ВИШНІВЕЦЬКИЙ ПАЛАЦ: «замок мрій» на берегах Горині

Український письменник

ВИШНІВЕЦЬКИЙ ПАЛАЦ: «замок мрій» на берегах Горині

Палацовий комплекс, Вишнівець, Тернопільська область / wikipedia.org

У маленькому українському містечку на Тернопільщині є справжній палац, архітектурними лініями й духом подібний до резиденції французьких королів. Стоїть він на лівому березі ріки Горинь, трохи пошарпаний часом, а проте й досі прекрасний. Вишнівець — містечко у Збаразькому районі — невеличке, затишне, миле. Понад 300 років, починаючи з XV століття, ним володіли князі Вишневецькі, рід заможний, могутній і впливовий. Багато хто з княжої родини обіймав солідні державні посади — серед них були політичні діячі, полководці, просто цікаві яскраві особистості. Вони також залишили помітний слід у розвитку українського православ’я, церковних традицій. І вибудували красень-замок, у якому жили та який зберігся донині.

ПЕРША ЗГАДКА ПРО ЗАМОК

Перша писемна згадка про замок з’явилася в Акті поділу маєтків князя Солтана Несвіцького-Збаразького 1 вересня 1475 року (ділили маєтність брат Солтана Семен та його небіж Михайло). Наприкінці того ж століття, як відомо з низки джерел, Вишнівець і сам замок були зруйновані татарами.

Після цього лиха князь Михайло Збаразький-Вишневецький вирішив будівлю не відновлювати, а перенести замок у більш захищене, доречне з погляду безпеки місце. Це нове укріплення стало резиденцією Вишневецьких на століття. Поступово замок перетворився на палацово-парковий комплекс. Щоправда, сам замок було перебудовано в палац значно пізніше, у XVIII столітті. Сьогодні від старовинних укріплень мало що збереглося, втім і по залишках стін можна скласти уявлення про міцність колишньої споруди.

ЧОРНИЙ ШЛЯХ ТАТАРСЬКИЙ

У XVI сторіччі повз Вишнівець проходив Чорний шлях — шлях татар до польських земель. Проте сам Вишнівець із замком татари жодного разу за понад 70 років захопити не спромоглися, і поступово він став значним військовим і торговельним центром на Волині.

Замок певний час належав Дмитру Вишневецькому, відомому під прізвиськом Байда. Саме Байда Вишневецький вперше застосував козаків як основну ударну силу війська, він, по суті, є засновником Запорозької Січі, бо його замок став прототипом козацького укріплення на Малій Хортиці, яке у 60-х роках XVI сторіччя якраз і дістало назву Запорозька Січ.

1530-го між замком і рікою Горинь був споруджений Вознесенський храм, що зберігся донині. Церква стала усипальницею Вишневецьких, та чомусь розташовано її було поза межами замку.

НОВИЙ ЗАМОК БАСТІОННОГО ТИПУ

1640 рік став новим етапом в історії фортеці — князь Єремія (Ярема) Вишневецький розпочав будівництво замку бастіонного типу. З одного боку нове укріплення захищала ріка, а з трьох інших — рів та бастіони. Тоді ж було встановлено двоє масивних воріт, які захищали передбрамні укріплення — равеліни. Таким чином утворилося ціле укріплене містечко з потужними фортечними мурами. У цей самий період також було споруджено й оборонний кармелітський монастир з Костелом Святого Михайла.

Та через вісім років замок разом з монастирем захопили козаки Богдана Хмельницького, керував тим штурмом Максим Кривоніс. Не минуло й року, як Вишнівець пограбували татари. 1672-го у замку вже хазяйнували турки (то був час польсько-турецької війни), а за три роки твердиню зруйнували. Збитків завдано було значних, і через те польський король Ян III Собеський звільнив Вишнівець від сплати податків на десять років.

МАЙЖЕ ВЕРСАЛЬ МИХАЙЛА СЕРВАЦІЯ

Але все погане врешті добігає кінця. І починається розквіт. Почався він із першої третини XVIII століття, коли Михайло Сервацій Вишневецький перебудував розорене та сплюндроване родове помістя на розкішний палац на зразок заміських резиденцій Франції. Внутрішнє оздоблення багато в чому нагадувало Версаль. До нового палацового комплексу включено було також ландшафтний парк площею 217 гектарів, поділений на дві частини — англійський парк та італійський сад.

