Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»

АХ, КОХАННЯ: «Хмара в штанях» і цілковита свобода

АХ, КОХАННЯ: «Хмара в штанях» і цілковита свобода
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

БУРХЛИВИЙ ПОЧАТОК

 

Її назвали на честь Лілі Шенеман, симпатії великого Гете, про яку поет незадовго до смерті сказав, що вона була першою, а можливо, й останньою жінкою, яку він глибоко та щиро кохав. Навряд чи ім’я зіграло свою роль у тому, що вона теж стала непереборною пристрастю великого поета, але збіг насторожує… Утім, хто тільки в неї не закохувався!

У більш поважному віці вона жартувала, що, страждаючи від безсоння, рахувала замість баранчиків своїх коханців і без зусиль засинала, жодного разу не дійшовши до кінця списку. З часів гімназії вона постійно опинялася в центрі уваги найрізноманітніших чоловіків, аж до Федора Шаляпіна та Григорія Распутіна.

З ними, щоправда, ні до чого серйозного не дійшло, але було й багато інших — модний режисер, талановитий художник, блискучий офіцер, який погрожував застрелитися, якщо йому відмовлять у поцілунку, її власний дядько, який збирався негайно з нею одружитися, вчитель музики, з яким вона догралася до вагітності, аборту й такої незвичної на той час справи, як операція з відновлення цноти…

Загалом, пристрасті вирували, і те, що ще у 13 років вона зустріла 17-річного колишнього гімназиста, виключеного з гімназії «за політику», здалося їй річчю, яка не варта уваги. Минув якийсь час, і він знову знайшов її, щоб запропонувати руку і серце. Вона, звісно, відмовила — в її житті тоді вистачало інших пристрастей. Але він був наполегливий і дещо пізніше, закінчивши юрфак, зміг привернути її увагу.

Його батьки, які чули про специфічну репутацію обраниці їхнього дитяти, спочатку запанікували, але щасливий наречений запевнив їх у тому, що це лише чутки. Щоб їх заспокоїти, вона відмовилася від діамантового намиста на весілля, пояснивши, що її цілком влаштує рояль.

11 березня 1912 року вони уклали законний шлюб, і вона взяла прізвище чоловіка — Осипа Максимовича Бріка. Тепер її звуть Ліля Брік.

 

Осип Максимович Брик (1888 — 1945) — литератор, литературовед и литературный критик
Осип Максимович Брік (1888–1945) — літератор, літературознавець і літературний критик / flickr.com

 

РОЗШИРЕННЯ ШЛЮБУ

 

Спочатку все йде цілком звичайним шляхом. Молодий чоловік активно працює в бізнесі свого батька, їздить у справах до Середньої Азії, вони навіть збираються туди переїхати (багато що б змінилося в історії літератури!). Чи відрегулювала молода дружина свій невгамовний темперамент? А навіщо? Чоловік не заперечує.

Збереглася оповідь про те, як Ліля, посварившись із чоловіком, підчепила якогось офіцера й одразу ж зрадила його в окремому кабінеті ресторану. На запитання жінки: «Що мені тепер робити?» Осип Максимович спокійно відповів: «Насамперед прийняти ванну». Не дивно, що всього через два роки після весілля Ліля писала в щоденнику про чоловіка: «Ми з ним фізично якось розповзлися».

Пізніше вона говорила, що плотські стосунки з чоловіком вона припинила — найчастіше називався 1915 рік, іноді інша дата, за настроєм. Інші елементи подружнього життя при цьому не постраждали — вони, як і раніше, мешкали в одній квартирі, мали схожі інтереси, активно оберталися в колах тодішньої богеми.

Усе змінилося одного дня, коли її сестра Ельза нарешті привела до Бріків свого залицяльника, поета-початківця Володимира Маяковського. Ліля вже його бачила — він запам’ятався їй як «високий, кошлатий, брутальний, з поганими зубами і жахливо одягнений». Але відтоді все стало по-іншому.

Він почав читати щойно закінчену поему «Хмара в штанях», дочитав, запитав у Лілі: «Чи можна присвятити Вам?» і одразу ж написав у кутку рукопису: «Лілі Юріївні Брік». Це було, ніби підпис під контрактом, за яким автор поеми передавав адресату присвяти свою душу — як з’ясувалося, на все своє життя. А Брік прийшов від поеми в такий захват, що видав її власним коштом, і з цього вчинку почав свою діяльність як менеджер Маяковського — до речі, вельми обізнаний та успішний.

Незабаром Маяковський переїхав до Бріків — сім’я розрослася… Жили вони без сварок — усе, що відбувалося, їх усіх влаштовувало. Щоправда, вже на схилі років Ліля розповідала Андрію Вознесенському: «Я любила займатися коханням з Осею. Ми тоді замикали Володю на кухні. Він рвався, хотів до нас, дряпався у двері й плакав».

Ну то й що? Якщо це неправда, немає нічого страшного — ну покепкувала Ліля з наївного поета… А якщо правда, отже, Маяковський просто не заперечував. Можливо, йому подібне навіть подобалося… Це вже не кажучи про те, що його особисте життя Ліля жодним чином не обмежувала, була в курсі його численних захоплень, а якщо й втручалася, то майстерно, ефективно і практично непомітно.

 

Осип Брик, Лиля Брик и Владимир Маяковский
Осип Брік, Ліля Брік і Володимир Маяковський / flickr.com

 

МИСТЕЦТВО ВИЖИТИ В СРСР

 

Революцію сім’я зустріла вельми позитивно, для неї відкрилася купа нових можливостей. Осип Брік, який мав юридичну освіту, отримав роботу в такій опорі правопорядку, як ЧК. Незважаючи на скромну посаду юрисконсульта, він полюбляв дивувати гостей розповідями про побачене на роботі (інколи геть моторошними).

Хтось — можливо, Сергій Єсенін — навіть вигадав їдку епіграму: «Вы думаете, здесь живет Брик? Исследователь языка? Не думайте! Здесь живет шпик и следователь из ЧК». Утім, з відповідальної посади Бріка досить швидко вигнали — найімовірніше, за те, що через лінощі запустив доручені йому справи.

В архівах цієї контори знайшли посвідчення не тільки Осипа, а й Лілі — можливо, для того, щоб отримати виїзну візу, але, можливо, тут щось інше… Крім того, Осип став теоретиком і організатором низки радянських літературних об’єднань, зокрема таких відомих, як ОПОЯЗ і ЛЕФ. Ну а про роботу Маяковського у «Вікнах РОСТу» всі знають і так…

За дверима, на яких тепер висіла табличка: «Бріки. Маяковський», збиралися цікаві літературні компанії — втім, не лише літератори були в них допущені. Практично своїм у будинку був заступник начальника секретного відділу ДПУ Яків Агранов, часто його відвідували начальник особливого бюро при НКВС Валерій Горожанін, заступник начальника іноземного відділу ДПУ Михайло Горб…

Пастернак пізніше говорив: «Квартира Бріків була, по суті, відділенням московської міліції». Богема, яка гостювала у Бріків, чудово знала, з ким вони сидять за одним столом, і це їм радше подобалося. Набагато пізніше, вже після смерті Сталіна, в одній компанії зайшла мова про чекістські звірства.

Вислухавши чергову жахливу історію, Ліля вигукнула: «Боже мій! Але ж для нас чекісти були — святі люди!»

 

Лиля Брик и Владимир Маяковский, 1926
Ліля Брік і Володимир Маяковський, 1926 / pinterest.com

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

НЕ В РОДИНІ, ПРОТЕ ПОБЛИЗУ

 

Поблажливо ставлячись до захоплень Маяковського, Ліля залишала і собі право ким-небудь захопитися — чим вона гірша? Її роман із партійним функціонером Олександром Краснощоковим перервав його арешт за фінансові зловживання.

Ліля забрала до себе його доньку, носила йому передачі й говорила Маяковському, що не може його покинути, поки він у в’язниці. А коли його амністували — пішла до режисера Льва Кулешова, поїхала з ним відпочивати на Кавказ, а на зворотному шляху, у Харкові, Маяковський наздогнав їх, підійшов до її вагона, вона викинула валізу у вікно та знову втекла до нього.

Був ще перший голова Раднаркома Киргизії Юсуп Абдурахманов — багато хто вважає його найзагадковішою фігурою з оточення Лілі. Але від усіх цих непересічних чоловіків Ліля поверталася у свій дім, за двері з табличкою «Бріки. Маяковський». Та й сам Осип Брік, коли 1925 року розлучився з нею та одружився з Євгенією Соколовою-Жемчужною, також не став остаточно залишати їхню спільну квартиру — ну одружився, ну то й що?

На захоплення Володимира Ліля реагувала тільки в серйозних випадках. Коли Маяковський зібрався одружитися зі студенткою Наталею Брюханенко, вона написала йому: «Володічко, до мене доходять чутки, що ти серйозно вирішив одружитися. Не роби цього, будь ласка!», і цього вистачило.

Коли під час поїздки до США в нього народилася донька від емігрантки Еллі Джонс, Ліля стривожилася й попросила про допомогу свою сестру Ельзу Тріоле, яка давно поїхала до Франції і в підсумку вийшла заміж за французького письменника-комуніста Луї Арагона. Та долучилася до сімейних справ і познайомила Маяковського з красунею-манекенницею, теж емігранткою з Росії, Тетяною Яковлєвою.

Ельзі це також було потрібно — на ті часи вона ще не отримала Гонкурівську премію, і матеріальна допомога від заможного шанувальника сестри була для неї важлива, та й у сім’ї Бріків-Маяковського головним джерелом грошей були заробітки поета.

