СПАДОК НЕМИРОВА: шляхетна слава і трагедія княгині Щербатової
Головний фасад палацу княгині Щербатової, початок ХХ століття / sergekot.com
Що цікавого у Немирові, питаєте? Чимало. Хоча б те, що тут жила письменниця Марко Вовчок, викладав малювання Іван Сошенко, а також навчався письменник Микола Трублаїні. До місцевої гімназії часто заїжджав видатний хірург Микола Пирогов (він тривалий час був її попечителем).
У Немирові квартирував Тадеуш Костюшко, керівник польського повстання 1794 року, національний герой Польщі, США, Литви та Білорусі, почесний громадянин Франції. Та нас, правду кажучи, цікавить розкішний палац княгині Щербатової, який до сьогодення має чудовий зовнішній вигляд, а ще історії, легенди, перекази.
Отже, Немирів, невеличке містечко за 45 км від Вінниці. Протягом сотні років з покоління у покоління Немирів переходив від одного польського магната до іншого. Містечко або продавали, або дарували родичам, або (ще краще) — жінкам. Були й ті, хто програвав його у карти… Ми ж розглянемо лише кілька особистостей, які відіграли в історії Немирова неабияку роль.
ЯК «ПРОГУЛЯТИ» МІСТО І 16 СІЛ
1802-го Немирів перепав одному польському панові з роду Потоцьких (вони володіли цими землями з кінця XVIII століття). Це був власник Умані Станіслав Щенсний Потоцький, котрий створив відомий усім нам парк «Софіївка» — для своєї улюбленої третьої дружини Софії. А от Єжи, старший син Станіслава, отримав від батька набагато щедріший подарунок — місто Немирів та 16 сіл до нього.
Шкода тільки, що синок Єжи виявився невдячним і дуже швидко батьків дарунок розтринькав. Отже, комусь потрібно було повертати місто у сімейну власність… І на диво зробила це господиня уманського парку — Софія Потоцька. За серйозну суму у тридцять мільйонів злотих вона викупила Немирів і заповіла його онукові, Болеславу Потоцькому, синові непутящого Єжи, сподіваючись, що тепер усе буде гаразд.
І тут історія пішла згідно з найкращим сценарієм. Болеслав свою рідну бабусю не підвів, бо онуком був зразковим, ще й поводився як справжній хазяїн: дбав не тільки про палац, а пам’ятав також і про людей. І витрачав чималі гроші на підтримку маєтку — збудував тут дві церкви, школу, промислові будівлі. На власні гроші Болеслав утримував також безкоштовну лікарню для бідних і притулок.
ГОРІЛКА NEMIROFF ТА НАРОДЖЕННЯ КНЯГИНІ МАРІЇ
Далі містечко отримала як посаг дочка Болеслава Марія. Її чоловік, граф Григорій Сергійович Строганов, теж зробив дещо корисне — в 1872 році заклав у Немирові першу гуральню — винокурню, на той час вона була найбільшою на Поділлі. Власне, та гуральня, вдосконалена та модернізована, працює й нині, вона стала всесвітньо відомою вже в наші дні. Продукція під торговою маркою Nemiroff продається у понад 80 країнах.
Але трохи раніше, у 1857-му, в сім’ї Григорія та Марії Строганових народилася дочка Марія, онука Болеслава. Ця нова власниця, без перебільшення, й прославила місто. Марія, котра стала дружиною колезького радника Олексія Григоровича Щербатова, продовжила батькову справу — розширила винокурний бізнес, налагодила постачання продукції заводу за кордон.
А щоб гроші не гуляли, заклала в містечку полотняну фабрику і майстерні з виробництва килимів, мережив і вишивки. Ця немирівська продукція експонувалася на Всеросійській виставці 1913 року в Києві, і успіх був шалений. Марія відкрила ще одну безкоштовну лікарню для бідних, гімназію та монастирську школу для дівчаток.
У Немирові вимостили вулиці, на яких з’явилися електричні ліхтарі. Княгиня фінансувала також будівництво Київського політеху, завдяки її коштам найздібніші місцеві діти навчалися у Києві та Одесі.
ВОРОЖІННЯ Й БУДІВНИЦТВО ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ
І вона ж, Марія Щербатова, остання немирівська поміщиця, побудувала тут новий розкішний палац, який став окрасою містечка. 1880 року за наказом княгині Щербатової старий палац було розібрано, і з 1885-го на його місці почалося будівництво нової резиденції.
З Праги прибув на запрошення Марії чеський архітектор Іржі Стібрал, з котрим вона познайомилась ще 1866-го у Венеції. Він втілив мрію княгині — збудував палац, який вона начебто бачила колись в Англії. Хоча перший варіант проєкту замовниці не сподобався…
Якщо вірити легенді, одного разу ворожка розповіла Марії Щербатовій, що усе життя її буде тісно пов’язане з будівництвом палацу, вона буцімто сказала: «Доки він будується — ти живеш, як побудуєш — смерть твоя й настане». Певне, тому палац у Немирові так і не було добудовано. 1917 року закінчили основні роботи, однак щодо оздоблення — воно все тривало й тривало. Як внутрішнє, так і зовнішнє.
Побудований палац Щербатової з місцевого вапняку. Архітектурний стиль — неокласицизм. Вражає чотириколонний портик іонічного ордера з балюстрадою. Він прикрасив парковий фасад. Мармурові скульптури левів бачимо перед парадними сходами. В новому палаці опинилися елементи декору зі старого батькового: білий мармуровий камін з каріатидами та два медальйони теж з мармуру. На радість людям більшість деталей декору збереглося й до сьогодні.
Щодо парку. Його заклав Вінсент Потоцький століттям раніше, а от Марія Щербатова спромоглася парк збільшити до 85 га. На його території нині росте понад 150 видів дерев і кущів. Парк містить французьку частину, та має й частину, яка характерна для англійського «природного» парку.
Кажуть, тут і досі ростуть «дерева любові», завдяки ним зміцнюється кохання молодих пар. А зобов’язана ця легенда своєю появою тому ж Вінсенту Потоцькому. Власним кріпакам він начебто дозволяв одружуватися після того, як вони посадять у парку хоча б кілька дерев. Ось закохані селяни й засадили парк «деревами любові», бо хотіли якнайшвидше побратися.
Під час Першої світової війни у палаці княгині Щербатової був розміщений військовий лазарет, сама вона працювала в ньому сестрою милосердя. А разом з нею — три дочки Столипіна (вони були ріднею княгині). Потім почалася революція.
За доброчинну діяльність немирівчани княгиню Щербатову любили й поважали, тож завдяки високій репутації серед жителів міста маєток залишився за Щербатовою. Християн Раковський, на той час голова Раднаркому України, видав наказ ревкому про недоторканість її родини, їхнього палацу та парку.
СМЕРТЬ КНЯГИНІ
Однак кінець виявився нещасливим. У січні 1920 року до Немирова увійшов підрозділ Червоної армії, в лавах якого був такий собі Андрій Лісовий, п’яниця та нікчема, що до того ж люто ненавидів Щербатових. Вночі 20 січня, бувши напідпитку, Лісовий з трьома червоноармійцями розстріляв у парку біля самого палацу трьох жінок.
Це були 62-річна княгиня Марія Щербатова, її дочка Олександра та їхня подруга Марія Гудим-Левкович. Після чого ці нелюди смертельно поранили 23-річну Ольгу Столипіну, дочку прем’єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна, невістку Щербатової.
Черниці місцевого жіночого монастиря поховали вбитих у простій могилі біля церкви, не в родинному склепі. Проте злочинці не залишилися безкарними — місцеві жителі вчинили самосуд над ними й розстріляли цих покидьків…
У 1921-му палац «націоналізувала» радянська влада. Спочатку тут відкрили будинок відпочинку, а згодом — санаторій «Авангард».
Така невесела доля спіткала господиню цих чудових угідь і прекрасну людину Марію Щербатову. Та все ж хочеться сподіватися: те, що її витвір досі служить людям, її б потішило. До того ж вона таки звела палац, який бачила у мріях!
