ТИХИЙ ЗАКУТОК СЕДНІВ, де кохання звучить крізь століття
Георгіївська церква — дерев’яний православний храм. Цінна історико-архітектурна пам’ятка, рідкісний зразок монументальних дерев’яних споруд на Лівобережжі України періоду бароко, селище Седнів / wikipedia.org
Одного спекотного літа довелося мені побувати в селищі Седнів Чернігівської області, що розташоване на березі річки Снов, притоки Десни, за 25 кілометрів на північ від Чернігова. Місця тут напрочуд тихі, та й повітря якесь особливо смачне. Не надихатися… До того ж виявилося, що у цього поселення є своя багата історія.
З ДАВНІХ-ДАВЕН
В
перше Седнів згаданий в Іпатіївському літописі. Описано його як давньоруське місто Сновськ, на той час центр Сновської тисячі (територіально-військового утворення у XII–XIII ст.). То була одна з найбільш укріплених фортець Київської Русі. Саме у цих краях 1068-го чернігівський князь Святослав Ярославович, маючи усього три тисячі воїнів, спромігся розбити 12-тисячне військо половців.
Майже через два століття, 1234-го, містечко опинилося в руках Данила Галицького, у 1239–1355 роках було під владою Золотої Орди, а в 1356-му Сновськ увійшов до складу Великого князівства Литовського. Набагато пізніше, вже на початку XVI століття, отримав назву Седнів.
Про походження цієї назви існує така легенда: «Спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, та взяти це місто-фортецю їм не вистачило сили. Татари називали тоді оборонців Сновська «сиднями», що в перекладі з татарської мови ніби означало «злі, хоробрі». Звідси — Седнів».
У 1618 році він опинився під поляками, а з 1654-го — у складі Лівобережної України. І в цей час був центром Седнівської сотні Чернігівського полку. Через століття, з 1782 року, Седнів — у складі Городницького повіту Чернігівського намісництва, а з 1802-го — центр волості того ж повіту Чернігівської губернії. І ще через сто з гаком років (а саме з 1932-го) — це селище в Чернігівському районі.
ЯСКРАВА ДИНАСТІЯ ЛИЗОГУБІВ
Аж ось чернігівський полковник Яків Лизогуб стає власником Седнева наприкінці XVII сторіччя, і вже далі селище раз за разом переходило у спадок до його нащадків. А в середині ХІХ сторіччя брати Андрій та Ілля Лизогуби змогли перетворити маєток на чудовий архітектурно-парковий ансамбль, який став відомим навіть у Європі. Палац, грот, «Красний місток», альтанка — все те, що ми бачимо й сьогодні, — було збудовано цими братами.
А ще були в їхньому маєтку величні фонтани. Гідротехніка для них знаходилася у тому гроті, який можна оглянути й нині. Насосні станції (на паровому двигуні) були дуже потужними — вони підіймали воду з глибини 45 метрів. І струмінь їхнього фонтану «Гетьман» бив на кілька вершків (1 вершок — 4,445 см) вищим за «Самсон» у царському Петергофі, висота струменю якого сягає 20 метрів.
І до нашого часу завдяки невпинній праці славетного козацького роду Лизогубів збереглося кілька цікавих будівель. Перша з них — Георгіївська церква, яка збудована, згідно з різними джерелами, між 1715 та 1747 роком. Вона дерев’яна, зведена без єдиного цвяха, стоїть на місці давньоруського городища. У цьому храмі, що здавна символізував військову мужність та славу, перед військовими походами козацтво Седнівської сотні освячувало зброю.
ЦЕРКВА ЯК ЛОКАЦІЯ ДЛЯ КІНОЗЙОМОК
А ще тут відбувалися зйомки радянського кінофільму «Вій» за однойменним твором Миколи Гоголя, де Наталя Варлей в ролі панночки літала в труні під куполом. Та у стрічку увійшли лише внутрішні приміщення Георгіївської церкви. Також поруч знімалися фрагменти фільмів «Григорій Сковорода» та «Батальйони просять вогню».
Навпроти Георгіївської церкви, на пагорбі, — кам’яна Воскресенська церква (1690). За гроші Якова Лизогуба вона побудована як сімейний храм-усипальниця. Протягом багатьох сторіч тут ховали Лизогубів. Архітектурний стиль цього пам’ятника — раннє українське бароко на Лівобережній Україні. Вже пізніше, у XIX столітті, було зведено дзвіницю перед західним фасадом.
КАМ’ЯНИЦЯ ЛИЗОГУБІВ
Неподалік від церкви серед розкішних садів бачимо стіни кам’яниці Лизогубів, побудованої майже одночасно з Воскресенською церквою у тому ж 1690 році. Ця витягнута споруда трохи нагадує традиційну поліську хату «на дві половини»: має сіни, до яких примикають з двох боків дві невеличкі кімнати. Заокруглені віконця ще більше підсилюють схожість будівлі з сільськими хатами.
Вежа над ґанком з’явилася пізніше — зведено її у другій чверті XIX століття вже згаданими братами Андрієм та Іллею Лизогубами, які в 1830-му оселилися в Седневі. Вони розширили старий парк — відтоді з’явилися кам’яні руїни, місток через рів, проритий у старовинному валу, грот і романтична альтанка-ротонда на невеличкому уступі плато, звідки відкривався приголомшливий краєвид. Одночасно був зведений одноповерховий садибний будинок із напівкруглим еркером у центрі, зі зверненим до річки фасадом.
РОМАНТИКА МІСТЕЧКА Й МИТЦІ У СЕДНЕВІ
З розповіді Тетяни Луговської (керівниці музею-садиби сім’ї Лизогубів) дізналися таке: «Альтанка — це символ любові. Її у 1843 році побудував для коханої дружини Лізоньки Ілля Лизогуб. Любов з першого погляду спалахнула між ними на балі в Санкт-Петербурзі. Лізонька була онукою Кирила Розумовського і фрейліною при царському дворі, а Ілля вже мав звання полковника.
Зустрілися вони досить пізно: їй було вже 33 роки, йому — 32. При цьому батько Лізи, який помітив спалах почуттів, суворо сказав доньці: «Ніяких Лизогубів, інакше спадщини не отримаєш!» Та любов узяла своє, і через 25 років Ілля Іванович подарував дружині альтанку, що стала окрасою садиби. Ілля з Лізою прожили разом 50 років…»
Брати Лизогуби були великими шанувальниками мистецтва та літератури, їхня садиба стала осередком різноманітних зустрічей видатних діячів культури. Тут гостювали відомі художники Лев Жемчужников, учень Айвазовського Лев Лагоріо, Опанас Сластіон, а також письменник і байкар Леонід Глібов.
До речі, останній жив у Чернігові, а тут, у Седневі, любив працювати в альтанці на пагорбі над мальовничою заплавою річки Снов. Якраз поруч із альтанкою йому і пам’ятник встановлений. Існує версія, що саме у цій альтанці Глібов написав свій вірш «Журба», який пізніше був покладений на музику і став улюбленою народною піснею «Стоїть гора високая, попід горою гай…»
Оскільки на красу седнівських пейзажів завжди зліталися, як метелики на світло, за натхненням художники, зовсім не дивно, що 1964 року на сусідньому з колишнім маєтком пагорбі розмістився Будинок творчості Спілки художників України. Власне, в ньому відпочивав і я.
Не менш популярна в Седневі школа, яку тут заснували у 2013-му. Вона більше нагадує палац або маєток. Раніше територія школи була частиною садиби Лизогубів.
СЕДНІВ — ПОСЕЛЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ
Седнів входить до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України у 2001 році. А ще тут є одне цікаве місце відпочинку — клуб під назвою «Кінний двір Седнівський», де можна покататися на конях і відпочити у готельному номері-сіннику…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