Якраз у цей приїзд Маяковського до Парижа Ліля буквально закидала його проханнями привезти їй «автомобільчик» — витрата й для Маяковського чимала, але він впорався, і Ліля стала, можливо, першою радянською жінкою-водієм.

 

Лиля Брик (1891–1978) и ее сестра Эльза Триоле (1896–1970), ок. 1918
Ліля Брік (1891–1978) та її сестра Ельза Тріоле (1896–1970), близько 1918 / unregardoblique.com

 

СПРАВЖНЯ СУПЕРНИЦЯ

 

Але занадто добре — також недобре: Маяковський настільки серйозно захопився Тетяною Яковлєвою, що почав присвячувати їй вірші, а вже таке Ліля точно вважала своєю монополією. Негайному весіллю заважало здебільшого те, що Маяковський мріяв про приїзд Тетяни в СРСР, а вона, як людина твереза, категорично цього не хотіла. Проте сестри боялися того, що Володимир або Тетяна передумають…

Ельза написала з Парижа Лілі листа про те, що у Тетяни з’явився новий наречений — французький аристократ, а Ліля вже подбала про те, щоб Маяковський теж дізнався про це. У підсумку він втратив надію й перервав контакти з Тетяною, а вона дійсно вийшла заміж за французького аристократа, тож і ця загроза для потрійної сім’ї не реалізувалася.

Але Ліля, найімовірніше, хотіла перестрахуватися. Розрив із Маяковським був би фінансовим крахом сім’ї Бріків, і вона, вочевидь, вирішила, що краще буде, якщо в Маяковського з’явиться ще одна несерйозна симпатія, яка допоможе йому забути Тетяну.

Незабаром Осип Брік запросив на перегони, серед інших знайомих, артистку МХАТу Вероніку Полонську. Маяковському в цей час, очевидно, потрібен був хтось, хто допоможе забути Тетяну, і Полонська з’явилася дуже вчасно.

Усі гадали, що майбутнє буде чудовим: Вероніка поринула з головою у любовний вир, Маяковському стало трохи легше переносити розрив із Тетяною, Лілі не здавалося небезпечним почуття до якоїсь молоденької акторки, чоловік Вероніки Михайло Яншин, майбутня мегазірка, узагалі не надавав новому знайомому дружини практично жодного значення.

Даремно вони не подумали, що життя в такій вільній сім’ї призводить до настільки непомірної витрати сил і нервів, через яку може статися все що завгодно. І те, що абсолютно незавгодно, — теж.

 

Лиля Брик в старости
Ліля Брік у старості / flickr.com

 

НЕМОЖЛИВІСТЬ ЖИТИ

 

Коли Маяковський отримав точні відомості про те, що Тетяна Яковлєва вийшла заміж, він почав вимагати від Полонської, щоб та залишила Яншина і вийшла за нього. Вона, не відмовляючи йому в принципі, хотіла якось пом’якшити цей процес, не поспішати, але він більше не хотів чекати ані секунди.

14 квітня він привіз її до свого кабінету, де вони зазвичай зустрічалися, та різко зажадав негайно кинути і чоловіка, й театр. Він уже поводився як тяжкохворий із потужним ураженням психіки, не бажаючи вислуховувати жодних заперечень. Вона погодилася негайно кинути чоловіка й переїхати до нього, але чесно сказала, що театр — її життя, і кинути театр вона не в змозі.

Вийшовши з його кімнати, вона практично відразу почула постріл. Часу написати заповіт і прощальні листи у нього не було — отже, він написав їх заздалегідь та спробував використати свій останній шанс змінити ситуацію, але не вийшло…

Після смерті Маяковського Ліля багато зробила для його творчої спадщини. Саме вона 1935 року написала Сталіну відомого листа, де нарікала на недооцінку його творчості, й отримала відповідь, у якій Сталін назвав Маяковського «найкращим і найталановитішим».

Пастернак влучно помітив, що після цього Маяковського стали насаджувати, мов картоплю за Катерини, видали зібрання його творів, його вірші увійшли до шкільних програм, було створено музей Маяковського.

А Ліля продовжувала жити, як жила, стала неофіційною дружиною героя громадянської війни Віталія Примакова (кажуть, що коли його розстріляли, Сталін сказав: «Не будемо чіпати дружину Маяковського», і вона залишилася навіть не заарештованою), потім вийшла заміж за літературознавця Василя Катаняна, з яким благополучно дожила до 87 років у славі, достатку та добробуті.

Як і Маяковський, вона добровільно пішла з життя, коли після перелому шийки стегна, який у ті роки не лікувався, не побажала залишатися нерухомою. Вона сама обрала собі саме таке життя й отримала практично все те, що хотіла, — чи багато хто зможе сказати про себе таке?

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Отримуйте свіжі статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: