ЗАХИСНИЙ КОД: як забобони допомагають мозку працювати краще
Photo by Clément Falize on Unsplash
Хоч би яких успіхів домоглися наука й технології, раціональне мислення з величезними труднощами пробиває собі дорогу. Треба чесно визнати, у ХХI столітті ми не менш забобонні, ніж у попередні епохи. Але що думає про природу забобонів сучасна наука? Чому віра в прикмети, як і раніше, є настільки значущою для нас?
ЗАБОБОНИ — НЕУСВІДОМЛЕНИЙ МОТИВ?
Щодо психологічного сенсу забобонів у вчених існують найрізноманітніші припущення. Пальма першості тут, як і в усьому, що стосується темних глибин людської душі, належить «батькові психоаналізу» Зигмунду Фройду.
Він вважав забобони результатом проєкції, тобто перенесення людиною назовні неусвідомлюваних мотивів своєї поведінки. Внутрішню обумовленість своїх вчинків людина здебільшого відчуває досить нечітко. І тут їй на допомогу приходить забобон.
Оскільки усвідомлення реальної причини ускладнене, пошук задовільного пояснення переміщає його причину в зовнішній світ. Нам простіше звинувачувати в невдачі якісь зовнішні обставини, ніж самих себе. Наприклад, чорну кішку, що перебігла дорогу, або порожнє відро в руках випадкового зустрічного.
Тисячі років тому людина винайшла чудовий спосіб, як справлятися з тривогою з приводу того, що була не в змозі контролювати. Так народилася захисна магія.
СВЯЩЕННЕ «ПОГРАНИЧЧЯ»
Для того щоб цю магію практикувати, потрібні були сакральні предмети, як-от «священне дерево». Постукав по дереву — попросив дух дерева про допомогу, і нічого поганого з тобою після цього не станеться. Не менш священним, ніж дерево, є будь-яке «пограниччя»: перехрестя доріг, межа, річка, дзеркало, сутінки — час між днем і ніччю.
Із межею між світом людей та інобуттям, яке перебуває поза нашим контролем, краще не жартувати. Тому передавати речі через поріг не рекомендується. Якщо забув щось і повернувся по це додому — подивися в дзеркало. І не дай боже розбити цей «портал» — щастити після цього не буде аж 7 років!
Пам’ятайте, ввечері, коли світ огорнули «пограничні» сутінки, позичати комусь гроші чи брати в борг теж не варто. Міжсвіття — це особливий простір, він ніби «не тут і не там». Якщо, припустімо, немовля померло нехрещеним, що робити? Йому й до раю вхід заборонено, і для світу живих він теж не свій. Єдиний вихід: поховати його під порогом.
ДОПОМАГАЮТЬ НАВІТЬ НЕВІРУЮЧИМ?
Але якщо ви думаєте, що подібне мракобісся було характерним виключно для якоїсь дрімучої простонародної глибинки, ви помиляєтеся. Забобонам рівною мірою піддаються вельми освічені, розумні, талановиті й успішні люди.
Коли одного з творців сучасної фізики Нільса Бора запитали, навіщо він повісив над дверима підкову, він відповів: «Звісно, я не вірю, що підкова приносить удачу. Але я чув, що вона допомагає незалежно від того, вірять у неї чи ні».
Навіть якщо ви не надто забобонні, принаймні не більше, ніж Нільс Бор, ви напевно побажаєте здоров’я тому, хто чхнув, вигукнете мимоволі «Цур тобі!» або схрестите пальці «на удачу».
«ПОКЛИК СМЕРТІ» ГОГОЛЯ
Український письменник Микола Гоголь не лише чудово орієнтувався в народних прикметах, а й вигадував власні. По-перше, тому, що ріс у забобонній родині. По-друге, тому, що віра в прикмети з віком тільки міцнішала.
Гоголю всюди ввижалися «знаки долі»: зустріч на вулиці, спів птахів, хмари на заході сонця — усе мало для нього таємний сенс. Побачивши одне з таких послань згори, він міг скасувати навіть поїздку за кордон. Дізнавшись про смерть Катерини Хом’якової, господині літературного салону, з якою письменник відчував глибокий духовний зв’язок, Гоголь сприйняв цю подію як знак власної швидкої загибелі.
Незабаром він справді помер. Усе життя Гоголь був одержимий якимось «покликом смерті», від якого, як вважав, помер і його батько. Цей «поклик» знайшов відображення і в його творчості. Хом’якова «покликала» його за собою, як Пульхерія Іванівна Афанасія Івановича в повісті «Старосвітські поміщики».
КОМЕТА ЯК VIP-УБИВЦЯ
Одкровення про свою смерть отримав і Марк Твен. У листопаді 1835 року Сонячну систему відвідала комета Галлея. Твен народився напередодні цієї події і вважав, що піде з цього світу так само, як у нього прийшов. Хай як дивно, помер він за кілька годин після того, як комета Галлея вкотре повернулася.
Комети взагалі можуть претендувати на звання VIP-вбивці. Їх вважали винуватцями вбивства змовниками Юлія Цезаря 44 року до н. е. та загибелі короля гунів Аттіли 453 року, смерті пророка Мухаммеда, імператора Людовика II і навіть деяких римських пап.
Небесні «спецефекти» становили серйозну загрозу земним правителям. У Китаї, наприклад, приховування інформації про них прирівнювали до замаху на імператора. Тому, коли 22 жовтня 2137 року до н. е. придворні астрологи не змогли передбачити сонячне затемнення, їх стратили за держзраду.
Не дуже зрозуміло, як працюють усі ці передбачення і прикмети щодо сильних світу цього, але, мабуть, якось усе ж таки працюють. Тому політики нерідко так багато приділяють їм уваги.
ЗАБОБОННА ПОЛІТИКА
Канадський прем’єр Макензі Кінг, який практикував нумерологію та спіритизм, приходив на всі зустрічі, синхронізуючись із хвилинною стрілкою годинника. Без цього ритуалу переговори були приречені на невдачу. У прем’єра Нової Зеландії Джона Кі був інший пунктик — три білих кролики.
Прикмета ця родом із Великої Британії. Там вважають, що якщо в перший день місяця тричі вимовити «білий кролик», це принесе удачу. Тепер ви розумієте, чому Алісі в Льюїса Керролла надто кортіло наздогнати білого кролика? Джон Кі настільки в нього вірив, що прикрасив білими кроликами особистий вертоліт.
А ось ірландський політик Пернелль жахався, коли бачив людину, одягнену в зелене. Він вважав, що це тягне за собою невдачу. Пікантної непатріотичності цій фобії надавало те, що зелений є традиційним для Ірландії кольором. Він присутній на прапорі країни і вважається кольором свободи Ірландії від британського панування.
20 РОКІВ — ПРЕЗИДЕНТА НЕМАЄ!
Але, мабуть, рекорд за політичними забобонами побили США. Там існує повір’я, що, починаючи з 1840 року всі президенти, обрані з інтервалом у 20 років, помирають на «робочому місці». Початок містичному ланцюжку смертей поклав 1840 року Вільям Гаррісон. Далі його продовжив Авраам Лінкольн, обраний 1860 року. Потім Джеймс Гарфілд (1880), Вільям Мак-Кінлі (1900), Воррен Гардінг (1920), Франклін Рузвельт (1940) і Джон Кеннеді (1960).
Закономірність «зламалася» тільки 1980 року на Джиммі Картері, який дожив до 100 років і пішов у інший світ нещодавно — 29 грудня 2024 року. Багато політичних експертів та аналітиків вважають президентство Картера «блідим» і загалом невдалим, але, з огляду на долю попередників, Джиммі радше слід зарахувати до щасливчиків, ніж до лузерів.
ЧОМУ МАЗЕПА ЛЯКАЄ ПОЛЯКІВ?
Однак, мабуть, ніде забобони не буяють так пишно, як у сфері мистецтва. Актори та режисери різних країн вірять в існування нещасливих ролей і творів. Взяти хоча б «Майстра і Маргариту» Михайла Булгакова. Як хочете, але роман про диявола просто не може приносити щастя!
Оригінальна версія нещасливої п’єси існує і в польській театральній традиції. Пов’язана вона з українським гетьманом Мазепою. Точніше, з драмою великого польського романтика Юліуша Словацького «Мазепа», де в одній зі сцен з’являється труна.
Можливо, саме вона зчитується чутливою душею польського актора як погана ознака. У будь-якому разі від участі в постановці виконавці традиційно чекають неприємностей. І коли вони з ними стаються, ніхто не дивується. Усім зрозуміло — винні Мазепа та п’єса! Щоправда, з Україною у поляків пов’язані й більш позитивні прикмети.
