БОРИС БУРДА: як кібернетика припинила бути псевдонаукою
Арт: Даніель Мартін Діас / instagram.com
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
У передмові до «Туманності Андромеди» Івана Єфремова, виданої 1965 року, зазначено: «Слова „кібернетика“ та „ген“ потрапили на сторінки журналу „Техніка — молоді“ зі сторінок…» Якого журналу?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
«Крокодила», звичайно, — де ж іще писати про псевдонауки?
ЗВІДКИ СЛОВО
Слова, споріднені з цим, є й у давньогрецькій, і в латині. Кермо латиною — губернакулум, той, хто ним керує, по-нашому керманич — це, звісно, губернатор (ми ж бо таке думали, а губернатор насправді хіба що трохи старший за звичайного матроса). А в Елладі майстра, який вправно керував колісницею, могли назвати словом «кібернетикос» — сенс той самий. Платон іменував кібернетикою мистецтво управління державою, яка, подібно до корабля, потребує вірного курсу. А 200 років тому француз Ампер у своїй класифікації наук залишив місце для науки про правильне керівництво, яку теж запропонував звати кібернетикою (назвеш щось грецькою — одразу стане зрозуміло, що це наука!). Наступний крок у використанні цього слова зробила геніальна дитина, яка недарма назвала свої мемуари «Колишній вундеркінд». У півтора року він знав усі літери, в три — читав уголос англійською, у п’ять — грецькою та латиною… Стаття про нього в New York World 1906 року мала скромну назву «Найвидатніший хлопчик у світі». У 14 років він став бакалавром престижного Коледжу Тафтса, у 18 (це не помилка!) — доктором філософії Гарварду. На Першу світову війну його не взяли через проблеми із зором, під час Другої він вчинив розсудливіше — всю війну займався науковими аспектами управління зенітним вогнем. Підсумком його праці стала книга про нову науку — кібернетику.
І ЗА ЩО ЇЇ?
Книга вийшла у 1948 році, і цей час виявився вкрай несприятливим для становлення та сприйняття нової науки в СРСР. Саме цього року відбулася сумнозвісна сесія ВАСХНІЛ, на якій влаштували погром генетики. Але генетика в СРСР хоча б існувала — було що піддавати критиці, а звідки взялася війна з кібернетикою, яка тільки-но з’явилася? Пов’язана в нашій свідомості з науками про комп’ютери, справою дуже потрібною, причому військовим чи не більше, ніж цивільним, кібернетика начебто мала б максимально схвалюватися й гарячково розвиватися. Аж тут ось, будь ласка, — знайшли ворожу ідеологію. Втім, куди ж СРСР без неї, ворожої ідеології? Як це тоді траплялося, придушення кібернетики почалося зі статті не в науковому журналі, а в «Літературній газеті», що не мала жодного стосунку до науки, — сталося це 5 квітня 1952 року.
Стаття мала таку назву: «Кібернетика — наука мракобісів». Автора знаю, але називати не збираюся — він на це не заслуговує, Геростратів ніяк не називають. За нею з’явилися інші… Цікавою є сама добірка тих, хто таврував кібернетику. Колишній поет-конструктивіст, один із авторів скандальної книги про Біломорканал. Лауреат Сталінської премії за організацію виробництва зброї, розвідник на пенсії. Лікар-психіатр, активний борець із генетикою, докторську дисертацію не захистив, псевдонім — Матеріаліст. Орли… Таких ключових статей було навіть не надто багато — вони просто оголосили про державну політику в цьому питанні не тому, що були якісь радянські кібернетики, з якими боролися, а для підтримання загальної атмосфери страху й слухняності. Якщо ідеологія не лякає, навіщо вона взагалі? Щоб усі сиділи тихо…
ІДЕАЛІСТИ, ІНШОПЛАНЕТЯНИ, ЗБОЧЕНЦІ…
А які, власне, звинувачення висували проти кібернетики? Чим вона конкретно погана? Спробую пояснити цитатами з цих статей. Ось, приміром, така: «Імперіалісти мріють про такий стан речей, коли ніхто не загрожуватиме їхньому пануванню. Роботи, тільки роботи їх влаштовують». Автор — вищезгаданий Матеріаліст. А це уривки зі статті «Філософського словника» 1954 року «Реакційна псевдонаука»: «Заперечує якісну своєрідність закономірностей різних форм існування та розвитку матерії… яскраво відображає одну з головних рис буржуазного світогляду — його нелюдяність». І такого — на дві сторінки… Ось це трохи конкретніше: «Розпалювачі нової світової війни використовують кібернетику у своїх брудних практичних справах», «…є… ідеологічною зброєю реакції, засобом здійснення її агресивних військових планів».
Замініть слово «кібернетика», скажімо, на «артилерія» і забороніть її! Були й глобальні закиди — у підготовці до поневолення людей іншим розумом. А як вам звинувачення у позбавленні людей можливості розмножуватися «старим звичним способом»? Після цього твердження, що кібернетики говорять про необхідність винищення більшої частини людства, вже й не дивує… І доказів не чекаєш. Навіть цікаво, кому від цієї агітаційної кампанії була реальна користь (мізерні гонорари авторам згаданих текстів аж ніяк її не окупають). До того ж СРСР, наприклад, вочевидь лише шкода, причому величезна. Просто тому, що керований корисливими брехунами неосвічений натовп не може обійтися без погромів і лінчувань? Хіба що…
ОПІР
З кібернетикою старалися менше, ніж з генетикою, — чи то повірили, що все й так само минеться, чи то занадто мало часу сплинуло від початку цієї кампанії до 5 березня 1953 року… Щоправда, смерть Сталіна сама по собі всього цього не припинила, але щось почало змінюватися. У всякому разі, рівень жаху, який нагнітався, почав спадати. Коли щось гарне відгороджують парканом, цей паркан неодмінно починають потайки штовхати — раптом упаде… Один із найвидатніших математиків світу Ляпунов і завідувач обчислювальним центром МО СРСР Кітов провели низку семінарів із питань, що стосувалися кібернетики, — навіть слово це називали вголос. Обійшлося, не стали чіпати… До СРСР потрапило й кілька примірників книги Вінера — у спеціальне сховище, звісно, але вони були. Її навіть переклали російською — один із перекладів робили за участю відомого письменника й дисидента Копелєва.
Недивно — цю книгу обговорював увесь науковий світ, а інтерес до неї жартома прозвали «вІнеричною хворобою» (на щастя, нешкідливою). Не все йшло гладко. Того самого Кітова за два листи до Хрущова, в яких висувалася ідея створення обчислювальної мережі, подібної до Інтернету (на десятиліття раніше за американців), покарали по повній — виключили з партії та звільнили з посади. Втім, чи так уже погано, що такого науковця вигнали з такої партії? Логіка є… А взагалі, кампанію проти кібернетики вочевидь проводили абияк — начебто навіть нікого не розстріляли… Можливо, тому, що партійний апарат у ті роки займався більш нагальними справами, на зразок боротьби за владу, і просто не встигав забивати по капелюшок. А без великих зусиль заборонити таку корисну річ було великим клопотом…
ХЕПІ-ЕНД?
У 1958 році книгу Вінера просто видали російською мовою, і вже ніхто за це не постраждав. А трохи пізніше, 1961-го, вийшла велика збірка статей під редакцією академіка Берга з примітною назвою «Кібернетику — на службу комунізму». Було зрозуміло, що заборона на кібернетику зникла навіть теоретично, і процес переслідувань завершився. Хто сумнівається, може подивитися кадри з фільму «Кавказька полонянка» зі словами: «…і принцеса від злості повісилася на власній косі, бо він абсолютно точно підрахував, скільки зерен у мішку, скільки крапель у морі. Тож вип’ємо за кібернетику!» Фільми Гайдая безжально різали, проте цього епізоду ніхто не чіпав. Можливо, це й не були аж надто страшні переслідування? Не хвилюйтеся, вони дали свої результати. Коли на початку 70-х єдиним стандартом РЕВ стали комп’ютери ЄС ЕВМ (тобто вже застаріла американська система IBM 360), це одразу визначило переможця комп’ютерних перегонів. І до цього моменту тут не змінилося НІЧОГО! Ось така зараза — ці ідеологічні рішення — і навіть не тому, що ідеологи апріорі дурніші за фахівців. Руйнується сама процедура ухвалення рішення, з уже зібраними фактами її й не потрібно співвідносити, аби тільки начальник схвалив. Але ж схвалення начальника самого начальника вкрай рідко переживає…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
