АХ, КОХАННЯ: як дозволити візантійському імператору одружитися з повією

Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

НЕБІЖ УДАЧЛИВОГО СОЛДАТА

кби у Візантії були страхові компанії, найжахливіші ставки зі страхування життя були б у імператорів — знаменитий французький візантиніст Діль зі 107 візантійських базилевсів нарахував лише 37, які залишили престол унаслідок природної кончини або загибелі в битві. Всіх інших безжально усунули від влади, і мало кому вдалося відбутися насильницьким постриженням у ченці без осліплення на додачу. Боїшся — не ходи в імператори. Я й так дивуюся, що хтось погоджувався.

А втім, такі знаходились. Приміром, бравий служака Юстин, найімовірніше, сільський мешканець, ніякий не римлянин і навіть не грек, імовірно, іллірієць або фракієць, тобто майже наша людина. Він вступив до армії і виявився настільки хвацьким, що дослужився до префекта преторію — глави особистої охорони досить розумного й ощадливого імператора Анастасія, який зібрав в імператорській скарбниці 3200 кентинаріїв золота — це майже 105 тонн, не в усякій сучасній державі стільки набереться!

Та Анастасій пішов у засвіти, не залишивши спадкоємця, а в таких випадках часто буває, що той, хто охороняє імператора, той і стає його наступником. Новоспечений імператор Юстин навіть грамоти не знав — цього тоді солдатів не навчали. Він і закон підписати не міг: тільки ставив на ньому штампик з єдиним словом «легі» — «я прочитав», що містив очевидну брехню.

Аби хоч якось викручуватися, він покликав до себе вельми освіченого небіжа на ім’я Флавій Петро Саватій, який, воліючи підкреслити вигідну спорідненість, став зватися Юстиніаном. Під цим ім’ям він і успадкував престол після смерті Юстина, причому майже без проблем.

ПОРЯД ЗІ ЗВІРАМИ

Ось так, виявляється, можна стати імператором — не обов’язково народитися в палаці, можна і в селі. А де ж народилася імператриця йому до пари? Не надто далеко від палацу — у тісній і брудній комірчині під імператорським цирком, де мешкали служителі, які доглядали диких звірів, що їх випускали на арену битися з гладіаторами на втіху столичному плебсу. В одного з них, Акакія, народилася донька, яку він назвав Феодорою.

Акакій зарано покинув цей світ, бідолашна мати сімейства та її доньки марно благали зберегти хлібне місце за новим чоловіком вдови — їм безжально відмовили. Вмирати б їм з голоду серед покидьків, та їхнього нового татуся влаштували на схожу роботу. Так дівчатка і проводили своє дитинство серед звірів, гладіаторів, спортсменів і темного люду, про якого й не скажеш, хто він і що — звір, гладіатор чи спортсмен.

Куди була дорога наймолодшій, дівчинці вродливій і по-звірячому витривалій? Майже напевно — в «піхоту»! Так тоді називали найнижчий розряд найдавнішої професії. Ні-ні, не журналістики… Критики Феодори пишуть про її надзвичайну аморальність, але цьому я не вірю! Яка вже в цій професії «надзвичайна аморальність»? Де там моральність взагалі? А ось слова про її дивовижну витривалість, судячи з усього, правда. Дві її сестри та міріади її товаришок за професією швидко згоріли, а от їй — хоч би що!

Боюся, що ви зараз недовірливо похитуєте головами: «Як? З такого бруду — і в імператриці? Це ж просто неможливо! Громадська думка засудить…» Ах, любі мої, яка вже «громадська думка» за необмеженої монархії? Що імператор скаже, те й громадська думка…

ІМПЕРАТОРОВІ МОЖНА ВСЕ

Щоправда, для цього потрібно стати імператором. А Юстиніан зустрівся з Феодорою, коли він був ще тільки небіжем базилевса, дружина якого — Євфимія — і чути не хотіла про законний шлюб родича чоловіка з неборачкою, ціна якій була два мідні оболи за весь комплекс земних задоволень. У дешевій корчмі перекусити — і то не вистачить. «Хіба що через мій труп»! — заявила ясновельможна пані, до речі, сама в минулому рабиня на ім’я Луппіцина, яку собі просто купив Юстин, коли ще не був імператором, а потім возвеличив до себе й одружився.

Як імператриця скаже, так і буде — через труп так через труп. Євфимія була теж не вічною, і коли вона померла, все стало можливим. Навмисно підписали указ, що скасовує заборону на подібні шлюби, якщо пропаща жінка покається і доведе щирість свого каяття. То хто ж стане заперечувати, що все доведено, якщо вона навіть імператора переконала! Усі настільки раді, що навіть не замислюються над тим, як пікантно взагалі звучать такі звістки — нарешті імператорам дозволили одружуватися з повіями, якої ще емансипації вам треба?

І ось, здобувши у боротьбі право на особисте щастя, майбутні Юстиніан Великий і Феодора Велика стоять перед вівтарем, і священик оголошує їх чоловіком та дружиною. Небіж солдата і самі розумієте, хто… Зрештою вийшло, що саме вони й стали найвідомішими імператором та імператрицею Візантійської імперії.

Міжнародний конкурс оповідань «ОДЕСССІАДА»

ПОРТРЕТ ІМПЕРАТОРА ОЧИМА ЙОГО ІСТОРИКА

Як же характеризують історики нового правителя? «Був він водночас і підступним, і схильним до обману — з тих, кого називають злісними дурнями. Сповнений хитрощів, віроломства. Був лукавий, небезпечний, був чудовим актором, коли треба було приховувати свої думки, і вмів проливати сльози не від радості чи горя, а штучно викликаючи їх у потрібний час. Невірний друг, невблаганний ворог, схильний до чвар, великий прихильник нововведень і переворотів».

Невже все так погано? Є й інші думки. Пишуть, що він був надзвичайно працьовитий, типовий трудоголік, його навіть прозвали Айкомейтос («той, хто не спить»), бо гарував і вдень, і вночі, як проклятий. Він був чудовим кадровиком: йому служили найталановитіші люди епохи — геніальні архітектори, хитромудрі юристи, вчений історик і навіть найненависніший збирач податків! Ще хвалителі його кажуть, що все життя він служив чудовій ідеї Римської імперії, могутньої, як у минулі роки. Ось із цього місця — хотілося б детальніше…

А поки що — звідки такі полярні оцінки? Хто наважувався так жорстко критикувати імператора і його дружину? Чому цю людину не замучили жахливими тортурами, що було у Візантії досить звичним? Відповім: створив ці характеристики історик того часу Прокопій Кесарійський, який написав дві книги, що улесливо вихваляють Юстиніана. Виявляється, все життя працював він і над іншою книжкою, таємною, про те, скільки Юстиніан і Феодора створили зла… Назвав Прокопій свій опус для нас цікаво: «Анекдоти». Він не мав на увазі веселі розповіді. Анекдот у перекладі з грецької — невидане, таке, що не вийшло друком… Тож грецькою — анекдот, а по-нашому — самвидав!

ДО СПІЛЬНОЇ МЕТИ

Але анекдоти — це не завжди правда. І дещо від свого неймовірного союзу імператор і публічна жінка отримали. Вони були завжди надзвичайно шанобливі одне до одного, якихось «романів на стороні» після укладення шлюбу навіть лихослівний Прокопій не фіксує. Та й що не надто осточортіле на ненависній роботі Феодора б у таких романах знайшла? А, крім іншого, імператриця робила головне, що може зробити жінка для чоловіка, — і це не те, що ви подумали! Вона насправді підтримувала його у важкі моменти. Коли грізне народне повстання «Ніка» вже майже повалило Юстиніана, коли його влада і саме життя вже висіли на волосині, коли він уже збирався рятуватися втечею, Феодора відрадила його своєю блискучою промовою.

«Людині, що з’явилася на світ, необхідно померти, — сказала вона, — але бути втікачем для того, хто був імператором, нестерпно. Якщо ти, государе, хочеш врятуватися, це анітрохи не важко — ось море, ось кораблі, але подумай: як би після втечі ти не віддав перевагу смерті, а не порятунку… Царська порфіра — найкраще похоронне вбрання!» Юстиніан зміг подолати свою паніку, коли з таким словом до нього звернулася єдина жінка, яка мала значення в його житті. Повстання вдалося потопити в крові, і Юстиніан повів свою державу тією дорогою, яку вважав єдиною правильною. До відновлення Великого Риму і торжества єдиної державної церкви.

Як це в нього вийшло? Питання цікаве… Єдність церкви відновили так, як єдність церкви зазвичай і відновлюється: репресіями проти інакодумців. Вдалося захопити практично всю колишню Римську імперію. Без Іспанії та Галлії, проте Італію відвоювали…

Ба більше, підкорили Північну Африку, яка раніше була квітучим краєм, а після того, як Юстиніан обклав її податками, за оцінкою сучасників, там загинуло щонайменше 5 мільйонів людей — щоб обчислити еквівалентні жертви в наш час, множте на сто! А місцевість це така, що, як десь пустелю впустиш, вона захопленого не віддасть. Тож найбільша територія, яку Юстиніан надовго розширив, — це не Римська імперія, а пустеля Сахара! Та й завойовану Італію його наступники вже не втримали.

У ЧОМУ Ж СИЛА?

Чому ж держава надірвалася? Дуже просто. Сила держави — у грошах, у тих самих 3200 кентинаріях базилевса Анастасія. Як же так? Юстиніан розтратив їх і не зібрав нових? Як не зібрав — зібрав! І після цього багато селян покинули свої домівки та подалися в розбійники і жебраки. Тож наступникам Юстиніана збирати податки просто не було з кого.

Збір податків — справа хитра: раніше монети були зі справжнього золота, а як справа пішла гірше, стали додавати мідь. Але держава платила поганими монетами, а податі ними отримувати не хотіла: «Або давай старі монети, або, якщо даєш погані нові, то доплачуй». А якщо хтось утік і не платить податків, то за нього заплатять сусіди! Звідки візьмуть? Податкового інспектора це не обходить… А щойно податок стає більшим за визначений, немає сенсу його платити — простіше сплатити частину податку особисто збирачам.

Ось так за чотири століття Візантія втратила всю Африку й Азію. Через дрібницю — занадто високі податки, які надто старанно стягували з легкої руки Юстиніана і Феодори. Імперія потрапила у вирву — що сильніше борсаєшся, то швидше потонеш. Для цього достатньо один раз помилитися в масштабі амбіцій. Юстиніан замовив вагу, яку не міг узяти, і, звісно, впустив штангу.

ОСОБИСТЕ ЩАСТЯ

Але особисто йому жилося непогано. Вірна й розумна дружина завжди дбала про нього, багато спала, щоб бути свіжою й радісною, наносила парфуми й завжди йшла назустріч усім його бажанням, не тільки інтимним, а й державним, що важливіше… Імператор і повія жили душа в душу, і, якщо торкатися лише цього аспекту, вони тільки виграли, чого не сказати про країну.

Сам Юстиніан прожив щасливе життя, насолодився подружнім щастям і впевненістю, що все добре, аж ось він помер — і все пішло шкереберть. Чи влаштувало б його більше життя в нещасті важкій праці, але таке, що виводить державу на правильний шлях? Утім, чому мова тільки про нього, — а вас?

Історія звеличила Юстиніана й Феодору понад усяку міру, їхні мозаїчні зображення у зведеному за їхнім же велінням соборі Святої Софії (збудованому на місці згорілого під час того самого повстання «Ніка») й досі сяють усіма барвами — мозаїки не тьмяніють. А ось те, що в соборі вже мечеть, вони не планували, але хто ж міг це знати? Якщо хтось навіть розповість нам, що буде через сто років, — ми не повіримо. Як не повірило б обшарпане дівчисько, донька циркового служителя, якби їй розповіли про її життєвий шлях.

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media