З легкої руки лауреата Нобелівської премії Генрика Сенкевича всім відомо — народжені в травні успішні в амурних справах! У романі «Вогнем і мечем» польський шляхтич Ян Онуфрій Заглоба каже, звертаючись до полковника Війська Запорозького Івана Богуна: «А я й не знав, що ти такий амурний. Мабуть, у травні ти народився, а це місяць Венери, в якому аура настільки пристрасна, що тріска до тріски й та сердечну схильність відчувати починає».
ЗАБОБОНИ — ЗВОРОТНИЙ БІК ТАЛАНТУ?
Забобони геніїв не менш «геніальні». Скажімо, Оноре де Бальзак вірив, що муза реально існує, але, на жаль, не любить світла. Тому писати сідав з настанням сутінків або вдень за щільно закритими шторами. В іншій обстановці муза до Бальзака приходити категорично відмовлялася!
Едгар По, навпаки, боявся темряви. Спав при запаленій свічці. На театральні вистави, де вимикали світло, не ходив. У гості у вечірній час — також. Чарльз Діккенс вважав, що спати слід головою до Північного полюса. В іншому положенні нічого пристойного написати неможливо!
Джеймс Джойс панічно боявся грози, сприймаючи її як гнів Божий на свій особистий рахунок. Співак Лучано Паваротті перед виступом клав у кишеню зігнутий цвях, який йому подарувала мати. Без нього розраховувати на успіх у публіки було немислимо!
Суперзірка світового футболу Рональдо виходить на поле тільки з правої ноги. Дженнаро Гаттузо «на щастя» перед матчем читає Федора Достоєвського. Маріо Гомес, він же «СуперМаріо німецького футболу», користується лише крайнім лівим пісуаром — перемогу йому забезпечує саме цей ритуал.
КОГНІТИВНЕ КОРІННЯ ЗАБОБОНІВ
Науковці намагаються зрозуміти, чи здатні люди визначити різницю між результатами, які вони «спричинили», і результатами, які вони «не спричинили»? Починаючи з 4 місяців немовлята усвідомлюють зв’язок між дією і результатом. Стаючи старшими, діти ставлять запитання «чому?», демонструючи глибше розуміння причинно-наслідкових зв’язків.
Чутливість до причин і наслідків робить можливими творчу гру, постановку цілей, регулювання емоцій, зчитування намірів інших. Власне, ми чудово розуміємо, коли наша дія спричинила результат, а коли вона з ним збіглася. Але де в усьому цьому місце забобонам?
Щоб це з’ясувати, вчені набрали групу з 371 студента. Їм запропонували гру, де позитивний або негативний результат виникав або після їхньої власної дії, або незалежно від неї. При цьому учасники не знали, який цей результат і чи залежить він від їхньої поведінки.
У 80% випадків студенти правильно визначали, коли їхня дія є причиною результату, а коли ні. Однак якщо вони не були впевнені в наявності чи відсутності причинно-наслідкового зв’язку, то були схильні приписувати результати, особливо позитивні, своїм власним діям.
Інакше кажучи, люди вважають свою дію причиною того, що сталося, коли не впевнені, що це саме так. Це пояснює, чому ми піддаємося забобонам навіть коли розуміємо, що вони нереальні.
МОЗОК-ПЕРЕСТРАХУВАЛЬНИК
Але ж навіщо витрачати енергію на те, що, як ми знаємо, не впливає на результат? Безглуздим це видається лише на перший погляд. Бо насправді ця наша «упередженість» допомагає нам не прогледіти всю повноту зв’язків — випадкових, неочевидних, потенційних, будь-яких! — між нашими діями та їхніми результатами.
Наш мозок воліє про всяк випадок перестрахуватися, щоб потім не шкодувати про те, що чогось не довчив. Виходить, що забобони — зовсім не марне мракобісся, а один з «інструментів», що підвищують нашу ефективність.
Дослідники стверджують, що забобонна поведінка здатна підвищити психічне благополуччя і самооцінку, дати нам відчуття контролю над ситуацією, поліпшити продуктивність. Не вірите? Тоді про всяк випадок сплюньте через ліве плече і постукайте по дереву!
Оригінальне дослідження:
