КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: нащадок запорозьких козацьких старшин Володимир Вернадський — творець науки біогеохімії

 

ПОЛІМАТИ

 

Зараз сказати про професію людини «науковець» зовсім недостатньо. Який учений, у якій галузі науки? Компетенції філолога, геолога, астронома та математика якщо і перетинаються в якихось питаннях, то в абсолютно загальних — скажімо, чи варто мити руки перед їдою. Тут усі за.

Чи так було в античні часи? Якщо вже людина виявлялася любителем мудрості (тодішньою мовою «філософом»), то вона вже була змушена любити цю саму мудрість, як сучасний чоловік законну дружину, — не за якісь окремі гідності, а неодмінно всю цілком.

Наприклад, Аристотель відзначився у всіх галузях сучасної йому науки — логіки, фізики, астрономії, зоології, ботаніки, механіки, метеорології, риторики, поетики, метафізики, політики… Його вчитель Платон навіть звинувачував його в недоречній балакучості — заздрив, чи як?

Минув час, наука розрослася, й однієї вченої голови для її повного усвідомлення перестало вистачати. Вчений-алхімік знав одне, вчений-астролог — інше, а вчений-екзорцист не знав ані того, ані іншого — лише як виганяти з грішників бісів, а як це робити, біс його зна…

Досягнувших успіхів у різних науках одночасно в міру їх ускладнення ставало дедалі менше — пізніше їх зватимуть енциклопедистами, або поліматами. Безперечними поліматами були Леонардо да Вінчі, Роджер Бекон, Михайло Ломоносов… ще когось і згадаєш не одразу.

А щоби наш сучасник одночасно досяг результатів у таких різних науках, як геологія, геохімія, ґрунтознавство, метеоритика, біогеохімія, кристалографія, філософія, мінералогія, палеонтологія, радіогеологія, а одну з них навіть заснував — це велика рідкість.

Але саме про таку людину я спробую розповісти.

 

КОРІННЯ РОДУ

 

Його батько, нащадок запорозьких козацьких старшин, вважав засновником свого роду литовського шляхтича на ім’я Верна, який перейшов на бік Хмельницького, але був захоплений поляками в полон і страчений. Від трьох його синів-козаків нібито пішов цей численний рід.

Дід нашого героя Василь вислужив спадкове дворянство та взяв прізвище від імені засновника роду — Вернадський. А його батько Іван викладав економіку і служив чиновником з особливих доручень при міністрі внутрішніх справ у чині дійсного статського радника.

Цікаво й те, що сестра діда Василя була рідною тіткою батька відомого письменника та правозахисника Володимира Галактіоновича Короленка. Тож автор «Сліпого музиканта» доводиться йому троюрідним братом, хоча чи підтримували вони знайомство, мені невідомо.

1863 року в Івана Вернадського народився син, якого назвали Володимиром. Дощовий клімат Санкт-Петербурга не дуже був корисним для здоров’я дитини, і в п’ятирічному віці батьки перевезли його до Харкова — ближче до батьківщини предків. Якийсь час він жив і в Києві.

 

ШКІЛЬНІ РОКИ

 

1873-го, у віці 10 років, він вступив до першого класу Харківської класичної гімназії. Чи не пізно для першого класу? За тодішніми поняттями — ні. До першого класу гімназії йшли, вже вміючи читати, писати та володіючи ще цілою низкою знань — їх перевіряли на вступних іспитах.

У спогадах про цей час Вернадський писав, що тоді він цікавився історією України, про яку батько розповідав не зовсім те, що писалося в шкільних підручниках. На канікулах у Мілані він прочитав в емігрантській газеті про Емський указ, який забороняє друкувати книги українською мовою, та вивчив польську, щоби читати й польські книги про історію України.

До 1876 року дитина зміцніла, і батько вирішив повернутися до столиці імперії — кар’єра легше робиться ближче до престолу. Сина він прилаштував до третього класу Першої Санкт-Петербурзької класичної гімназії — досить серйозного та якісного навчального закладу, з назви зрозуміло.

Через п’ять років він її закінчив, причому виявився у своєму випуску восьмим — з огляду на традиційно сильний склад учнів цієї гімназії, досягти такого було непросто. Адже її закінчила безліч знаменитостей — хімік Бекетов, письменник Крестовський та багато інших.

 

СТУДЕНТСТВО

 

Він продовжив навчання на природничому відділенні фізмата університету Санкт-Петербурга. Складав іспит із загальної хімії самому Менделєєву, а його науковим керівником став Володимир Докучаєв — батько російського ґрунтознавства, який підказав йому тему кандидатської.

Як і багато талановитих людей того часу, він був людиною аж ніяк не зразково вірнопідданою. Швидко став членом народницького гуртка (де, до речі, і познайомився з майбутньою дружиною), за участь у студентській сходці навіть затримувався поліцією.

Дивуватися не доводиться — якщо серед особистих знайомих людини був Олександр Ілліч Ульянов, старший брат Самі Знаєте Кого, то важко навіть припустити, що поліція його ніколи не затримувала. Добре, що такий приятель хоча б не привернув його до своєї змови для царевбивства…

Доброго студента університет, зазвичай, намагається не відпускати навіть після закінчення курсу. Закінчивши університет, Вернадський залишився в ньому хранителем мінералогічного кабінету, що не дивно — саме з геологією пов’язана більшість його наукових інтересів.

Незабаром університет відрядив його до Італії, Німеччини та Франції для підготовки до професорського звання. У Парижі він ще й встиг допомогти своєму вчителю Докучаєву у підготовці експозиції «Відділ російських ґрунтів». На світовій виставці їй дали золоту медаль.

 

ПРОФЕСУРА

 

1890 року Вернадський переїжджає до Москви і стає спочатку приват-доцентом Московського університету, 1898 року — його екстраординарним професором, а 1902-го — ординарним професором. У 1897 році він захищає докторську дисертацію, теж з мінералогії.

Рухалася не лише університетська кар’єра, а й загальнонаукова. 1908 року його було обрано екстраординарним академіком мінералогії (це щось на кшталт нашого члена-кореспондента), а 1912-го — і ординарним академіком (це як повний академік у нас: такі були ранги).

Почалася і його політична кар’єра: у 1906 році його обрали членом Державної ради від Академії наук та університетів (вибори проходили за квотами). Думу I скликання швидко розпустили, але у 1908 року його було обрано у Державну раду вдруге, вже надовго.

У 1911 році його університетська кар’єра перервалася після циркуляра міністра освіти графа Кассо, який заборонив усі збори студентів. Ректор і два проректори подали протест — і їх також вигнали. Тоді ціла група професорів, зокрема Вернадський, покинули університет.

 

РАДІОЛОГІЯ

 

Не займаєшся адмініструванням — більше часу для науки. У 1910 році на зборах Академії наук Вернадський виступив з доповіддю «Завдання дня в галузі радію», в якій виклав програму пошуку уранових руд та оволодіння енергією розпаду атомного ядра.

«Перед нами відкриваються в явищах радіоактивності джерела атомної енергії, що в мільйони разів перевищують джерела сил, які малювалися людській уяві. З надією та побоюванням вдивляємося ми в нового союзника та захисника», — писав він 1911 року.

Адже навіть у літературі першим описав використання принципу ядерного розпаду знаменитий Герберт Уеллс у романі «Світ звільнений», причому зробив це лише 1914 року, чотирма роками пізніше Вернадського. Тож Вернадський ще й батько-засновник ядерної енергетики.

До речі, трохи згодом, у січні 1922 року, з його ініціативи у Петрограді було створено Радієвий інститут Академії наук. Вернадський був призначений його директором і обіймав цю посаду до 1939 року. А 1937 року в Радієвому інституті побудували і пустили перший у Європі циклотрон.

 

РЕВОЛЮЦІЯ

 

Лютневу революцію Вернадський прийняв, в якості члена ЦК партії кадетів брав у ній участь. Коли міністром освіти Тимчасового уряду став академік Ольденбург, він запросив Вернадського заступником. Проте 25 жовтня скасувало усі його плани.

Міністрів Тимчасового уряду заарештовували без розбору, а Вернадському цього зовсім не хотілося. Він поїхав до свого полтавського маєтку Шишаки і став підшуковувати собі роботу, на якій його не одразу заарештують. І пропозиція такої роботи не забарилася.

Міністр закордонних справ при Скоропадському, відомий історик Дорошенко, писав: «Коли ж 1918 р. виникла Українська Держава, то організатором Української академії наук став член Петербурзької академії наук В. І. Вернадський». Вернадський і став першим її президентом.

