МОНОПОЛІЯ НА ЗНАННЯ: як грабунок став рушійною силою науки

Експерт зі стратегічних комунікацій

МОНОПОЛІЯ НА ЗНАННЯ: як грабунок став рушійною силою науки

Механічний тигр із палацу Тіпу Султана в Майсурі (Індія) колись виставлявся в лондонській штаб-квартирі Ост-Індської компанії / nature.com

Відвідуючи музеї Європи, ми із захопленням милуємося численними колекціями стародавніх артефактів. Завдяки працям видатних науковців у нас є змога краще пізнати східну культуру, ознайомитися з величною історією та традиціями країн Азії. Однак чи замислюємося ми над тим, якою ціною здобуті ці знання? Чи усвідомлюємо ми справжню природу влади, яка неможлива без контролю над знаннями? Давайте розбиратися в цьому разом із журналом Nature, що розповів про одне з останніх наукових досліджень на цю тему.

«ЦИВІЛІЗОВАНИЙ» ГРАБУНОК

Засновника Азійського товариства Бенгалії Вільяма Джонса впевнено можна назвати винятковою постаттю. Досконало володіючи 13 мовами, він був одним із перших, хто став для європейців провідником у світ індійської культури. Джонс відкрив індоєвропейську мовну сім’ю і зробив дуже багато для становлення порівняльної міфології, зіставивши історії про богів у Стародавній Греції, Стародавньому Римі та Індії. Індійською культурою Джонс був дійсно щиро захоплений, що не заважало йому як судді Верховного суду в колоніальній Бенгалії бути частиною жорстокої системи гноблення. У 1790 році, виступаючи перед Азійським товариством, Джонс заявив: «Ми перенесемо до Європи всі науки, мистецтво та літературу Азії». Тобто обмежуватися грабунком виключно матеріальних ресурсів британці не збиралися. Звичайно, у колишніх імперіях сьогодні не надто полюбляють згадувати про свої геть нешляхетні діяння.

Свого часу була популярною думка, що насправді колонізація Індії економічно не була особливо вигідною для Британії. Однак міф про імперську «благодійність» остаточно розвіяло дослідження відомого економіста Утси Патнаїка, який переконливо довів, що в період з 1765 до 1938 року Велика Британія викачала з Індії загалом близько 45 трильйонів доларів. Для порівняння: ця цифра у 17 разів перевищує нинішній річний ВВП Сполученого Королівства. Патнаїк стверджує, що ця сума є дуже «консервативною», оскільки точні розміри цього приголомшливого грабунку підрахувати неможливо. За 200 років британського правління в Індії майже не було зростання доходу на душу населення. У другій половині XIX століття доходи в Індії впали вдвічі, на 1/5 скоротилася середня тривалість життя, десятки мільйонів померли від голоду, спричиненого колоніальною політикою.

МЕНШЕ ЗНАНЬ — ЛЕГШИЙ ТЯГАР КАЙДАНІВ

Ост-Індська компанія збирала в Індії податки, після чого приблизно третина цих доходів поверталася в обіг — на відібрані в індусів гроші скуповувалися товари, вироблені самими індусами. Частина їх ішла на відшкодування британських потреб, а частина реекспортувалася до Європи, де на отримані кошти закуповувалися стратегічні товари: залізо, смола, деревина. Без фантастичних прибутків, одержаних від цієї грабіжницької схеми, жодна промислова революція в Англії була б неможливою. У 1858 році, коли місце Ост-Індської компанії зайняла держава, цю схему було вдосконалено таким чином, що все золото й срібло, яке мало йти індійцям в обмін на експорт, осідало в Лондоні. Індійські доходи Велика Британія використовувала для військової експансії в інші регіони світу та заселення європейцями Канади, Австралії та подібних територій.

Однак не лише контроль над грошима, а й контроль над знаннями був підґрунтям колоніальної політики. Уоррен Гастінгс, перший генерал-губернатор Індії у 1773–1785 роках, стверджував, що накопичення британцями знань «полегшує тягар ланцюга, який тримає тубільців у підпорядкуванні». Ост-Індська компанія спочатку безпосередньо не фінансувала збір і передачу знань про науку та природу в тих частинах Азії, які перебували під її контролем. Однак багато хто з її співробітників займався колекціонуванням стародавніх рукописів, карт, каталогів, ботанічних малюнків, артефактів та зразків флори й фауни, і все це накопичувалося в сховищах колоніальної Індії. Багато чого потрапляло туди внаслідок організованого грабунку, а потім відправлялося до Європи.

НАУКА ЯК ІНСТРУМЕНТ КОЛОНІАЛІЗМУ

Цій маловідомій стороні колоніального капіталізму присвятила свою нову книгу «Монополізація знань: Ост-Індська компанія та друга наукова революція у Британії» (2025) історик науки та техніки Джессіка Реткліфф. Вона показує, як іноді складно й суперечливо переплітаються історія науки та історія імперій. І ці переплетення мали найсерйозніші наслідки для розвитку наукових знань та практик у Британії й у всьому світі. Ост-Індська компанія використовувала «корпоративну науку» не лише для видобутку природних ресурсів. Вона надавала також і культурні ресурси, необхідні для здійснення колоніальної влади. Компанія фінансувала будівництво мережі астрономічних обсерваторій для визначення довготи, ведення обліку часу та відстеження погодних умов, необхідних для збільшення сільськогосподарського виробництва.

Вона пішла на цей крок з вимушених обставин, оскільки наслідки голоду, спричиненого надмірним оподаткуванням, ставали дедалі страшнішими. Навіть армія перетворилася на «форму інституціоналізованого знання». Приміром, геодезія та астрономія були надзвичайно важливими для узгоджених, експансіоністських військових кампаній. Недаремно створювалися й ботанічні сади — вони сприяли формуванню ботанічних знань і практик, що відігравали важливу роль у виробництві таких прибуткових товарів, як чай, конопля, льон, каучук та індиго. А для аналізу та узагальнення накопичених знань якраз і організовувалися такі дослідницькі інститути, як Азійське товариство Бенгалії.

МУЗЕЇ — ПАМ’ЯТНИК ШОВІНІЗМУ?

Розпуск Ост-Індської компанії не поклав край її науковій діяльності. Її життя тривало у культурному просторі. Розміщуючи приватні колекційні предмети в численних музеях, компанія робила їх широко доступними, перетворюючи таким чином свої активи на «суспільну науку». Частково як відповідь на ліквідацію Ост-Індського дому в 1861 році з’явився амбітний проєкт «Темз-Махала» — величезного музею Індії на берегах Темзи. У ньому планувалося зібрати докупи розрізнені наукові колекції компанії. А також створити на його базі Інститут Індії, що включав би бібліотеку, музей, дослідницький центр і навчальний заклад для державних службовців. Однак здійснитися цим грандіозним задумам завадила нестача коштів. Награбовані Ост-Індською компанією зразки та рукописи, як і раніше, перебували в різних місцях — Британському музеї, Музеї Вікторії та Альберта, Королівських ботанічних садах Кью, Музеї природної історії тощо.

Сьогодні громадськість майже не згадує про роль науки в історії Ост-Індської компанії та роль колоніального капіталізму у становленні британських наукових установ. Приватна монополізація ресурсів Азії підживлювала «другу наукову революцію» у Британії — перша, нагадаємо, відбулася у XVII столітті. Вона сприяла подальшій професіоналізації та спеціалізації вчених, поділу наук на природничі та соціальні. Численні колекції, вивезені з колоній, стали незамінними джерелами для досліджень. Водночас створення «орієнталістських» публічних музеїв підживлювало британський культурно-релігійний шовінізм та расистські теорії, які розквітали в цей період. Розповідаючи про минуле, книга Реткліфф є навдивовижу актуальною. Вона не тільки дозволяє зрозуміти складну взаємодію приватних і суспільних інтересів в епоху колоніальних імперій, а й показує взаємозв’язок «державної» та «корпоративної» науки в сучасному світі.

Оригінальне дослідження: