бог — справжній повелитель часу! Так політико-ідеологічне неприйняття стародавніми юдеями ери Селевка трансформувалося в дещо більше — у бунт з позиції вічності проти часу як такого.
Так уперше в історії людства з’явилися якийсь сенс і якась мета. У підсумку народжується «текст історії». Як у будь-якому художньому тесті, відтепер у нього є сюжет і структура: зав’язка, кульмінація та розв’язка.
Чи міг знати Селевк, якого, найімовірніше, підбурювало надмірне марнославство, а не геніальна культурна інтуїція, біля витоків якої світоглядної революції він стоїть? Навряд чи. Але факт залишається фактом — з його легкої, хоча й марнославної, руки ми тепер живемо в історії, у якої є початок і кінець.
Вчені, філософи, політики й богослови розходяться лише у визначенні кінцевих смислів і цілей, але в наявності смислів і цілей як таких не сумнівається майже ніхто. Хтось чекає Мошиаха, хтось — другого пришестя Христа. Хтось розчарувався в пророцтвах Френсіса Фукуями, який обіцяв нам «кінець історії».
А хтось, здригаючись, читає пророцтва Реймонда Курцвейла про те, що 2045 року технологічна сингулярність покладе край існуванню людей як біологічного виду. Ех, а варто було б Селевку I Нікатору бути трішечки скромнішим!
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
