ФІЗІОГНОМІКА ТА ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: від лженауки до тотального контролю?
Олександра Федорук. Молекулярний акваріум (фрагмент), 2018 / Facebook, «Сіль-соль»
Щодня нас оточують десятки облич — таких різних і таких однакових… Уся палітра реакцій на світ довкола себе відбивається в міміці, жестах і поглядах людей. Комунікуючи з подібними до себе, ми в процесі еволюції мали навчитися зчитувати такі «сигнали» та «знаки». І ми навчилися.
Спочатку люди стали фізіогномістами, згодом винайшли фізіогноміку, яку сьогодні вважають лженаукою. Але, можливо, штучний інтелект дасть новий поштовх найдавнішій індустрії «читання облич».
ЛЮДИНА — ЦЕ ЇЇ ОБЛИЧЧЯ
Без будь-яких слів ми здатні по обличчю визначити, коли людині боляче чи страшно, коли вона здивована, закохана чи намагається щось у нас запитати. А що, як інформація про людину може передаватися не лише виразом обличчя, а й міститься в його рисах, які, безумовно, успадковуються від предків та є генетично заданими?
З цього питання, мабуть, і почалася історія фізіогноміки — «давньої науки», яку сьогодні найчастіше вважають «лженаукою». Чи можна вгадати характер людини за її обличчям? Більшість сучасних вчених схиляється до того, що не можна. Проте підсвідомо ми чомусь це робимо.
Обличчя — єдина частина тіла, яка є граничним відображенням індивідуальності. Люди точно розуміли це ще за часів далекого неоліту. У найдавніших із виявлених археологами неолітичних поселеннях Середземномор’я, вік яких налічує 12 000 років, існувала традиція посмертного відокремлення голови від тіла — воно наших далеких предків не надто цікавило.
Натомість черепи покривали алебастром і розфарбовували охрою, щоб відновити не просто людську подобу, а саме риси обличчя конкретної людини. Таким чином можна було продовжувати спілкуватися зі своїми «вічно живими» бабусею та дідусем, маючи впевненість, що це саме вони: з усіма особливостями зовнішності, рис характеру та нюансами поведінки.
БЕТМЕН НАЗАВЖДИ!
Хто знає, що саме стояло за такими архаїчними системами вірувань, як тотемізм, — віра у тваринного предка, від якого походить той чи інший рід? Навіть зараз побутова психологія стверджує, ніби всі собаки схожі на своїх господарів».
Багато хто вам безпомилково вкаже, що от той чоловік схожий на кролика, цей — на хижого птаха, а от цей — викапана свиня… Можливо, наші предки були не такі вже й дурні, аби безпосередньо зводити свій родовід до якогось тхора. А ось до людини-тхора, тобто однозначно на загальну думку схожу на тхора, чому б і ні?
Подібна примітивна фізіогноміка — визначення рис характеру, психоповедінкового типу через схожість із твариною — продовжує працювати й досі. Подивіться на популярних голлівудських персонажів — екрани заповнили десятки людей-мурах, мух, павуків, пінгвінів, кішок, кажанів…
А тепер запитайте себе: чому і сьогодні колективна свідомість безпомилково зчитує цей фізіогномічний «тваринний код» так само, як це відбувалося тисячі років тому? Може, в «лженауці» фізіогноміці таки є щось від справжньої науки? Тільки ми досі не розуміємо, що саме.
ДАРВІНА МАЛО НЕ ЗАНАПАСТИВ НІС, АЛЕ ВРЯТУВАВ ЛОБ
Саме слово «фізіогноміка» походить від давньогрецьких слів «природа» і «тлумач». Таку назву отримала техніка визначення темпераменту та характеру людини за її зовнішнім виглядом. «Читання по обличчю», разом з астрологією та іншими езотеричними практиками, було частиною магічної традиції.
