АХ, КОХАННЯ: швидка медична допомога дружині «голого короля»
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
АНДЕРСЕН НЕ ВИГАДУВАВ
Не всі персонажі літератури можуть похвалитися реальними прототипами. Читаючи про пригоди добряка-гіганта Гаргантюа, винищувача чудовиськ Беовульфа або господаря чудової лампи Аладдіна, ми не замислюємося над тим, кого мав на увазі автор, розповідаючи про цього героя, чи схожий він на свій опис і як сприймали його ексцентричну вдачу близькі.
Упевнений, що так само ми ставимося й до персонажа відомої всім казки Андерсена «Нове вбрання короля» — її герой здається нам особою абсолютно нереальною, вигаданою письменником для того, щоб показати певні пороки в гротескній формі.
А це, між іншим, не зовсім так — у голого короля з казки є абсолютно реальний прототип, і сам Андерсен встиг побувати його вірнопідданим: коли данський король Крістіан VII покинув цей світ, Андерсену було три рочки!
Сам Андерсен, звісно, не бачив, як Його Величність у найневідповіднішу мить вихилявся з вікна свого палацу без ознак будь-якого одягу, але надто багато данців це спостерігало, і тому сприймало казку Андерсена не лише як повчальне мораліте, а й як актуальну публіцистику, яка розповідала б про постать публічну і загальновідому.
КОРОНОВАНИЙ ПСИХ
Душевну хворобу короля діагностували з ранніх років і не дуже здивувалися — такого можна було очікувати від сина алкоголіка Фредеріка V, який навіть на престолі не просихав і помер під час запою. Якщо додати те, що наставник юного принца граф Ревентлов бив свого вихованця з будь-якого найменшого приводу і без нього, просто заради свого задоволення, зрозуміло, що нічого хорошого чекати від короля не доводилося.
Він не завжди був агресивним, мав досить гострий розум, листувався з Вольтером, який навіть оду йому присвятив (ну, у Вольтера робота така), однак, коли зривався, був нездатний не тільки державою керувати, а й робити простіші речі — скажімо, просто уникати скандалів.
Транквілізатори придумають через два століття, сучасні йому санітари лікують подібні стани винятково фіксацією пацієнта за допомогою мотузки з подальшим масажем хворого кулаками по всій поверхні тіла до повного зникнення симптомів.
З королем так було можна не завжди, і доводилося терпіти: він тебе вкусить, а ти посміхайся! Щоправда, в його стані бували й проблиски, під час яких він цілком міг розписатися на паперах, де велять — ось тут, Ваша Величносте, і тут. Лікар, який міг домогтися від короля цих простих дій, уже задовільно справлявся зі своїми обов’язками.
ЛЕЙБ-МЕДИК
Щоправда, правитель зобов’язаний не лише розписуватися — йому слід подбати про появу спадкоємця престолу. До речі, сам король це заняття просто обожнює — але не із законною дружиною, британською принцесою Кароліною Матильдою, особою недурною і аж ніяк не потворою, а винятково з непристойними дівками, на кшталт Анни Катріни Бентаген, вона ж Катріна-Чобіток, з якою й вештався забігайлівками та борделями, не надто дотримуючись інкогніто.
Тільки через Державну раду вдалося цю милу панянку вислати в сусідній Гольштейн, ще й призначивши пристойну пенсію, але хіба таких красунь мало? Тож ще одним обов’язком придворного лікаря було домагатися того, щоб король хоч час від часу відвідував своє подружнє ложе — а решта вже як вийде…
Крістіан VII знайшов собі лікаря під час мандрівки до сусіднього міста Альтони, де цю посаду обіймав молодий, освічений, діяльний та красномовний Йоганн Фрідріх Струензе, який уже прославився тим, що успішно запровадив у рідній Альтоні таку медичну новинку тих років, як віспощеплення. Його рекомендує впливовий данський придворний, граф Рантцау, королю лікар теж до вподоби — і ось він уже королівський лейб-медик!
Начебто великі труднощі йому не загрожують: діагноз зрозумілий, очікування невеликі, якщо король буде час від часу підписувати папери, та ще й обзаведеться спадкоємцем, усі будуть просто щасливі й не вимагатимуть нічого іншого. Щодо спадкоємця все виявилося простіше: його попередник час від часу нагадував королю, чий він чоловік, і син у Кароліни Матильди народився ще до призначення Струензе. Тож його посада могла виявитися безтурботною синекурою, проте не тією він був людиною…
НЕЙМОВІРНЕ ЗВЕЛИЧЕННЯ
Розумний, вихований і кмітливий лейб-медик швидко стає улюбленцем короля — щойно в короля виникає більш-менш складне питання, він негайно з ним радиться і майже завжди діє так, як медик підкаже. Тож навіщо відволікати короля питаннями — запитайте лейб-медика й зробіть, як він скаже!
Щоб усе спростити, король призначає Струензе головою таємного королівського кабінету та дозволяє йому видавати укази, скріплюючи їх кабінетною печаткою, — чом би й ні, він усе робить правильно, і король заздалегідь згоден! Фактична влада в Данії майже непомітно переходить до Струензе.
Нічого не має проти й королева — красивий і розумний чоловік у розквіті сил вочевидь приваблює її більше, ніж божевільний чоловік, якого лейб-медик час від часу з державних міркувань заганяє в її ліжко.
Оскільки він все робить краще за короля, можливо, і з його подружніми обов’язками він краще впорається? Виявилося, що набагато краще, — і королеві, і Струензе, і, що цікаво, королю зовсім непогано. То що, всі задоволені?
РЕФОРМАТОР
Не зовсім — Струензе, який хоч-не-хоч став відповідальним за все, що відбувається в Данії, щиро переймається її відсталістю та недолугістю. Щасливий медик міг би спокійно зберігати статус-кво й жити — не тужити, але він жадає змінити країну на краще.
Реформатори зазвичай наживають ворогів, але він не боїться — його поважає король, його любить королева, нехай спробують сунутися! І реформи хлинули рікою — 1069 указів за два роки! До деяких із них і ми дожили зовсім недавно, а дещо в низці країн уже встигли втратити…
Повна заборона цензури, свобода слова, суд, рівний для всіх, свобода совісті для всіх релігій, повні права незаконнонародженим… Середньовічні цехи з їхньою монополією — розпустити! Тортури й тілесні покарання — під найсуворішу заборону!
Нерентабельні галузі промисловості не субсидувати, нехай займаються тим, чим зможуть себе прогодувати! Лікарні для бідних — за державний рахунок, медичний контроль над секс-індустрією. Інші країни за це століттями боролися і зараз борються, а Струензе підписав указ, поставив печатку, і все!
УСЕ НЕ ТАК ПРОСТО
Що ж із цього вийшло? Майже нічого хорошого: реформа — не іграшка, яку дав дітлахам, і нехай собі бавляться. Якщо іграшка їм за віком не підходить, вони ж її поламають, а то й проковтнуть! Реформа — мов дерево: її треба ростити, удобрювати, обкопувати і поливати, поки сама не виросте, а якщо почати тягнути, щоб росла швидше, вирвете її з корінням, і кінець!
Струензе звільнив безліч непотрібних чиновників — уже купа ворогів, так він їх ще й пенсії позбавив, а вони чесно за неї працювали: хто не зрозуміє їхньої образи! Коли бюджет починав не витримувати швидкого реформування, Струензе холоднокровно залишав без платні військових, а це вже смертельно небезпечно — якщо залишити голодною людину з рушницею, вона за допомогою цієї рушниці сама себе нагодує, й іншим це не сподобається!
До того ж поведінка Струензе не була бездоганною: він призначив міністром фінансів рідного брата, інших закликав заощаджувати, а сам жив на широку ногу, зробив себе графом (формально указ видав король, але ви ж розумієте…) і, що найгірше, — зневажав Данію, називав данців дурнями, мови не вчив і не збирався, всі свої укази видавав німецькою, а якщо хтось звертався до влади данською, його скарги просто викидали… Але ж із народом можна робити дуже багато чого, та хапати його за язика небезпечно: відкусить пальці — і оком не змигнеш… До речі, сам король розмовляв данською, а його батько та дід — ні.
ЗМОВА
Король продовжував довіряти Струензе, королева — кохати його, але кількість його ворогів зростала мов снігова куля. Реформатора зненавиділа мачуха короля, королева Юліана Марія — особливо після того, як Кароліна Матильда народила доньку, вкрай схожу на нього.
Брат короля Фредерік, його вихователь Оде Гульберг, гігант закулісних інтриг зростом аж 146 сантиметрів, полковники Келлер і Айхштедт, які ненавиділи Струензе за його політику, що не зважала на військових, навіть граф Рантцау, який порекомендував Струензе королеві, — всі зійшлися у бажанні вилікувати короля від його лейб-медика, найліпше хірургічним шляхом.
Змовники чимало ризикують, але наважуються увірватися вночі до короля і пояснюють йому, що улюблений міністр зараз спить поруч із королевою на його місці. А народ дізнався про це, обурився до глибини душі, і зараз натовпи озброєних чим прийдеться людей нароблять таке, що боже збав!
Порятунок тільки в одному — розпишіться, Ваша Величносте, будь ласка, тут і тут, швиденько-но, бо зараз буде пізно! Бідолашного божевільного, звісно, неважко заплутати й залякати — розписуватися, де звелять, його добре навчили. Усе, справу зроблено, король підписав — більше він і не потрібен.
СЛІДСТВО
Струензе заковують у кайдани. Навіть коли він голиться, два солдати тримають його за руки, щоб він не зарізався. Королеву саджають у холодну кімнату замку Кронбург з єдиним заґратованим вікном. Слідство спочатку розмахує свідченнями кількох фрейлін королеви – мовляв, ми щось підозрювали, розсипали коридорами борошно і виявили на ньому сліди чоловіка, що ведуть із кімнати Струензе в апартаменти королеви.
Дуже цікаво! Але що це у Струензе на п’ятах росте? З чого зрозуміло, що це саме його сліди? І чого це всі до одної фрейліни, які підписали цей наклеп, вигнані королевою і самим Струензе за серйозні проступки?
Знаходять і більш жахливий злочин, який Струензе скоїв спільно зі своїм колегою Евальдом Брандтом. Король, бачте, запропонував йому жартома поборотися — спробуй-но йому відмов — та засунув Брандту пальці до рота, щоб схопити за язик, а той короля і вкусив! Того, хто покусав короля, а, отже, вчинив замах на нього, вже можна й стратити, а з ним і Струензе за недонесення, проте цього замало!
Однак незабаром з’являється саме те, що потрібно: через 35 днів після арешту Струензе зізнався, що перебував в інтимних стосунках із королевою! Як цього домоглися? Адже зрозуміло, що після такого зізнання йому вже ніяк не врятуватися!
Можливо, його обдурили, сказавши, що не хочуть скандалу і будуть змушені покласти справу під сукно? Або збрехали, що королева вже зізналася? А може, просто застосували тортури, суворо заборонені данськими законами? З цим папером одразу побігли до королеви. «Це неправда? Тоді ми стратимо його за наклеп! А якщо правда, ми вважатимемо за краще не роздмухувати скандалу…» Обдурили, звісно, але вона все підписала. Тепер для них усе скінчено.
ФІНАЛ
28 квітня 1772 року Струензе і Брандта по-звірячому страчують на площі — спочатку відрубують руку, потім голову, а потім уже колесують мертві тіла (яка їм від цього користь і задоволення — не збагну). Подейкували, що в Англії геть не одній королеві голову відрубали, але до палацу навідався посол британського монарха, брата королеви, і почав розмірковувати уголос про те, як англійська армія та флот перетворять Копенгаген на купу руїн, і як особисто йому це буде неприємно…
Тому королева просто повертається до Англії (разом із посагом). А за три роки помирає від скарлатини, присягаючись перед смертю, що ні в чому не винна, — а що вона ще могла сказати? Реформи закінчилися, тортури знову дозволили, державний борг зріс удвічі… Квапливі реформи гірші за відсутність реформ.
Усю цю страшну ціну Струензе й Кароліна Матильда заплатили менше ніж за два роки справжнього щастя, сильного почуття, великого кохання. Він віддав за це кохання кар’єру і життя, вона — честь і титул, але їм було за що так платити, було що прекрасного згадати навіть у свої останні хвилини.
Про це кохання написали оперу, кілька романів, зняли доволі багато кінофільмів, і недарма, адже все тут незвичайне й дивне — і сила почуттів, і трагічний фінал, і розуміння того, що по-справжньому благі зміни відбуваються не так. А як саме — то питання складне…
