ІНШІ РОСІЯНИ

Джерело: pxhere.com

«Злидні й невігластво породжують власну істину»

Чарльз Буковскі

я фраза Чарльза Буковскі чудово пояснює те, що відбувалося в 20–30-х роках минулого століття в Німеччині. Сьогодні в Росії подібним чином народжується нова ідентичність. Всю глибину та характер цих змін важко розпізнати навіть ззовні.

Внутрішньо, будучи частиною колективної ідентичності, це зробити практично неможливо. Це під силу лише одиницям — людям, моральний стрижень яких не дозволив підмінити культуру пропагандою. Але більшість, та сама сумнозвісна «людина натовпу», з ентузіазмом приймає на себе каїнову печать «власної істини».

Ця істина заперечує будь-яку примордіальність: Євангеліє, Коран, ціннісну, онтологічну єдність і спорідненість людства. Натовп — це не народ. Це інший стан людської субстанції з зовсім іншими властивостями.

Точнісінько так, як одна й та сама молекула води поводиться по-різному в рідкому, газоподібному та твердому стані, «людина культури» і «людина натовпу» — це два різних, якщо не антропологічних, то психосоціальних типи.

Часто це одні й ті самі люди, але в різних контекстах — соціальні зв’язки з навколишнім світом і собі подібними, сформатовані «власною істиною», змінюють їх до невпізнання. Те, що зараз відбувається з росіянами, вже відбувалося з німцями у XX столітті.

На початку Другої світової війни деякі жителі України зустріли німецьку окупацію досить доброзичливо. Всі пам’ятали «іншого німця» часів Першої світової. Той німець був носієм високої європейської культури, яка дала світу Ґете і Канта. Той німець відкривав в Україні університети.

Зокрема, перший університет у Катеринославі, майбутньому Дніпрі, заснували зовсім не більшовики, а німецька окупаційна влада. Вони були гарантом порядку і безпеки серед хаосу громадянської війни.

Але в 1941 році в Україну прийшов зовсім інший німець. Він вивозив український чорнозем, заганяв українців у рабство, бомбардував міста, розстрілював людей у Бабиному Яру та робив абажури з людської шкіри…

У 2022 році в Україну прийшли «інші росіяни», змінені до невпізнання «власною істиною». Вони несуть українцям не звільнення, а смерть. Не поеми Пушкіна, а авіабомби. Не братню любов, а криваву помсту всьому, що не вписується в їхню «власну істину».

Вони дивляться виключно у криве дзеркало пропаганди, а не спираються на Євангеліє чи хоча б на «радянський інтернаціоналізм». Останній підхід навіть серед «великодержавних марксистів» у Росії з очевидних причин не є популярним.

Насправді російський солдат в Україні воює за інтереси власної еліти, яка його пограбувала: за її палаци в Геленджику, вілли на озері Комо, яхти на Лазуровому узбережжі та той трильйон доларів, виведений російськими чиновниками з власної країни, за яким тепер полює Захід.

Війна — це старий як світ прийом, щоб переключити соціальний протест зі своїх упирів на «страшного чужинця» — євреїв, відьом, єретиків, бандерівців…

Не заради високих ідей і порятунку чиїхось життів, а виключно заради влади і грошей нинішній російський режим перетворив своїх громадян на вбивць, а українців — на їхні жертви. Але «людина натовпу» нинішнього російського розливу, звісно, цього ніколи не зрозуміє.

Як і німець у 1941 році, у 2022-му він буде впевнений, що має повне право на власний «життєвий простір» у своєму власному розумінні.

Забуваючи про те, що далі за твердженням «власної істини» слідують не тільки виправдані нею переможні масові вбивства, а й «власний Нюрнберг».

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media