Там висадили понад 60 видів дерев, становили альтанки, скульптури, кам’яні лави. Й досі шелестять листям липи XVIII сторіччя та квітнуть каштани на алеї, закладеній через кілька десятиліть… Цьому князю, окрім уміння зберігати багатство, були притаманні любов до мистецтва, науки, здатність відчувати епоху. Михайло Сервацій залишив по собі пам’ятку культурного та наукового значення — книгозбірню Вишнівецького палацу, збудовану у 30-ті роки ХVІІІ століття. То був справжній скарб. Обсяг цієї книгозбірні свідчив не лише про майновий стан, а й про інтелектуальний рівень власника.

Зрозуміло, частину цих книжок Михайло Сервацій одержав у спадок, проте багато придбав сам, і це переважно були західноєвропейські видання. Князь займався не тільки колекціонуванням книжок, він також писав їх сам. Михайлові Сервацію належать праці з теології, хронологія роду Вишневецьких із викладенням життєпису власного життя, а ще — серія літературних перекладів. Він відомий насамперед як перекладач твору французького єзуїта Жозефа-Ісаака Беррює «Історія народу Божого», а також як автор чудової поезії.

ВЕЛИЧ ПАЛАЦУ МНІШЕКІВ

З другої половини XVIII сторіччя місто стає власністю сімейства Мнішеків, оскільки в родині Вишневецьких прямих нащадків не лишилося. За Мнішеків палац став ще ошатнішим. Три покоління господарів з роду Мнішеків переробили Вишнівецький палац на дійсно королівські палати. Тут було зібрано багатющу колекцію живопису, зокрема портрети Вишневецьких, Потоцьких, Чарторийських, Острозьких (загалом близько 600 полотен), вишукані зразки скульптури, антикварні меблі, голландські кахлі, бібліотеку, що нараховувала близько 21 тисячі томів, зброю, посуд.

У палаці було облаштовано навіть театр. У середині XIX сторіччя Мнішеки вивезли значну частину цінної родинної колекції до Франції, решту розпродали наступним власникам. 1848-го у Вишнівці побував Оноре де Бальзак, саме він назвав палац і парк «малим Версалем». Назва не закріпилася — мовляв, де ми, а де той Версаль. Але подібність композиції маєтку, окремі риси оформлення не помітити дуже важко.

На початку ХХ сторіччя містечко Вишнівець перейшло у володіння до волинського губернського предводителя дворянства Павла Олександровича Демидова. Він провів реконструкцію палацу, залучивши до виконання цієї непростої роботи київського архітектора Владислава Городецького. А також суттєво оновив інтер’єри. І Вишнівецький палац заграв новими барвами.

БАГАТО ПОГАНИХ ВЛАСНИКІВ — ПАЛАЦУ ДОБРА НЕ БУДЕ

У роки Першої світової війни замок неодноразово переходив із рук у руки. Спочатку тут розміщувався штаб 25-го корпусу 11-ї російської армії, потім, за часів Української Народної Республіки, тут була резиденція Симона Петлюри, далі — штаб більшовиків. Упродовж Другої світової в палаці розташувалися німецька жандармерія та гестапо.

Під час воєнних дій 1944-го палац разом із сусіднім кармелітським костелом згоріли майже повністю. У повоєнні роки колись розкішні зали старовинного палацу радянською владою було віддано під професійно-технічне училище та будинок культури… Їх виселили звідси тільки у 2007-му.

Лише 1963 року Вишнівецький замок був внесений до реєстру пам’яток архітектури, 1999-го став філією Збаразького заповідника, а з 2005-го — частиною Національного заповідника «Замки Тернопілля». Серед визначних діячів, що відвідали Вишнівець: гетьман Іван Мазепа, поет Юліуш Словацький, історик Микола Костомаров, Оноре де Бальзак, Михайло Коцюбинський, Тарас Шевченко, Симон Петлюра.