Він проводив велику організаційну роботу, читав курс геохімії в Київському університеті. Але за погодженням з тодішнім міністром освіти Василенком громадянства України він не приймав, і коли гетьман Скоропадський запропонував йому громадянство — відмовився.

 

 

ТЕМА ДЛЯ ДИСКУСІЙ

 

Це рішення Вернадського часто викликало питання національно стурбованої частини співгромадян — як це так, не бере громадянство, коли сам гетьман пропонує? Та ще й про членів Центральної Ради говорить різко, називаючи недоученими студентами і дивуючись їхній безшабашності.

Востаннє цю тему знову почали мусувати після рішення помістити портрет Вернадського на найбільшу українську купюру — 1000 гривень. Пропонували альтернативні кандидатури, обурювалися вже випущеною купюрою — начебто Володимир Святий був громадянином України.

Я вже звик до таких самозваних мандатних комісій — користувачів інтернету не сіють, не жнуть, вони самі родяться. Один такий обурився тим, що я відніс до наших знаменитих земляків офтальмолога Філатова. Це про людину, яка прожила в Одесі з 1908 по 1956 рік…

Такою людиною був Вернадський  — як і будь-який великий учений, він не довіряв національно заклопотаним, причому російським не менше, ніж українським. Вийшов із партії кадетів, членом ЦК якої був, — зокрема, через розбіжності в позиції з національного питання.

Але зрештою розум переміг: перший президент Української академії наук залишився на купюрі — він зробив для країни більше, ніж натовп тих, що голосно зізнаються їй у коханні. Любити країну — особиста справа кожного, а обов’язок патріота — робити все, щоб її поважали, і з цим у Вернадського все ОК.

 

ЗМУШЕНЕ ПОВЕРНЕННЯ

 

Створена Вернадським академія проіснувала недовго — Київ зайняв Денікін, і її розігнали. Вернадський їде до Ростова і Новочеркаська, зустрічається з Денікіним, проте від результатів розмови жахається. Вчений їде до Криму, сподіваючись звідти вирушити до Англії, — на нього вже чекає крейсер.

Але він хворіє на висипний тиф і місяць перебуває на межі життя й смерті. Його вмовляють залишитися там в якості ректора Таврійського університету. Після захоплення червоними Криму Вернадський встигає зарахувати до університету 150 білих офіцерів, що рятує їх від розстрілу.

Подальше від нього не залежить — Кримрівком направляє його і ще кілька професорів у розпорядження Наркомпросу до Москви. Про нього окремо пишуть в особистій характеристиці: «Незважаючи на великі наукові заслуги Вернадського, залишення його в Криму є політично неприпустимим».

Його направляють до Петрограда, завідувачем Метеоритного відділу музею РАН. Але вже 14 червня 1921 року Вернадського заарештовують та звинувачують у шпигунстві — тобто неминучий розстріл. Щоправда, незабаром його звільняють, тодішній президент РАН Карпінський зміг заступитися за нього перед Леніним.

 

РАДЯНСЬКИЙ ФУНКЦІОНЕР

 

В 1922 році Вернадський бере участь у створенні Радієвого інституту, який очолював до 1939-го. Він організовує експедиції з пошуків радіоактивних руд. Як завідувач Метеоритного відділу, він домагається відправки експедиції Леоніда Кулика на місце падіння Тунгуського метеорита.

Вченого шлють до Парижа — читати курс геохімії в Сорбонні. Його фундаментальна праця «Геохімія» виходить там французькою мовою. Але закінчується термін відрядження, і Вернадський повертається, хоча його син та дочка вже давно за кордоном — син в Америці став професором Єльського університету.

Після повернення з Парижа 1926 року він продовжив творчу самостійну роботу. Сформулював концепцію біологічної структури океану, за якою життя в океані сконцентровано в «плівках» — географічних пограничних шарах різного масштабу.

1927 року організував в Академії наук СРСР Відділ живої речовини. Не плутайте його з великою улюбленицею партії, лжевченою Ольгою Лепешинською — під цією назвою він мав на увазі зовсім інше, загальну сукупність усіх живих організмів біосфери нашої планети.

