«ВІДСКАНУЙ» СВОГО ПАРТНЕРА: чи спроможна наука розгадати таємницю поцілунку

Photo by Emma Fabbri on Unsplash

У середньому кожна людина віддає цьому 336 годин свого життя, витрачаючи 6,5 калорій на хвилину. Чоловіки, які роблять це перед тим, як піти на роботу, живуть на 5 років довше, більше заробляють і рідше потрапляють в аварії. Заняття це зміцнює імунітет, перешкоджає утворенню зморшок та виникненню карієсу. При цьому, хай як дивно, 10% людей у всьому світі категорично відмовляються цим займатися. Вже здогадалися, про що йтиметься? Звісно ж, про поцілунок!

НАУКА ПРО ПОЦІЛУНКИ

Навколо поцілунку виникла ціла наука — філематологія, від грецького слова phílēma — «поцілунок». І це зовсім не курйоз, а цілком серйозна наукова дисципліна. Адже філематологи вивчають один із найдавніших способів міжособистісного контакту, що виник як наслідок людської еволюції. Хоча 21 мільйон років тому, коли спільний предок сучасної людини і людиноподібної мавпи дав життя першому поцілунку, ніякої «особистості» не існувало. Втім, «особистість» — це ідея виключно західноєвропейської культури, яка з’явилася не раніше XVII століття.

У процесі розвитку цієї ідеї виникло уявлення про те, що особистість філогенетично вперше виникла у первісному суспільстві разом із певним типом соціальних контактів, а в сучасному суспільстві онтологічно формується приблизно до 14 років. Виходить, що поцілунок — різновид найскладнішого і найдавнішого соціального контакту, який з’явився раніше, ніж особистість, суспільство, мова та культура. Так що ж взагалі таке поцілунок?

Журнал Evolution and Human Behaviour дає таке наукове визначення: поцілунок — це неагресивний цілеспрямований орально-оральний контакт із певним рухом губ або ротових частин без передачі їжі. Треба сказати, звучить не надто романтично… Десь тут, мабуть, і проходить межа між наукою та мистецтвом. Уявляєте, щоб Шекспір у таких виразах описував поцілунок Ромео і Джульєтти? От і я не уявляю! Однак учених-філематологів це не зупиняє.

ПОЦІЛУНОК У СВІТІ ТВАРИН

Поведінку, що відповідає науковому визначенню поцілунку, вони виявили у найрізноманітніших живих істот — вовків, альбатросів, лугових собачок, білок, корів і равликів. А ведмеді, так ті взагалі цілуються «з язиком». Чи схильні ведмеді до «романтизму» людського типу? Це встановити складно. Хоча ми пам’ятаємо, що ведмідь у первісних уявленнях фігурував як, мабуть, найбільш людиноподібний персонаж. І ці архаїчні уявлення не позбавлені деяких біологічних підстав. Приміром, у людини й ведмедя майже однакова кислотність шлунка. Така сама кислотність у гієн та єнотів, а ось у наших «родичів» шимпанзе і горил вона набагато нижча. Це свідчить про те, що ведмеді не лише цілуються, а й харчуються як люди. Дехто з науковців навіть висунув теорію, що ранні гомініди були падальниками. Тобто наші предки спочатку були настільки хитромудрими та одночасно ледачими, що харчувалися м’ясом тварин, здобутих іншими, хижими видами. Та й обираючи об’єкт для поцілунку, вони також були не надто вибагливими.

ПОЦІЛУНОК ТРИВАЛІСТЮ МІЛЬЙОНИ РОКІВ

Еволюціоністи біологічного факультету Оксфордського університету застосували до вивчення поцілунків широкий еволюційний підхід. Вони виявили, що неандертальці, які вимерли 40 тисяч років тому, теж із задоволенням цілувалися. Причому як один з одним, так і з людьми сучасного типу, з якими час від часу схрещувалися. Дослідники знайшли в їхній слині однаковий тип бактерій, якими вони обмінювалися при контакті. Звичайно, знайомі нам примати, як-от шимпанзе, бонобо та орангутани, теж цілуються із собі подібними. Але предки сучасного людства демонстрували вочевидь набагато більшу різноманітність сексуальної поведінки, ніж ми можемо виявити у тваринному світі. Причому до формування цієї різноманітності в якийсь момент підключилася не тільки біологічна, а й культурна еволюція.

Можливо, саме тому поцілунок, здавалося б, вивчений вздовж і впоперек, як і раніше, продовжує залишатися для нас загадкою. Візьмімо хоча б той факт, що він зовсім не є універсальною людською поведінкою — поцілунок практикують лише 46% людських культур. Приміром, у Монголії чоловіки на знак любові синів не цілують, а нюхають їхні голови. Поцілунки подобаються не всім — цю особливість роду людського етнографи почали помічати ще наприкінці ХІХ століття. Скажімо, данець Крістофер Ніроп розповідав про угро-фінських чоловіків та жінок, які разом миються голими в лазні, але поцілунки при цьому вважають чимось страшенно непристойним. А француз Поль Данжуа відзначав, що для китайців поцілунок у губи настільки ж огидний, як для нас канібалізм.

ПОЦІЛУНОК — ІДЕАЛЬНИЙ «СКАНЕР»

Але на цьому дивацтва не закінчуються. Адже ні в людському, ні в тваринному світі поцілунки не дають очевидних переваг для виживання та розмноження. Принаймні, вчені на даний момент однозначно встановити це не можуть. Тому роботи у філематологів — сила-силенна! Їм належить відповісти на безліч запитань. Чому ми цілуємося? Які емоції при цьому відчуваємо? Як поцілунки впливають на стосунки? Які гормони викидаються у кров? Чому від поцілунку серце калатає сильніше? Чому в одних країнах поцілунок — норма й фігурує у ритуалах та етикеті, а в інших є вкрай непристойним? Як поцілунки пов’язані з відчуттям щастя? Як вони впливають на рівень кортизолу, продуктивність, імунітет і навіть тривалість життя?

Відповіді на ці запитання мають зовсім не абстрактний, а цілком прикладний характер. Справа в тому, що поцілунок виступає одночасно як діагностичний інструмент, соціальний клей і нейрохімічний каталізатор. Цілуючись, ми обмінюємося з партнером мільйонами бактерій та феромонів. Під час поцілунку наш організм ніби «сканує» іншу людину, оцінюючи, наскільки вона сумісна з нами на генетичному рівні. У природі такі механізми передачі інформації добре відомі. Комахи, наприклад, виділяють феромони, подаючи сигнали про небезпеку, наявність їжі або готовність до розмноження. Проблема лише в тому, що людина — не комаха, і наявність у неї феромонів викликає питання.

«А КАЗАВ, ЩО РОМАНТИК!»

Дехто з науковців вважає, що у людей функцію феромонів можуть виконувати стероїдні гормони, які виділяються з потом. У свиней та гризунів за сприйняття феромонів відповідає так званий вомероназальний орган. За різними оцінками, він наявний і в носовій порожнині 15–25% людей. Не дуже зрозуміло, чому до феромонів чутливий ніс максимум чверті людства. Однак якщо в людини феромони таки є, то поцілунок — найкраще, що природа могла б вигадати для керування симпатією та пристрастю. Невипадково, що більше ми цілуємося, то більше це заняття нас «затягує». Що недивно, оскільки у процесі поцілунку бере участь близько 30 м’язів і 5 пар черепних нервів. При цьому у мозок надходить неймовірний обсяг інформації від губ, язика, щік, носа — відомості про температуру, смак, запах і рухи партнера.

Якщо на схемі кори головного мозку окреслити ділянки, куди надходить тактильна інформація, то особливо багато місця займе частина кори, пов’язана з губами. Поцілунок — це складна комбінація викиду в кров гормонів окситоцину й кортизолу. Перший бере участь в утворенні соціальних зв’язків, а також у процесі пологів, другий — у реакціях на стрес. Цікаво, що поцілунок знижує рівень кортизолу у представників обох статей. А от рівень окситоцину він у чоловіків піднімає, а в жінок, навпаки, знижує. Виходить, що дівчатам для виникнення емоційної прихильності або сексуального збудження недостатньо одних поцілунків. Їм для цього потрібен ще й відповідний контекст — те, що ми зазвичай називаємо «романтичною атмосферою». Тож не дай Боже вам почути від розчарованої партнерки: «А казав, що романтик!»

ТАЄМНИЦЯ ЗЛИТТЯ ДУШ

За даними опитувань, проведених у США, 59% чоловіків і 66% жінок припиняють серйозні стосунки відразу після першого поцілунку. Мабуть, мозок, обробивши через поцілунок всю інформацію про потенційного партнера, сигналізує: «Стоп! Це не та людина, яка тобі потрібна! Не роби помилки, що обійдеться тобі занадто дорого!» Виходить, поцілунок є своєрідним тестом на сумісність, і це знаходить відображення навіть у мові. Те, що нам відомо під назвою «французький поцілунок», самі французи називають «душевним поцілунком». Вважається, що коли ви губами та язиком торкаєтеся язика й губ коханої людини, ваші душі зливаються. У цьому були свято переконані ще стародавні римляни. І тут ми підходимо до головного запитання: чи здатна наука раз і назавжди раціонально пояснити нам сенс поцілунку?

Про принципову неможливість цього говорив ще цар Соломон, якого Біблія вважає одним із наймудріших людей на землі. Він зізнавався, що не може осягнути лише чотири речі: шлях орла в небі, шлях змії на скелі, шлях корабля в морі і шлях чоловіка до серця жінки. І якщо науковцям до кінця не вдається розгадати секрет кохання й поцілунку, можливо, це й на краще. Погодьтеся, набагато цікавіше жити у світі, де є місце для таємниці та містики! Але тільки не для жінок вікторіанської епохи, які, щоб уникнути випадкового поцілунку, носили в роті шпильку. І лише в тому випадку, якщо ви не страждаєте на філемафобію. Виявляється, є й така страшна хвороба — панічний страх поцілунків.

Оригінальні дослідження: