ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: вейсманізм-менделізм-морганізм, і як з ним боролися
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
КАТАСТРОФА В БІОЛОГІЇ
Радянська наука робила певний внесок у науку світову. В списку нобеліатів було шестеро радянських фізиків, двоє хіміків, троє літераторів (без емігрантів Буніна та Бродського), двоє лауреатів премії миру та навіть економіст. А от у розділі «Фізіологія і медицина» — нікого! Науки, які так чи інакше пов’язані з біологією, в СРСР перебували у жалюгідному стані. Достатньо згадати розрив у врожаї наймасовішої культури — пшениці — між СРСР і Європою: у 50-ті роки — у півтора раза, а в 70-ті дійшло до трьох разів! Сам пам’ятаю неврожай 1962 року — неїстівний хліб «Забайкальський» з кукурудзою та горохом, по 15 копійок буханець у всіх булочних, а інший хліб — зовсім зрідка, і в чергах за ним стояли протягом години! Пізніше ембарго США на зерно спричинило майже повне зникнення м’яса на прилавках. Що було далі — всі знають. І багатьом із цих чудес, які призвели до того, що з СРСР було покінчено без будь-якої грізної зброї, наука зобов’язана одній-єдиній людині — Трохиму Денисовичу Лисенку (1898–1976), академіку АН СРСР, АН УРСР і ВАСХНІЛ, лауреату трьох Сталінських премій 1-го ступеня.
ПОЧАТОК КАР’ЄРИ
Він народився у Полтавській області, в селі Карлівка, в звичайній селянській родині. Юність припала на післяреволюційні роки, коли селянське походження було не мінусом, а плюсом для можливості отримати освіту та просунутися по службі. У 1921 році Трохим закінчив училище садівництва в Умані, в 1925-му — Київський сільськогосподарський інститут, а потім поїхав працювати на селекційну станцію в азербайджанському місті Гянджа.
Сучасний науковець пише: «Першим завданням Лисенка було дослідити можливість вирощування бобових покривних культур для забезпечення домашніх тварин кормом та отримання зеленого добрива. Зима 1925–1926 років була м’якою, і горох Лисенка вижив. Офіційно відряджений журналіст написав передову статтю в «Правді», яка вихваляла досягнення цього помірно освіченого селянина і суттєво перебільшила результати проєкту».
Що ж це виходить — одна сувора зима могла б позбавити радянську біологію кошмару? Не так усе просто — Лисенко дійсно був обдарованою людиною, переважно талановитим оратором і, як зараз би сказали, піарником. Будь-який свій незначний успіх він широко висвітлював у пресі, а в особистій бесіді з можновладцями йому найчастіше вдавалося переконати їх у своїй непогрішності. Так і сталося з його гучним нововведенням, що незабаром з’явилося, — яровизацією.
ЯРОВИЗАЦІЯ
Популярні пізнавальні книги, одну з яких у дитинстві читав і я, починають розповідь про яровизацію з того, що батько Лисенка Денис Никанорович посіяв навесні не яру, а озиму пшеницю, яку, взагалі-то, сіють восени. Для цього він витримав її в холодному й сирому місці. Виникає природне запитання: для чого? Можливо, він ховав зерно від розкуркулення, яке проводилося тоді? Цілком можливо… Але фактом є те, що пшениця виросла і дала врожай. Чи працює яровизація? Так, вона застосовується іноді й зараз, але до помітних приростів врожаю не призводить. Її почали активно впроваджувати: в 1935 році яровизовані посіви займали 2,1 млн га, в 1937-му — 8,9 млн га, в 1940-му — 14 млн га (при загальній площі 105,4 млн га). На початку 30-х років роботу Лисенка підтримав і академік Микола Вавилов, який вважав корисною можливість яровизації зміщувати терміни вегетації рослин, що допомагало при селекції нових сортів та давало змогу уникнути наслідків суворих зим.
А Лисенко активно піарив результати яровизації, видаючи для цього навіть спеціальний журнал. Але впровадження яровизації почало гальмуватися з простої причини — вона практично не давала приросту врожаю, вимагала великих трудовитрат при підготовці зерна, подвійної норми висіву, щоб компенсувати пошкодження зерен, крім того, зростав ризик зараження хліба найнебезпечнішим грибковим захворюванням «тверда головня»… Ще 1935 року академік Константинов дослідив значний масив даних із врожайності та дійшов висновку, що приріст урожаю становить аж 4 кілограми на гектар (Лисенко вважав, що він у 20 разів більший — також не шедевр…). Однак преса, як і раніше, вихваляла яровизацію — видатне досягнення радянської науки.
МІЧУРІНСЬКА АГРОБІОЛОГІЯ
А Лисенко на той час навіть винайшов нову науку — агробіологію. Точніше, «мічурінську агробіологію» — він вирішив підкріпити свої зусилля ім’ям Мічуріна — успішного селекціонера, відомого в усьому світі. Це було дуже зручно, адже Мічурін помер і ніяк не міг йому заперечувати. Так, Мічурін говорив про роль «виховання», тобто привчання рослини до нових умов середовища. Це якось збігається з теоріями Лисенка. Але вони ніколи не спілкувалися, спільної роботи не вели — просто ім’я Мічуріна використовувалося як рекламний хід, у цьому Лисенко був великим майстром. Зараз теорію Лисенка визначають як «механоламаркізм» — подібні погляди викладав французький природознавець Жан Батист Ламарк. Згідно з його теоріями наслідки розвитку або нерозвитку певних органів можуть передаватися у спадок — приміром, жираф постійно тягнувся за гілками, що росли високо вгорі, і сам став високим. Як і чому будь-які властивості успадковуються, Ламарк до пуття не пояснив, а Лисенку це й не було потрібно — адже сам Сталін був у певному сенсі ламаркістом, який мав свої теорії про виховання нової людини.
Згідно з Лисенком, перетворення одних організмів в інші під дією зовнішніх факторів — явище дуже поширене. Пшениця може під впливом зовнішніх умов перероджуватися в жито. Бур’ян вівсюг — не окрема рослина, просто в нього за поганих умов перероджується овес. Маленький птах вівчарик одного зі своїх пташенят годує краще за інших, і воно перероджується в зозулю. А його прихильники докладно розповіли про те, як сосна перероджується в ялину. Це насправді так? У жодному разі — просто іноді сіють пшеницю, забруднену житом, і в холоди пшениця вимерзає, а жито ні. Якщо не боротися з бур’янами, овес заростає вівсюгом — без будь-яких перероджень. А з зозулею взагалі смішно — навіть маленькі діти знають, що зозуля просто підкидає у гніздо вівчарика своє яйце. Але це хвилювало Лисенка набагато менше, ніж думка партійних ідеологів, яким він обіцяв багаторазове зростання врожаю, а коли цього не відбувалося — давав нові красиві обіцянки.
ВЕЙСМАНІЗМ-МЕНДЕЛІЗМ-МОРГАНІЗМ
Теорію спадковості, досить давно висунуту Грегором Менделем, він рішуче заперечував. Роботи не лише Менделя, а й засновника хромосомної теорії спадковості Моргана він оголосив «буржуазними», «реакційними» та «ідеалістичними», а на сумнозвісній сесії ВАСХНІЛ 1948 року навіть озвучив фразу, яка увійшла в історію: «Генетика — продажна дівка імперіалізму». Досвід Вейсмана, що відрубав хвости 20 поколінням мишей, які продовжували народжуватися з хвостами, він відкидав, посилаючись на те, що миші не є сільськогосподарськими тваринами (аякже, вони ж погано дояться, яєць геть не несуть, а м’яса від них мало), тож це взагалі буржуазний ідеалізм, який заважає радянським ученим домагатися великих надоїв і врожаїв. А Лисенко об’єднав засудження цих вчених у фразі «вейсманізм-менделізм-морганізм», що стала жахливим тавром для приречених мінімум на звільнення. До речі, академік Капіца вважав досліди Вейсмана зайвими, адже євреї продовжують народжуватися необрізаними, а жінки — незайманими…
ЗАГИБЕЛЬ ВАВИЛОВА
Знайшлося досить багато науковців, які почали заперечувати Лисенку. Змінив думку про Лисенка і Вавилов, в результаті чого прихильники Лисенка, перефразовуючи вислів Катона про Карфаген, вигадали заклик «Вавилон має бути зруйнований». Цю фразу приписують головному ідеологові Лисенка Ісааку Презенту, а під Вавилоном мали на увазі ВІР, Всеросійський інститут рослинництва, яким керував Вавилов. 21 жовтня 1939 року Вавилов востаннє розмовляв зі Сталіним. Той назвав його «громадянин Вавилов» та єхидно запитав, чи буде він займатися різними «ботанічними витребеньками» замість підвищення врожаїв? Вавилов намагався розповісти про роботу ВІР, але Сталін, не запропонувавши йому сісти, швидко закінчив бесіду словами: «У вас все, громадянин Вавилов? Ідіть. Ви вільні». Як показав досвід — ненадовго. 6 червня 1940 року Вавилов був заарештований, причому в постанові про арешт було прямо сказано, що він винен у боротьбі проти Лисенка. Його довго катували під час вкрай упередженого слідства і 9 липня 1941 року засудили до розстрілу. 23 липня 1942 року розстріл замінили 20 роками таборів, а 26 січня 1943 року він помер у тюремній лікарні. У 1985 році академік Ефроїмсон, який сам двічі відсидів у таборах, сказав про Вавилова: «Він не загинув. Він — здох! Здох як собака. Здох він від пелагри — це така хвороба, що викликана цілковитим, позамежним виснаженням».
СЕСІЯ ВАСХНІЛ
Але ще залишалося багато вчених, обурених псевдонауковими теоріями Лисенка, які грубо суперечили фактам. Вони знайшли підхід до Юрія Жданова, сина члена політбюро Андрія Жданова, завідувача сектором науки відділу пропаганди та агітації ЦК, і 18 квітня 1948 року він виступив із доповіддю у Політехнічному музеї, в якій засумнівався у досягненнях Лисенка. Це було для Лисенка справжньою небезпекою, і він написав розгорнуті скарги Сталіну та батькові Юрія Жданова, використавши весь свій головний талант — не науковця, а піарника й пропагандиста. Вже 31 травня Сталін виступив на захист Лисенка та різко вилаяв обох Жданових. Лисенко вирішив, що саме час завдати вирішального удару. У цілковитій таємниці, не повідомивши навіть президента АН СРСР Сергія Вавилова (брата Миколи), він і його прихильники почали готувати сесію ВАСХНІЛ. 15 липня Рада Міністрів вирішила ввести до складу ВАСХНІЛ 35 нових членів — прихильників Лисенка, щоб домогтися більшості при голосуванні.
А 31 липня — 7 серпня пройшла ця сесія ВАСХНІЛ, яка перетворилася на погром генетики. Весь хід обговорення визначила фраза в доповіді Лисенка про те, що партія його лінію схвалила. Після цих слів багато прихильників генетики, які розуміли, де живуть, голосно покаялися, деякі відмовилися це зробити, за що й поплатилися. Вже 23 серпня міністр вищої освіти видав наказ, в якому йшлося про посилення викладання «агробіологами-мічурінцями», опонентів Лисенка почали масово звільняти (добре хоч не розстрілювали, як наприкінці 30-х). Подібні погроми сподобалися, їх влаштували і в сфері геології, і фізіології, і в нафтогазовій промисловості. А от із фізикою не вийшло — Курчатов пояснив Берії, що в разі заборони буржуазного вченого Ейнштейна про атомну бомбу можна забути.
КІНЕЦЬ ПСЕВДОВЧЕННЯ
Але час минав, Сталін помер, Хрущов продовжував шанувати Лисенка, проте опоненти «народного академіка» стали боятися менше. 1955 року з’явилася серія листів до Президії ЦК КПРС і ще до кількох установ (їх називали «листом трьохсот») про величезну шкоду, якої завдає монополія Лисенка. Хрущов спершу назвав цей лист «обурливим», але міністр вищої та середньої спеціальної освіти Столєтов умовив його розпочати з приводу цього листа широку дискусію. Підсумки дискусії виявилися для Лисенка катастрофічними. Його позбавили посади президента ВАСХНІЛ, відправили завідувати науковою базою АН СРСР «Горки Ленінські». Він, як і раніше, користувався повагою Хрущова, обіцяючи йому нечувані речі — зростання врожаю від посіву гіллястої пшениці та підвищення жирності молока, для чого він годував корів відходами какао-бобів з виробництва шоколаду. Жодної користі від його робіт не було, і в 1976 році він благополучно помер — не вигнаний, не репресований, не розстріляний. Не всі його опоненти могли б цим похвалитися… Головне, що можна винести з цієї сумної історії, — давнє попередження байкаря Крилова: «Беда, коль пироги начнет печи сапожник, а сапоги тачать пирожник». Коли політик лізе в науку, при тому, що сам не є вченим, він неодмінно наламає дров. Подібні до Лисенка блискучі піарники та ніякі вчені вміють чекати і вистрибнуть із темряви щойно відчують запах такої можливості. І це цілком реально. Пильнуйте!
ЛІТЕРАТУРА
- Ж. А. Медведєв. Зліт і падіння Лисенка. М., «Книга», 1993, 348 с.
- А. Ф. Любищев. Про монополію Т. Д. Лисенка в біології. М., «Памятники исторической мысли», 2006, 520 с.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
