МІФИ ТА УТОПІЇ МАХАТМИ ҐАНДІ: політик, який вирішив стати святим
Джерело фото: history.howstuffworks.com
Мохандас Карамчанда Ґанді — так звучить повне ім’я людини, яка увійшла в історію ХХ століття як Махатма Ґанді. Воно асоціюється насамперед із концепцією сатьяграхи — «прагнення до істини», що стала ідеологією ненасильницького опору. Спираючись на неї, індуси змогли вигнати з країни британців. Причому вчорашні колонізатори перейнялися такою повагою до Ґанді, що, згідно з опитуванням BBC, вважають його «людиною тисячоліття».
Ґанді заслужено носить прізвисько Махатма — «велика душа». Однак видатний проповідник пацифізму запам’ятався як складна людина, невільна від помилок та протиріч. То яким же насправді був Махатма Ґанді за межами сформованого про нього міфу?
ҐАНДІ — ЗРОБЛЕНО В ЄВРОПІ!
У ХХ столітті колоніалізм, породжений ще докапіталістичною епохою, ставав дедалі токсичнішим. Європейські газети рясніли описами страшних подробиць голоду і масових розстрілів в Індії, вчинених англійцями. Бунти спалахували по всій імперії. Стало зрозуміло, що керувати колоніями виключно за допомогою сили вже неможливо.
У підсумку Декларація Бальфура від 1926 року проголосила право домініонів на проведення незалежної від Лондона політики. А Британська імперія в побуті все частіше почала іменуватися Британською Співдружністю націй з акцентом на добровільність союзу, а не на пригноблення.
Махандас Карамчанд, який навчався в Англії на юриста, був з головою занурений в антиколоніальний пафос та ідеї гуманізму, якими був просякнутий тоді британський інформаційний простір. Тож джерело теорії ненасильства Ґанді потрібно шукати не стільки в таємничій східній мудрості, скільки в європейському впливі.
Навіть із «Бгагаватгітою», однією з частин індійського епосу «Махабгарата», Ґанді вперше познайомився в теософському гуртку Лондона. Але він сам зізнавався, що «цінність пасивного опору» йому відкрила не вона, а саме Новий Заповіт. А ще Лев Толстой. Махатма однозначно слідував європейському екуменічному тренду і чималою мірою розраховував саме на європейську аудиторію.
Орієнталізм увійшов у моду, і особистістю Ґанді стали захоплюватися Джордж Орвелл, Ромен Роллан, Бернард Шоу, Герберт Веллс і Герман Гессе. Діючи в дусі екуменізму, Ґанді говорив про релігію, що «не має географічних кордонів», і віру, «яка перевершить любов до Індії». Однак його віра й любов були віддані виключно Індії та ідеї її визволення.
УСІ РЕЛІГІЇ РІВНІ, АЛЕ НЕ ВСІ ДО ДУШІ
Християнська Європа, втомлена від кривавих воєн, що зазвичай мали релігійний аспект, аплодувала Ґанді, який презентував сплав окультних ідей Олени Блаватської і непротивлення злу насильством Льва Толстого. Махатма говорив, що всі релігії різними шляхами ведуть до однієї мети, а отже, у ворожнечі не може бути релігійного виправдання.
І Біблія, і Коран, і Авеста були для нього однаково рівноправними та боговдохновенними. У цьому ж ряду стояли й Індійські Веди. А Христа Ґанді вважав не єдиним втіленням Бога. Звісно, ці почерпнуті в Європі ідеї були нескінченно далекі від класичного індуїзму, ставлення до якого у Ґанді було суперечливим.
Він називав себе мусульманином та індусом одночасно. «Священну війну» мусульман інтерпретував як ненасильницьку боротьбу. Іноді йому вдавалося запобігати взаємній різанині індусів і мусульман, що, безумовно, можна вважати його великою заслугою. Ґанді визнавав недоліки індуїзму, але проговорювався, що ця релігія для нього миліша за інші. І навіть порівнював індуїзм із коханою дружиною, яка «хвилює його більше за інших жінок». Проте толерантність за межами світу ідей спрацьовувала далеко не завжди.
Наприклад, Ґанді був непримиренним до імпортних товарів, надаючи перевагу «вітчизняному виробникові». Він демонстративно спалив усі свої європейські костюми, смокінги та взуття. Можна вважати це актом ненасильницького опору порокам цивілізації. Але в аспекті політико-економічних відносин Ґанді поводився радше як типовий прагматик-націоналіст. І його ІНК була підкреслено націоналістичною, виключно індуїстською.
СВЯТИЙ ЧИ ПОЛІТИК?
Ґанді характеризував себе як політика, який прагне стати святим. Він цілеспрямовано створював образ «жебрака духом», філософствуючого аскета, що ходить в обносках і спить на голій підлозі. Подібно до Христа, який товаришував із блудницями і митарями, він публічно братався з «недоторканними» — золотарями й сміттярами.
Махатма суворо дотримувався вегетаріанства, стверджуючи, що відмова людства від м’яса покладе край війнам і відкриє перед людьми неймовірні можливості духовного розвитку. Взагалі, Ґанді продукував на світ чимало найрізноманітніших ексцентричних ідей. Філософа Сарвепаллі Радгакришнана він переконував, що не можна пити молоко, оскільки воно — квінтесенція яловичини. На що філософ дотепно відповідав: «У такому разі ми всі канібали, бо п’ємо материнське молоко, що є квінтесенцією людського м’яса».
Практика утримання, брахмачар’я, вимагала відмови не тільки від м’яса, а й від жінок. З 1901 року Ґанді перестав вступати в статевий зв’язок зі своєю дружиною Кастурбою, хоча після її смерті нерідко запрошував у своє ліжко і ванну оголених дівчат. Це породило чутки, що, користуючись своїм авторитетом, Ґанді практикував найбільш розгнуздану розпусту.
Складно сказати, чи праві були недоброзичливці Ґанді. Але сам Махатма стверджував, що не робив нічого непристойного, а жінки в ліжку йому були потрібні для того, щоб вправлятися в стриманості і випробовувати силу волі. Багато що в поведінці Ґанді когось може здивувати або шокувати, але він щиро намагався бути святим, позбуваючись усього, що суперечить моральному почуттю.
Зокрема, він позбувся расизму і покаявся в расистських поглядах, якими грішив у молодості, маючи адвокатську практику в Південній Африці. Пізніше його прикладом надихалися такі борці з расовою дискримінацією, як Нельсон Мандела та Мартін Лютер Кінг. Тому вимогу руху Black Lives Matter знести пам’ятник «расисту» Ґанді в Лондоні навряд чи можна визнати справедливою.
ДУЖЕ БІДНИЙ, АЛЕ ДУЖЕ ДОРОГИЙ
Проповідуючи ідеали святості і будучи особисто неприв’язаним до жінок, одягу, їжі, майна і побутових зручностей, Ґанді все-таки гостро потребував грошей. Але вони були потрібні не йому особисто, а партії, головою якої з 1921 року він був, — Індійському національному конгресу.
Проповідуючи миролюбність, Махатма десятиліттями був лідером національно-визвольного руху в епоху воєн і соціальних катастроф. Подібне лідерство неможливе без тверезого, прагматичного мислення, сталевої волі та жорсткої політичної хватки. Партійне будівництво й ашрами, пропаганда та видавництво вимагали чималих грошей. Їх надавав великий індійський капітал, який, звісно, був конкурентом капіталу англійського.
У сучасників Ґанді в ужиток увійшов вислів «Бідне життя Ґанді обходиться дуже дорого». Найщедрішими були індійські текстильні королі. З англійцями вони звикли домовлятися, а от як домовитися з народним бунтом? А Ґанді проповідував щось на кшталт утопічного соціалізму, але без жорстокої класової боротьби. Його проповідь була прекрасною альтернативою соціальній революції та вченню Маркса.
Правлячі еліти категорично не хотіли повторення того, що сталося в більшовицькій Росії з її ГУЛАГом, кривавим терором і громадянською війною. Ймовірно, саме принципом «не нашкодь» продиктований пакт, укладений 5 березня 1931 року Ґанді та віце-королем Індії Ірвіном. Прихильники швидких революційних змін часто його критикують, оскільки вважається, що пакт суттєво відтермінував індійську незалежність. Та хто знає, можливо, це «відтермінування» врятувало мільйони життів?
ІДЕАЛІСТ І ПРАГМАТИК
Так уже вийшло, що ХХ століття — епоха вождів і мас. Ґанді був справжнім народним вождем, який говорив із мільйонами індійців зрозумілою для них мовою. «Бунтуючий факір», як називав Ґанді Вінстон Черчилль, щиро шукав свою версію «царства Божого на землі».
Звідси інтерес політика до радянського проєкту і характеристика Леніна як великого вчителя, «Махатми». Як проповідь ненасильства поєднувалася із захопленням людиною, відповідальною за одну з найкривавіших революцій в історії, залишається загадкою.
Утім, Ґанді являв собою парадоксальне поєднання прагматика та ідеаліста. Наприклад, у листах Гітлеру він називав фюрера «дорогим другом», щиро сподіваючись відмовити його від війни. У вигаданій Ганді утопічній «Рамараджі» немає місця машинному виробництву, оскільки, на його думку, воно вбиває гармонію людини й природи.
Технічний прогрес був настільки відкинутий Ґанді, що емблемою своєї партії він зробив зображення прядки архаїчної конструкції. Коли поет Рабіндранат Тагор розкритикував цей анахронізм, політик порадив йому «прясти як усі». В утопії Ґанді немає не тільки механізмів і верстатів, а й законів, міст, централізованої влади…
Замість них є сварадж — самоврядна конфедерація вільних сіл. Дивно, але утопічні ідеали не заважали Ґанді бути політично ефективним. Джавахарлал Неру невипадково вважав його генієм креативу. Він міг привести в палату лордів поголену й босу англійку, яка взяла ім’я Мірабаї, щоб продемонструвати перевагу індійської культури. Під час приїзду до Індії наслідний принц Уельський подорожував порожніми вулицями. Так індуси підкреслювали, що він для них ніхто. Подібні перформанси викликали фурор у світових ЗМІ, здійснюючи ефект бомби, що розірвалася.
СКЛАДНА ЛЮДИНА У СКЛАДНІ ЧАСИ
Саме так можна охарактеризувати Махатму Ґанді. Чи вийшло у Ґанді-політика стати святим? У кожного може бути своя відповідь на це запитання. Ґанді говорив таке: «Свобода людини нічого не варта, якщо вона не включає в себе свободу помилятися». Поділ країни на Пакистан та Індію він називав «помилкою, завбільшки з Гімалаї», яка була оплачена життями 6 млн мусульман і 4,5 млн індусів.
Письменник Олдос Хакслі вважав, що Ґанді занурив Індію «в масове нелюдське божевілля націоналізму, з диявольським прагненням заснувати народну державу». Письменника насторожувало те, як легко боротьба за свободу перетворює прагнення до добра на повну протилежність.
Мабуть, великий антиутопіст був надто суворий до «батька індійської незалежності». Не менш прозорливий, ніж Хакслі, Альберт Ейнштейн одного разу сказав про Ґанді: «Майбутні покоління, можливо, і не повірять, що така людина у плоті й крові ходила по землі».
Безумовно одне: ідеї Ґанді справили величезний вплив на історію ХХ століття. Прагнення віднайти втрачений рай у людстві невикорінне. Тому на заклик Ґанді до добра, краси й гармонії досі відгукуються мільйони.
Звісно, політику практично неможливо стати святим! Звісно, цивілізації стоять на крові! Але Махатма Ґанді щиро спробував це виправити. Вийшло неідеально. Проте життя Ґанді надихає не тому, що сповнене дивацтв, помилок і протиріч. А тому, що Ґанді вдалося довести головне: докладаючи певних духовних зусиль, людство все ж таки здатне зробити цей світ кращим.