 

ВІД БІОСФЕРИ ДО НООСФЕРИ

 

Саме Вернадський і став основоположником сучасного вчення про біосферу. Нині роль цього вчення лише зростає у зв’язку з успіхами екології, для якої поняття біосфери є основним моментом — без нього не можна оцінити вплив людства на природу.

Згідно з вченням Вернадського, біосфера під впливом досягнень науки і праці людини поступово переходить у новий стан. Сам Вернадський запропонував називати його ноосферою. Якщо старогрецькою біосфера — сфера життя, то ноосфера — це сфера розуму.

У працях Вернадського зазначено низку конкретних умов, необхідних для становлення та існування ноосфери:

— заселення людиною всієї планети,

— різке перетворення засобів зв’язку та обміну між різними країнами,

— посилення зв’язків, у тому числі політичних, між усіма державами Землі,

— переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері,

— розширення меж біосфери та вихід у космос,

— відкриття нових джерел енергії,

— рівність людей усіх рас та релігій,

— збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики,

— свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських та політичних побудов та створення у суспільному та державному устрої умов, сприятливих для вільної наукової думки,

— підвищення добробуту трудящих. Створення реальної можливості не допустити недоїдання, голоду та злиднів і послабити вплив хвороб,

— розумне перетворення первинної природи Землі з метою зробити її здатною задовольнити всі матеріальні, естетичні та духовні потреби чисельно зростаючого населення,

— виключення воєн з життя суспільства.

Останню умову В. І. Вернадський вважав особливо важливою для створення та існування ноосфери.

 

ВІЙНА ПІД КІНЕЦЬ

 

7 травня 1941 року Вернадський пише у щоденнику: «Кажуть, німецькі війська на кордоні. Гадаю, що вони з нами не церемонитимуться і пустять у дію гази… «Любов до Сталіна» є фікцією, якій ніхто не вірить. Майбутнє тривожне. Я впевнений у силі російського (українського тощо) народів. Він встоїть».

Під час війни Вернадський був евакуйований до Казахстану. Він продовжував наукову роботу, зробив важливу доповідь «Про геологічні оболонки Землі як планети», а 13 березня 1943 року подав президенту академії доповідь про необхідність поновлення роботи Уранової комісії.

1943 року, до 80-річчя від дня народження, «за багаторічні видатні роботи в галузі науки і техніки» В. І. Вернадський отримав Сталінську премію І ступеня, половину її передав до Фонду оборони, а половину — членам сімей загиблих та репресованих товаришів по службі.

Ставлення вченого до своєї країни стало настільки складним, що коли в 1943 році він повернувся до Москви, то спробував переїхати до дітей у США. Але при цьому Вернадський хотів залишатися громадянином СРСР, і не дивно, що попри відвідування посла США він не зміг здійснити задумане.

6 січня 1945 року Вернадський помер у Москві і був похований на Новодівичому цвинтарі. На його могилі було встановлено пам’ятник роботи скульптора Зіновія Віленського. Проте це далеко не єдине, що було зроблено для увічнення пам’яті про нього.

 

ПАМ’ЯТЬ

 

Що тільки не назвали на його честь! Два мінерали — вернадіт і вернадскіт. Гори Вернадського — під льодом Східної Антарктиди, гірський хребет Вернадського — на півночі Камчатського острова Парамушир, вулканічна гора Вернадського — в Індійському океані — і навіть кратер на зворотному боці Місяця. Про астероїд можна і не згадувати — це практично обов’язково.

Інститут геохімії в РФ, геологічний музей там же, університет у Сімферополі, Інститут загальної та неорганічної хімії Національної академії наук України, Національна бібліотека України, науково-дослідне судно — все це носить його ім’я.

Пам’ятники Вернадському стоять у Київському академмістечку, Кременчуці, Сімферополі, Тамбові, а в Полтаві їх навіть два — в аграрній академії та технічному університеті. У Петербурзі йому присвячені одразу три меморіальні дошки.

В СРСР та в Україні були випущені поштові марки, про купюру 1000 гривень я вже згадував. Про нього зняли два художні фільми — «Вибір мети» та «Сполох на світанку», а документальних фільмів — мінімум сім. 2013 року присвячені йому монети з’явилися і в Росії, і в Україні.

Загалом почестей йому не шкодують, і є за що. Подумаємо зараз про нього і ми…