Стародавня магія, давня психологія та давня медицина — все це було одним і тим самим явищем. Тому з обличчя зчитували найрізноманітнішу інформацію — від стану здоров’я до передбачення долі. Це зараз сучасні директори з управління персоналом під час найму на роботу просять претендента пройти найскладніші тести, які розробляли видатні психологи. А в період античності достатньо було поглянути на обличчя.
Піфагор, визнаний давньогрецький «учитель мудрості», міг відмовитися взяти в учні людину, яка не була обдарованою — не проходила «іспит з обличчя». До речі, цей інструмент рекрутингу не змінювався тисячоліттями.
У XIX столітті молодого Чарльза Дарвіна через форму його носа капітан Роберт Фіцрой, великий шанувальник фізіогноміки, відмовлявся брати у кругосвітню експедицію. І якби майбутній великий біолог не мав при цьому високого чола, яке вважалося ознакою інтелекту, ми сьогодні жили б у світі без теорії еволюції та природного відбору.
Один із перших трактатів з фізіогноміки, який приписують Арістотелю, пішов ще далі. Виходячи із зовнішнього вигляду визначалися не лише риси характеру, чесноти і недоліки, а й рекомендувався оптимальний метод навчання. При цьому арістотелівський метод класифікації не відрізнявся від неолітичного.
Обличчя людей зіставлялися з мордами різних тварин, а потім робилися відповідні висновки: ніс із товстим кінчиком — ознака байдужості, гострість — запальності, а великі та широкі носи — говорять про великодушний характер.
Люди з великою головою схильні до підлості. Широколиці, зазвичай, дурні, а круглолиці — хоробрі. А ті, у кого маленьке обличчя, володіють стійкістю і сталістю.
ЗЛОЧИНЦІ Й МАВПИ — ОДНЕ ОБЛИЧЧЯ?
Пізнє Середньовіччя особливих змін у ставленні тодішніх учених до фізіології не принесло. Схильність древніх волхвів читати по обличчях долі та характери людей, як і раніше, квітла буйним цвітом. Однак не всі поділяли віру в астрологічний та передбачуваний потенціал фізіогноміки.
Наприклад, Леонардо да Вінчі писав, що фізіогноміка та хіромантія — це явне псевдонаукове мракобісся. Щоправда, в іншому місці він міг беззастережно стверджувати, що запальним людям властиві зморшки між бровами. Потрібно сказати, що в питаннях фізіогноміки геній Відродження був досить суперечливим. Проте не він один.
Італійського вченого Джамбаттісту делла Порта, якого небезпідставно вважають «батьком фізіогноміки», до ідеї визначення особистісних рис за зовнішнім виглядом підштовхнули заняття алхімією. У XVIII–XIX століттях, коли з-під пера швейцарського філософа Йоганна Каспара Лафатера вийшли чотиритомні «Нариси фізіогноміки», у тому, що по обличчях можна читати «як по долоні», ніхто вже не сумнівався.
Та апофеозом популярності фізіогноміки, безумовно, можна вважати ідеї італійського психіатра та кримінолога Чезаре Ломброзо. Він вважав, що злочинці — це найнижчий еволюційний щабель. Цей здогад Ломброзо підтверджував, порівнюючи ймовірних лиходіїв із мавпами і проводячи паралелі з ознаками представників «дикунських» племен.
НОВЕ ЖИТТЯ СТАРОЇ «ЛЖЕНАУКИ»
Спад інтересу до фізіогноміки намітився лише у 1920-ті роки, коли з’ясувалося, що опис характеру за зовнішністю призводить до вкрай суперечливих висновків. Згодом фізіогноміка пішла у явний науковий маргінез. Але не втратила при цьому для масової культури своєї привабливої «передбачувальної» функції.
Навіть сьогодні «професійний» фізіогноміст на блакитному оці може запропонувати жінкам обирати за партнерів чоловіків із великим носом, бо це вірна ознака фінансової забезпеченості. З лженауки, звісно, можна й треба підсміюватись… Але, як не дивно, у науковому світі фізіогноміка починає поступово реабілітуватися.
Сучасна наука дійшла розуміння, що кожна людина більшою чи меншою мірою фізіогноміст, причому іноді досить успішний у своїх висновках. Як малюнок ока хижака у забарвленні метеликів відлякує птахів, що харчуються ними, так і ми реагуємо на людину, виходячи з форми та будови її обличчя.
Спільне дослідження психологів з Нідерландів, Ізраїлю та США показало, що в момент знайомства ми реагуємо на те, як співвідноситься обличчя людини з тими, котрі ми бачили раніше. Ми запам’ятовуємо зовнішність наших кривдників та доброзичливців і на цій основі формуємо образи «ворогів» та «друзів». Що більше обличчя співрозмовника відповідає одному з цих усереднених зразків, то позитивніше чи негативніше ми його сприймаємо.
ПІФАГОР І АРІСТОТЕЛЬ У ЧОМУСЬ МАЛИ РАЦІЮ…
Дослідження показують, що для створення першого враження про людину нам достатньо від 0,1 до 0,5 секунди, а за іншими даними, вистачить і 0,04 секунди. Тобто, аби зрозуміти, подобається нам людина чи ні, потрібна лише мить. І подолати перше враження згодом буде непросто. При цьому ми справді можемо вгадувати деякі риси характеру, такі як відповідальність та екстраверсія, за зовнішністю людей. Якими методами користуються вчені?
Наприклад, методом, який у 1883 році запропонував сер Френсіс Гальтон. Методика Гальтона полягала у накладенні облич людей одне на одне для отримання якогось усередненого складового портрета. За аналогією зараз ми можемо зробити те саме, але підключивши до цього процесу штучний інтелект.
У 2009 році дослідження облич 90 хокеїстів показало кореляцію між шириною обличчя та кількістю штрафних хвилин, які гравець отримав за насильницькі дії щодо інших спортсменів. У 2014-му вчені зіставили обличчя та спортивну історію 241 бійця UFC.
З’ясувалося, що жінки та чоловіки, які мали ширші обличчя, виявилися більш грізними бійцями. Фахівці виявили, що у чоловіків з широким і недовгим обличчям рівень тестостерону і схильність до агресії вищі за середній. Інше дослідження привело до висновку, що від таких людей з великою імовірністю варто очікувати обману на перемовинах.
ШІ, ЯКИЙ ЧИТАЄ ОБЛИЧЧЯ: ЩЕ ОДИН КРОК ДО АНТИУТОПІЇ?
Існують методики, які можуть передбачити за обличчям не лише схильність до агресії, а й, наприклад, з точністю до 72% політичну орієнтацію — чудова новина для політтехнологів і взагалі, для фахівців із соціальної інженерії. Автор цих досліджень — психолог зі Стенфорда Майкл Косінскі — використав знімки облич більше мільйона громадян США, Канади та Великобританії, а також дані про їхню стать і вік, виділивши близько 2 000 ознак, за якими можна визначити, хто зображений на фотографії — ліберал чи консерватор.
Щоправда, Косінскі на цьому не зупинився і взявся після політичної визначати за обличчями сексуальну орієнтацію, що відразу викликало обурення ЛГБТ-спільноти. Критики подібних методик вказують на їхню близькість до євгенічних замашок, які практикували тоталітарні режими минулого. А також на те, що системи контролю, засновані на розпізнаванні та читанні облич, наближають нас до світу, описаного в романі-антиутопії «1984» Джорджа Орвелла.
Та, зважаючи на все, з появою в нашому житті штучного інтелекту, зростаючу популярність цих методик уже не зупинити. За прогнозами дослідницької компанії MarketsandMarkets, до 2024 року очікується збільшення на ринку подібних систем до $7 млрд — майже вдвічі за останні п’ять років.
